Постанова Дніпровський апеляційний суд № 183/4604/18

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/2747/23 Справа № 183/4604/18 Суддя у 1-й інстанції - Сорока О. В. Суддя у 2-й інстанції - Халаджи О. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 квітня 2023 року м. Дніпро Дніпровський апеляційний суд у складі: судді - доповідача Халаджи О. В. суддів: Канурної О.Д., Космачевської Т.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у письмовому провадженні у м. Дніпро апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» на рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 05 грудня 2022 року у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором (суддя першої інстанції Сорока О.В.) В С Т А Н О В И В: У 2018 році Акціонерне товариство Комерційний Банк «ПриватБанк» звернулось до Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в якому просило стягнути з відповідача на користь Банку заборгованість за кредитним договором № б/н від 07.04.2011 року у розмірі 113530,91 грн, що виникла станом на 31.05.2018 року та складається з наступного: 2391,96 грн заборгованість за кредитом, 105975,14 грн заборгованість по процентам за користування кредитом, 5163,81 заборгованість за пенею та комісією. Рішенням Новомоськовського міськрайонного суду Дніпопетровської області віл 05 грудня 2022 року в задоволенні позову Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовлено. Із вказаним судовим рішенням не погодилась представник позивача Бережна Н.М. та подала апеляційну скаргу, вважає, що воно ухвалено з порушення норм матеріального та процесуального права, висновки суду не відповідають обставинам справи. В обґрунтування доводів скарги зазначає, що 04.05.2012 року при зверненні відповідача до відділення Банку йому було відкрито картковий рахунок та видано кредитну картку за № НОМЕР_1 та встановлено початковий кредитний ліміт. Відповідач після активізації картки отримував кредитні кошти з власної ініціативи. Наголошує на тому, що суд першої інстанції не перевірив розрахунок заборгованості та доводи Банку про те, що позичальник користувався грошовими коштам, виконував умови кредитного договору. Бережна Н.М. просила рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 05 грудня 2022 року скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги Банку задовольнити в повному обсязі. Від ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він зазначив, що з доводами скарги не згоден в повному обсязі, матеріали справи не містять докази отриманням ним кредитних коштів та користування ними. Просив оскаржуване рішення залишити без змін. Відповідно до частини 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою «Апеляційне провадження». Згідно частини 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. За таких обставин, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено,що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами,якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. В даній справі ціна позову становить, 113530,91 гривень, тобто менше ста розмірів прожиткового мінімуму(2684*100=268400), а тому справа підлягає розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у письмовому провадженні. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню. Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ч. 4 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до п. 4 ч.1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Судом першої інстанції встановлено, щона підтвердження умов кредитування АТ КБ «ПриватБанк» надало суду копію анкети-заяви відповідача ОСОБА_1 про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг у АТ КБ «Приватбанк», виписка по рахунку, витяг з Умов та правил надання банківських послуг в «ПриватБанку», розрахунок заборгованості, довідку про надання кредитної картки, довідку про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки копію паспорту відповідача не завірену належним чином /а.с.190, 191,192-197 Т-1, 10-40 Т-2/. Разом з тим, вказані вище документи не підтверджують, що відповідач взагалі був ознайомлений з умовами кредитування, витяг з тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» наданий разом із розрахунком заборгованості за договором станом на 31.05.2018 рік, тоді як сама анкета - заява про приєднання до умов та правил надання банківських послуг у ПриватБанку, як вказано у позовній заяві, підписана сторонами 07.04.2011 року, що дає суду обґрунтовані підстави вважати, що на момент укладення договору відповідач не був обізнаний про умови кредитування, що підтверджується вказаною заявою-анкетою /а.с.10-15,Т-2/. Крім того, позивачем не надано до суду кредитний договір, а зі змісту анкети-заяви про приєднання до Умов і правил надання банківських послуг в ПриватБанку не вбачається жодної інформації, яка б свідчила про укладення саме кредитного договору, в ній не міститься інформації про його істотні умови. Вказана анкета-заява взагалі не містить ніяких даних щодо обрання відповідачем банківських послуг, бажаного розміру кредитних коштів, крім особистих анкетних даних відповідача та його підпису. Окрім того, позивач зазначає, що відповідач отримав кредитні кошти у розмірі 2700 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту, тоді як зі змісту наданої анкети-заяви вбачається, що відповідачу не було встановлено кредитний ліміт, при цьому в наданій суду анкеті-заяві не зазначено строку дії картки та інших істотних умов, які є обов`язковими при укладенні кредитного договору. Зокрема, як вбачається з матеріалів справи, 07.04.2011 року у формулярі Анкета-заява про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в «ПриватБанку» рукописним способом заповнена інформація про персональні та контактні дані відповідача, а також останнім проставлено підпис під текстом у розділі «Ознайомившись з Умовами та Правилами надання банківських послуг у ПриватБанку, прошу надати мені перераховані нижче послуги». Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем не доведено та не обґрунтовано належними і допустимими доказами розмір заборгованості, яку пред`явлено до стягнення. Апеляційний суд не погоджується з даним висновком суду першої інстанції. Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспорюваного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини. Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках. Відповідно до статей 256, 257 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Положеннями частин 3 та 4 статті 267 ЦК України встановлено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленої до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. За змістом статей 256, 261, 267ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосовувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем. Згідно з частиною 1 статті 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Враховуючи те, що сторони письмово не узгодили тривалість позовної давності за вимогами, що випливають із кредитного договору, до спірних правовідносин застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки. За договором, що визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту перебіг позовної давності (стаття 257 ЦК України) щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі - зі спливом останнього дня місяця дії картки (стаття 261 ЦК України). З матеріалів справи вбачається, що відповідачем було заявлено клопотання про застосування позовної давності, з тих підстав, що спірні відносини виникли у 2011 році,а тому позивач мав право звернення до суду до 2014 року. Апеляційний суд вважає, що застосування позовної давності у даних правовідносинах неможливо застосувати з огляду на те, що строк кредитної картки був до 12/15, а з позовом Банк звернувся 01 серпня 2018 року, тобто в межах трирічного строку Такий висновок відповідає правовим позиціям щодо застосування аналогічних норм права у подібних правовідносинах, які висловлені в постанові Верховного Суду України від 19 березня 2014 року по справі №6-14цс14, в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 03.06.2020 року у справі № 569/13606/17-ц та в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 квітня 2022 року у справі № 628/3327/15. Отже, позовну заяву подано в межах встановленого законом строку звернення до суду. Розглядаючи справу по суті позовних вимог, колегія суддів виходить з наступного. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. За змістом частини другої статті 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Частиною 1 статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Отже, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). Банк, пред`являючи вимоги про стягнення заборгованості за кредитним договором крім заборгованості за кредитом також просив стягнути заборгованість за відсотками, пенею та комісією. Проте, в заяві позичальника від 07 квітня 2011року процентна ставка не зазначена та не узгоджена штрафи за прострочення. Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості, посилався на витяг з Умов та правил надання банківських послуг у АТ КБ «ПриватБанк», розміщеного на сайті: https://privatbank.ua/terms/, а також витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» (Універсальна, 30 днів пільгового періоду), який не підписаний відповідачем. Витягом з Умов та правил надання банківських послуг в АТ КБ «ПриватБанк» визначені, у тому числі: умови використання кредитних карт; відповідальність сторін; порядок нарахування і сплати відсотків та комісії; порядок погашення боргових зобов`язань за кредитом. При цьому матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в АТ КБ «ПриватБанк», а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування. Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи. Колегія суддів вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини 1 статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (07 квітня 2011 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (серпень 2018 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг з Тарифів та витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. При цьому, згідно із частиною 6 статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Надані позивачем Умови та правила надання банківських послуг АТ КБ «ПриватБанк», з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Аналогічна правова позиція про неможливість вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, однак щодо Умов надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт) та, зокрема пункту 5.5 цих Умов, яким установлено позовну давність тривалістю в п`ять років, оскільки такі не містять підпису позичальника, а також через те, що у заяві останнього домовленості сторін щодо збільшення строку позовної давності немає, викладена у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15). Колегія суддів зазначає, що наявність в указаних справах неоднакових редакцій та положень умов і правил банківських послуг не мають правового значення, оскільки в обох випадках вид банківського кредиту, з огляду на їхній характер, цільове спрямування та об`єкт кредитування є тотожним - споживче кредитування, а визначальним є не безпосередньо вид чи характеристика умов щодо яких сторони досягли згоди та уклали договір, а саме встановлення обставин про додержання письмової форми для цих умов, після чого їх можна буде розцінювати як невід`ємну складову змісту договору. Колегія суддів вважає, що витяг з Тарифів користування кредитною карткою «Універсальна» та витяг з Умов та правил надання банківських послуг у АТ КБ «ПриватБанк», розміщені на сайті: www.privatbank.ua, які містяться в матеріалах даної справи не містять підпису відповідача, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 07 квітня 2011 року шляхом підписання заяви-анкети. Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами. Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини 1 статті 3 ЦК України. Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини 1 статті 3 ЦК України. Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору. У частинах 1, 3 статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. В даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина 1 статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів» (далі - Закон № 1023-XII). Згідно з пунктом 22 частини 1 статті 1 Закону № 1023-XII споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника. Конституційний Суд України у Рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини 4 статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно - правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту. Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з АТ КБ «ПриватБанк» дотримався вимог, передбачених частиною 2 статті 11 Закону № 1023-XII, про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими банк. Такі висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року по справі №342/180/17 (провадження №14-131цс19). У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями. При цьому, апеляційний суд звертає увагу, що позивач є професійним учасником ринку надання банківських послуг, у зв`язку з чим до нього висуваються певні вимоги щодо дотримання певних правил та процедур, які є традиційними у цій сфері послуг, до обачності та розсудливості у веденні справ тощо. Відповідно, вимоги до рівня та розумності ведення справ позивачем є вищими, ніж до споживача - фізичної особи, яка зазвичай є слабшою стороною у цивільних відносинах з такою кредитною установою. З врахуванням наведеного, усі сумніви та розумні припущення мають тлумачитися судом саме на користь такої слабшої сторони, яка не є фактично рівною у спірних правовідносинах. Таким чином, підстави для задоволення позову в частині стягнення з відповідача заборгованості за простроченими відсотками у розмірі 105975,14 грн та пенею у розмірі 5163,81 грн. відсутні. Проте, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також вимоги частини 2 статті 530 ЦК України, за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, тому колегія суддів вважає, що банк вправі вимагати захисту своїх прав шляхом зобов`язання повернути йому фактично отримані грошові кошти (тіло кредиту). В даному випадку така сума становить 2391,96 грн. За таких обставин, позовні вимоги щодо стягнення заборгованості за тілом кредиту в розмірі 2391,96 грн підлягають задоволенню. Посилання суду першої інстанції на той факт, що позивачем не доведено заборгованість, спростовується матеріалами справи. Також хибний висновок суду першої інстанції, щодо не встановлення особі якої була видана картка, оскільки з наданої Банком довідки вбачається, що вона була видана на ім`я відповідача. Посилання відповідача у відзиві на апеляційну скаргу, що він не користувався карткою та взагалі не укладав кредитний договір не доведено та також спростовується матеріалами справи, а саме, з наданого руху картки вбачається, що відповідач користувався карткою та оплачував покупки, робив поповнення за мобільним номером НОМЕР_2 , який було вказано в якості номера відповідача в анкеті заяві від 07.04.2011 року, а тому в апеляційного суду відсутні підстави вважати, що відповідач кредитний договір не укладав, карткою не користувався. Відповідачем у встановленому законом порядку, недійсним кредитний договір не визнавався. Рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення у справі про часткове задоволення позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 . Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» підлягають задоволенню частково, то розмір сплаченого ним судового збору при зверненні до суду з цим позовом підлягає стягненню з відповідача на його користь пропорційно задоволеним вимогам, а саме: позовні вимоги задоволено в сумі 2391,96 грн. що складає 2,10% (2391,96 * 100): 113530,91 грн., від заявлених позивачем вимог, тому понесені витрати підлягають стягненню з відповідача у сумі 37 грн. (1762х 2,10%), також підлягає стягненню з відповідача на користь позивача судовий збір за подання апеляційної скарги пропорційно до задоволених позовних вимог, що складає 55,50 (2643 х 2,10%) гривень, а всього на загальну суму 92,50 гривень. Керуючись статтями 141. 374, 376, 381-384,,390 ЦПК України, апеляційний суд, ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково. Рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 05 грудня 2022 рокускасувати. Позовні вимоги Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_3 ) на користь Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» (код ЄДРПОУ 14360570) заборгованість за кредитом у розмірі 2391 (дві тисячи триста дев`яносто одна) гривня 96 копійок. В іншій частині позовних вимог відмовити. Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_3 ) на користь Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» (код ЄДРПОУ 14360570) судовий збір у розмірі 92,50 грн. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 ст. 389 ЦПК України. Судді: О. В. Халаджи О.Д. Канурна Т.В. Космачевська