Постанова 4801 № 127/20705/16-ц

Справа № 127/20705/16-ц Провадження № 22-ц/801/55/2020 Категорія: 44 Головуючий у суді 1-ї інстанції Гуменюк К.П. Доповідач:Шемета Т. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 січня 2020 рокуСправа № 127/20705/16-цм. Вінниця Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючої судді Шемети Т. М. (суддя - доповідач), суддів Берегового О. Ю., Панасюка О. С., секретар судового засідання Куленко О. В. учасники справи: позивач (особа яка подала апеляційну скаргу) ОСОБА_1 , відповідач Вінницька дирекція Українського державного підприємства поштового зв`язку "Укрпошта", третя особа без самостійних вимог щодо предмета спору Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві у місті Вінниці, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 4 цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 07 грудня 2016 року та за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на додаткове рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 19 січня 2017 року ,- в с т а н о в и в: 27 вересня 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Вінницької дирекції Українського державного підприємства поштового зв`язку "Укрпошта", третя особа без самостійних вимог щодо предмета спору відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві у місті Вінниці, про відшкодування матеріальної шкоди, у якому ставила вимогу стягнути з Вінницької дирекції українського державного підприємства поштового зв`язку «Укрпошта» на її користь матеріальне відшкодування у вигляді одноразової виплати у сумі 500 000 грн та щомісячної виплати довічно у розмірі трьох мінімальних зарплат. Обґрунтовуючи позов, зазначила що перебуваючи у трудових відносинах з ВПЗ № 12 поштампу Вінницької дирекції УДППЗ «Укрпошта», працюючи на посаді листоноші, 5 грудня 2012 року під час виконання трудових обов`язків - рознесення пошти, вона впала та зазнала виробничої травми: перелом лівої руки у двох місцях, травма лівої частини тулубу, спини та лівої ноги. На лікуванні позивач знаходилась 212 діб, перенесла дві операції, проте інвалідність їй не була призначена, хоча в неї діє лише одна рука. За наслідками розслідування нещасного випадку роботодавцем складено акт форми Н-1. Відповідно до висновку медико-соціальної експертної комісії їй у 2013 році встановлено 25 % втрати стійкої працездатності. В травні 2014 року була порушена кримінальна справа, але винні не притягнуті до відповідальності. Витрати на оплату двох операцій та реабілітаційний період ОСОБА_1 здійснювала за власні кошти. Фонд за лікування їй повернув лише 300 грн. Вказує, що їй необхідно проводити курс реабілітації після травми, так як рука не працює. Стверджує, що на прохання директора «Укрпошти», Фонд підробляє акти на не виробничу травму, а МСЕК - занижує відсотки втрати працездатності. Гроші які просить стягнути, їй потрібні для лікування за кордоном. Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 07 грудня 2016 року в задоволенні позову відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позовні вимоги ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди, спричиненої каліцтвом на виробництві, не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні, оскільки позивачеві вже призначено одноразову страхову виплату та щомісячну страхову виплату довічно Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві у відповідності до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності». Доказів, які б свідчили про потребу у лікуванні за кордоном позивачем не надано. Додатковим рішенням Вінницького міського суду від 19 січня 2017 року зменшено розмір судового збору, який підлягав сплаті позивачем при зверненні до суду з 6 566 грн до 2 000 грн та стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір в розмірі 2 000 грн. З ухваленим по справі рішенням та додатковим рішенням не погодилася позивач ОСОБА_1 та відповідно 15 грудня 2016 року (а.с.120-123, т.1) та 20 січня 2017 року (а.