Постанова 4818 № 641/145/21

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ Справа № 641/145/21 Головуючий суддя І інстанції Колодяжна І. М. Провадження № 22-ц/818/3720/21 Суддя доповідач Яцина В.Б. Категорія: споживчого кредиту ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 листопада 2021 року м. Харків Харківський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого Яцина В.Б., суддів Маміної О.В., Тичкової О.Ю., розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 04 березня 2021 року, ухвалене у складі головуючого судді Колодяжної І.М., по цивільній справі №641/145/21, за позовом АТ «КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в с т а н о в и в: 14 січня 2021 року АТ КБ «Приватбанк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 звернулася до АТ КБ «Приватбанк» з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписала заяву № б/н від 07 серпня 2013 року, згідно якої отримав кредит у розмірі 300 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок, який у подальшому було збільшено до 22500,00 грн. Зазначив, що відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті, складає між ним та банком договір, що підтверджується підписом у заяві. Банк зобов`язання перед відповідачем виконав у повному обсязі. Відповідач не надав своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов договору, що має відображення у розрахунку заборгованості за договором. У зв`язку з зазначеними порушеннями зобов`язань за кредитним договором відповідач станом на 30.11.2020 року має заборгованість 24574,51 грн., яка складається з наступного 19052,09 грн. заборгованість за тілом кредиту; 5522,42 грн. заборгованість за простроченими відсотками. Рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 4 березня 2021 року позовні вимоги задоволено частково. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову. Вказала, що із наданих до позову документів неможливо встановити, що заборгованість виникла саме внаслідок порушення відповідачем умов кредитного договору б/н від 07.08.2013 року та неможливо встановити, які саме умови спірного договору порушені відповідачем. Зазначає, що рішення суду винесене без врахування правових позицій Великої палати Верховного суду, які висвітлені у постанові від 28.03.2018 року у справах №444/9519/12 та від 04.07.2018 №310/11534/13-ц,31.10.2018 №202/4494/16-ц. Позивачем було пропущено строк позовної давності за зобов`язаннями, які виникли у відповідача після отримання кредиту. Звертає увагу суду, що відповідач не був належним чином повідомлений про розгляд справи, та був позбавлений можливості брати участь у судових засіданнях, реалізовувати свої права та подавати заперечення на позов, докази, користуватися правовою допомогою, оскаржувати процесуальні рішення, судом не було вжито заходів для забезпечення своєчасного повідомлення про прийняте рішення. Відповідно до ст. 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції розглянув справу за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими для апеляційного провадження, які передбачені у ч. 1 ст. 369 ЦПК України, з огляду на зміст та ціну позову без повідомленням учасників справи. Згідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Відповідно до вказаних норм ЦПК України, вислухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Згідно зі ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. У статті 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Вказаним вимогам рішення суду першої інстанції відповідає. Задовольняючи частково позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» та стягуючи з відповідача в користь позивача заборгованість за кредитним договором у розмірі 19052,09 грн, судом першої інстанції враховано, що підстави для стягнення заборгованості за простроченими відсотками за користування кредитом відсутні, оскільки сторонами не були узгоджені істотні умови договору, в тому числі і умови щодо сплати відсотків за користування кредитними коштами. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, оскільки вони відповідають встановленим обставинам справи і зроблені з дотриманням вимог закону. При виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Суд апеляційної інстанції відхиляє доводи апеляційної скарги з таких підстав. Судом першої інстанції встановлено, що 07.08.2013 року відповідач підписала анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, відповідно до умов якого остання отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку (а.с.18). Тим же способом вказано підтвердження ознайомлення і згоду з Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку та зобов`язання виконувати вимоги Умов та Правил надання банківських послуг і регулярно знайомитись з їх змінами на офіційному сайті банку. Із наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що станом на 30.11.2020 року відповідачу нараховано заборгованість перед АТ КБ «ПриватБанк» в розмірі 24574,51 гривень, яка складається з: 19052,09 грн - заборгованість за тілом кредиту; в т.ч. 0,00 грн - заборгованість за поточним тілом кредиту; 19052,09 грн - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 5522,42 грн - заборгованість за простроченими відсотками,0,0 заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст.625 ЦК України, 0,0 нарахована пеня, 0,0 нараховано комісії. Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом ст. ст. 626, 628 цього Кодексу договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України). Частиною 2 ст. 1054 цього Кодексу встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України). За змістом ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У даному випадку умови договору приєднання розроблені позивачем по справі АТ КБ «Приватбанк», тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст ст. ст. 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. Банком як докази укладення договору з відповідачем суду надано анкету - заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг Приватбанку, Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в Приватбанку, довідку про умови кредитування, розрахунки боргу, довідки про видані банком картки та про зміну умов кредитування і кредитного ліміту . Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі ст. 