Постанова 4807 № 334/6859/19

Дата документу 10.02.2021 Справа № 334/6859/19 Запорізький Апеляційний суд ЄУН 334/6859/19Головуючий у 1-й інстанції Козлова Н.Ю. Пр. № 22-ц/807/116/21 Пр. № 22-ц/807/116/21-2Суддя-доповідач Гончар М.С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 лютого 2021 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді (судді-доповідача) Гончар М.С. суддів Кримської О.М., Подліянової Г.С. за участі секретаря Остащенко О.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 22 вересня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Дніпровського відділу державної виконавчої служби міста Запоріжжя Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), Головного управління Державної казначейської служби України в Запорізькій області, третя особа: ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної шкоди, завданої незаконними діями та бездіяльністю Дніпровського відділу державної виконавчої служби міста Запоріжжя Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області ВСТАНОВИВ: У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду із вищезазначеним позовом (т.с. 1 а.с. 3-8), в якому просила: - визнати незаконними дії та бездіяльність Дніпровського відділу державної виконавчої служби міста Запоріжжя Головного територіального управління у Запорізькій області; - стягнути з Дніпровського відділу державної виконавчої служби міста Запоріжжя Головного територіального управління у Запорізькій області матеріальну шкоду у розмірі 114115,16 грн. на користь ОСОБА_1 ; - повернути ОСОБА_1 судовий збір, сплачений при подачі позовної заяви. В обґрунтування свого позову позивач зазначала, що бездіяльність та неналежне виконання прав та обов`язків, передбачених чинним законодавством з боку Дніпровського відділу державної виконавчої служби міста Запоріжжя Головного територіального управління у Запорізькій області призвели до втрати Ѕ частини квартири за адресою: АДРЕСА_1 , що була її власністю. В автоматизованому порядку для розгляду цієї справи визначено суддю суду першої інстанції ОСОБА_3 (т.с. 1 а.с. 51). Ухвалою суду першої інстанції (т.с. 1 а.с. 52) відкрито провадження у цій справі в порядку загального позовного провадження. Ухвалою Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 03 лютого 2020 року (т.с. 2 а.с. 2) залучено до участі у цій справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, ОСОБА_2 . Ухвалою Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 10 червня 2020 року (т.с. 2 а.с. 70) замінено відповідача Дніпровський відділ державної виконавчої служби міста Запоріжжя Головного територіального управління у Запорізькій області на Дніпровський відділ державної виконавчої служби міста Запоріжжя Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро). Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 22 вересня 2020 року (т.с. 2 а.с. 104-107) у задоволенні позову ОСОБА_1 у цій справі відмовлено. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права судом першої інстанції при його ухваленні, позивач ОСОБА_1 подала апеляційні скарги на: - рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 22 вересня 2020 року(т.с. 2 а.с. 115-117, 124-131), в якій просила рішення суду першої інстанції скасувати у повному обсязі та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог; - ухвалу Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 22 вересня 2020 року про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 про постановлення окремої ухвали у цій справі (т.с. 2 а.с. 169-190), яка не входить до переліку визначених ч. 1 ст. 353 ЦПК України ухвал, що можуть бути оскаржені окремо від рішення суду першої інстанції у цій справі, та в якій просила ухвалу суду першої інстанції скасувати, винести окрему ухвалу відносно адвокатів ОСОБА_4 та ОСОБА_5 . Разом із апеляційною скаргою, позивач подала апеляційному суду також заяву про винесення окремої ухвали (т.с. 2 а.с. 132-161), в якій просила задовольнити заяву ОСОБА_1 , що додається до апеляційної скарги, та винести окрему ухвалу: - відносно адвоката Зеленої Руслани Вячеславівни (Свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю ЗП №001706 від 30.11.2018, видане Радою адвокатів Запорізької області, номер рішення №12 від 26.06.2018, адреса робочого місця: АДРЕСА_2 , АО «ПРАВО-ГАРАНТ», моб: НОМЕР_1 , паспорт громадянина України № НОМЕР_2 , виданий 06.11.2018 органом 2313, РНОКПП НОМЕР_3 ) та - відносно адвоката Ніколаєнка Ігоря Романовича (Свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю ЗП №002662 від 14.07.2020, видане Радою адвокатів Запорізької області, рішення номер 14 від 14.07.2020, паспорт серії НОМЕР_4 , виданий Орджонікідзевським РВ ГУМВС України в Запорізькій області 23 березня 2018 року, місце реєстрації: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_5 , адреса робочого місця: АДРЕСА_4 , моб: НОМЕР_6 ), яку направити на адресу кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Запорізької області (адреса для листування: 69005, М.