Постанова 4824 № 759/21278/24

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 26 грудня 2025 року м. Київ Справа № 759/21278/24 Провадження: № 22-ц/824/9297/2025 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т. О., суддів Верланова С. М., Нежури В. А., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу адвоката Рури Наталії Вікторівни в інтересах Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на заочне рішення Святошинського районного суду міста Києва від 30 січня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Кравченка Ю. В., у справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, в с т а н о в и в: У жовтні 2024 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулось до суду із вказаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що ОСОБА_1 звернулась до АТ КБ «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписала анкету-заяву № б/н від 11.01.2013 року. На підставі вказаної заяви відповідачка отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок, який в подальшому збільшився до 75 000 грн. Відповідачка підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг та Тарифами банку, які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між нею та банком договір про надання банківських послуг (далі - договір), що підтверджується підписом у заяві. Банк свої зобов`язання за договором виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачці кредит у розмірі, встановленому договором. Відповідачка зобов`язалася повернути використану частину кредитного ліміту щомісячними платежами у розмірі мінімального платежу від суми заборгованості, який встановлений договором, однак не надала своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за борговими зобов`язаннями. Також в процесі користування рахунком відбулася зміна відсоткової ставки до 40,8 % річних. У зв`язку із початком повномасштабного вторгнення та збройної агресії Російської Федерації, банк скасував відсоткову ставку, а з 01.04.2022 року відсоткова ставка була поступово повернута. За таких обставин банк просив стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором № б/н від 11.01.2013 року, яка станом на 25.08.2024 року складала 72 604,16 грн, з яких: 58 674,73 грн - заборгованість за тілом кредиту, 13 929,43 грн - заборгованість за простроченими відсотками. Заочним рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 30 січня 2025 року позов АТ КБ «Приватбанк» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором № б/н від 11.01.2013 року в сумі 24 771,60 грн, з яких: 12 839,44 грн - заборгованість за тілом кредиту, 11 932,16 грн - заборгованість за відсотками. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» судовий збір у сумі 826,49 грн. В іншій частині позову відмовлено. Не погодившись із таким судовим рішенням, адвокат Рура Н. В. в інтересах АТ КБ «Приватбанк» подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просила скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог за тілом кредиту у розмірі 45 835,29 грн та за процентами у розмірі 1 997,27 грн та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог в цій частині. На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначила, що перевипуск платіжних карток у подальшому, у тому числі з оформленням платіжної картки іншого класу, не свідчить про укладення іншого кредитного договору. В процесі користування рахунком та видачі карт з новим строком дії 25.10.2021 року та 04.04.2023 року відповідачкою підписано заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг, на підставі якої відповідачка отримала додаткову кредитну картку з новим строком дії, а також погоджені інші суттєві умови користування кредитним рахунком. Звертає увагу на те, що позивачем заявлено до стягнення заборгованість за тілом кредиту у розмірі 58 674,73 грн (з урахуванням погашення) за платежами, які здійснені відповідачем за рахунок кредитних коштів у період з 20.01.2023 року по 12.03.2024 року та відповідно заборгованість за погодженою сторонами процентною ставкою у розмірі 3,4 % за період з 01.02.2024 року по 01.08.2024 року. Ухвалами Київського апеляційного суду від 14 квітня 2025 року відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду у порядку письмового провадження. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. За правилом ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. За таких обставин апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до приписів ч. 13 ст. 7 ЦПК України та ч. 1 ст. 369 ЦПК України. Відповідно до ч.ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає. Як убачається із матеріалів справи та встановлено судом, 11.01.2013 року ОСОБА_1 було підписано анкету-заяву про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг. ОСОБА_1 зазначила розмір бажаного кредитного ліміту 10 000 грн. 04.04.2023 року ОСОБА_1 було підписано заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг. Відповідно до довідки від 04.09.2024 року про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки, оформленої на ОСОБА_1 , 11.01.2013 року відповідачка отримала кредитну картку НОМЕР_1 з початковим кредитним лімітом 300 грн, 11.01.2013 року зменшено кредитний ліміт до 300 грн, 09.03.2013 року збільшено кредитний ліміт до 2 000 грн, 07.08.2013 року - до 4 000 грн, 19.08.2013 року - до 8 000 грн, 25.04.2017 року - до 13 000 грн, 05.09.2017 року зменшено кредитний ліміт до 12 500 грн, 03.04.2018 року - до 12 500 грн, 23.04.2018 року збільшено кредитний ліміт до 25 000 грн, 02.10.2018 року - до 50 000 грн, 07.04.2023 року - до 75 000 грн, 13.11.2023 року зменшено кредитний ліміт до 61 460,52 грн, 08.01.2024 - до 58 620 грн, 02.04.2024 року - до 0,00 грн. Відповідно до довідки від 04.09.2024 року, ОСОБА_1 надано наступні кредитні картки: 11.01.2013 року карта Універсальна НОМЕР_1 терміном дії 07/16; 07.06.2013 року карта Універсальна з фото НОМЕР_2 терміном дії 06/17; 15.10.2014 року карта Універсальна НОМЕР_3 терміном дії 04/18; 03.04.2018 року карта Універсальна НОМЕР_4 терміном дії 03/22; 26.11.2020 року карта Універсальна GOLD з фото 5363542320240329 терміном дії 11/24; 04.04.2023 року карта Універсальна НОМЕР_5 терміном дії 06/27. Згідно розрахунку заборгованості, станом на 25.08.2024 року заборгованість відповідачки перед банком за кредитним договором № б/н від 11.01.2013 року складає 72 604,16 грн, з яких: 58 674,73 грн - тіло кредиту, 13 929,43 грн - прострочені відсотки. Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив із того, що позивач не довів належними та допустимими доказами наявність заборгованості за кредитним договором в сумі 72 604,16 грн, проте надав докази наявності заборгованості на суму 24 771,60 грн, яку погашено не було. Перевіряючи такі висновки суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного. Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, банк зазначав, що відповідно до укладеного договору № б/н від 11.01.2013 року відповідачка, підписавши анкету-заяву, підтвердила свою згоду на те, що підписана нею заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між нею та банком договір про надання банківських послуг, а також, що вона ознайомилась та погодилась з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які були надані їй для ознайомлення в письмовому вигляді. На підтвердження своїх вимог банк до матеріалів позовної заяви надав розрахунки заборгованості за договором № б/н від 11.01.2013 року станом на 31.08.2015 року, станом на 30.06.2019 року, станом на 25.08.2024 року; виписку із карткового рахунку відповідачки; копію анкети-заяви; заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг; витяг з Умов та правил надання банківських послуг. Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України). Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України). Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (у спірному випадку АТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому вони повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладання відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст ст.ст. 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. За змістом ст. 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору. Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). Разом із тим у цій справі банк заявив до стягнення саме договірні проценти, розраховані відповідно до умов, які, за твердженням банку, були погоджені сторонами, тому предметом перевірки є доведеність погодження сторонами саме таких умов кредитування. Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за відсотками. З матеріалів справи убачається, що 11.01.2013 року ОСОБА_1 було підписано анкету-заяву про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг. У заяві ОСОБА_1 про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг від 04.04.2023 року, яка містить підпис останньої, умови кредитування були визначені. Зокрема, максимальний ліміт кредитування - 200 000 грн для карт «Універсальна», 200 000 грн для карт «Універсальна Gold», 300 000 грн для Преміальної карти Platinum, 300 000 грн для Преміальної карти World Black Edition, 300 000 грн для Преміальної картки VISA Signature, 400 000 грн для Преміальної картки World Elite, 800 000 грн для Преміальної картки Infinite. Тип та розмір процентної ставки - 42,0 % річних для карт Універсальна, 40,8 % річних для карт Універсальна Gold. Розмір процентної ставки, яка застосовується при невиконанні зобов`язання щодо повернення кредиту - 84,0 % річних для карт Універсальна, 81,6 % річних для карт Універсальна Gold. Тобто, відповідачка погодилась у письмовому вигляді з умовами кредитування 04.04.2023 року. Укладення між сторонами договору шляхом підписання відповідачем анкети-заяви відповідає вимогам ст.