Постанова 4807 № 329/382/19

Дата документу 28.04.2021 Справа № 329/382/19 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний № 329/382/19 Головуючий у 1-й інстанції: Богослов А.В Провадження №22-ц/807/1263/21 Суддя-доповідач: Подліянова Г.С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 квітня 2021 рокум. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого, судді-доповідача суддів: за участю секретаря Подліянової Г.С., Гончар М.С., Маловічко С.В., Семенчук О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , представника, адвоката Сацюк Віталія Валерійовича на ухвалу Чернігівського районного суду Запорізької області від 29 січня 2021 року у справі за скаргою ОСОБА_1 на дії старшого державного виконавця Ірпінського міського відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) Кудрановського Юрія Володимировича, - ВСТАНОВИВ: В грудні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на дії старшого державного виконавця Ірпінського міського відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) Кудрановського Юрія Володимировича. В обґрунтування скарги зазначає, що рішенням Чернігівського районного суду Запорізької області від 13 лютого 2020 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відшкодування майнової та моральної шкоди, задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 моральну шкоду у розмірі 400277, 20 грн, завдану внаслідок знищення її майна пожежею. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судового збору. 02 березня 2020 року Чернігівським районним судом Запорізької області ухвалено додаткове рішення, яким стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати за проведення експертизи в розмірі 12012, 00 грн. Постановою Запорізького апеляційного суду від 24 червня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Чернігівського районного суду Запорізької області від 13 лютого 2020 року, додаткове рішення Чернігівського районного суду Запорізької області від 02 березня 2020 року, без змін. Постановою Верховного суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 вересня 2020 року, касаційну скаргу ОСОБА_1 , задоволено частково. Рішення Чернігівського районного суду Запорізької області від 13 лютого 2020 року, додаткове рішення Чернігівського районного суду Запорізької області від 02 березня 2020 року, постанову Запорізького апеляційного суду від 24 червня 2020 року, змінено. Визначено суму майнової шкоди, завданої внаслідок знищення майна пожежею, яка підлягає стягенню з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 у розмірі 245021,00 грн, витрати по сплаті судового збору 2450,20 грн, витрати на проведення експертного дослідження №658 від 20 лютого 2019 року 4290,00 грн. 23 жовтня 2020 року старшим державним виконавцем Ірпінського міського відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Кудрановським Ю.В. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №63397045 на підставі виконавчого листа №329/382/19, виданого 15 жовтня 2020 року Чернігівським районним судом Запорізької області. Того ж дня, 23 жовтня 2020 року, державним виконавцем винесено постанову про арешт майна боржника. Даною постановою накладено арешт на все майно боржника. Зазначені постанови були направлені простим листом та отримані ОСОБА_1 05 грудня 2020 року. Вважає, що державним виконавцем були порушені вимоги закону щодо надіслання сторонам постанов про відкриття виконавчого провадження рекомендованим поштовим відправленням, крім того, виконавцем не здійснювався розшук та оцінка загальної вартості майна і одразу накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно, що порушує права дружини боржника, оскільки більшість майна є спільною сумісною власністю подружжя та частки не є виділеними, накладення арешту на все майно є порушенням права на володіння власністю іншої особи. Із урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 , просив суд: Визнати дії старшого державного виконавця Ірпінського міського відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) Кудрановського Юрія Володимировича неправомірними та скасувати постанову державного виконавця про арешт майна боржника від 23 жовтня 2020 року по виконавчому провадженню №63397045 відкритому на підставі виконавчого листа №329/382/19, виданого 15 жовтня 2020 року. Ухвалою Чернігівського районного суду Запорізької області від 29 січня 2021 року відмовлено у задоволенні скарги ОСОБА_1 на дії старшого державного виконавця Ірпінського міського відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) Кудрановського Юрія Володимировича. (а.с. 54-55). Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 , подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати ухвалу Чернігівського районного суду Запорізької області від 29 січня 2021 року та ухвалити нове рішення, яким визнати дії старшого державного виконавця Ірпінського міського відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) Кудрановського Юрія Володимировича неправомірними та скасувати постанову державного виконавця про арешт майна боржника від 23 жовтня 2020 року по виконавчому провадженю №63397045 відкритому на підставі виконавчого листа №329/382/19, виданого 15 жовтня 2020 року. Апеляційна скарга мотивована тим, що постанова державного виконавця про накладення арешту на майно постановлена з порушенням вимог закону, оскільки з постанови не вбачається, що при накладенні арешту на майно державний виконавець перевірив майновий стан боржника та застосував арешт співмірний обсягу вимог. Крім того, зазначення в постанові про накладення арешту на «все майно боржника у межах суми звернення стягнення», не є допустимим, оскільки не зрозуміло, яке майно боржника підпадає під арештоване та таке, яке буде направлене на погашення заборгованості. Такий підхід фактично блокує право добровільно виконати рішення суду та сплатити відповідні кошти. Відзиву на апеляційну скаргу в порядку ст. 360 ЦПК України до суду не надходило. ОСОБА_2 , старший державний виконавець Ірпінського міського відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) Кудрановський Ю.В., будучи належним чином повідомленими про дату, час і місце розгляду справи, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с. 121,122) до апеляційного суду не з`явились, про причини неявки суд не повідомили, клопотань про відкладення судового розгляду не надали. Згідно з ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Колегія суддів ухвалила здійснювати розгляд апеляційної скарги за відсутності ОСОБА_2 , старшого державного виконавця Ірпінського міського відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) Кудрановського Ю.