Запоріжжя, вул. Лєрмонтова, будинок 19) для вирішення питання щодо притягнення адвокатів ОСОБА_4 та ОСОБА_5 до дисциплінарної відповідальності. В автоматизованому порядку для розгляду цієї справи визначено колегію суддів Запорізького апеляційного суду: головуючого суддю (суддю-доповідача) Гончар М.С., суддів Маловічко С.В. та Подліянову Г.С. (т.с. 2 а.с. 121). Ухвалою апеляційного суду апеляційне провадження за вищезазначеною апеляційною скаргою позивача лише на вищезазначене рішення суду першої інстанції у цій справі відкрито 26 жовтня 2020 року (т.с. 2 а.с. 192). Оскільки, коли апеляційна скарга на ухвалу, що не входить до переліку визначених ч. 1 ст. 353 ЦПК України ухвал, подана після ухвалення рішення суду разом із апеляційною скаргою на це рішення, хоча і оформлена окремим процесуальним документом, а не запереченнями, включеними до апеляційної скарги на рішення суду, розглядається як заперечення на оскарження рішення суду першої інстанції у цій справі (правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 30 вересня 2020 року у справі ЄУН № 318/1421/17 (касаційне провадження № 61-1870 св 19), який є обов`язковим для врахування загальними судами в силу вимог ст. 263 ч. 4 ЦПК України). В автоматизованому порядку у цій справі суддею Кримською О.М. замінено суддю Маловічко С.В. у зв`язку із тривалим лікарняним останньої (т.с. 2 а.с. 194-196). Ухвалою апеляційного суду дану справу призначено до апеляційного розгляду (т.с. 2 а.с. 197) з урахуванням навантаженості судді-доповідача та колегії суддів (в Запорізькому апеляційному суді працює фактично 18 суддів замість 40 суддів за штатом). Головне управління Державної казначейської служби України в Запорізькій області подало відзив на вищезазначену апеляційну скаргу позивача у цій справі (т.с. 2 а.с. 211-216). Інші учасники цієї справи не скористались своїм правом на подачу відзиву на вищезазначену апеляційну скаргу ОСОБА_1 у цій справі станом на час її розгляду апеляційним судом. Однак, в силу вимог ст. 360 ч. 3 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції апеляційним судом. У судове засідання 10 лютого 2021 року повідомлена апеляційним судом належним чином про дату, час і місце розгляду цієї справи (т.с. 2 а.с. 206) третя особа ОСОБА_2 не з`явилась, про причини своєї неявки апеляційний суд не сповістила, клопотань про відкладення розгляду цієї справи апеляційному суду не подавала. За змістом ст. 372 ч. 2 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи апеляційним судом. Крім того, в силу вимог ст. 371 ч. 1 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції має бути розглянута протягом шістдесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження. При вищевикладених обставинах, апеляційний суд визнав неповажною причину неявки у дане судове засідання третьої особи ОСОБА_2 і на підставі ст. ст. 371-372 ЦПК України ухвалив розглядати дану справу апеляційним судом у даному судовому засіданні за відсутністю останньої за присутністю позивача ОСОБА_1 , представника відповідача Дніпровського ВДВС міста Запоріжжя Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) - Ратнікова Є.О. (т.с. 2 а.с. 218) та представника відповідача - Головного управління Державної казначейської служби України в Запорізькій області - Тінькової А.О. (т.с. 2 а.с. 217) Відводів у цій справі не заявлено, самовідводи відсутні. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення всіх учасників цієї справи, що з`явились, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд дійшов висновку про те, що апеляційна скарга позивача ОСОБА_1 у цій справі підлягає залишенню без задоволення з таких підстав. В силу вимог ст. 367 ч. 1 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За змістом ст. 381 ч. 1 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги приймає постанову за правилами ст. 35 і глави 9 розділу ІІІ цього Кодексу з особливостями, зазначеними у ст. 382 цього Кодексу. Встановлено, що суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову позивача у повному обсязі у цій справі, керувався ст. 22, 1166, 1173, 1174 ЦК України, Законом України «Про виконавче провадження», ст. 3, 4, 12, 13, 76 - 81, 133, 259, 263 - 265, 268, 273, 447, 449 ЦПК України та виходив із такого. Судом було встановлено, що 05.07.2018 року до Дніпровського відділу ДВС м. Запоріжжя ГТУЮ у Запорізькій області на виконання надійшов виконавчий лист № 334/3398/16-ц виданий 03.05.2018 року Леніським районним судом м. Запоріжжя про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суму боргу у розмірі 474120,00 грн. (т.