Постанова 4855 № 640/16809/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/16809/20 Суддя (судді) першої інстанції: Погрібніченко І.М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 травня 2021 року м. Київ Колегія Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: судді-доповідача Кузьменка В. В., суддів Ганечко О. М., Степанюка А.Г., за участю секретаря Кірієнко Н. Є., розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, Державного підприємства "Національні інформаційні системи", треті особи: Громадська організація "Український нагляд", Прокуратура Київської області про визнання протиправним та скасування рішення №1822/26-15-13-02-26/ НОМЕР_1 від 30.03.2018 про виключення з реєстру платників єдиного податку, зобов`язання вчинити дії, за апеляційною скаргою Міністерства юстиції України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 лютого 2021 року, - В С Т А Н О В И Л А: ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Міністерства юстиції України (відповідач-1), Державного підприємства "Національні інформаційні системи" (відповідач-2), в якому просив: - визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства юстиції України від 17.06.2020 №2071/5 "Про результати проведення камеральної перевірки державного реєстратора Чабанівської селищної ради Києво-Святошинського району Київської області ОСОБА_1 "; - зобов`язати Міністерство юстиції України та Державне підприємство Національні інформаційні системи" відновити державному реєстратору Чабанівської селищної Києво-Святошинського району Київської області ОСОБА_1 доступ до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 лютого 2021 року позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано наказ Міністерства юстиції України від 17.06.2020 №2071/5 "Про результати проведення камеральної перевірки державного реєстратора Чабанівської селищної ради Києво-Святошинського району Київської області ОСОБА_1 ". Зобов`язано Міністерство юстиції України видати та надати до Державного підприємства "Національні інформаційні системи" наказ про відновлення державному реєстратору Чабанівської селищної Києво-Святошинського району Київської області ОСОБА_1 доступ до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, Міністерство юстиції України подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції як таке, що ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права, та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. Доводи апелянта обґрунтовані зокрема тим, що позивачем, як державним реєстратором було вчинено реєстраційну дію про припинення обтяження (арешту) об`єкту нерухомого майна - земельної ділянки за відсутності документу, що підтверджує набуття, зміну або припинення обтяження речових прав на нерухоме майно. Відтак, позивачем при проведенні реєстраційних дій було порушено вимоги статей 10, 18, 23, 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно", що свідчить про вчинення одноразового грубого порушення вимог визначених законами порядків державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень та/або державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Таким чином, у Міністерства юстиції України були достатні підстави для анулювання ОСОБА_1 доступу до Державного реєстру прав. Представники апелянта та Прокуратура Київської області в судовому засіданні підтримали вимоги апеляційної скарги, просили скасувати рішення суду першої інстанції та відмовити в задоволенні позову. Представник позивача заперечив проти задоволення позовних вимог. Представники Державного підприємства "Національні інформаційні системи" та Громадської організації "Український нагляд", будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з`явилися. Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення питання, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов`язкова, колегія суддів у відповідності до п. 1 ч.2 ст. 311 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи без представників вказаних сторін. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Згідно з ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Як вбачається з матеріалів справи, 15 травня 2020 року Міністерством юстиції України видано наказ № 1179/7 "Про проведення камеральної перевірки державного реєстратора Чабанівської селищної ради Києво-Святошинського району Київської області ОСОБА_1 " щодо проведених позивачем реєстраційний дій за заявами №№ 37951379, 37951854. 17 червня 2020 року відповідно до статті 37-1 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (далі - Закон), Порядку здійснення Міністерством юстиції контролю за діяльністю у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень і державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.12.2016 року № 990 (із змінами), за результатами такої перевірки відповідачем 1 видано Наказ №2071/5, яким анулювано державному реєстратору Чабанівської селищної ради Києво-Святошинського району Київської області ОСОБА_1 доступ до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, а його виконання покладено на Державне підприємство "Національні інформаційні системи". Вважаючи вказаний наказ протиправним та таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся з даним позовом до адміністративного суду. Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржуваний наказ, в частині анулювання доступу до Державного реєстру не є співрозмірним тим порушенням, які вчинив позивач, з тими санкціями, які були до нього застосовані. Неврахування відповідачем зазначеного під час прийняття спірного наказу, свідчить про порушення останнім критеріїв, визначених частиною другою статті 2 КАС України, а саме не обґрунтовано, тобто без урахування всіх обставин, що мали значення для прийняття рішення, непропорційно, тобто без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи позивача і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення Даючи правову оцінку фактичним обставинам справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" № 1952-IV від 01.07.2004 (Закон № 1952-IV) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Відповідно до частини першої статті 37-1 Закону №1952-IV контроль у сфері державної реєстрації прав здійснюється Міністерством юстиції України, у тому числі шляхом моніторингу реєстраційних дій у Державному реєстрі прав з метою виявлення порушень порядку державної реєстрації прав державними реєстраторами, уповноваженими особами суб`єктів державної реєстрації прав. За результатами моніторингу реєстраційних дій у Державному реєстрі прав у разі виявлення порушень порядку державної реєстрації прав державними реєстраторами, уповноваженими особами суб`єктів державної реєстрації прав Міністерство юстиції України проводить перевірки державних реєстраторів чи суб`єктів державної реєстрації прав. У разі якщо в результаті проведеної перевірки державних реєстраторів чи суб`єктів державної реєстрації прав виявлено прийняття такими державними реєстраторами чи суб`єктами державної реєстрації прав рішень з порушенням законодавства, що має наслідком порушення прав та законних інтересів фізичних та/або юридичних осіб, Міністерство юстиції України вживає заходів до негайного повідомлення про це відповідних правоохоронних органів для вжиття необхідних заходів, а також заінтересованих осіб. Постановою Кабінету Міністрів України від 21.12.2016 № 990 затверджено Порядок здійснення Міністерством юстиції контролю за діяльністю у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень і державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Порядок). Відповідно до пункту 1 Порядку цей Порядок визначає процедуру здійснення Мін`юстом контролю за діяльністю у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень і державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - сфера державної реєстрації), критерії, за якими здійснюється моніторинг реєстраційних дій в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - реєстри), та визначається ступінь відповідальності за порушення у сфері державної реєстрації. Пунктом 4 цього Порядку передбачено, що контроль за діяльністю у сфері державної реєстрації, зокрема щодо відповідності державних реєстраторів кваліфікаційним вимогам, визначеним законодавством, здійснюється шляхом розгляду скарг відповідно до Закону України "Про звернення громадян", звернень інших осіб відповідно до закону, депутатських звернень, аналізу інформації, опублікованої в засобах масової інформації чи оприлюдненої в Інтернеті, перевірки відомостей, отриманих Мін`юстом під час реалізації повноважень у сфері державної реєстрації, моніторингу реєстраційних дій в реєстрах, а також шляхом проведення спеціальної перевірки діяльності державного реєстратора в реєстрах. Контроль за діяльністю у сфері державної реєстрації щодо визначення професійної компетентності осіб, які мають намір виконувати функції державного реєстратора та не перебували на посаді державного реєстратора або не виконували функції державного реєстратора, здійснюється шляхом тестування на знання законодавства у сфері державної реєстрації таких осіб.. Згідно пунктів 5-6 Порядку під час здійснення контролю за діяльністю у сфері державної реєстрації відповідні посадові особи Мін`юсту мають право доступу до реєстрів, зокрема до реєстраційних справ в електронній формі. Моніторинг реєстраційних дій в реєстрах як комплекс організаційно-технічних заходів, що за допомогою програмних засобів ведення реєстрів забезпечує проведення посадовими особами Мін`юсту аналітичного дослідження реєстраційних дій за певний проміжок часу (тиждень, місяць або квартал) за принципом зростання (без перевірки попередніх періодів), здійснюється за такими критеріями: 1) скасування записів у реєстрах; 2) проведення реєстраційних дій з порушенням строків, визначених законами; 3) проведення державної реєстрації припинення обтяжень права власності та інших речових прав, похідних від права власності, на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва (крім випадку проведення такої реєстраційної дії державними та приватними виконавцями); 4) проведення державним реєстратором