Постанова 4856 № 120/7004/20-а

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 120/7004/20-а Головуючий суддя 1-ої інстанції -Сало П.І. Суддя-доповідач - Курко О. П. 19 травня 2021 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Курка О. П. суддів: Гонтарука В. М. Сушка О.О. , за участю: секретаря судового засідання: Яремчук Л.С, представника позивача: Гнатюка М.А., відповідача: ОСОБА_1 , представника відповідача: Ткаченко Т.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Вінницькій області на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 01 березня 2021 року у справі за адміністративним позовом Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Вінницькій області до ОСОБА_1 про стягнення капіталізованих платежів, В С Т А Н О В И В : в листопаді 2020 року Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Вінницькій області звернулось до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення капіталізованих платежів. Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 01 березня 2021 року у задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору. У відзиві на апеляційну скаргу відповідач заперечив наведені доводи апеляційної скарги, зазначивши про їх необґрунтованість та повне спростування в ході розгляду даної справи судом першої інстанції. В судовому засіданні представник позивача доводи апеляційної скарги підтримав в повному обсязі та просив суд задовольнити її, а рішення суду першої інстанції скасувати. Представник відповідача та відповідач в судовому засіданні заперечували проти задоволення апеляційної скарги та просили суд залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Заслухавши суддю-доповідача, доводи сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного розгляду справи, що ОСОБА_1 був зареєстрований як фізична особа-підприємець 14.04.2008 (РНОКПП НОМЕР_1 ) з наступними видами підприємницької діяльності: 23.69 "Виробництво інших виробів із бетону, гіпсу та цементу (основний)"; 16.10 "Лісопильне та стругальне виробництво"; 16.23 "Виробництво інших дерев`яних конструкцій і столярних виробів"; 23.61 "Виготовлення виробів із бетону для будівництва"; 43.39 "Інші роботи із завершення будівництва"; 43.99 "Інші спеціалізовані будівельні роботи", тощо. 18.11.2019, під час виконання робіт в орендованому ангарі по АДРЕСА_1 , з ФОП ОСОБА_1 стався нещасний випадок, а саме падіння з будівельного риштування з висоти 2,2 м, внаслідок якого відповідач отримав закриту черепно-мозкову травму, забій головного мозку, субарахноідальний крововилив, перелом склепіння черепа, забій м`яких тканин тім`яно-потиличної ділянки голови. За результатами проведеного розслідування вказаний нещасний випадок визнано таким, що пов`язаний з виробництвом, про що уповноваженою комісією Управління Держпраці у Вінницькій області складено відповідний акт за формою Н-1/П від 11.12.2019. Відповідно до виписки з акта огляду МСЕК до довідки серії 12ААА № 069844 від 18.06.2020 ОСОБА_1 визначену стійку втрату професійної працездатності 35% та встановлено третю групу інвалідності з повторним оглядом 01.07.2021. Постановою Вінницького відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Вінницькій області від 17.08.2020 № 0203/91384/91384/3 "Про призначення потерпілому щомісячної страхової виплати", у зв`язку з нещасним випадком на виробництві та враховуючи вищезазначений висновок МСЕК, потерпілому ОСОБА_1 призначено щомісячну грошову виплату в розмірі 1435,41 грн та вирішено такі виплати провадити з 18.06.2020 до 30.06.2021 включно. Згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 28.08.2020 ФОП ОСОБА_1 припинив свою підприємницьку діяльність за власним рішенням. У зв`язку з припиненням відповідачем підприємницької діяльності, Фонд здійснив розрахунок потреби в капіталізації коштів по страхувальнику ФОП ОСОБА_1 станом на 01.09.2020 для розрахунку з потерпілим ОСОБА_1 , розмір якої склав 44950,33 грн. Так, потреба в капіталізації коштів для щомісячних виплат по відшкодуванню шкоди, завданої здоров`ю потерпілому ОСОБА_1 на період з вересня 2020 року по червень 2021 року складає 14354,10 грн (1435,41 грн х 10 місяців). Потреба в капіталізації коштів для забезпечення потерпілого ОСОБА_1 санаторно-курортним лікуванням складає 14184,00 грн (591,00 х 24, де 591,00 грн вартість ліжко-дня на 2020 рік, 24 дні термін перебування потерпілого в санаторно-курортному закладі). Потреба в капіталізації коштів для забезпечення