с. 1 а.с. 17-19) Відповідно до ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. Так, 06.07.2018 року державним виконавцем була винесена постанова про відкриття виконавчого провадження (т.с. 1 а.с. 173-174). У своїй позовній заяві позивач стверджувала, що державним виконавцем були порушені строки початку примусового виконання рішення, що не відповідає дійсності і про що свідчить штамп вхідної кореспонденції Дніпровського ВДВС (т.с. 1 а.с. 175). Копії постанов виконавця та інші документи виконавчого провадження (далі - документи виконавчого провадження) доводяться виконавцем до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам простою кореспонденцією або доставляються кур`єром, крім постанов про відкриття виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувану, повідомлення стягувачу про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, які надсилаються рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі (т.с. 1 а.с. 172). Постанова про відкриття виконавчого провадження була направлена боржнику рекомендованою кореспонденцією 06.07.2018р. за вих. № 43322 за адресою, яка зазначена у виконавчому документі: АДРЕСА_1 (т.с. 1 а.с. 177). З метою виявлення у боржника майна, державним виконавцем були зроблені запити до відповідних установ. Вжитими державним виконавцем заходами майно у боржника не виявлено: відповідно довідки ДАІ рухоме майно у боржника відсутнє, згідно довідки ДПС України та УПФУ. про джерела отримання доходу боржника - відомості відсутні, розрахункові рахунки в установах банків у боржника відсутні (т.с. 1 а.с. 71-82, 167-171). Згідно із ст. 10 Закону України «Про виконавче провадження» заходами примусового виконання рішень є звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами. Відповідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, за боржником зареєстровано право власності на 1\2 частину квартири АДРЕСА_5 (т.с. 1 а.с. 166). Згідно із ст. 48 Закону України «Про виконавче провадження» звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації. З цих підстав, 06.07.2018 року, керуючись ст. 56 Закону України «Про виконавче провадження», з метою забезпечення виконання рішення суду, державним виконавцем була винесена постанова про арешт майна боржника, відповідно якої на все майно боржника був накладений арешт. 19.07.2018 року державним виконавцем був здійснений вихід на дільницю за адресою боржника АДРЕСА_1 (т.с. 1 а.с. 169). Державним виконавцем було встановлено, що у квартирі майна, яке б належало боржнику не виявлено. З метою виконання рішення суду, ст. 56 Закону України «Про виконавче провадження» 22.08.2018р. державним виконавцем була складена постанова про опис та арешт майна(коштів) боржника, а саме 1\2 частини квартири АДРЕСА_5 (т.с. 1 а.с. 60-62). Для з`ясування та роз`яснення питань, що виникають під час здійснення виконавчого провадження і потребують спеціальних знань, згідно ст. 20 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець виносить постанову про залучення експерта або спеціаліста (кількох експертів або спеціалістів), а для проведення оцінки майна - суб`єктів оціночної діяльності - суб`єктів господарювання. 27.08.2018 року державним виконавцем була винесена постанова про призначення експерта для участі у виконавчому провадженні, а саме для здійснення оцінки відповідного нерухомого майна боржника (т.с. 1 а.с. 161-162). 03.09.2018 оку до Дніпровського відділу ДВС надійшов звіт з оцінки нерухомого майна боржника, а саме 1\2 частини квартири АДРЕСА_5 , відповідно якого визначена вартість нерухомого майна у розмірі 134374,00 грн. (т.с. 1 а.