Постанова 4801 № 132/1121/20

Справа № 132/1121/20 Провадження № 22-ц/801/1799/2020 Категорія: 41 Головуючий у суді 1-ї інстанції Аліменко Ю. О. Доповідач:Оніщук В. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 жовтня 2020 рокуСправа № 132/1121/20м. Вінниця Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Судді-доповідача: Оніщука В.В., суддів: Войтка Ю.Б., Копаничук С.Г., учасники справи: позивач: Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк», відповідач: ОСОБА_1 , розглянувши у порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи, апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Калинівського районного суду Вінницької області від 09 липня 2020 року, постановлене у складі судді Аліменка Ю.О., в залі суду, встановив: У квітні 2020 року Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» звернулося в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позовні вимоги мотивовано тим, що ОСОБА_1 звернувся до АТ КБ «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписав анкету-заяву №б/н від 04.05.2013, згідно з умовами якої відповідач ОСОБА_1 отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між ним та банком договір, що підтверджується підписом у заяві. На підставі укладеного договору банком було відкрито картковий рахунок з початковим кредитним лімітом, який в подальшому збільшився до 28 000 грн. У порушення умов кредитного договору відповідач зобов`язання за вказаним договором не виконав, у зв`язку з чим станом на 16.03.2020 виникла заборгованість у розмірі 76 768,12 грн., яка складається з: 51 387,40 грн. - заборгованості за тілом кредиту, в т.ч.: 198,05 грн. заборгованості за поточним тілом кредиту; 51 189,35 грн. - заборгованості за простроченим тілом кредиту; 0,00 грн. заборгованості за нарахованими відсотками; 0,00 грн. заборгованості за простроченими відсотками; 5 293,96 грн. заборгованості за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України; 15 954,94 грн. пені; 0,00 грн. комісії, а також штрафів відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500,00 грн. штраф (фіксована частина), 3 631,82 грн. штраф (процентна складова). На підставі викладеного та у зв`язку з неналежним виконанням зобов`язань за кредитним договором, позивач просив стягнути з відповідача ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором в сумі 76 768,12 грн. та судові витрати в сумі 2102 грн. Рішенням Калинівського районного суду Вінницької області від 09 липня 2020 року позов задоволено повністю. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором б/н від 04.05.2013 у розмірі 76 768,12 грн. Вирішено питання розподілу судових витрат. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що на підставі укладеного договору позичальником фактично отримані та використані кредитні кошти, які в добровільному порядку банку не повернуті, відповідач продовжує ухилятись від виконання зобов`язання, що є порушенням законних прав АТ КБ "Приватбанк», що є підставою для стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором. Не погодившись із вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. У апеляційній скарзі також зазначено про те, що позивачем не надано підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та Правила банківських послуг, у анкеті-заяві відсутня домовленість сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані Банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов та Правил, не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджує вказаних обставин. Крім того, судом першої інстанції не наведено мотивів та норми закону, на підставі якої прийнято рішення про стягнення простроченого тіла кредиту. Також скаржником зазначено про те, що згідно виписки за договором №б/н, відповідачем з 04.05.2013 по даний час на користь позивача було сплачено 189 594,55 грн. При цьому, строк дії картки завершився в липні 2016 року, однак з виписки за договором №б/н вбачається, що з липня 2016 року із вказаної картки продовжувались списання коштів. АТ КБ "Приватбанк» до суду надіслано письмові пояснення на апеляційну скаргу, у яких зазначено про те, що оскаржуване рішення відповідає вимогам закону та обставинам справи, а тому апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а рішення Калинівського районного суду Вінницької області від 09 липня 2020 року без змін. Апеляційна скарга на підставі статті 369 ЦПК України розглядається судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Згідно зі статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим; законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права; обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції вищевказаним вимогам закону не відповідає. Так, судом першої інстанції встановлено, що 04.05.2013 між ПАТ КБ "Приватбанк", правонаступником якого є АТ КБ "Приватбанк", та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № б/н, згідно умов якого останній отримав кредит із початковим кредитним лімітом шляхом підписання анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку. Будь - яких інших документів, які підписані ОСОБА_1 при укладанні вказаного вище договору про надання банківських послуг, позивачем суду не надано. Банк, звертаючись до суду з позовом, надав витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт "Універсальна" та Витяг з Умов і правил надання банківських послуг. Згідно наданого банком розрахунку, заборгованість ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором станом на 16.03.2020 становить 76 768,12 грн., яка складається з: 51 387,40 грн. - заборгованості за тілом кредиту, в т.