ст. 633, 634 ЦК України щодо порядку укладення договору приєднання. Вирішуючи спір в цій частині, суд першої інстанції правильно виходив із того, що за таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві від 11.01.2013 року домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Такі висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19), у постановах Верховного Суду від 16.07.2024 року у справі № 686/9664/21, від 13.01.2025 року у справі № 336/6542/21. Таким чином, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді розмір процентів за користування кредитними коштами під час підписання 11.01.2013 року анкети-заяви про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг. Оскільки до 04.04.2023 року розмір процентів та порядок їх сплати сторонами належним чином не були узгоджені, платежі, внесені відповідачкою до цієї дати, підлягали зарахуванню саме в рахунок погашення тіла кредиту, а не процентів, комісій чи інших платежів, нарахування яких за вказаний період є неправомірним. Лише 04.04.2023 року відповідачка підписала заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, у якій були визначені істотні умови кредитування, зокрема розмір процентної ставки. Тому суд першої інстанції правильно виходив із того, що проценти могли бути враховані лише за період після належного погодження сторонами відповідних умов, тоді як нарахування процентів, комісій та інших платежів за попередній період не має договірного підґрунтя. З огляду на викладене, доводи апеляційної скарги про наявність підстав для стягнення всієї заявленої банком заборгованості, у тому числі процентів та іншої частини тіла кредиту, розрахованих із застосуванням не доведених належним чином умов договору за період до 04.04.2023 року, є необґрунтованими. Суд першої інстанції правильно здійснив перерахунок заборгованості з урахуванням того, що всі сплачені відповідачкою до 04.04.2023 року кошти зараховуються в рахунок погашення тіла кредиту. Колегія суддів не заперечує, що виписка з карткового рахунку може бути належним доказом руху коштів за рахунком, використання кредитного ліміту та внесення платежів. Водночас сама по собі виписка не підтверджує погодження сторонами до 04.04.2023 року розміру процентів, комісій, штрафних санкцій та порядку розподілу платежів. Саме тому наявність виписки не спростовує висновку суду першої інстанції про необхідність перерахунку заборгованості з виключенням нарахувань, які не мали належного договірного підґрунтя. Сам факт користування відповідачкою кредитним лімітом та внесення платежів за рахунком не свідчить про погодження нею конкретного розміру процентів, комісій, штрафних санкцій та порядку розподілу платежів до 04.04.2023 року. Такі дії підтверджують існування між сторонами кредитних правовідносин та обов`язок повернути фактично отримані кредитні кошти, однак не замінюють письмового погодження істотних умов щодо плати за користування кредитом, які банк просить стягнути як договірні проценти. Доводи апеляційної скарги про те, що станом на 04.04.2023 року залишок заборгованості за тілом кредиту становив 29 472,38 грн, колегія суддів відхиляє, оскільки такий розрахунок банку ґрунтується на вибірковому врахуванні операцій лише за період з 20.01.2023 року та не враховує правового висновку про неправомірність нарахування процентів, комісій та інших платежів до 04.04.2023 року. Оскільки до 04.04.2023 року умови договору щодо процентів, комісій та порядку розподілу платежів належним чином не були погоджені, усі внесені відповідачкою платежі за попередній період підлягали зарахуванню в рахунок погашення фактично отриманого тіла кредиту. Тому розрахунок банку, який виходить із іншого порядку обліку платежів та фактично зберігає наслідки нарахування непогоджених платежів за попередній період, не спростовує висновків суду першої інстанції. Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про стягнення з відповідачки на користь позивача заборгованості в сумі 24 771,60 грн, з яких: 12 839,44 грн - заборгованість за тілом кредиту, 11 932,16 грн - заборгованість за відсотками. Оскаржуючи рішення суду першої інстанції, банк на підтвердження домовленості сторін про умови кредитування, зокрема, сплати відсотків та порядок їх списання, а також комісії, долучив до апеляційної скарги заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг від 25.10.2021 року. Вирішуючи порушене скаржником питання, колегія суддів відмічає, що докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.