Постанова Одеський апеляційний суд № 522/11919/20

Номер провадження: 22-ц/813/2737/21 Номер справи місцевого суду: 522/11919/20 Головуючий у першій інстанції Бондар В. Я. Доповідач Князюк О. В. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05.11.2021 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі колегії: головуючого Князюка О. В., суддів: Погорєлової С.О., Таварткіладзе О.М., розглянувши у порядку письмового провадження без виклику сторін цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 28 жовтня 2020 року по цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Другого Приморського відділу державної виконавчої служби у м. Одеси Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеси), Державної казначейської служби України, Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області про відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої неправомірними діями, - встановив:

Описова частина Короткий зміст позовних вимог ОСОБА_1 звернувся до Приморського районного суду м. Одеси 23.07.2020 року з позовом до Другого Приморського відділу державної виконавчої служби у м. Одеси Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеси), Державної казначейської служби України, Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області про відшкодування матеріальної шкоди у розмірі 16 628 грн. та моральної шкоди у розмірі 5000 грн., завданої неправомірними діями. В обґрунтування позовних вимог відзначено, що Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 10.2.2016 року на відшкодування майнової шкоди, завданої злочином, з кредитної спілки «Україна» на користь позивача стягнуто 27 040 грн. Державний виконавець відмовив у відкритті виконавчого провадження, такі дії були оскаржені позивачем до суду. 19.04.2019 року було відкрито виконавче провадження, а 24.04.2019 року виконавче провадження було закінчено. Такі дії знову були оскаржені. Таким чином, рішення суду залишається не виконаним понад 4-х років. Позивач розрахував матеріальну шкоду як 3% річних за 4-річний період та інфляційні нарахування за період з лютого 2016 року по липень 2020 року. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 28 жовтня 2020 року позовну заяву ОСОБА_1 (НОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Другого Приморського відділу державної виконавчої служби у м. Одеси Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеси) (код ЄДРПОУ 41404999, м. Одеса, вул. Пастера, 58), Державної казначейської служби України (код ЄДРПОУ 37567646, м. Київ, вул. Бастіонна, 6), Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області (код ЄДРПОУ 37607526, м. Одеса, вул. Садова, 1-А) про відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої неправомірними діями задоволено частково. Стягнуто з Державного бюджету України, шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) завдану моральну шкоду у розмірі 2 000 (дві тисячі) гривень. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Короткий зміст вимог апеляційної скарги Не погоджуючись із рішенням суду, 16.11.2020 року ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу відповідно до вимог якої просить суд рішення Приморського районного суду м. Одеси від 28.10.2020 року скасувати частково, та ухвали нове рішення в частині відшкодування майнової шкоди, завданої тривалим невиконанням рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 10.02.2016 року пов`язаного з незаконними діями службових осіб державного виконавчого органу. 30.11.2020 року не погоджуючись з вищевказаним рішенням суду апеляційну скаргу подано Державною казначейською службою України відповідно до вимог якої, відповідач просить суд скасувати рішення Приморського районного суду м. Одеси від 28.10.2020 року та ухвали нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити у повному обсязі. Узагальнені доводи особи, яка подали апеляційну скаргу Апелянт зазначає, що рішення суду першої інстанції не відповідає Конституції України, не грунтується на законі, суперечить Конвенціїі від 28.10.2021 року, Протоколу першого до Конвенції та практиці Європейського суду з прав людини. ОСОБА_1 зазначає, що з моменту набрання чинності рішення суду від 10.02.2016 року, присуджені до стягнення кошти являється власністю. Однак, наслідком вчинення незаконних дій службовими особами державоного виконавчого органу, не стягнення цих коштів упродовж чотирьох років право на володіння, користування і розпорядження коштами було порушено. Апелянт вважає, що оскільки держава несе відповідальність за своєчасне і повне виконання остаточного рішення суду, яке протягом тривалого часу i на момент вирiшення справи залишалося невиконаним, за цих обставин Приморський районний суд м. Одеси не забезпечив справедливого судочинства, визначеного п.1 ст. 6 Конвенції. Статтею 1 Протоколу 1 до Конвенції встановлено, що кожна фізична обо юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Вiдповiдно до остаточного і обов`язкового рішення суду вiд 10.02.2016 р. присуджені кошти становили власність. Згідно усталеноi практики Европейського Суду, право на мирне володіння майном включає і компенсацію за порушення права власності. Тому, незастосування Приморським райсудом м. Одеси до правовідносин сторін у справі №22/11919/20 з метою забезпечення захисту порушеного права власності Протоколу 1 до Конвенції, здійснено з не дотриманням однієї із основних засад ст. 1 цивільного судочинства - рівності усіх учасників судового процесу перед законом. Вiдмова Приморського райсуду м. Одеси щодо відшкодування компенсації за порушення права власності, суперечить практиці Європейського Суду. Зокрема, в рішенні у справі «Войтенко проти України від 29.6 2004 р. п. 54 Судом наголошено, що неможливiсть заявника домогтися виконання його рішення протягом чотирьох років є втручанням у його право на мирне володіння майном у розумінні першого речення ст. 1 Протоколу до Конвенції. Пілотним рішенням у справі ОСОБА_2 проти Украiни від 15. 