с. 112-159). Відповідно до ст. 57 Закону України «Про виконавче провадження» у разі якщо сторони не згодні з результатами визначення вартості чи оцінки майна, вони мають право оскаржити їх у судовому порядку в 10-денний строк з дня отримання відповідного повідомлення. Сторона вважається ознайомленою з результатами визначення вартості чи оцінки арештованого майна, якщо їй надіслано повідомлення про результати визначення вартості чи оцінки майна за адресою, зазначеною у виконавчому документі. Оскарження в судовому порядку результатів визначення вартості чи оцінки майна не зупиняє передачі майна на реалізацію, крім випадків зупинення передачі майна на реалізацію судом. Так, 03.09.2018 року державним виконавцем за вих. № 49174 сторонам виконавчого провадження, було направлено повідомлення щодо результатів оцінки арештованого майна. Відповідно ст. 61 Закону України «Про виконавче провадження» реалізація арештованого майна (крім майна, вилученого з цивільного обороту, обмежено оборотоздатного майна та майна, зазначеного у частині восьмій статті 56 цього Закону) здійснюється шляхом електронних торгів або за фіксованою ціною. 07.09.2018 року відповідності до ст. 61 Закону України «Про виконавче провадження», пункту 26 розділу VIII Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 29.09.2016 року № 2832/5, Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого наказом Міністерством юстиції України 29.09.2016р. № 2831/5, державним виконавцем до ДП «СЕТАМ» було направлено заявку на реалізацію 1\2 частини квартири АДРЕСА_5 (т.с. 1 а.с. 104-106). 18.10.2018р. ДП «СЕТАМ» були проведені електронні торги з реалізації 1\2 частини квартири АДРЕСА_5 (т.с. 1 а.с. 100-101). Згідно із протоколу № 363429 лот № 305605 від 18.10.2018 року, затвердженого Державним підприємством «СЕТАМ», переможцем електронних торгів визначена ОСОБА_6 , паспорт НОМЕР_7 , АДРЕСА_6 (т.с. 1 а.с. 101). Сума коштів, яка була внесена покупцем на рахунок обліку депозитних сум Дніпровського ВДВС м. Запоріжжя ГТУЮ у Запорізькій області становить 127655,30 грн., сума гарантійного внеску у розмірі 6718,70 грн. перераховані на рахунок Державного підприємства «СЕТАМ» (т.с. 1 а.с. 102). 01.11.2018 року, після проведення електронних торгів, переможцю електронних торгів ОСОБА_6 державним виконавцем був виданий акт про проведені електронні торги з реалізації нерухомості (т.с. 1 а.с. 99). Відповідно до платіжного доручення № 8896 від 25.10.2018 року грошові кошті, які надійшли від реалізації нерухомого майна, у розмірі 114115,16 грн. були перераховані стягувану (т.с. 1 а.с. 179). Таким чином, в ході судового розгляду позивачка, посилаючись на норми Закону України «Про виконавче провадження» намагалася довести суду, що саме діями та бездіяльність державних виконавців їй було спричинено матеріальну шкоду. Проте, відповідно до ч. 1 ст. 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи. Згідно із п. а) ч. 1 ст. 449 ЦПК України скаргу може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права або свободи. Ч. 1 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. У ч.3 цієї ж статті встановлено, що рішення, дії або бездіяльність державного виконавця також можуть бути оскаржені стягувачем та іншими учасниками виконавчого провадження (крім боржника) до начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець. Отже, саме суд в ході розгляду скарг боржника виконавчого провадження відправляє контроль за виконанням судових рішень з боку органів примусового виконання. Іншого порядку чинним законодавством України захисту порушених прав боржника виконавчого провадження не передбачено. Яке було встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 ознайомилась з матеріалами виконавчого провадження 19 вересня 2019 року (т.с. 1 а.с. 58). Тобто, вважаючи свої права порушеними, мала звернутися до суду зі скаргою на дії чи бездіяльність державного виконавця протягом 10 днів - до 29 вересня 2019 року. Таким чином, суд першої інстанції вважав, що вимога ОСОБА_1 про визнання бездіяльності посадових осіб Державної виконавчої служби незаконною, у цій справі саме в порядку позовного провадження є взагалі неналежним способом захисту та не може бути задоволена судом. Щодо позовної вимоги про стягнення майнової шкоди у розмірі 114115,00 грн., суд першої інстанції виходив з такого. У відповідності до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ч. 6 цієї ж статті доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 у цій справі посилалась на те, що вона зазнала збитки та згідно зі ст. 1166 ЦК України такі грошові кошти мають бути стягнуті на користь ОСОБА_1 . Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 22 ЦК України збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки). Відповідно до ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Отже, підставою для цивільно-правової відповідальності за завдання шкоди у такому випадку є правопорушення, що включає як складові елементи шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. В даному випадку, належним доказом протиправних (неправомірних) рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця є відповідне судове рішення (вирок) суду, яке набрало законної сили. Згідно зі ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких су встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Суд першої інстанції вважав, що позивачем не надано суду доказів неправомірності (незаконності) дій державного виконавця, що призвели до завдання шкоди, встановлених у передбаченому законом порядку (ухвалою, рішенням, постановою, вироком суду). Ст. 1173 ЦК України встановлено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів. Згідно зі ст. 1174 ЦК України шкода завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи. Ст. 48 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову. Стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах. Ч. 5 цієї ж статті закріплено що у разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувана, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно, крім майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Ч. 1 ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено що звернення стягнення на об`єкти нерухомого майна здійснюється у разі відсутності в боржника достатніх коштів чи рухомого майна. Судом першої інстанції було встановлено, що матеріалами виконавчого провадження підтверджено: державний виконавець провів необхідні дії з перевірки наявності у ОСОБА_1 грошових коштів та рухомого майна, яке не було віднайдено, з урахуванням чого звернено стягнення на частку квартири, належній ОСОБА_1 в рахунок виконання судового рішення. При вищевикладених обставинах, суд першої інстанції дійшов висновку, що позов позивача у цій справі не підлягає задоволенню у повному обсязі. Апеляційний суд погоджується із такими висновками суду першої інстанції, вважає їх правильними, а рішення суду першої інстанції таким, що ухвалено із додержанням вимог закону, є правильним та законним. Ст. 263 ЦПК України містить вимоги щодо законності і обґрунтованості судового рішення, а ст. 264 ЦПК України питання, які вирішує суд під час ухвалення рішення суду. Рішення суду першої інстанції вимогам ст. ст. 263-264 ЦПК України у цій справі відповідає. Доводи апеляційної скарги позивача ОСОБА_1 дублюють доводи позовної заяви позивача у цій справі, яким суд першої інстанції вже надав належну оцінку, з якою погоджується апеляційний суд. Ці доводи є такими, що не спростовують правильно встановлених судом першої інстанції фактичних обставин цієї справи та правильних висновків суду першої інстанції у цій справі, а лише відображають позицію позивача у цій справі, викладену в її позові, яку вона вважає такою, що є єдино вірною та єдино можливою. Хоча, за змістом ст. 20 ч. 1 ЦК України право на захист особа здійснює на свій розсуд. Проте, в силу вимог ст. 5 ч. 1 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права…фізичних осіб… у спосіб, визначений законом… Суд першої інстанції на виконання вимог ст. 12 ч. 5 ЦПК України сприяв повному та всебічному з`ясуванню обставин цієї справи. Суд першої інстанції розглянув дану справу з додержанням вимог ЦПК України, тобто в межах заявлених позивачем позовних вимог та на підставі доказів сторін, яким надав відповідну оцінку з дотриманням вимог ст. 89 ЦПК України. За змістом якої: «Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів; ж одні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили; суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності; суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів)». Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях (ст. 81 ч. 6 ЦПК України). Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ст. 12 ч. 3 ЦПК України). Підстави для звільнення від доказування позивача ОСОБА_1 , передбачені ст. 82 ЦПК України, у цій справі відсутні. Позивач ОСОБА_1 не надала суду першої інстанції у цій справі будь-якого судового рішення будь-якого іншого суду в будь-якій іншій справі, яким би було визнано незаконними будь-які дії чи бездіяльність Дніпровського відділу державної виконавчої служби міста Запоріжжя Головного територіального управління у Запорізькій області у вищезазначеному виконавчому провадженню, яке б давало позивачеві право на відшкодування з відповідача Головного управління Державної казначейської служби України в Запорізькій області у цій справі будь-якого розміру шкоди за ці дії чи бездіяльність державного виконавця (державної виконавчої служби), та зокрема у розмірі 114115,16 грн. Апеляційний суд на виконання вимог ст. 12 ч. 5 ЦПК України сприяв повному та всебічному апеляційному перегляду законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції у цій справі в межах доводів апеляційної скарги позивача ОСОБА_1 . Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ст. 367 ч. 2 ЦПК України). В силу вимог ст. 367 ч. 3 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Проте докази, передбачені ст. 367 ч. ч. 2, 3 ЦПК України, у цій справі відсутні, і зокрема позивачем ОСОБА_1 апеляційному суду не надані. Згідно із ст. 376 ч. 3 ЦПК України передбачені порушення норм процесуального судом першої інстанції, які є обов`язковою підставою для скасування або зміни рішення. В силу вимог ст. 376 ч. 2 ЦПК України лише порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, можуть бути підставою для скасування або зміни рішення. Встановлено, що у цій справі відсутні порушення судом першої інстанції норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування чи зміни рішення, а також відсутні порушення норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення цієї справи по суті. Щодо ухвали Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 22 вересня 2020 року (т.с. 2 а.с. 108) про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 про постановлення окремої ухвали відносно адвокатів ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у цій справі (т.с. 2 а.с. 90-102). За змістом ст. 262 ЦПК України суд, виявивши при вирішенні спору порушення законодавства або недоліки в діяльності юридичної особи, державних чи інших органів, інших осіб, постановляє окрему ухвалу, незалежно від того, чи є вони учасниками судового процесу (ч.1); суд може постановити окрему ухвалу у випадку …іншого порушення законодавства адвокатом… (ч.2). В силу вимог ст. 262 ЦПК України постановлення окремої ухвали за результатами розгляду цивільної справи є правом, а не обов`язком судів першої та апеляційної інстанцій. Крім того, суд першої інстанції при вищевикладених правильно встановлених ним фактичних обставинах цієї справи не вбачав підстав для постановлення окремої ухвали, тому мав право відмовити у задоволенні заяви позивача про постановлення вищезазначеної окремої ухвали у цій справі. За результатами апеляційного перегляду цієї справи за апеляційного скаргою позивача апеляційним судом також не вбачається правових підстав для постановлення окремої ухвали у цій справі відносно адвокатів ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , як представників стягувача ОСОБА_2 , за заявою позивача (т.с. 2 а.с. 132-161). Разом із тим, апеляційний суд вважає за доцільне роз`яснити позивачеві ОСОБА_7 , що остання не позбавлена права, у подальшому окремо від цієї справи самостійно звертатись з відповідним зверненням до кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Запорізької області для вирішення питання щодо притягнення адвокатів ОСОБА_4 чи ОСОБА_5 до дисциплінарної відповідальності, якщо вважає, що в будь-яких діях (бездіяльності) останніх містяться ознаки будь-якого дисциплінарного правопорушення. При вищевикладених обставинах, доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 не ґрунтуються на законі та доказах, наявних у матеріалах цієї справи, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, ухваленим з додержанням вимог ЦПК України. Встановлено, що рішенням, що оскаржується, суд першої інстанції не вирішував у цій справі питання про розподіл понесених судових витрат між сторонами, пов`язаних із розглядом цієї справи судом першої інстанції, а тому останнє також в апеляційному порядку не переглядалось. Однак, воно може бути вирішено судом першої інстанції у подальшому за власною ініціативою або за заявою учасників цієї справи в порядку, передбаченому ст. 270 ЦПК України. За таких обставин, апеляційний суд не вбачає передбачених законом підстав для скасування рішення суду першої інстанції у цій справі або ж його зміни. Також, в силу вимог ст. 141 ЦПК України у разі відмови позивачу у задоволенні її вищезазначеної апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції у цій справі, остання не має права на компенсацію за рахунок відповідачів будь-яких судових витрат, пов`язаних із розглядом цієї справи апеляційним судом. Керуючись ст. ст. 7, 12-13, 81-82, 89, 141, 367-369, 371-372, 374-375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 22 вересня 2020 року у цій справі залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте, може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту цієї постанови. Повний текст постанови апеляційним судом складений 12.02.2021 року. Головуючий суддяСуддяСуддя Гончар М.С. Кримська О.М.Подліянова Г.С.