потерпілого ОСОБА_1 лікарськими засобами та виробами медичного призначення складає 8740,38 грн (10488,45:12 х 10, де 10488,45 грн кошти, витрачені в 2019 році на забезпечення одного потерпілого лікарськими засобами). Потреба в капіталізації коштів для забезпечення потерпілого ОСОБА_1 лікуванням складає 7671,85 грн (9206,22:12 х 10, де 9206,22 грн кошти, витрачені в 2019 році на забезпечення одного потерпілого лікуванням). Таким чином, загальна сума платежів, що підлягають капіталізації Фондом для розрахунку з потерпілим ОСОБА_1 становить 44950,33 грн. 14.09.2020 позивач сформував та направив відповідачу вимогу за № 1238-02 про сплату капіталізованих платежів для задоволення вимог, які виникли з його зобов`язань, як роботодавця, перед потерпілим ОСОБА_1 . Оскільки відповідач вказаних коштів не сплатив та добровільно відмовляється їх сплачувати, Фонд звернувся до суду з цим адміністративним позовом. Ухвалюючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив з того, що у даному випадку відповідач немає статусу страхувальника в цілях капіталізації платежів і у нього не виникли зобов`язання внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров`ю застрахованої особи, оскільки він сам є цією застрахованою особою, в якої виникло право на отримання страхових виплат. При цьому, на переконання суду, стягнення капіталізованих платежів з відповідача, який є потерпілим від нещасного випадку не відповідатиме ані меті капіталізації таких платежів, ані принципам загальнообов`язкового державного соціального страхування. Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне. Відповідно до частини першої, другої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Статтею 51 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) визначено, що до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин. Згідно з ч. 2 ст. 1205 ЦК України у разі ліквідації юридичної особи платежі, належні потерпілому або особам, визначеним статтею 1200 цього Кодексу, мають бути капіталізовані для виплати їх потерпілому або цим особам у порядку, встановленому законом або іншим нормативно-правовим актом. Так, правову основу, економічний механізм та організаційну структуру загальнообов`язкового державного соціального страхування громадян від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які призвели до втрати працездатності або загибелі застрахованих на виробництві, визначено Законом України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV (далі Закон № 1105-XIV). Основними принципами страхування від нещасного випадку, зокрема, є: своєчасне та повне відшкодування шкоди страховиком; обов`язковість страхування від нещасного випадку осіб, які працюють на умовах трудового договору (контракту) та інших підставах, передбачених законодавством про працю, а також добровільність такого страхування для осіб, які забезпечують себе роботою самостійно, та громадян-суб`єктів підприємницької діяльності. Згідно зі ст. 3 Закону № 1105-XIV соціальне страхування здійснюється за принципами: 1) законодавчого визначення умов і порядку здійснення соціального страхування; 2) обов`язковості страхування осіб відповідно до видів соціального страхування та можливості добровільності страхування у випадках, передбачених законом; 3) державних гарантій реалізації застрахованими особами своїх прав; 4) обов`язковості фінансування Фондом витрат, пов`язаних із наданням матеріального забезпечення, страхових виплат та соціальних послуг, в обсягах, передбачених цим Законом; 5) формування та використання страхових коштів на засадах солідарності та субсидування; 6) диференціації розміру виплати допомоги залежно від страхового стажу; 7) диференціювання страхового тарифу з урахуванням умов і стану безпеки праці, виробничого травматизму та професійної захворюваності на кожному підприємстві; 8) економічної заінтересованості суб`єктів страхування в поліпшенні умов і безпеки праці; 9) цільового використання коштів соціального страхування; 10) відповідальності роботодавців та Фонду за реалізацію права застрахованої особи на матеріальне забезпечення та соціальні послуги за цим Законом. Відповідно до частин 1-3 статті 4 Закону № 1105-XIV Фонд соціального страхування України є органом, який здійснює керівництво та управління загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності та медичним страхуванням, провадить акумуляцію страхових внесків, контроль за використанням коштів, забезпечує фінансування