Ухвала КЦС ВС № 329/382/19

Ухвала Іменем України 20 травня 2021 року м. Київ справа № 329/382/19 провадження № 61-7988ск21 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Усика Г. І., учасники справи: заявник - ОСОБА_1 , суб`єкт оскарження - старший державний виконавець Ірпінського міського відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Кудрановський Юрій Володимирович, стягувач - ОСОБА_2 , розглянув касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на ухвалу Чернігівського районного суду Запорізької області від 29 січня 2021 року у складі судді Богослова А. В. та постанову Запорізького апеляційного суду від 28 квітня 2021 року у складі колегії суддів: Подліянової Г. С., Гончар М. С., Маловічко С. В., ВСТАНОВИВ: У грудні 2020 року ОСОБА_4 звернувся до суду зі скаргою на дії старшого державного виконавця Ірпінського міського відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Кудрановського Ю. В. Скарга обґрунтована тим, що рішенням Чернігівського районного суду Запорізької області від 13 лютого 2020 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про відшкодування майнової та моральної шкоди, задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 моральну шкоду у розмірі 400 277,20 грн, завдану внаслідок знищення її майна пожежею. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судового збору. 02 березня 2020 року Чернігівським районним судом Запорізької області ухвалено додаткове рішення, яким стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 судові витрати за проведення експертизи в розмірі 12 012, 00 грн. Постановою Запорізького апеляційного суду від 24 червня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишено без задоволення, рішення Чернігівського районного суду Запорізької області від 13 лютого 2020 року, додаткове рішення Чернігівського районного суду Запорізької області від 02 березня 2020 року, без змін. Постановою Верховного Суду від 23 вересня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_4 задоволено частково. Рішення Чернігівського районного суду Запорізької області від 13 лютого 2020 року, додаткове рішення Чернігівського районного суду Запорізької області від 02 березня 2020 року, постанову Запорізького апеляційного суду від 24 червня 2020 року, змінено. Визначено суму майнової шкоди, завданої внаслідок знищення майна пожежею, яка підлягає стягенню з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 у розмірі 245 021,00 грн, витрати по сплаті судового збору - 2 450,20 грн, витрати на проведення експертного дослідження від 20 лютого 2019 року № 658 - 4 290,00 грн. 23 жовтня 2020 року старшим державним виконавцем Ірпінського міського відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Кудрановським Ю. В. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 63397045 на підставі виконавчого листа № 329/382/19, виданого 15 жовтня 2020 року Чернігівським районним судом Запорізької області. Того ж дня, 23 жовтня 2020 року, державним виконавцем винесено постанову про арешт майна боржника. Даною постановою накладено арешт на все майно боржника. Зазначені постанови були направлені простим листом та отримані ОСОБА_4 05 грудня 2020 року. ОСОБА_4 вважав, що державним виконавцем були порушені вимоги закону щодо надіслання сторонам постанов про відкриття виконавчого провадження рекомендованим поштовим відправленням, крім того, виконавцем не здійснювався розшук та оцінка загальної вартості майна і одразу накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно, що порушує права дружини боржника, оскільки більшість майна є спільною сумісною власністю подружжя та частки не є виділеними, накладення арешту на все майно є порушенням права на володіння власністю іншої особи. Із урахуванням зазначеного, ОСОБА_4 просив суд: визнати дії старшого державного виконавця Ірпінського міського відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Кудрановського Ю. В. неправомірними та скасувати постанову державного виконавця про арешт майна боржника від 23 жовтня 2020 року по виконавчому провадженню № 63397045 відкритому на підставі виконавчого листа № 329/382/19, виданого 15 жовтня 2020 року. Ухвалою Чернігівського районного суду Запорізької області від 29 січня 2021 року, залишеною без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 28 квітня 2021 року, відмовлено у задоволенні скарги ОСОБА_4 на дії старшого державного виконавця Ірпінського міського відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Кудрановського Ю. В. Представник ОСОБА_4 - ОСОБА_3 у березні 2021 року засобами поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Чернігівського районного суду Запорізької області від 29 січня 2021 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 28 квітня 2021 року, в якій посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове про задоволення скарги. Касаційна скарга обґрунтована тим, що державним виконавцем було порушено вимоги закону щодо надіслання сторонам постанов про відкриття виконавчого провадження рекомендованим поштовим відправленням. Крім того, державним виконавцем накладено арешт одразу ж на все нерухоме та рухоме майно, що порушує права дружини боржника, оскільки більшість майна є спільною сумісною власністю подружжя, частки в якому не виділені. Зазначає, що такі дії суперечать вимогам закону щодо виявлення майна боржника, та порушує засади виконавчого провадження щодо юридичної визначеності. У відкритті касаційного провадження у цій справі необхідно відмовити з таких підстав. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій. Згідно з положеннями частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення. Відповідно до частини шостої статті 394 ЦПК України ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження. Із матеріалів касаційної скарги, змісту ухвали Чернігівського районного суду Запорізької області від 29 січня 2021 року та постанови Запорізького апеляційного суду від 28 квітня 2021 року вбачається, що скарга є необґрунтованою, а наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності зазначених судових рішень. Судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням Чернігівського районного суду Запорізької області від 13 лютого 2020 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про відшкодування майнової та моральної шкоди, задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 моральну шкоду у розмірі 400 277,20 грн, завдану внаслідок знищення її майна пожежею. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судового збору. 02 березня 2020 року Чернігівським районним судом Запорізької області ухвалено додаткове рішення, яким стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 судові витрати за проведення експертизи в розмірі 12 012,00 грн. Постановою Запорізького апеляційного суду від 24 червня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишено без задоволення, рішення Чернігівського районного суду Запорізької області від 13 лютого 2020 року, додаткове рішення Чернігівського районного суду Запорізької області від 02 березня 2020 року, без змін. Постановою Верховного Суду від 23 вересня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_4 задоволено частково. Рішення Чернігівського районного суду Запорізької області від 13 лютого 2020 року, додаткове рішення Чернігівського районного суду Запорізької області від 02 березня 2020 року, постанову Запорізького апеляційного суду від 24 червня 2020 року, змінено. Визначено суму майнової шкоди, завданої внаслідок знищення майна пожежею, яка підлягає стягенню з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 у розмірі 245 021,00 грн, витрати по сплаті судового збору - 2 450,20 грн, витрати на проведення експертного дослідження від 20 лютого 2019 року № 658 - 4 290,00 грн. 23 жовтня 2020 року старшим державним виконавцем Ірпінського міського відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Кудрановським Ю. В. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №63397045 на підставі виконавчого листа № 329/282/19, виданого 15 жовтня 2020 року Чернігівським районним судом Запорізької області, що підтверджується змістом постанови про арешт майна, винесеної державним виконавцем 23 жовтня 2020 року. Стягувачем у виконавчому провадженні є ОСОБА_2 , боржником ОСОБА_4 з якого на користь стягувача необхідно стягнути борг в розмірі 245 021,00 грн, судовий збір в розмірі 2 450,20 грн та витрати на проведення судових експертиз в розмірі 4 290,00 грн, а всього на загальну суму 251 761,20 грн. 23 жовтня 2020 року державним виконавцем винесено постанову про арешт майна боржника. Згідно цієї постанови з метою забезпечення реального виконання рішення на майно боржника необхідно накласти арешт, накладено арешт на все майно, що належить боржнику ОСОБА_4 в межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів 251 761,20 грн. У статті 447 ЦПК України визначено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи. Згідно зі статтею 451 ЦПК України за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Частиною другою, третьою статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний, зокрема, здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом; розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання. Пунктом 6 частини третьої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що виконавець має право накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку. Статтею 48 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову. Стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах. У разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно, крім майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на кошти боржника. Боржник має право запропонувати види майна чи предмети, які необхідно реалізувати в першу чергу. Черговість стягнення на кошти