с. 152-153, т.1) подала апеляційні скарги, у яких просить скасувати ухвалені судом першої інстанції рішення та постановити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Основні доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд неправомірно відмовив у відшкодуванні матеріальної шкоди, прирівнявши її до соціальних виплат, адже соціальний захист - це державні програми, відшкодування шкоди, заподіяної працівникові в результаті ушкодження здоров`я внаслідок виробничої травми, законодавством в повному обсязі покладено на роботодавця. Посилаючись на ст. 1195 ЦПК України, стверджує, що незалежно від того чи здійснюються виплати Фондом, роботодавець як винна особа повинен відшкодовувати їй 100 % втрати заробітку. Їй потрібна реабілітація після травми за кордоном, тому 500 000 гривень одноразово та три мінімальних зарплати щомісячно будуть достатніми для того, щоб вона не йшла в МСЕК випрошувати виплати, необхідні їй для ліків. Оскаржуючи додаткове рішення, ухвалене судом першої інстанції по справі, позивач зазначила, що вона як особа, якій спричинено шкоду каліцтвом, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків, звільнена від сплати судового збору, а суд, не зважаючи на те, що вона і так потерпіла, ще стягує з неї судовий збір на користь держави. 22 листопада 2019 року на підставі Постанови Верховного Суду від 06 листопада 2019 року справа надійшла до Вінницького апеляційного суду для продовження розгляду (т. 2 а. с. 189-191) та автоматизованою системою розподілу судових справи для розгляду справи було визначено склад суду: головуюча суддя Шемета Т. М. (суддя-доповідача), судді Панасюк О.С., Береговий О. Ю. та Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 26 листопада 2019 року відкрито апеляційне провадження за апеляційними скаргами ОСОБА_1 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 07 грудня 2016 року та на додаткове рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 19 січня 2017 року. 03 грудня 2019 року АТ «Укрпошта» в особі Вінницької дирекції АТ «Укрпошта» подало відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , у якому заперечує проти доводів апеляційної скарги, просить залишення без змін рішення суду першої інстанції. Зазначає, що чинним законодавством обов`язок відшкодування шкоди заподіяної працівникові у повному обсязі покладений на Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві, страхові виплати здійснюються протягом строку на який встановлено втрату працездатності зі страховим випадком, цей строк встановлюється МСЕК. Вказує, що ОСОБА_1 було призначено щомісячну страхову виплату довічно, призначено суму індексації щомісячної страхової виплати, призначено та виплачено одноразову допомогу в разі стійкої втрати професійної працездатності у розмірі 23 766 грн. Вважає, що у випадку незгоди з розміром виплат Фондом позивач не позбавлена можливості оскаржити рішення МСЕК в порядку встановленому п. 24 Положення «Про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності» затверджений Постановою КМУ № 1317 від 03.12.2009 року», на підставі якого здійснюються нарахування та виплати позивачці. В судовому засіданні апеляційного суду ОСОБА_1 підтримала викладене у апеляційних скаргах, представник відповідача ОСОБА_2 заперечила проти апеляційних скарг, підтримала викладене у відзиві. Частинами 1, 2 статті 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. По справі встановлено наступні обставини, що не оспорюються: у відповідності до Акту від 13 травня 2013 року про проведення розслідування нещасного випадку, що стався 05 грудня 2012 року (а.с. 12 - 16, т.1) встановлено, що нещасний випадок, який стався з ОСОБА_1 відноситься до нещасних випадків, пов`язаних з виробництвом, стався при виконанні трудових обов`язків в робочий час і на нього складається акт форми Н -1; 13 травня 2013 року було складено Акт про нещасний випадок, пов`язаний з виробництвом за формою Н-1, в якому зазначено, що під час виконання трудових обов`язків, 5 грудня 2012 року близько 15 год. 30 хв. працівник Вінницької дирекції УДППЗ «Укрпошта» ОСОБА_1 під час доставки кореспонденції, біля будинку № 30 по вул. Колхозній впала, у зв`язку з чим отримала закритий уламковий перелом лівого лігтьового відростку зі зміщенням (а. с. 7-11, т.1); відповідно до п. 7 Акту, причиною нещасного випадку, що стався з позивачем, є незабезпечення листоноші ОСОБА_1 спецвзуттям (чоботи зимові), порушення Положення про відділення поштового зв`язку поштампу Вінницької дирекції УДППЗ «Укрпошта»: п. 2.4.11 - «організувати забезпечення працівників спецодягом, спецвзуттям та іншими засобами індивідуального і колективного захисту, захисними пристосуваннями» (а.