реєстраційних дій протягом одного року з дня призначення на відповідну посаду суб`єктом державної реєстрації, з дня призначення на посаду державного нотаріуса чи з дня реєстрації приватної нотаріальної діяльності, а також протягом шести місяців з дня відновлення доступу державного реєстратора до реєстрів. Пунктами 9-10 Порядку передбачено, що камеральна перевірка за результатами здійснення контролю за діяльністю у сфері державної реєстрації проводиться на підставі рішення Мін`юсту в разі виявлення порушень, визначених законами, порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень та/або державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань. Відповідно до п. 13 Порядку під час проведення камеральної перевірки державний реєстратор, уповноважена особа суб`єкта державної реєстрації мають право подавати посадовій особі Мін`юсту свої пояснення та додаткову інформацію, що стосується предмета перевірки, які додаються до матеріалів перевірки. Згідно п. 15 вказаного Порядку під час підготовки проекту рішення Мін`юсту про притягнення державного реєстратора, уповноваженої особи суб`єкта державної реєстрації до передбаченої законом відповідальності посадова особа Мін`юсту встановлює наявність у діях державного реєстратора, уповноваженої особи суб`єкта державної реєстрації одноразового грубого чи неодноразового порушення визначених законами порядків державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень та/або державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань або наявність у діях таких осіб інших порушень у сфері державної реєстрації, зокрема таких, як: проведення реєстраційних дій з порушенням строків, визначених законами; відсутність на документах в електронній формі кваліфікованого електронного підпису державного реєстратора у випадках, передбачених законодавством; відсутність електронних копій документів, які необхідні для проведення відповідної реєстраційної дії та виготовлення яких передбачено законодавством (за умови подальшого виготовлення таких копій державним реєстратором). У разі виявлення у діях державного реєстратора, уповноваженої особи суб`єкта державної реєстрації одноразового грубого чи неодноразового порушення визначених законами порядків державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень та/або державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань чи встановлення невідповідності державного реєстратора кваліфікаційним вимогам, визначеним законодавством, застосовується пункт 2 частини другої статті 37 1 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та/або пункт 2 частини другої статті 34 1 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань". У відповідності до частини другої статті 37-1 Закону №1952-IV за результатами проведення перевірок державних реєстраторів чи суб`єктів державної реєстрації прав Міністерство юстиції України у разі виявлення порушень порядку державної реєстрації прав державними реєстраторами, уповноваженими особами суб`єктів державної реєстрації прав приймає вмотивоване рішення про: 1) тимчасове блокування доступу державного реєстратора, уповноваженої особи суб`єкта державної реєстрації прав до Державного реєстру прав; 2) анулювання доступу державного реєстратора, уповноваженої особи суб`єкта державної реєстрації прав до Державного реєстру прав; 3) притягнення до адміністративної відповідальності державного реєстратора, уповноваженої особи суб`єкта державної реєстрації прав; 4) направлення до Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату при Міністерстві юстиції України подання щодо анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю; 5) скасування акредитації суб`єкта державної реєстрації прав. Отже, законодавством чітко визначені підстави та порядок дій Міністерства юстиції України щодо здійснення контролю у сфері державної реєстрації прав. Наявність відповідних підстав та дотримання цього порядку є обов`язковою передумовою умовою для застосування Міністерством юстиції України визначених статтею 37-1 Закону №1952-IV санкцій, про що вірно вказано судом першої інстанції. Так, анулювання ОСОБА_1 доступу до Державного реєстру прав на підставі оскаржуваного наказу відбулося внаслідок перевірки звернення Громадської організації "Український нагляд" щодо законності вчинення ним реєстраційних дій по державній реєстрації обтяження, припинення відносно земельних ділянок з кадастровими номерами: 3222484400:09:003:5145 та 3222484400:09:003:5146 та виявлених контролюючим органом порушень Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та Постанови КМУ від 21.12.2016 року № 990 "Про затвердження Порядку здійснення Міністерством юстиції контролю за діяльністю у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень і державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань". Під час здійснення камеральної перевірки Міністерством юстиції України встановлено, що за заявою заявника від 15.01.2020 № 37951379 державним реєстратором прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 15.01.2020 № 50665364, на