та інше майно боржника остаточно визначається виконавцем. Стягнення на майно боржника звертається в розмірі та обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця. У разі якщо боржник володіє майном разом з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням виконавця. Згідно з частинами другою, четвертою статті 13 Закону України «Про виконавче провадження», арешт на майно (кошти) накладається не пізніше наступного робочого дня після його виявлення, крім випадку, передбаченого частиною сьомою статті 26 цього Закону. Відповідно до частини сьомої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» у разі, якщо в заяві стягувача зазначено конкретне майно боржника, виконавець негайно після відкриття виконавчого провадження перевіряє в електронних базах даних та реєстрах наявність права власності або іншого майнового права боржника на таке майно та накладає на нього арешт. На інше майно боржника виконавець накладає арешт в порядку, визначеному статтею 56 цього Закону. Відповідно до статті 56 Закону України «Про виконавче провадження» арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна. Арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі. Таким чином, метою таких заходів є спонукання боржника до виконання рішення суду. Судами встановлено, що рішення Чернігівського районного суду Запорізької області від 13 лютого 2020 року у справі не було виконано добровільно. Тому, 23 жовтня 2020 року старшим державним виконавцем за заявою стягувача розпочато примусове виконання рішення суду. Встановивши, що ОСОБА_5 , як стягувачем у заяві про накладення арешту на майно не зазначено конкретного майна ОСОБА_4 , яке підлягає арешту, суди дійшли правильного висновку, що дії державного виконавця щодо накладення арешту на все рухоме та нерухоме майно боржника у межах суми звернення стягнення, відповідають положенням частини третьої статті 56 Закону України «Про виконавче провадження». Доводи касаційної скарги про те, що державним виконавцем протиправно накладено арешт одразу на все нерухоме та рухоме майно ОСОБА_4 , що порушує права дружини боржника, оскільки більшість майна є спільною сумісною власністю подружжя, частки в якому не виділені є необґрунтованими, оскільки при винесенні державним виконавцем постанови про арешт майна боржника закон не передбачає визначення частки майна боржника в спільному майні. Разом із цим, співвласники, які вважають, що рішенням державного виконавця порушуються їх права, не позбавлені права на звернення до суду в порядку позовного провадження з вимогами про захист своїх прав. Судами також правильно зазначено, що арешт майна заявника жодним чином не порушує права ОСОБА_4 , як власника, оскільки об`єкти права власності перебувають у його вільному володінні та користуванні, та обмежено лише право на відчудження майна до виконання рішення суду. Встановивши вказані обставини, суди дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення скарги. Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди заявника з висновками судів стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами першої та апеляційної інстанцій, які їх обґрунтовано спростували. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів та їх переоцінювати згідно з положеннями статті 400 ЦПК України. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (§ 58, рішення Європейського суду з прав людини від 10 лютого 2010 року «SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE», № 4909/04). Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення. Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей. Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. При цьому право на суд не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг, і такі обмеження не можуть зашкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 36 рішення у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom) від 21 лютого 1975 року та пункт 27 рішення у справі «Пелевін проти України» від 20 травня 2010 року. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року). Таким чином, оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, постановленими із додержанням норм матеріального та процесуального права, підстави для їх скасування відсутні. Керуючись частинами четвертою, шостою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ: У відкритті касаційного провадженняу справі за скаргою ОСОБА_4 на дії старшого державного виконавця Ірпінського міського відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Кудрановський Юрій Володимирович, стягувач - ОСОБА_2 , за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на ухвалу Чернігівського районного суду Запорізької області від 29 січня 2021 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 28 квітня 2021 року відмовити. Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу. Ухвала оскарженню не підлягає. Судді:І. Ю. Гулейков О. В. Ступак Г. І. Усик