виплат за цими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування та здійснює інші функції згідно із затвердженим статутом. Фонд є некомерційною самоврядною організацією, що діє на підставі статуту, який затверджується його правлінням. Фонд, якщо інше не передбачено законами України, не може займатися іншою діяльністю, крім тієї, для якої його створено, та використовувати свої кошти на цілі, не пов`язані з цією діяльністю. Статтею 18 Закону № 1105-XIV передбачено, що страхуванню у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності підлягають особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту) на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності та господарювання, у тому числі в іноземних дипломатичних та консульських установах, інших представництвах нерезидентів або у фізичних осіб, а також обрані на виборні посади в органах державної влади, органах місцевого самоврядування та в інших органах. Страхуванню від нещасного випадку, у відповідності до частини 1 статті 35 Закону №1105-XIV, підлягають особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту), цивільно-правового договору, на інших підставах, передбачених законом, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності та господарювання, у тому числі в іноземних дипломатичних та консульських установах, інших представництвах нерезидентів, або у фізичних осіб, а також обрані на виборні посади в органах державної влади, органах місцевого самоврядування та в інших органах, фізичні особи-підприємці, особи, які провадять незалежну професійну діяльність, члени фермерського господарства, якщо вони не належать до осіб, які підлягають страхуванню від нещасного випадку на інших підставах. Страховими виплатами є грошові суми, які Фонд виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку. Підставою для оплати потерпілому витрат на медичну допомогу, проведення медичної, професійної та соціальної реабілітації, а також страхових виплат є акт розслідування нещасного випадку або акт розслідування професійного захворювання (отруєння) за встановленими формами (ч. 1, 3 ст. 36 Закону № 1105-XIV) Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 11 Закону № 1105-XIV джерелами формування коштів Фонду є капіталізовані платежі, що надійшли у випадках ліквідації страхувальників у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Капіталізація платежів до Фонду соціального страхування України у випадках ліквідації (зокрема у зв`язку з банкрутством) страхувальника (далі платежі) для задоволення вимог, що виникли із його зобов`язань внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров`ю застрахованим особам на сьогодні проводиться відповідно до Порядку капіталізації платежів до Фонду соціального страхування України у випадках ліквідації страхувальників, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 04.12.2019 № 986 (далі Порядок № 986), і здійснюється по кожній особі з виплатою заборгованості за минулі роки і необхідності виплат майбутніх платежів. З урахуванням положень статті 11 Закону № 1105-XIV до спірних правовідносин слід застосовувати положення Порядку №

986. За приписами пункту 2 Порядку № 986 термін "капіталізація платежів" означає визначення суми грошових зобов`язань страхувальника у випадку його ліквідації (зокрема у зв`язку з банкрутством), що виникли внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров`ю застрахованим особам, які належить сплатити до Фонду соціального страхування України для забезпечення страхових виплат і витрат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності. При цьому терміни "застрахована особа" та "страхувальники" вживаються у значенні, наведеному в Законі України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування". Так, відповідно до п. 3, 10 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08 липня 2010 року № 2464-VІ (далі Закон № 2464-VІ): застрахована особа фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок; страхувальники роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок. Згідно з пунктом 3 Порядку № 986 капіталізація платежів проводиться щодо кожної застрахованої особи з урахуванням заборгованості за попередні роки та необхідних подальших платежів для забезпечення страхових виплат і витрат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності. Під час капіталізації платежів враховуються заробітна плата потерпілого, відсоток втрати професійної