підставі якого припинено арешт нерухомого майна № 16755135 щодо об`єкта нерухомого майна - земельної ділянки з кадастровим номером 3222484400:09:003:5146. Для проведення державної реєстрації припинення арешту державному реєстратору ОСОБА_1 подано: - витяг з єдиного реєстру досудових розслідувань від 29.11.2016 № 042016110000000584, виданий Прокуратурою Київської області; - відомості з Державного земельного кадастру від 15.01.2020 № 16766701 отримані за допомогою програмних засобів ведення Державного реєстру прав; - постанову слідчого в особливо важливих справах слідчого відділу прокуратури Київської області про закриття провадження від 06.03.2019 року № б/н, видану радником юстиції, слідчим в особливо важливих справах слідчого відділу прокуратури Київської області М. Вознесенським. За відомостями Державного реєстру прав встановлено, що за результатом розгляду заяви, державним реєстратором ОСОБА_1 проведено реєстрацію припинення обтяження на підставі постанови, яка не містить інформації про припинення обтяження № 16755135 щодо об`єкту нерухомого майна. Апелянтом вказано, що на його переконання, позивач зобов`язаний був зупинити розгляд заяви, з підстав визначених пунктом 1 частини першої статті 23 Закону, оскільки не подано документ, що підтверджує набуття, зміну або припинення обтяження речових прав па нерухоме майно. Аналогічні порушення допущені державним реєстратором при розгляді заяви № 37951854. Вказане вище, стало підставою для висновку про порушення позивачем при проведенні реєстраційних дій за заявами від 15.01.2020 № 37951379 та № 37951854 вимог статей 10, 18, 23, 27 Закону, що є грубим порушенням у сфері державної реєстрації та в свою чергу стало підставою для анулювання доступу до Державного реєстру прав. Оцінюючи обгрунтованість тверджень апелянта щодо невідповідності висновків суду першої інстанції обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне. Положеннями частини другої статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" визначено, що державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обовязкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом; відповідність повноважень особи, яка подає документи для державної реєстрації прав; відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих/отриманих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин повязує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації; 2) перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення. Частина перша статті 18 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" встановлює, що державна реєстрація прав та їх обтяжень проводиться в такому порядку: 1) прийняття/отримання документів для державної реєстрації прав, формування та реєстрація заяви в базі даних заяв; 2) виготовлення електронних копій документів, поданих для державної реєстрації прав, шляхом сканування (у разі подання документів у паперовій формі) та їх розміщення у Державному реєстрі прав; 3) встановлення черговості розгляду заяв, зареєстрованих у базі даних заяв; 4) перевірка документів на наявність підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав та прийняття відповідних рішень; 5) прийняття рішення про державну реєстрацію прав (у разі відсутності підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав); 6) відкриття розділу в Державному реєстрі прав та/або внесення до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідних відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об`єкти та суб`єктів цих прав; 7) формування витягу з Державного реєстру прав про проведену державну реєстрацію прав для подальшого використання заявником; 8) видача/отримання документів за результатом розгляду заяви. Згідно частини першої статті 19 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація прав проводиться на підставі: 1) договорів, укладених у порядку, встановленому законом; 2) свідоцтв про право власності на нерухоме майно, виданих відповідно до вимог цього Закону; 3) свідоцтв про право власності, виданих органами приватизації наймачам житлових приміщень у державному та комунальному житловому фонді; 4) державних актів на право власності або постійного користування на земельну ділянку у випадках, встановлених законом; 5) рішень судів, що набрали законної сили; 6) інших документів, що підтверджують виникнення, перехід, припинення прав на нерухоме майно, поданих органу державної реєстрації прав разом із заявою. Частиною четвертою вказаної статті передбачено, що заява про проведення реєстраційних дій, надання інформації з Державного реєстру прав не приймається в разі: 1) відсутності документа, що підтверджує оплату адміністративних послуг, або внесення відповідної плати не в повному обсязі; 2) невстановлення особи заявника чи обсягу його повноважень на подання відповідної заяви; 3) відсутності в Державному земельному кадастрі відомостей про земельну ділянку (у разі державної реєстрації прав на земельну ділянку). Відповідно до ч. 1, 2 ст. 