с. 9). В результаті нещасного випадку на виробництві, ОСОБА_1 знаходилась на лікарняному 212 діб (а.с. 18-21, т.1). 04 липня 2013 року ОСОБА_1 було встановлено 25% втрати професійної працездатності, дата переогляду 01 серпня 2014 року, інвалідність не встановлена (довідка МСЕК від 04.07.2013 року на а.с.26, т.1). Постановою Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 26 липня 2013 року № 0201/91114/91114/14 потерпілій ОСОБА_1 було призначено одноразову допомогу в зв`язку з стійкою втратою професійної працездатності в сумі 23 766, 00 грн та постановлено виплатити призначену суму впродовж місяця з дня визначення МСЕК стійкої втрати професійної працездатності за наявності усіх необхідних документів (а.с. 105, т.1). Постановою Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 26 липня 2013 року № 0201/91114/91114/15 потерпілій ОСОБА_1 призначено грошову суму в зв`язку з частковою втратою професійної працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку, в розмірі 237, 66 грн щомісячно та ухвалено виплати проводити з 04 липня 2013 року по 31 липня 2014 року включно (до наступної дати переогляду) (а.с. 104, т.1). На підставі нещасного випадку з ОСОБА_1 пов`язаного з виробництвом, 30 травня 2014 року було розпочате кримінальне провадження № 12014020010003843 за ч. 1 ст. 172 КК України (а.с. 39). Постановою старшого слідчого СВ відділення розслідування злочинів лінії карного розшуку СВ ВМВ УМВС України у Вінницькій області майора міліції Пухтіцького В. М. від 18 червня 2015 року дане кримінальне провадження було закрите у зв`язку з відсутністю складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 271, ч. 1 ст. 367 КК України (а.с. 40-41, т.1). Проте на момент розгляду цивільної справи судом першої інстанції ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 03 липня 2015 року цю постанову було скасовано (а.с. 42, т.1). Постановою Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 20 жовтня 2016 року, ОСОБА_3 призначено розраховану суму фіксованої індексації за липень 2016 року, серпень 2016 року, вересень 2016 року, в розмірі 397, 38 грн (а.с. 108, т.1). Відповідно до листа Вінницького обласного центру медико-соціальної експертизи № 320/03-0402 від 14 травня 2014 року на час розгляду справи в суді першої інстанції ОСОБА_1 за наслідками отриманої виробничої травми медикаментозного лікування не потребує (а.с. 107, т.1). Між сторонами виник спір з приводу відшкодування матеріальної шкоди, завданої каліцтвом, отриманим при виконанні трудових обов`язків. Відповідно до статті 1195 ЦК України фізична або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я фізичній особі, зобов`язана відшкодувати потерпілому заробіток (дохід), втрачений ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, а також відшкодувати додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо. Ця норма є загальною щодо відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, та, зважаючи на те. що в справі яка розглядається, каліцтво позивача настало в результаті нещасного випадку на виробництві, то на дані правовідносини також поширюються норми Кодексу законів паро працю України. Частинами 1 та 2 статті 153 КЗпП України визначено, що на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці. Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган. Відповідно до статті 173 КЗпП України шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку. Такий порядок встановлено Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» № 1105-XIV (надалі - Закон № 1105-XIV). Причому слід зазначити, що з урахуванням положень статті 5 ЦК України, до даних правовідносин слід застосовувати положення цього Закону, які були чинними на момент настання нещасного випадку та на момент встановлення втрати працездатності. У відповідності до положень статті 1 Закону № 1105-XIV, одним із завдань страхування від нещасного випадку на виробництві є, зокрема, відшкодування шкоди, пов`язаної з втратою застрахованими особами заробітної плати або відповідної її частини під час виконання трудових обов`язків, надання їм соціальних послуг у зв`язку з ушкодженням здоров`я, а також у разі їх смерті здійснення страхових виплат непрацездатним членам їх сімей. Отже, як вбачається зі змісту ст. 1195 ЦК України та змісту ст. 1 Закону, їх положення є аналогічними. Відповідно до частини другої статті 13 Закону № 