працездатності, витрати на догляд за потерпілим, на реабілітацію, протезування, придбання транспортних засобів, види соціальної допомоги відповідно до медичного висновку, одноразова допомога в разі стійкої втрати професійної працездатності або смерті потерпілого, а також інші виплати, передбачені законодавством. Відповідно до пунктів 7-8 Порядку № 986 капіталізація платежів включає заборгованість страхувальника з виплат, пов`язаних із його зобов`язаннями відшкодувати шкоду, заподіяну життю або здоров`ю застрахованої особи, а саме суми одноразової допомоги, щомісячних виплат втраченого заробітку, витрат на догляд за потерпілим і виплат за листками непрацездатності. У кредиторських вимогах Фонду соціального страхування України до страхувальника, щодо якого розпочато ліквідацію, зазначається сума грошових зобов`язань, обчислена з урахуванням кожного платежу, що підлягає капіталізації. Суми капіталізованих платежів відповідно до зазначених кредиторських вимог у випадках ліквідації страхувальника перераховуються робочому органу виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України, у якому страхувальник перебуває на обліку. Відтак, встановлений Кабінетом Міністрів України порядок надходження до Фонду капіталізованих платежів у випадках ліквідації страхувальників (суб`єктів підприємницької діяльності) означає, що у разі припинення страхувальник, який у процесі своєї діяльності заподіяв шкоду життю чи здоров`ю працівників зобов`язаний внести до Фонду належну таким працівникам грошову суму з урахуванням заборгованості за попередні роки та потреби у майбутніх виплатах. Визначення механізму надходження таких платежів дає змогу Фонду забезпечити створення резерву коштів для покриття витрат на страхові виплати та надання медико-соціальних послуг потерпілим, які отримали виробничі травми чи професійні захворювання на підприємствах, які ліквідовані без правонаступника. При цьому аналіз наведених вище норм чинного законодавства дає підстави вважати, що вимоги статті 11 Закону № 1105-XIV та положення Порядку № 986 щодо капіталізації платежів поширюються на всі випадки ліквідації юридичних осіб та припинення діяльності фізичних осіб-підприємців. Аналогічна правова позиція наведена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 27.05.2020 у справі № 809/1738/17 та Верховним Судом у постанові від 18.06.2020 у справі № 820/2837/17. Окрім того, частиною четвертою статті 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" встановлено, що для державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця подається один з таких документів: 1) заява про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця за її рішенням у разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця за її рішенням; 2) ксерокопія свідоцтва про смерть фізичної особи, судове рішення про визнання фізичної особи безвісно відсутньою у разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця у зв`язку з її смертю, визнанням її безвісно відсутньою або оголошенням померлою. Таким чином, фізична особа позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця, і саме із внесенням до Єдиного державного реєстру відповідного запису у такої фізичної особи виникають зобов`язання перед Фондом соціального страхування України щодо сплати капіталізованих платежів, розрахованих відносно потерпілого від нещасного випадку на виробництві. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 02.11.2020 у справі № 1940/1440/18. Отже, враховуючи проаналізовані вище норми чинного законодавства та беручи до уваги правові позиції Верховного Суду у справах цієї категорії, суд зазначає, що: по перше, капіталізація платежів здійснюється також у випадку припинення підприємницької діяльності фізичних осіб-підприємців, у тому числі за власним рішенням; по друге, факт припинення підприємницької діяльності фізичної особи та внесення відповідного запису до Єдиного державного реєстру не звільняє таку особу від обов`язку сплатити капіталізовані платежі; по-третє, оскільки спори щодо стягнення капіталізованих платежів засновані на публічно-правових відносинам, у яких Фонд та його робочі органи не виступають на рівних засадах з іншими учасниками відповідних відносин, а здійснюють владні управлінські функції, спрямовані на забезпечення державних гарантій реалізації застрахованими особами своїх прав, то такі спори підлягають розгляду адміністративними судами (в цьому контексті