10. 2009 р. Суд постановив, що держава-вiдповiдач повинна невідкладно запровадити ефективний засіб юридичного захисту або комплекс таких засобів юридичного захисту, спроможних забезпечити адекватне й достатне вдшкодування за невиконання або затримки у виконанні рiшень національних судiв вiдповiдно до принципiв, встановлених практикою Суду. Між тим вiдмова Приморського райсуду м. Одеси щодо відшкодування майнової шкоди, завданої тривалим невиконанням рiшення суду від 10.02.2016 р., не відповідає практиці Європейського Суду та єфактом обмеження права на судовий захист порушеного права власності. За таких підстав рiшення Приморського райсуду м.Одеси вiд 28.10.2020 р. в цій частині не може залишатися в силi. Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи 18.02.2021 року Другий Приморським ВДВС у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції надав до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 відповідно до якого просить суд апеляційну скаргу залишити без задоволення. Представник відповідача зазначає, що згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, осіб-підприємців та громадських формувань юридична особа боржник, Кредитна спілка «Україна», знаходиться у стані припинення. Згідно постанови Господарського суду Одеської області від 18.09.2013 року по справі №21-32-2/44-10-2632 Кредитна спілка «Україна» визнана банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру. З огляду на зазначене, відповідач пояснює суду, що виконати вимоги виконавчого листа №522/16988/15-ц від 22.03.2016 виданого Приморським районним судом м. Одеси про стягнення з Кредитної спілки «Україна» на користь ОСОБА_1 грошової суми в розмірі 27 040 гривень не єможливим. Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції Ухвалою Одеського апеляційного суду від 26.11.2020 року було відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 28 жовтня 2020 року по цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Другого Приморського відділу державної виконавчої служби у м. Одеси Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеси), Державної казначейської служби України, Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області про відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої неправомірними діями Ухвалою Одеського апеляційного суду від 11.12.2020 року у задоволенні клопотання Державної казначейської служби про розстрочку або відстрочку від сплати судового збору за подання апеляційної скарги на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 28 жовтня 2020 року по цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Другого Приморського відділу державної виконавчої служби у м. Одеси Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеси), Державної казначейської служби України, Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області про відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої неправомірними діями було відмовлено. Апеляційну скаргу Державної казначейської служби України на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 28 жовтня 2020 року по цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Другого Приморського відділу державної виконавчої служби у м. Одеси Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеси), Державної казначейської служби України, Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області про відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої неправомірними діями залишити без руху, повідомлено апелянта про необхідність виправити недоліки апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копії ухвали суду. Роз`яснено апелянту, що у разі невиконання ухвали суду в зазначений строк, суддею буде прийняте процесуальне рішення передбачене ст. 357 ЦПК України. Ухвалою Одеського апеляційного суду від 31.05.2021 року апеляційну скаргу Державної казначейської служби України на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 28 жовтня 2020 року по цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Другого Приморського відділу державної виконавчої служби у м. Одеси Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеси), Державної казначейської служби України, Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області про відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої неправомірними діями було повернуто апелянту. Ухвалою Одеського апеляційного суду від 05.11.2021 року справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 28 жовтня 2020 року було призначено до розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Оскільки, в силу вимог ст. 369 ч. 2 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 ч. 1 ст. 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини, а також обставини, встановлені судом апеляційної інстанції, і визначені відповідно до них правовідносини. Судом встановлено, що 22 березня 2016 року Приморським районним судом м. Одеси видано виконавчий лист №522/16988/15-ц з приводу виконання рішення Приморського районного суду м. Одеси від 10.02.2016 року, що набрало законної сили 09.03.2016 року про стягнення з Кредитної спілки «Україна» на користь ОСОБА_1 матеріальної шкоди у розмірі 27 040 грн. (а.