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі: 1) укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації, чи його дубліката; 2) свідоцтва про право власності на частку у спільному майні подружжя у разі смерті одного з подружжя, виданого нотаріусом або консульською установою України, чи його дубліката; 3) свідоцтва про право на спадщину, виданого нотаріусом або консульською установою України, чи його дубліката; 4) виданого нотаріусом свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів) та свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів), якщо прилюдні торги (аукціони) не відбулися, чи їх дублікатів; 5) свідоцтва про право власності, виданого органом приватизації наймачам житлових приміщень у державному та комунальному житловому фонді, чи його дубліката; 6) свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого до 1 січня 2013 року органом місцевого самоврядування або місцевою державною адміністрацією, чи його дубліката; 7) рішення про закріплення нерухомого майна на праві оперативного управління чи господарського відання, прийнятого власником нерухомого майна чи особою, уповноваженою управляти таким майном; 8) державного акта на право приватної власності на землю, державного акта на право власності на землю, державного акта на право власності на земельну ділянку або державного акта на право постійного користування землею, виданих до 1 січня 2013 року; 9) рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно; 10) ухвали суду про затвердження (визнання) мирової угоди; 11) заповіту, яким установлено сервітут на нерухоме майно; 12) рішення уповноваженого законом органу державної влади про повернення обєкта нерухомого майна релігійній організації; 13) рішення власника майна, уповноваженого ним органу про передачу обєкта нерухомого майна з державної у комунальну власність чи з комунальної у державну власність або з приватної у державну чи комунальну власність; 14) інших документів, що відповідно до законодавства підтверджують набуття, зміну або припинення прав на нерухоме майно. Державна реєстрація обтяжень проводиться на підставі: 1) судового рішення щодо набуття, зміни або припинення обтяження речових прав на нерухоме майно, що набрало законної сили; 2) рішення державного виконавця, приватного виконавця щодо обтяження речових прав на нерухоме майно; 3) визначеного законодавством документа, на якому нотаріусом вчинено напис про накладення заборони щодо відчуження нерухомого майна; 4) рішення органу місцевого самоврядування про віднесення об`єктів нерухомого майна до застарілого житлового фонду; 5) договору, укладеного в порядку, визначеному законом, яким встановлюється обтяження речових прав на нерухоме майно, чи його дубліката; 6) закону, яким встановлено заборону користування та/або розпорядження нерухомим майном;7) інших актів органів державної влади та посадових осіб згідно із законом. Судом першої інстанції вірно встановлено, що в провадженні слідчого управління прокуратури Київської області перебувало кримінальне провадження №42016110000000584 від 29.11.2016 за фактом одержання службовими особами органу місцевого самоврядування Київської області неправомірної вигоди у вигляді земельних ділянок за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України. 30 січня 2017 року ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва ОСОБА_2 накладено арешт на земельні ділянки в межах: Київська область Києво-Святошинський район, с. Дмитрівка, кадастрові номери: 3222484400:09:005:5176; 3222484400:09:003:5009; 3222484400:09:005:5177; 3222484400:09:004:5472; 3222484400:09:003:5146; 3222484400:09:003:5145, що розташовані на території Київської області Києво-Святошинського району, с. Дмитрівка, та на даний час перебувають у спільній частковій власності 1/2 ОСОБА_3 , (ІПН НОМЕР_2 ), ОСОБА_4 , (ІПН НОМЕР_3 ), у приватній власності ОСОБА_5 , (ІПН НОМЕР_4 ), ОСОБА_4 , (ІПН НОМЕР_3 ), ОСОБА_6 (ІПН НОМЕР_5 ), ОСОБА_5 , (ІПН НОМЕР_4 ), ОСОБА_7 (ІПН НОМЕР_6 ). 06 березня 2019 року постановою слідчого в особливо важливих справах слідчого відділу прокуратури Київської області радником юстиції Вознесенським М. Д. закрито кримінальне провадження № 42016110000000584 від 29.11.2016 року на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України. На підставі вказаної постанови, позивачем вчинено реєстраційної дії щодо припинення обтяження нерухомого майна - земельної ділянки з кадастровими номерами 3222484400:09:003:5145 та 3222484400:09:003:5146. З наданої копії постанови про закриття провадження від 06.03.2020 року, встановлено, що питання зняття арешту з земельних ділянок, на які було накладено арешт в рамках проведення досудового слідства, слідчим не вирішувалося. У той же час, відповідно до ч. 3 ст. 174 КПК України прокурор одночасно з винесенням постанови про закриття кримінального провадження скасовує арешт майна, якщо воно не підлягає спеціальній конфіскації. Колегія суддів враховує, що заявником для припинення обтяження земельних ділянок було надано позивачу постанову слідчого, а не прокурора, а відтак відповідні доводи апелянта відхиляються судом. Суд апеляційної інстанції