див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 27.05.2020 у справі № 809/1738/17). Враховуючи вищевикладене, суд не бере до уваги доводи відповідача про те, що Фонд немає підстав для стягнення капіталізованих платежів із страхувальників, які вже припинені (якщо йдеться про фізичну особу-підприємця), а також відсутність правового підґрунтя для пред`явлення до адміністративного суду позовних вимог про стягнення з відповідача спірної суми капіталізованих платежів. Водночас той факт, що у згаданих рішеннях Верховного Суду надається оцінка Порядку капіталізації платежів для задоволення вимог, що виникли із зобов`язань підприємства-банкрута перед громадянами внаслідок заподіяння шкоди їх життю і здоров`ю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06 травня 2000 року № 765, який втратив чинність у зв`язку із затвердженням Порядку № 986, на думку суду, не змінює сформованих у таких рішеннях правових позицій Верховного Суду. Адже порівняльний аналіз положень Порядку № 765 та Порядку № 986 свідчить про те, що останній більш конкретно та однозначно регулює правовідносини, пов`язані з капіталізацією платежів до Фонду, та усуває ряд законотворчих прогалин, які раніше існували через недостатню ясність Порядку № 765, зокрема в питаннях можливості стягнення капіталізованих платежів з фізичних осіб-підприємців у разі припинення ними підприємницької діяльності, а також в разі ліквідації юридичних осіб з підстав, що не пов`язані з банкрутством. В свою чергу, існування таких прогалин на практиці породжувало виникнення спорів, при вирішенні яких Верховний Суд і сформував наведені вище правові позиції. Натомість Порядок № 986, прийнятий у відповідності до Закону № 1105-XIV, чітко передбачає, що капіталізація платежів до Фонду здійснюється у випадках ліквідації (зокрема у зв`язку з банкрутством) страхувальника та для задоволення вимог, що виникли із його зобов`язань внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров`ю застрахованим особам. При цьому капіталізація платежів означає визначення суми грошових зобов`язань страхувальника у випадку його ліквідації (зокрема у зв`язку з банкрутством), що виникли внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров`ю застрахованим особам, які належить сплатити до Фонду. Разом з тим, колегія суддів погоджується з доводами суду першої інстанції, що у даному випадку відсутні підстави для стягнення капіталізованих платежів з відповідача, з огляду на наступне. Суд зауважує, що у відносинах капіталізації платежів завжди беруть участь три учасники, а саме (1) Фонд та його робочі органи, (2) застрахована особа, тобто фізична особа, яка підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок, та (3) страхувальник, тобто роботодавець, який зобов`язаний сплачувати єдиний внесок. Водночас метою капіталізації платежів є задоволення вимог, що виникли із зобов`язань Фонду перед застрахованою особою, яка стала потерпілою внаслідок заподіяння їй шкоди життю та здоров`ю від нещасного випадку на виробництві. Отже, капіталізація платежів полягає у визначенні суми коштів, яку Фонд повинен сплатити застрахованій особі (або особам, визначеним у статті 41 Закону № 1105-XIV) за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності застрахованої особи, у зв`язку з ліквідацією страхувальника. Судова колегія звертає увагу апелянта, що у справі, яка розглядається, страхувальник та застрахована особа є однією і тією ж особою ОСОБА_1 , який, будучи приватним підприємцем, отримав виробничу травму та у зв`язку з цим став потерпілим від нещасного випадку на виробництві. Відтак, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що у даному випадку відповідач немає статусу страхувальника в цілях капіталізації платежів і у нього не виникли зобов`язання внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров`ю застрахованої особи, оскільки він сам є цією застрахованою особою, в якої виникло право на отримання страхових виплат. За наведених обставин суд доходить висновку, що витрати Фонду на проведення розрахунку з потерпілим ОСОБА_1 за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку на виробництві повинні покриватися за рахунок коштів Фонду, без здійснення капіталізації платежів у відповідності до Порядку №