с.7). 25.09.2016 року ОСОБА_1 звернувся до Приморського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції з заявою про відкриття виконавчого провадження з приводу виконання виконавчого листа №522/16988/15-ц (а.с.5). З ухвали Приморського районного суду м. Одеси від 13.04.2018 року у справі №522/6776/16-ц вбачається, що постановою головного державного виконавця Приморського відділу ДВС м. Одеса ОМУЮ Перчика В.О. від 05.04.2016 року було відмовлено у відкритті виконавчого провадження на підставі п.6-1 ч.1 ст.26 Закону України «Про виконавче провадження». Такі дії головного державного виконавця визнано неправомірними, а постанову про відмову у відкритті виконавчого провадження незаконною, зобов`язано головного державного виконавця Приморського відділу ДВС м. Одеса ОМУЮ Перчика В.О. усунути порушення чинного законодавства та вчинити дії відповідно до вимог ст. 25 Закону України «Про виконавче провадження». З ухвали Приморського районного суду м. Одеси від 18.06.2019 року у справі №522/16988/15-ц вбачається, що 16.04.2019 року ОСОБА_1 повторно звернувся до Приморського відділу ДВС Одеського міського управління юстиції з заявою про проведення виконавчих дій за виконавчим листом №522/16988/15-ц згідно заяви від 25.03.2016 року. Постановою від 19.04.2019 року ВП №50812230 державним виконавцем Другого Приморського відділу ДВС Одеського міського управління юстиції Кубрак К.В. скасовано постанову про відмову у відкритті виконавчого провадження від 05.04.2019 року. Також постановою від 19.04.2019 року відкрито виконавче провадження. Постановою державного виконавця від 24.04.2019 року згідно п.8 ч.1 та ч.5 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа №522/16988/15-ц закінчено. Таку постанову визнано незаконною та зобов`язано державного виконавця Другого Приморського відділу ДВС ГТУЮ в Одеській області Кубрак К.В. вчинити дії відновити виконавче провадження за виконавчим листом №522/16988/15-ц, виданим 22.03.2016 року Приморським районним судом м. Одеси та вчинити виконавчі дії з примусового виконання у повному обсязі (а.с.11-13).

Мотивувальна частина Застосовані норми права та висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги Заслухавши доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. За змістом п.1 ст.6, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Відповідно до ст.ст.1,3 ЦК України, ст.ст.2,4-5,12-13,19 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом. Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повного і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно із ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до частини четвертої статті 13, частини першої статті 55, частини п`ятої статті 124, пункту 9 частини третьої статті 129 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання; усі суб`єкти права власності рівні перед законом; права і свободи людини і громадянина захищаються судом; судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій її території; обов`язковість рішень суду є однією з основних засад судочинства. Згідно з частиною другою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року № 2453-VI, який був чинним на час видачі виконавчого листа, судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Таку ж саме норму закріплено і в частині другій статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року № 1402-VIII (у редакції, чинній на час розгляду справи). Конституційний Суд України у своїх рішеннях неодноразово зазначав, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012, пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013 ); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012). В рішенні у справі «Шмалько проти України» від 20 липня 2004 року Європейський суд з прав людини вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду. Таким чином, право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист. Згідно з частиною першою статті 1173 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів. У частині першій статті 1174 ЦК України зазначено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи. Правовою підставою для цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю державного виконавця під час проведення виконавчого провадження, є правопорушення, що включає як складові елементи шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Належним доказом протиправних (неправомірних) рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця є, як правило, відповідне судове рішення (вирок) суду, що набрало законної сили, або відповідне рішення вищестоящих посадових осіб державної виконавчої служби, інші докази. Відповідно до частини другої статті 2, частини першої статті 170 ЦК України учасниками цивільних відносин є: держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права. Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Згідно з частиною другою статті 48 ЦПК України позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава. Відповідно до частини другої статті 48 ЦПК України (в редакції, чинній на час пред`явлення позову) позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава. Тлумачення частини другої статті 48 ЦПК України дозволяє зробити висновок, що належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, заподіяною органом державної влади, їх посадовою або службовою особою є держава як учасник цивільних відносин. При цьому держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого заподіяну шкоду. Разом із тим, залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів ДКСУ чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки ДКСУ чи її територіальний орган не є тим суб`єктом який порушив права чи інтереси позивача. Так, сам факт стягнення коштів із Державного бюджету України не може бути підставою для обов`язкового залучення до участі у справі відповідачем ДКСУ чи її територіального органу. У разі сприйняття подібного підходу до участі у справах про стягнення коштів, відшкодування шкоди завжди необхідно було б щоразу залучати суб`єкта, який здійснює управління рахунком, на якому розміщені грошові кошти відповідача. Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Аналогічний припис закріплений у частині першій статті 10 ЦПК України. Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля. Згідно з практикою ЄСПЛ, поняття «якість закону» означає, що національне законодавство повинно бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (пункт 39 рішення у справі «C.G. та інші проти Болгарії» («C. G. and Others v. BULGARIA»), заява № 1365/07; пункт 170 рішення у справі «Олександр Волков проти України», заява № 21722/11). У своїй практиці ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоби позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (пункти 31-32 рішення від 11 листопада 1996 року у справі «Кантоні проти Франції» («CANTONI v. FRANCE»), заява № 17862/91; пункт 65 рішення від 11 квітня 2013 року у справі «Вєренцов проти України», заява № 20372/11). З урахуванням того, що саме на державу покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою або службовою особою, є держава як учасник цивільних відносин, як правило, в особі органу, якого відповідач зазначає порушником своїх прав. Держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду. Разом із тим, залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів ДКСУ чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава, а не Державна казначейська служба України чи її територіальний орган. Порядок виконання судових рішень про стягнення коштів з державного органу визначений Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 05 червня 2012 року № 4901-VI, яким встановлено, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. ДКСУ та її територіальний орган можуть бути залучені до участі у справі з метою забезпечення завдань цивільного судочинства, однак їх незалучення не може бути підставою для відмови у позові. Вказаний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц (провадження № 14-515цс19). Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної виконавчої служби, його посадовими або службовими особами при здійсненні ними своїх повноважень, підлягає відшкодуванню на підставі Закону України «Про виконавче провадження». Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю державного виконавця під час проведення виконавчого провадження, є правопорушення, що включає такі складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Належним доказом протиправних (неправомірних) рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця є, як правило, відповідне судове рішення (вирок) суду, що набрало законної сили, або відповідне рішення посадових осіб державної виконавчої служби, інші докази. Відповідно до частини другої статті 87 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження», який був чинний на час видачі виконавчого листа, збитки, заподіяні державним виконавцем громадянам чи юридичним особам при здійсненні виконавчого провадження, підлягають відшкодуванню в порядку, встановленому законом. Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду передбачені статтею 1166 ЦК України, за змістом якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала, за наявності вини. Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи вказаних органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені статтями 1173 та 1174 ЦК України. Статтею 1173 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи (стаття 1174 ЦК України). Збитки, заподіяні державним виконавцем громадянам чи юридичним особам під час здійснення виконавчого провадження, підлягають відшкодуванню в порядку, передбаченому законом. Предметом доказування у такій справі є факти неправомірних дій (бездіяльності) державного виконавця при виконанні вимог виконавчого документа, виникнення шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями (бездіяльністю) державного виконавця і заподіяння ним шкоди. Неправомірність дій (бездіяльності) державного виконавця має підтверджуватись належними доказами, зокрема відповідним рішенням суду, яке може мати преюдиційне значення для справи про відшкодування збитків (правовий висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 25 жовтня 2005 року у справі № 32/421). Підставою для застосування цивільно-правової відповідальності відповідно до статті 1166 ЦК України є наявність в діях особи складу цивільного правопорушення, елементами якого, з урахуванням особливостей, передбачених статтями 1173, 1174 ЦК України, є заподіяна шкода, протиправна поведінка та причинний зв`язок між ними. Шкода є неодмінною умовою цивільно-правової відповідальності. Під шкодою розуміють зменшення або втрату (загибель) певного особистого чи майнового блага. Залежно від об`єкта правопорушення розрізняють майнову або немайнову (моральну) шкоду. Грошовий вираз майнової шкоди є збитками. Відповідно до статті 22 ЦК України, збитками є: 1) втрати, яких зазнала особа у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Відшкодування збитків - це відновлення майнового стану учасника правовідносин за