погоджується з тим, що при зверненні заявника з заявою про вчинення державної реєстрації обтяжень, зокрема, його припинення, останнім було подано не повний пакет документів. Поряд з цим, суд звертає увагу, що згідно ч. 1 ст. 23 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" розгляд заяви про державну реєстрацію прав може бути зупинено державним реєстратором виключно у таких випадках: 1) подання документів для державної реєстрації прав не в повному обсязі, передбаченому законодавством; 2) неподання заявником чи неотримання державним реєстратором у порядку, визначеному цим Законом, відомостей реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем в електронній формі чи документів із паперових носіїв інформації, що містять відомості про зареєстровані речові права до 1 січня 2013 року. Аналіз вказаних вище норм свідчить про те, що у разі подання заявником заяви про вчинення реєстраційних дій, до якої додано неповний пакет документів, у державного реєстратора виникає обов`язок щодо зупинення реєстрації заявлених реєстраційних дій. Таким чином, 15.01.2020 року позивач за результатами розгляду поданих заявником документів, повинен був зупинити розгляд поданої заяви та запропонувати останньому подати відповідний доказ набуття, зміни або припинення обтяження речових прав на нерухоме майно, чого вчинено не було. Приписами пункту 2 частини другої статті 37-1 Закону № 1952-IV встановлено, що за результатами проведення перевірок державних реєстраторів чи суб`єктів державної реєстрації прав МЮ України у разі виявлення у діях державного реєстратора, уповноваженої особи суб`єкта державної реєстрації одноразового грубого чи неодноразового порушення визначених законами порядків державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень та/або державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань чи встановлення невідповідності державного реєстратора кваліфікаційним вимогам, визначеним законодавство приймає вмотивоване рішення про анулювання доступу державного реєстратора, уповноваженої особи суб`єкта державної реєстрації прав до Державного реєстру прав. Отже, відповідач має право на те, щоб застосувати такий вид санкції як анулювання доступу державного реєстратора, уповноваженої особи суб`єкта державної реєстрації прав до Державного реєстру прав. Разом з тим, суд першої інстанції вірно вказав, що з наведених норм Закону № 1952-IV вбачається, що законодавець, наділяючи Міністерство юстиції України функціями контролю у сфері державної реєстрації прав та визначаючи порядок застосування ним видів заходів впливу до державних реєстраторів, як контролюючий орган також зобов`язав його мотивувати таке рішення. Тобто, Міністерство юстиції України зобов`язане навести підстави прийняття такого рішення, зазначити належні і достатні мотиви, за яких застосовано саме такий захід впливу, та обґрунтувати строки його застосування. Отже, для прийняття рішення відповідно до Закону 1952-IV, підставою для якого є наявність у діях державного реєстратора одноразового грубого чи неодноразового порушення визначених законами порядків державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень та/або державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, Міністерство юстиції України має ретельно дослідити всі обставини справи, тобто встановити факт порушення державним реєстратором законодавства у сфері державної реєстрації прав, що в свою чергу і є мотивом для прийняття рішення про анулювання доступу державного реєстратора, уповноваженої особи суб`єкта державної реєстрації прав до Державного реєстру прав. Застосування певного виду стягнення, передбаченого статтею 37-1 Закону №1952-ІV повинно відповідати загальним принципам законності, справедливості, індивідуальності, пропорційності, оскільки наслідки негайного виконання рішення про обмеження доступу впливають на професійну діяльність державних реєстраторів, робота яких безпосередньо залежить від можливості мати такий доступ. Тому, визначаючи вид стягнення, відповідач повинен був врахувати характер порушення, його систематичність, сукупність з іншими порушеннями, наявність/відсутність негативних наслідків з відображенням цих обставин у спірному наказі про застосування заходу стягнення. Водночас, зі змісту оскаржуваного наказу вбачається відсутність у ньому інформації про те, що відповідач здійснив дослідження чи перевірку фактів, викладених за результатами проведення камеральної перевірки позивача. Відповідачем у оскаржуваному наказі зазначено норми, які було порушено позивачем, втім останній не містить відомостей про негативні наслідки цих порушень, зокрема, про порушення прав та законних інтересів юридичних та фізичних осіб, а також мотивів застосування до державного реєстратора саме такої санкції як анулювання доступу державного реєстратора, уповноваженої особи суб`єкта державної реєстрації прав до Державного реєстру прав. Судова колегія вказує, що в оскаржуваному наказі не наведено фактів допущення позивачем неодноразових порушень у сфері державної реєстрації прав та не