986. При цьому, на переконання суду, стягнення капіталізованих платежів з відповідача, який є потерпілим від нещасного випадку не відповідатиме ані меті капіталізації таких платежів, ані принципам загальнообов`язкового державного соціального страхування. Крім того, це порушуватиме конституційне право ОСОБА_1 на соціальний захист, яке згідно з ч. 2 ст. 46 Конституції України гарантується громадянам не лише за рахунок страхових внесків, але й бюджетних та інших джерел соціального забезпечення. Також, на думку суду, у даному випадку стягнення капіталізованих платежів з відповідача ОСОБА_1 буде очевидно не справедливим та не відповідатиме принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд в принципі вважає неправильним і неприпустимим стягнення капіталізованих платежів з самого потерпілого від нещасного випадку на виробництві, який, до того ж, унаслідок цього втратив професійну працездатність та набув інвалідність. Крім того, як видно з наданого Фондом розрахунку капіталізації платежів, спірна сума у 44950,33 грн включає в себе потребу в капіталізації коштів для здійснення щомісячних виплат по відшкодуванню шкоди, завданої здоров`ю самого відповідача ОСОБА_1 , та для забезпечення його санаторно-курортним лікуванням, лікарськими засобами та виробами медичного призначення, лікуванням. Тобто, фактично позивач просить суд стягнути зазначені кошти з відповідача ОСОБА_1 для того, щоб ці ж кошти у подальшому витратити на виконання своїх зобов`язань перед самим ОСОБА_1 за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням. На думку суду, це суперечить завданням адміністративного судочинства, є нерозсудливим та позбавлене правового сенсу. А тому, судова колегія погоджується з доводами першої інстанції, що позовні вимоги Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Вінницькій області є безпідставними і такими, що не можуть бути задоволені. При вирішенні справи суд також враховує, що вимоги Фонду-суб`єкта владних повноважень про стягнення з відповідача-фізичної особи коштів у значній сумі, без сумніву, є втручанням у право особи на мирне володіння майном. Відтак ця справа охоплюється предметом регулювання за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції. Водночас у практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, наприклад, рішення у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23.09.1982, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21.02.1986, "Щокін проти України" від 14.10.2010, "Серков проти України" від 07.07.2011, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23.11.2000, "Булвес" АД проти Болгарії" від 22.01.2009, "Трегубенко проти України" від 02.11.2004, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання держави у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: 1) чи є втручання законним; 2) чи має воно на меті "суспільний", "публічний" інтерес; 3) чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм. Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття "суспільний інтерес" мас широке значення (рішення у справі "Колишній король Греції та інші проти Греції"). Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить "суспільний інтерес" (рішення у справі "Трегубенко проти України"). Критерій "пропорційності" передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар". При цьому з питань оцінки "пропорційності" ЄСПЛ, як і з питань наявності "суспільного", "публічного" інтересу, визнає за державою досить широку "сферу розсуду", за винятком випадків, коли такий "розсуд" не ґрунтується на розумних підставах. Повертаючись до обставин цієї справи, суд вважає, що з урахуванням наведених вище мотивів втручання у майнові права відповідача з боку держави в особі Фонду у даному випадку не може вважатися пропорційним і становить "індивідуальний та надмірний тягар" для відповідача, який, окрім того, знаходиться у вразливому становищі в зв`язку з втратою працездатності внаслідок отриманої виробничої травми та набуттям інвалідності. Відповідно до п. 30 рішення ЄСПЛ у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 року рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя. За змістом пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Таким чином, на думку колегії суддів апеляційної інстанції, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог. Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Вінницькій області залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 01 березня 2021 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України. Постанова суду складена в повному обсязі 20 травня 2021 року. Головуючий Курко О. П. Судді Гонтарук В. М. Сушко О.О.