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Таким чином, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). Укладений між сторонами кредитний договір від 07.08.2013 року у вигляді заяви-анкети, підписаної сторонами, не містить умов про встановлення відповідальності за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру, процентна ставка не зазначена. Дана заява-анкета не містить і строку повернення кредиту (користування ним). За таких обставин відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами. Обґрунтовуючи право вимоги у частині розміру і порядку нарахування відсотків за користування кредитними коштами, крім самого розрахунку кредитної заборгованості, АТ КБ «ПриватБанк» посилався на витяг з Умов і правил надання банківських послуг та Тарифів обслуговування кредитних карт в АТ КБ «ПриватБанк», які розміщені на сайті банку, як невід`ємні частини спірного договору. Позивач не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження конкретних запропонованих відповідачеві Умов та Правил надання банківських послуг, а тому висновок суду першої інстанції про те, що без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність в анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, наданий банком Витяг з Умов не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин, є правильним. Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив би покладання на слабшу сторону споживача невиправданий тягар з`ясування змісту договору. Таким чином, відмовляючи в задоволенні позову в частині стягнення заборгованості за простроченими відсотками за користування кредитними коштами, суд першої інстанції вірно дійшов висновку про те, що долучені до матеріалів справи витяги з Умов і правил надання банківських послуг та Тарифів обслуговування кредитних карт не містять підписів позичальника, а тому факт ознайомлення боржника саме з цими Умовами і правилами та Тарифами АТ КБ «ПриватБанк» не доведено, внаслідок чого їх не можна вважати частиною кредитного договору. Як видно із розрахунку, банком за обчислюваний період застосовано нарахування суми поточної процентної ставки та простроченої в різних розмірах: 30%, 34,8%, а також 43,2%, та 2,9 %, 3,4, 3,5, 3,6%, 7,2% на місяць з відповідними коефіцієнтами (0, 1 і 2). Внаслідок такого нарахування боргу банком пред"явлено в позові вимогу про стягнення з відповідача процентів за простроченими відсотками станом на 30 листопада 2020 року в розмірі 5522,42 грн. Проте, договірні умови між сторонами нарахування таких процентів не передбачали, як і не встановлювали будь-яких строків виконання договору кредиту в частині сплати процентів, а тому суд першої інстанції правильно відмовив у стягненні такої безпідставно нарахованої заборгованості. Також, як видно з матеріалів справи, інших документів, які б обумовлювали розмір і порядок нарахування відсотків за користування кредитними коштами та були підписані ОСОБА_1 , АТ КБ «ПриватБанк» не було надано, а тому суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення з відповідача заборгованості за простроченими відсотками за користування кредитними коштами є недоведеними належними та допустимими доказами. Таким чином, надані позивачем на підтвердження заявлених вимог докази є суперечливими за своїм змістом, тобто розмір відсоткової ставки в розрахунку не відповідає розміру, зазначеному в довідці. Відповідно до частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно із ч. 6 ст.81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. За таких обставин колегія суддів погоджується з тим, що Банк не довів укладення договору кредиту згідно Умов та Правил, які зазначені у наданих до суду витягів з умов та правил та у витязі з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна». Тому суд першої інстанції правильно та відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин щодо укладення договору кредиту у формі договору приєднання врахував висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених у постанові Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17. Доводи скарги висновків суду не спростовують. Колегія судів відхиляє посилання відповідача на практику Верховного Суду у справах № 444/9519/12 від 28.03.2018, №310/11534/13-ц від 04.07.2018, №202/4494/16-ц від 31.10.2018, оскільки вона не є релевантною за обставинами справи та не містить висновків про відступ від правової позиції, яка була висловлена Великою Палатою Верховного Суду у справі № 342/180/17. Відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо: справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою. З матеріалів справи вбачається, що поштова кореспонденція суду направлялась відповідачу на адресу: АДРЕСА_1 , яка була зазначена як адреса у анкеті-заяві, та для листування у позовній заяві, та яку самостійно зазначив відповідач у апеляційній скарзі та згідно довідки про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб, відповідачка значиться за нею зареєстрованою (а.с.67). Поштові відправлення були повернуті на адресу суду першої інстанції без вручення із зазначенням причини повернення «адресат відсутній», що свідчить про те, що неповідомлення відповідача відбулось з незалежних від суду, який виконав свій процесуальний обов`язок, причин. ОСОБА_1 реалізувала своє право на перегляд рішення суду та подала апеляційну скаргу. Отже, ОСОБА_1 не була позбавлена можливості давати пояснення по суті спору, висловлювати свої доводи, міркування та заперечення проти доводів і міркувань позивача під час розгляду справи. Проте, належних та допустимих доказів, які б мали відношення до обставин, що входять до предмету доказування у справі, та істотне значення для правильного вирішення спору і спростовували б висновок суду першої інстанції про задоволення позову, ОСОБА_1 до суду не надано. Інші дані про місце проживання чи перебування відповідача в матеріалах справи відсутні. Відтак, суд вжив всіх можливих заходів для сповіщення відповідача про час та місце розгляду справи. Неявка відповідача в судове засідання не може бути підставою для скасування правильного по суті судового рішення суду першої інстанції, оскільки у відповідача було достатньо часу для надання всіх пояснень і доказів, які вони вважали за доцільне надати суду. З огляду на вищевикладене, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. З огляду на те, що при ухваленні рішення районним судом були додержані норми матеріального і процесуального права, доводи скарги висновків суду не спростовують, колегія суддів на підставі ст. 375 ЦПК України залишає скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін. Враховуючи викладене, відповідно до ст. 141 ЦПК України відсутні підстави для перерозподілу судових витрат. Керуючись п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд апеляційної інстанції п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Комінтернівського районного суду м.Харкова від 04 березня 2021 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду лише у випадках, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Повний текст судового рішення складений 29 листопада 2021 року. Головуючий В.Б. Яцина. Судді колегії О.В.Маміна. О.Ю. Тичкова.