В.,повідомлених належним чином про дату, час і місце розгляду справи, які не з`явилися в судове засідання, на підставі частини другої статті 372 ЦПК України. Заслухавши суддю - доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає. Згідно з ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Згідно з ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відповідно до частини першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Оскаржуване судове рішення відповідає зазначеним вимогам закону. Відмовляючи в задоволенні скарги, суд першої інстанції виходив з того, що державним виконавцем, відповідно до вимог Закону України "Про виконавче провадження" вживаються всі дії для виконання рішення суду, що перебуває на примусовому виконанні, а накладення арешту на все майно боржника узгоджується з положеннями ст.ст.13,18,48,56 Закону України «Про виконавче провадження», а тому підстав для задоволення скарги боржника не вбачається. З такими висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів, оскільки вони відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи. Судом встановлено, що рішенням Чернігівського районного суду Запорізької області від 13 лютого 2020 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відшкодування майнової та моральної шкоди, задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 моральну шкоду у розмірі 400277, 20 грн, завдану внаслідок знищення її майна пожежею. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судового збору. 02 березня 2020 року Чернігівським районним судом Запорізької області ухвалено додаткове рішення, яким стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати за проведення експертизи в розмірі 12012, 00 грн. Постановою Запорізького апеляційного суду від 24 червня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Чернігівського районного суду Запорізької області від 13 лютого 2020 року, додаткове рішення Чернігівського районного суду Запорізької області від 02 березня 2020 року, без змін. Постановою Верховного суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 вересня 2020 року, касаційну скаргу ОСОБА_1 , задоволено частково. Рішення Чернігівського районного суду Запорізької області від 13 лютого 2020 року, додаткове рішення Чернігівського районного суду Запорізької області від 02 березня 2020 року, постанову Запорізького апеляційного суду від 24 червня 2020 року, змінено. Визначено суму майнової шкоди, завданої внаслідок знищення майна пожежею, яка підлягає стягенню з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 у розмірі 245021,00 грн, витрати по сплаті судового збору 2450,20 грн, витрати на проведення експертного дослідження №658 від 20 лютого 2019 року 4290,00 грн. 23 жовтня 2020 року старшим державним виконавцем Ірпінського міського відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) Кудрановським Ю.В. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №63397045 на підставі виконавчого листа №329/282/19, виданого 15 жовтня 2020 року Чернігівським районним судом Запорізької області, що підтверджується змістом постанови про арешт майна, винесеної державним виконавцем 23 жовтня 2020 року. Стягувачем у виконавчому провадженні є ОСОБА_2 , боржником ОСОБА_1 з якого на користь стягувача необхідно стягнути борг в розмірі 245021 грн, судовий збір в розмірі 2450,20 грн та витрати на проведення судових експертиз в розмірі 4290 грн, а всього на загальну суму 251761,20 грн. 23 жовтня 2020 року державним виконавцем винесено постанову про арешт майна боржника. Згідно цієї постанови з метою забезпечення реального виконання рішення на майно боржника необхідно накласти арешт, накладено арешт на все майно, що належить боржнику ОСОБА_1 в межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів 251761,20 грн. (а.с. 6-7). Відповідно до ст. 447 ЦПК України, сторони виконавчого провадження мають право звернутись до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією чи бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи. За приписами статті 451 ЦПК Ураїни, за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу державної виконавчої служби задовольнити вимогу заявника та усунути порушення або іншим шляхом поновлює його порушені права чи свободи. Якщо оскаржуване рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, у межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби і права чи свободи заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову у задоволенні скарги Статтею 19 Конституції України зазначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Виконання судових рішень є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Провадження з виконання судових рішень є завершальною і невід`ємною частиною (стадією) судового провадження. Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначені Законом України "Про виконавче провадження" від 02 червня 2016 року № 1404-VIII (далі - Закон). Відповідно до статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів - сукупність дій визначених у Законі України "Про виконавче провадження", органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Частиною другою, третьою статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний, зокрема, здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом; розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання. Пунктом 6 частини третьої статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що виконавець має право накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку. Статтею 48 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову. Стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах. У разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно, крім майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на кошти боржника. Боржник має право запропонувати види майна чи предмети, які необхідно реалізувати в першу чергу. Черговість стягнення на кошти та інше майно боржника остаточно визначається виконавцем. Стягнення на майно боржника звертається в розмірі та обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця. У разі якщо боржник володіє майном разом з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням виконавця. Згідно з ч.