ч.5, 6 ст.81 ЦПК України). Згідно із ст. 83 ЦПК України, позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Відповідно до ч. 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Частиною 3 ст. 367 ЦПК України передбачено, що докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Наведені положення передбачають наявність таких критеріїв для вирішення питання про прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів, як «винятковість випадку» та «причини, що об`єктивно не залежать від особи», і тягар доведення покладений на учасника справи, який звертається з відповідним клопотанням (заявою). Близька за змістом правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 13.04.2021 року у справі № 909/722/14. За змістом ст.ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому випадку, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі ухвалити рішення по справі на користь протилежної сторони. Отже, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі, а не суду. Ураховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що відсутні підстави для прийняття судом апеляційної інстанції нових доказів, а саме заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг від 25.10.2021 року, оскільки такі докази до суду першої інстанції позивачем не подавались, вони не були предметом дослідження суду першої інстанції, хоча в апеляційній скарзі банк просив долучити до матеріалів справи заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг від 25.10.2021 року, однак не навів і не підтвердив належними доказами виняткових обставин, які об`єктивно перешкоджали поданню цього доказу до суду першої інстанції разом із позовною заявою. Отже, позивач не довів доказами, поданими відповідно до вимог процесуального закону, обставини щодо згоди відповідачки на сплату процентів за користування кредитними коштами та стосовно розміру таких процентів до підписання ОСОБА_1 04.04.2023 року заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг. Суд апеляційної інстанції також враховує висновки Верховного Суду у постанові від 27.11.2019 року у справі № 373/212/16, де зазначено, що, встановивши, що відповідачка підписала анкету-заяву від 30 червня 2010 року, отримувала платіжні картки (персональний ідентифікаційний номер для авторизації), користувалася кредитними коштами в межах встановленого кредитного ліміту, суди зробили помилковий висновок про недійсність договору. Перевипуск платіжних карток у подальшому, зокрема з оформленням платіжної картки іншого класу, не свідчить про укладення іншого кредитного договору, недодержання його письмової форми та не є підставою недійсності кредитного договору. Водночас посилання апеляційної скарги на те, що перевипуск платіжних карток не свідчить про укладення нового кредитного договору, не спростовує висновків суду першої інстанції. Колегія суддів виходить не з того, що між сторонами було укладено новий кредитний договір, а з того, що банк не довів належними доказами погодження відповідачкою до 04.04.2023 року умов щодо розміру процентів, комісій та порядку їх списання. Отже, безперервність кредитних правовідносин сама по собі не є підставою для стягнення платежів, умови щодо яких не були належним чином погоджені у письмовій формі. Ураховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції повно і всебічно досліджено наявні у справі докази та дана їм належна правова оцінка, правильно встановлено обставини справи, в результаті чого ухвалено законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального і процесуального права. Доводи, викладені в апеляційній скарзі, не заслуговують на увагу колегії суддів, оскільки вони фактично зводяться до незгоди з висновками суду, які є правильними. Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Отже, відсутні правові підстави для скасування заочного рішення Святошинського районного суду міста Києва від 30 січня 2025 року, а тому апеляційна скарга адвоката Рури Н. В. в інтересах АТ КБ «ПриватБанк» задоволенню не підлягає. Керуючись ст.ст. 369, 374, 375, 382-384 України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу адвоката Рури Наталії Вікторівни в інтересах Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення. Заочне рішення Святошинського районного суду міста Києва від 30 січня 2025 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Головуючий Т.О. Невідома Судді С. М. Верланов В. А. Нежура