надано доказів, що такі факти досліджувались при прийнятті оскаржуваного рішення про анулювання доступу до Державного реєстру. Таким чином, суд першої інстанції вірно вказав, що відповідач не здійснив належного дослідження неодноразових порушень позивачем у сфері державної реєстрації прав, що стало підставою для прийняття невмотивованого рішення в частинні анулювання доступу до Державного реєстру, а тому застосоване відповідачем до позивача стягнення не відповідає принципу обґрунтованості та пропорційності. В контексті викладеного, колегія суддів погоджується з тим, що оскаржуваний наказ, в частині анулювання доступу до Державного реєстру не є співрозмірним тим порушенням, які вчинив позивач, з тими санкціями, які були до нього застосовані. Не врахування відповідачем зазначеного під час прийняття спірного наказу свідчить про порушення останнім критеріїв, визначених частиною другою статті 2 КАС України, а саме не обґрунтовано, тобто без урахування всіх обставин, що мали значення для прийняття рішення, непропорційно, тобто без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи позивача і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення. Аналогічна правова позиція щодо неспівмірності застосованого стягнення викладена Верховним Судом в постановах від 12 грудня 2019 року № 440/1246/19, від 20 лютого 2020 року у справі № 826/13793/17, від 18 березня 2010 року у справі № 804/4518/17. Колегія суддів при розгляді апеляційної скарги вказує на імперативні приписи ч. 5 ст. 242 КАС України, якими передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Апелянтом в доводах апеляційної скарги жодним чином не обґрунтовано наявність підстав для відступу від вищевказаної правової позиції Верховного Суду, яка під час розгляду справи була правомірно врахована судом першої інстанції на виконання ч. 5 ст. 242 КАС України. Щодо вимоги про зобов`язання Міністерство юстиції України та Державне підприємство Національні інформаційні системи" відновити державному реєстратору Чабанівської селищної Києво-Святошинського району Київської області ОСОБА_1 доступ до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, колегія суддів зазначає наступне. Згідно з ч.1 ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Конституційний Суд України в своєму рішенні від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13). Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Відповідно до статті 8 Загальної декларації з прав людини 1948 року, кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй Конституцією або законом. Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав. В справі «East/WestAllianceLimited» проти України» (№ 19336/04) Суд вказує, що дія статті 13 вимагає надання національного засобу юридичного захисту у спосіб, який забезпечує вирішення по суті поданої за Конвенцією «небезпідставної скарги» та відповідне відшкодування, хоча договірним державам надається певна свобода дій щодо вибору способу, в який вони виконуватимуть свої конвенційні зобов`язання за цим положенням. Межі обов`язків за статтею 13 різняться залежно від характеру скарги заявника відповідно до Конвенції. Незважаючи на це, засоби юридичного захисту, які вимагаються за статтею 13 Конвенції, повинні бути ефективними як у теорії, так і на практиці (Kudla v. Polandа № 30210/96). Таким чином, з огляду на протиправність оскаржуваного наказу, позовна вимога щодо зобов`язання відновити доступ позивача до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно є похідною та підлягає задоволенню з метою ефективного захисту порушеного права позивача в межах спірних правовідносин. Доказів, які б відповідали вимогам ст.ст. 73 - 76 КАС України, та спростовували зазначені вище мотиви або підтверджували відсутність підстав для задоволення позову апелянтом до суду апеляційної інстанції не надано. Інші доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки не спростовують викладені вище висновки суду першої інстанцій. Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі. Перевіривши мотивування судового рішення та доводи апеляційної скарги, відповідно до вимог ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду, врахувавши ст. 6 КАС України, відповідно до якої суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог. Керуючись ст.ст. 242, 308, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу Міністерства юстиції України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 лютого 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, Державного підприємства "Національні інформаційні системи", треті особи: Громадська організація "Український нагляд", Прокуратура Київської області, про визнання протиправним та скасування рішення №1822/26-15-13-02-26/ НОМЕР_1 від 30.03.2018 про виключення з реєстру платників єдиного податку, зобов`язання вчинити дії - залишити без задоволення. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 лютого 2021 року - залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Суддя-доповідач: В. В. Кузьменко Судді: А. Г. Степанюк О. М. Ганечко