рахунок іншого суб`єкта - правопорушника. Щоб стягнути зазнані збитки, потерпіла особа має довести їх наявність і розмір. Звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_1 посилався на те, що невчинення посадовими особами державної виконавчої служби всіх необхідних виконавчих дій призвело до невиконання судового рішення, а тому він має право на відшкодування майнової шкоди в розмірі суми боргу за виконавчим листом з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та трьох процентів річних від простроченої суми, яка складає 16 628 грн. Проте, факт тривалого невиконання рішення суду внаслідок неправомірних дій посадових осіб державної виконавчої служби, на який посилається позивач як на підставу позовних вимог про відшкодування майнової шкоди, не є безумовною підставою для висновку про наявність причинного зв`язку між несвоєчасним виконанням рішення, яке набрало законної сили, та завданою шкодою. Крім того, колегія суддів вважає за необхідне вказати, що згідно постанови Господарського суду Одеської області від 18.09.2013 року по справі №21-32-2/44-10-2632 Кредитна спілка «Україна» визнана банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру. З огляду на зазначене, апеляційний суд також приймає до увагу пояснення відповідача надані суду, що виконати вимоги виконавчого листа №522/16988/15-ц від 22.03.2016 виданого Приморським районним судом м. Одеси про стягнення з Кредитної спілки «Україна» на користь ОСОБА_1 грошової суми в розмірі 27 040 гривень не є можливим. Невиконання рішення суду не може напряму ототожнюватися із завданою позивачеві майновою шкодою, оскільки остаточно не втрачена можливість стягнення грошових коштів з боржника. Невиплачені позивачеві кошти на виконання судових рішень, ухвалених на його користь, не є майновою шкодою, яка підлягає відшкодуванню на підставі статей 1173, 1174 ЦК України. Наслідком такого відшкодування буде подвійне стягнення коштів. Зазначене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постановах від 23 грудня 2019 року у справі № 752/4110/17 (провадження № 61-20325св18), від 12 березня 2020 року у справі № 757/74887/17-ц (провадження № 61-11090св19) та від 03 червня 2020 року в справі № 642/3839/17 (провадження № 61-37856св18). Таким чином, оскільки розмір збитків, які позивач просив стягнути з відповідача, є сумою, що підлягає стягненню в порядку примусового виконання судових рішень, ухвалених на його користь, то ці кошти не є майновою шкодою, яка підлягає відшкодуванню на підставі статей 1173, 1174 ЦК України. Вимога про відшкодування інфляційних витрат також не підлягає відшкодуванню на підставі статей 1173, 1174 ЦК України, оскільки за змістом частини другої статті 625 ЦК нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що спірні правовідносини, що виникли між сторонами у цій справі, пов`язані з примусовим виконанням судових рішень, у яких державна виконавча служба виступає суб`єктом примусового стягнення коштів за виконавчими документами, а не боржником у грошовому зобов`язанні, та є відповідальною за свої дії чи бездіяльність у межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Інфляційні втрати за своєю правовою природою є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, а оскільки боржником у даному зобов`язанні є Кредитна спілка «Україна», то саме з неї і можуть бути стягнуті відповідні суми, а не з державної виконавчої служби. Такої ж думки дійшов Верховний Суд у постанові від 12.08.2020 року при розгляді цивільної справи №761/7165/17. У зв`язку з наведеним апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, що позов ОСОБА_1 в частині відшкодування майнової шкоди не підлягає задоволенню. Також, колегія суддів звертає увагу на те, що у зв`язку з недостатньою кількістю суддів (з 2013 року кількість суддів в цивільній палаті зменшилася з 48 до 16), щодо яких здійснюється автоматизований розподіл справ (без урахування тих суддів, які хворіють, перебувають у відрядженні, знаходяться у відпустці і т.п.) навантаження на суддів виходить за межі фізичних можливостей. В пункті 1.6. Європейської хартії про статус суддів (Рада Європи, 1998 р.) з урахуванням положень статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою передбачено, що «кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом» зазначено, що на державу покладається обов`язок забезпечувати суддів - всіма засобами, необхідними для належного виконання їхніх завдань, і зокрема, для розгляду справ в межах розумного періоду часу. У пункті 33, 35 Рекомендації CM/Rec (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи державам - членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов`язки, ухваленою Комітетом Міністрів Ради Європи 17 листопада 2010 року, підкреслено, що кожна держава повинна виділяти судам достатньо ресурсів, приміщень та устаткування, щоб вони могли функціонувати відповідно до стандартів, викладених у ст.6 Конвенції, а також щоб судді могли ефективно працювати. У судах має працювати достатня кількість суддів та кваліфікований допоміжний персонал. Тому, незабезпечення належного функціонування судової системи через відсутність достатньої кількості суддів, у зв`язку з надмірним навантаженням, унеможливлює розгляд справ у строки, передбачені національним законодавством. РЕЗОЛЮТИВНА ЧАСТИНА Керуючись ст. ст. 374, 375, 382, 383, 384 ЦПК України, суд, постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 20 січня 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення. Головуючий: О. В. Князюк Судді: О.М. Таварткіладзе С.О. Погорєлова