Постанова 4801 № 125/2131/20

Справа № 125/2131/20 Провадження № 22-ц/801/1083/2021 Категорія: 41 Головуючий у суді 1-ї інстанції Салдан Ю. О. Доповідач:Рибчинський В. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 травня 2021 рокуСправа № 125/2131/20м. Вінниця Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: судді-доповідача Рибчинського В.П., суддів Голоти Л.О., Денишенко Т.О., розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на рішення Барського районного суду Вінницької області від 03 березня 2021 року у цивільній справі за позовною заявою Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, в с т а н о в и в: У грудні 2020 року АТ КБ «Приватбанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, мотивуючи його тим, що відповідач звернулась до АТ КБ «ПРИВАТБАНК» з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписала заяву №б/н від 17.12.2012. Підписавши заяву, відповідач підтвердила свою згоду на те, що ця заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг (далі Умови та Правила) і Тарифами Банку, які розміщені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між нею та банком договір про надання банківських послуг. Такий договір за своєю правовою природою є змішаним договором і містить в собі умови договору банківського рахунка і кредитного договору. Таким чином відповідач підтвердила, що ознайомлена із названими документами і вони були надані їй у письмовій формі. Позивач також вказував, що розміщені на сайті банку Умови та Правила надання банківських послуг та Тарифи банку є публічною офертою, за якою банк публічно пропонує невизначеному колу осіб можливість отримання банківських послуг. Вступаючи у правовідносини, сторони керувалися нормами про договір приєднання. Приєднання відповідача до угоди і дію договору підтверджує також факт користування відповідачем картковим рахунком, використання кредитних коштів та періодичне погашення заборгованості. Умови та Правила передбачають можливість зміни кредитного ліміту за рішенням та ініціативою банку, списання коштів з рахунку клієнта за іншими договорами при настанні строку платежів, односторонню зміну банком цих Умов та Правил. Відповідачу було відкрито кредитний рахунок, надано кредитну картку і встановлено початковий кредитний ліміт, який в подальшому збільшився до 15000 грн. Позивач свої зобов`язання за договором виконав у повному обсязі, надавши відповідачу можливість розпоряджатися кредитними коштами. Відповідач зобов`язалася здійснювати погашення кредиту та процентів внесенням грошей на кредитний рахунок у розмірі не менше мінімального обов`язкового платежу, однак своїх зобов`язань належним чином не виконувала. Відтак, утворилась заборгованість у сумі 106 486,77 грн, з яких: 70 811,31 грн заборгованість за тілом кредиту (заборгованість за простроченим тілом кредиту), 5 196,22 грн заборгованість за простроченими відсотками, 30 479,24 заборгованість за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно із статтею 625 ЦК України. Рішенням Барського районного суду Вінницької області від 03 березня 2021 року позов АТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» 12 504 (дванадцять тисяч п`ятсот чотири) гривні 43 копійки заборгованості за тілом кредиту і 34 (тридцять чотири) гривні 94 копійки трьох процентів річних. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» судовий збір в сумі 246 (двісті сорок шість) гривень 77 копійок. Не погоджуючись з таким рішенням суду АТ КБ «Приватбанк» подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просило оскаржуване рішення скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог і ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги в цій частині задовольнити в повному обсязі. Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Отже рішення суду в частині стягнення заборгованості за кредитом в розмірі 12 539,37 грн, апеляційним судом не перевіряється, оскільки в цій частині не оскаржується. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази в їх сукупності, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення, дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції відповідає цим вимогам. Судом встановлено, що 17.12.2012 року ОСОБА_1 підписала Анкету-заяву про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг у Приватбанку. У цьому документі зазначено, що відповідач згодна із тим, що ця заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами складають між нею та банком договір про надання банківських послуг. В анкеті-заяві також зазначено про те, що Умови та Правила надання банківських послуг розміщені на офіційному сайті ПриватБанку (а.с. 7). У подальшому розмір кредитного ліміту збільшився до 15000 грн, що підтверджується довідкою про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки (а.с. 20). Анкета-заява не містить відомостей, які б вказували на: прохання відповідача отримати кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку; розмір кредитного ліміту в анкеті-заяві вказаний нуль домовленість сторін про розмір відсотків за користування кредитом, порядок нарахування відсотків, домовленості сторін про розмір відсотків відповідно до ст. 625 ЦК України, порядку нарахування неустойки. Таким чином вказана анкета-заява сама по собі не є належним і достатнім доказом укладення кредитного договору. Згідно з наданим Банком розрахунком, станом на 26.08.2020 Банк нарахував ОСОБА_1 заборгованість у розмірі 106 486,77 грн, з яких: 70 811,31 грн заборгованість за тілом кредиту (заборгованість за простроченим тілом кредиту), 5 196,22 грн заборгованість за простроченими відсотками, 30 479,24 заборгованість за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно із статтею 625 ЦК України. До позовної заяви банк додав Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», в якому містяться тарифи щодо чотирьох продуктів - «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», «Універсальна CONTRAKT» та «Універсальна GOLD» (а.с. 22); додано Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку (а.с. 43-52). Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «Приватбанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Таким чином, в разі укладення кредитного договору, проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). Встановлено, що у заяві, підписаній ОСОБА_1 , відсутні умови про досягнення домовленості щодо розміру відсотків. Матеріали справи не містять підтверджень, що саме долучений до справи Витяг з Умов та правил розуміла відповідачка та ознайомилась і погодилась з ними, підписуючи анкету-заяву, а також те, що вказані документи на момент виникнення спірних правовідносин взагалі містили умови, зокрема щодо сплати відсотків, та, зокрема, саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування. Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11.03.2015 (провадження N 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи. Колегія суддів вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «Приватбанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом. Позивачем не надано належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження укладення кредитного договору, порядку та строків нарахування відсотків. Колегія вважає, що без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у заяві (анкеті) домовленості сторін про сплату відсотків, надані банком Витяг з Тарифів, Витяг з Умов та правил, Паспорт споживчого кредиту не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.07.2019 у справі N 342/180/17 з урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, зауважила, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права, бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору. З урахуванням наведеного, відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 АТ КБ «Приватбанк» дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону N 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими банк. В обґрунтування своїх доводів в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту Банк зазначив, що відповідно до виписки ОСОБА_1 користувалась не лише кредитним лімітом, а й послугою «Миттєва розстрочка». Дана послуга не є окремим кредитним договором, а є тільки додатковою послугою для власників кредитних карт, а тому підписання окремого договору не вимагається. Колегія суддів зазначені доводи до уваги не бере, оскільки відповідно до частини 1, 2 статті 1071 ЦК України банк може списати грошові кошти з рахунка клієнта на підставі його розпорядження. Грошові кошти можуть бути списані з рахунка клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених законом, договором між банком і клієнтом або умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на банківському рахунку. Відтак, будь-яке списання коштів з карткового рахунка відповідача, у тому числі списання коштів на погашення щомісячних платежів за послугою «Миттєва розстрочка» і списання коштів в рахунок погашення процентів за користування кредитом, мало б відбуватися або за чітко висловленим розпорядженням клієнта, або на підставі договору. Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, передбачених цим Кодексом. ПАТ КБ «Приватбанк» під час розгляду справи не надало належні і допустимі докази на підтвердження надання відповідачем згоди на підключення сервісу «Миттєва розстрочка» за даним кредитним договором. Разом з тим, позивач просив стягнути з відповідача проценти, нараховані за ч. 2 ст. 625 ЦК України, мотивуючи тим, що відповідно до п. 2.1.1.2.12 Умов та Правил, що почали діяти 01.03.2019 року, Сторони дійшли згоди, що починаючи з 181-го дня з моменту порушення зобов`язань Клієнта з погашення кредиту, Клієнт зобов`язується сплатити на користь Банку заборгованість по кредиту, а також проценти від суми неповернутого в строк кредиту, які у відповідності до ч. 2 ст. 625 ЦК України встановлюються за домовленістю сторін у процентах від простроченої суми заборгованості в розмірі 86,4 % - для картки «Універсальна» та 84,0 % - для картки «Універсальна голд». Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Враховуючи те, що колегія суддів не може вважати Умови і правила надання банківських послуг у ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, складовою кредитного договору, тому стягнення процентів за ч. 2 ст. 625 ЦК України в розмірі 86,4 % є безпідставним. Проте, встановивши, що позивач має право на стягнення процентів за ч. 2 ст. 625 ЦК України, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог Банку в цій частині. Вимоги частини другої статті 625 ЦК України мають імперативний характер. Цією правовою нормою передбачено можливість сторін у договорі лише змінювати розмір процентів річних. Право сторін у договорі забороняти та не застосовувати вимоги закону, встановлені частиною другою статті 625 ЦК України, вказаною правовою нормою не передбачено. Таких правових висновків дійшов Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постанові від 16.04.2020 у справі №914/479/19. Отже, враховуючи правову природу процентів за прострочення виконання зобов`язань як міри цивільно-правової відповідальності, імперативний характер норм частини 2 статті 625 ЦК України, посилання позивача у позовній заяві на стягнення процентів в порядку цієї статті, суд вважає, що у разі недоведення існування домовленості сторін на застосування до цих правовідносин іншої процентної ставки, для обрахування заборгованості, яка підлягає стягненню, суд повинен застосувати процентну ставку, яка передбачена у частині 2 статті 625 ЦК України 3% річних. Також суд першої інстанції вірно визначив, що моментом пред`явлення вимоги щодо повернення тіла кредиту є дата пред`явлення позову до суду, а саме 29.12.2020. Отже, починаючи з 29.01.2021, тобто після спливу тридцятиденного строку, відведеного для виконання вимоги, зобов`язання з повернення тіла кредиту вважаються простроченими. Саме з цієї дати (29.01.2021) у банку виникає право на нарахування процентів відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України. Враховуючи викладене, апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги, які фактично зводяться до посилань про доведеність пред`явлених позовних вимог та незаконність відмови у позові з підстав його недоведеності, оскільки суд першої інстанції розглянув дану справу дотримавшись принципу диспозитивності цивільного судочинства, який передбачено ст. 13 ЦПК України, та вирішив спір в межах заявлених позовних вимог і на підставі наявних доказів. Згідно ч.1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги цих висновків не спростовують. Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах. Керуючись ст. ст. 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» залишити без задоволення. Рішення Барського районного суду Вінницької області від 03 березня 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню у касаційному порядку не підлягає за винятками, передбаченими частиною 3 статті 389 ЦПК України. Суддя-доповідач: В.П. Рибчинський Судді: Л.О. Голота Т.О. Денишенко