1105-XIV страховим випадком є нещасний випадок на виробництві або професійне захворювання, що спричинили застрахованому професійно зумовлену фізичну чи психічну травму за обставин, зазначених у статті 14 цього Закону, з настанням яких виникає право застрахованої особи на отримання матеріального забезпечення та/або соціальних послуг. Відповідно до ст. 21 Закону України № 1105-XIV в разі настання страхового випадку Фонд зобов`язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров`я або в разі смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні, зокрема, щомісяця грошову суму в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого; забезпечити згідно з медичним висновком домашній догляд за потерпілим (або компенсувати йому відповідні витрати). Статтею 28 Закону № 1105-XIV передбачено, що страховими виплатами є грошові суми, які згідно із Законом Фонд виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку. Згідно зі статтею 30 Закону № 1105-XIV ступінь втрати працездатності потерпілим установлюється МСЕК за участю Фонду і визначається у відсотках професійної працездатності, яку мав потерпілий до ушкодження здоров`я. Тобто законодавцем обов`язок відшкодування шкоди, заподіяної працівникові, покладений в повному обсязі на Фонд. Судом першої інстанції вірно встановлено, що Фондом було призначено ОСОБА_1 одноразову виплату та призначено щомісячну виплату з урахування ступеня втрати працездатності. Цю обставину підтвердила ОСОБА_1 і в судовому засіданні апеляційного суду. Оскільки в матеріалах справи відсутні докази того, що ОСОБА_1 потребує додаткового лікування, що вона понесла витрати, які їй не були відшкодовані Фондом, а все це є її лише власними твердженнями, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про відсутність підстав для відшкодування матеріальної шкоди та збитків з роботодавця, адже позивачу було здійснено страхові виплати належним органом - Фондом, у передбачений законом спосіб та у відповідному розмірі. Отже доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції та зводяться до власного тлумачення позивачем норм закону, що регулюють дані правовідносини, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 07 грудня 2016 року, - без змін, як таке, що постановлене з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі повно з`ясованих обставин справи. Разом з тим, доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 поданої на додаткове рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 19 січня 2017 року, є підставними: ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, який мотивувала тим, що 05 грудня 2012 року під час виконання трудових обов`язків вона отримала виробничу травму, що спричинила каліцтво та призвела до часткової втрати працездатності, у зв`язку з чим просила стягнути з роботодавця завдану їй матеріальну шкоду. Тому на даний випадок поширюються норми пункту 2 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», відповідно до якого від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, а також смертю фізичної особи. На зазначене суд першої інстанції уваги не звернув та безпідставно, через невірне застосування норм закону, що регулює питання судового збору, ухвалив додаткове рішення про стягнення з ОСОБА_1 на користь держави 2 000 грн судового збору. Отже, додаткове рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 19 січня 2019 року підлягає скасуванню з постановленням у цій частині нового яким судові витрати слід віднести на рахунок держави України. На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 374, 375, 367, 381 - 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,- п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 07 грудня 2016 року залишити без задоволення, а рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 07 грудня 2016 року залишити без змін. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на додаткове рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 19 січня 2017 року задовольнити. Додаткове рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 19 січня 2017 року скасувати та в цій частині постановити нове: судові витрати віднести на рахунок держави України. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуюча Т. М. Шемета Судді О. Ю. Береговий О. С. Панасюк Повне судове рішення складено 20 січня 2020 року.