ч. 2,4 ст. 13 Закону України «Про виконавче провадження», арешт на майно (кошти) накладається не пізніше наступного робочого дня після його виявлення, крім випадку, передбаченого ч.7 статті 26 цього Закону. Відповідно до ч.7 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження» у разі, якщо в заяві стягувача зазначено конкретне майно боржника, виконавець негайно після відкриття виконавчого провадження перевіряє в електронних базах даних та реєстрах наявність права власності або іншого майнового права боржника на таке майно та накладає на нього арешт. На інше майно боржника виконавець накладає арешт в порядку, визначеному статтею 56 цього Закону. Відповідно до статті 56 Закону України "Про виконавче провадження" арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна. Арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі. Порядок зняття арешту з майна (коштів) боржника регламентований статтею 59 Закону України «Про виконавче провадження». За приписом вказаної норми у разі набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з майна боржника, арешт з такого майна знімається згідно з постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини. Виконавець зобов`язаний зняти арешт з коштів на рахунку боржника не пізніше наступного робочого дня з дня надходження від банку документів, які підтверджують, що на кошти, які знаходяться на рахунку, заборонено звертати стягнення згідно із цим Законом, а також у випадку, передбаченому пунктом 10 частини першої статті 34 цього Закону. У разі виявлення порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом, арешт з майна боржника знімається згідно з постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець. Підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову; 9) підстави, передбачені пунктом 1-2 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону. У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду. ОСОБА_1 оскаржує постанову про арешт майна, в якій не було конкретизовано майно, на яке накладено арешт, оскільки не зрозуміло, яке майно боржника підпадає під арештоване та таке, яке буде направлене на погашення заборгованості. Водночас, скаржником, згідно вимог ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України, не наведено жодних доказів порушення старшим державним виконавцем Ірпінського міського відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) Кудрановським Юрієм Володимировичемвимог закону при винесенні постанови про арешт майна боржника від 23 жовтня 2020 року ВП №63397045. Колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що державний виконавець діяв в межах своїх повноважнь та правомірно наклав арешт на все майно боржника, оскільки у заяві стягувача про арешт майна боржника не було зазначено конкретного майна боржника, тому державним виконавцем вірно винесено постанову про накладення арешту на все рухоме і нерухоме майно боржника ОСОБА_1 , у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору та витрат на проведення виконавчих дій. Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що арешт майна заявника жодним чином не порушує права ОСОБА_1 , як власника, оскільки об`єкти права власності перебувають у його вільному володінні та користуванні, та обмежено лише право на відчудження майна до виконання рішення суду. ОСОБА_1 не довів, що постанова про арешт його майна була прийнята не у відповідності до закону, не в межах повноважень державного виконавця та з порушенням його прав. Таким чином, на виконання вимог частини третьої статті 56 Закону України "Про виконавче провадження" державним виконавцем у постанові про арешт майна боржника було зазначено суму заборгованості, в рахунок забезпечення погашення якої й було накладено арешт. Доводи апеляційної скарги, що майно, на яке накладено арешт відповідно до норм статей 60, 69, 70 СК України належить йому та дружині, на праві спільної сумісної власності є необґрунтованими та не спростовують висновків суду першої інстанції щодо правомірності дій державного виконавця у виконавчому провадженні, в тому числі й щодо накладення арешту на майно боржника, яким є ОСОБА_1 . Суд правильно виходив з того, що відповідно до статті 59 Закону України "Про виконавче провадження" особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. Матеріали справи не містять жодного рішення про поділ спільного сумісного майна подружжя, визнання права власності на майно, яке набрало законної сили, та яке б підтверджувало факт належності майна кожному з подружжя, на яке державним виконавцем накладено арешт, з урахуванням того, що арешт накладено саме на майно боржника ОСОБА_1 . Оскаржувані дії державного виконавця по винесенню постанови про арешт майна боржника від 23 жовтня 2020 року у виконавчому провадженні №63397045 були вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця і право заявника не було порушено, а тому скарга ОСОБА_1 до задоволення не підлягає. За своїм змістом усі доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з наданою судом першої інстанції оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, спрямовані на необхідність переоцінки цих доказів і обставин в тому контексті, що, на думку заявника свідчить про неправомірність виконання державним виконавцем виконавчого провадження про стягнення з нього боргу. Вказані доводи апеляційної скарги є аналогічними аргументам скарги, які належним чином перевірені судом першої інстанції і спростовані під час розгляду справи, у зв`язку з чим додаткового правового аналізу не потребують. Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками судів щодо їх оцінки. Отже, підстав для скасування ухваленого у справі судового рішення та задоволення поданої апеляційної скарги, виходячи з меж її доводів, апеляційний суд не вбачає, оскільки ці доводи правильності зробленого судом першої інстанції висновку не спростовують. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 06 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). Враховуючи викладене, суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, дотримуючись принципу змагальності, на підставі наданих сторонами доказів та постановив ухвалу з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а ухвалу суду - без змін. Керуючись ст.ст.367, 368, 374,375,381,382,383,384 ЦПК України, апеляційний суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , представника, адвоката Сацюк Віталія Валерійовича залишити без задоволення. Ухвалу Чернігівського районного суду Запорізької області від 29 січня 2021 року у цій справі залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення. Повна постанова складена 30 квітня 2021 року. Головуючий, суддя Суддя Суддя Подліянова Г.С. Гончар М.С. Маловічко С.В.