ч.: 198,05 грн. заборгованості за поточним тілом кредиту; 51 189,35 грн. - заборгованості за простроченим тілом кредиту; 0,00 грн. заборгованості за нарахованими відсотками; 0,00 грн. заборгованості за простроченими відсотками; 5 293,96 грн. заборгованості за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України; 15 954,94 грн. пені; 0,00 грн. комісії, а також штрафів відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500,00 грн. штраф (фіксована частина), 3 631,82 грн. штраф (процентна складова). Підставою позову банком зазначено невиконання кредитних зобов?язань відповідачем, що пов?язані із отриманням останнім кредитних коштів у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку. Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України). Згідно з частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. Згідно положень статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст ст. 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. Саме такий висновок зроблений Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 03 липня 2019 року, справа № 342/180/17. За змістом статті 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Згідно із частиною першою та частиною другою статті 551 ЦК України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Відповідно до частини першої статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу. Таким чином, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). Як вбачається із анкети-заяви позичальника від 04 травня 2013 року в ній відсутні умови кредитного договору щодо строку дії кредитного ліміту, його розміру, відсоткової ставки, порядку погашення заборгованості, а також про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафу) за порушення зобов`язання, прострочення його виконання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. Позивач АТ КБ «Приватбанк», звернувшись із вимогою про погашення кредиту, просив стягнути заборгованість за поточним тілом кредиту та заборгованість за простроченим тілом кредиту, а також стягнути відсотки у відповідності до ст. 625 ЦК України та пеню і штраф за несвоєчасну сплату кредиту. Обґрунтовуючи своє право вимоги в цій частині, а також розмір і порядок нарахування, позивач, крім розрахунку кредитної заборгованості за договором від 04 травня 2013 року посилається на Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку, які розміщені на банківському сайті https://privatbank.ua/terms/, в тому числі і на зміни, які вносилися до них, а також Тарифи, як невід`ємну частину договору, яким визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пені та штрафу за несвоєчасне погашення кредиту та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення. При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ним, підписуючи анкету - заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг Приватбанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема щодо відповідальності за прострочення виконання зобов`язань та зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування. Наданий позивачем витяг із Умов та Правил надання банківських послуг Приватбанком належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постановах Верховного Суду України і не спростовано позивачем. За таких обставин, відсутність у анкеті-заяві відповідальності за прострочене зобов`язання, подані банком Витяг з Умов та Тарифи не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом. Отже суд не вбачає підстав вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді відповідальність за невиконання чи порушення термінів виконання договірних зобов`язань. Такого висновку суд дійшов також з урахуванням правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17, які є обов`язковими для застосування у відповідності до ч. 4 ст. 263 ЦПК України. Відтак, у задоволенні позову в частині стягнення з відповідача на користь АТ КБ «Приватбанк» 15 954,94 грн. нарахованої пені, 500 грн. штрафу (фіксована частина), 3631,82 грн. штрафу (процентна складова) необхідно відмовити. Щодо заборгованості за тілом кредиту, то як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 звернувся до АТ «Приватбанк» з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписав заяву №б/н від 04.05.2013. З розрахунку заборгованості слідує, що нарахована банком заборгованість за тілом кредиту становить 51 387,40 грн., з яких 198,05 грн. заборгованість за поточним тілом кредиту і 51 189,35 грн. заборгованість за простроченим тілом кредиту. Із вказаного розрахунку заборгованості також вбачається, що заборгованість за тілом кредиту утворилася внаслідок використання кредитних коштів відповідачем, які останній періодично знімав з картки та здійснював їх погашення. Що стосується заборгованості за простроченим тілом кредиту в розмірі 51 189,35 грн., то згідно із довідкою про видані кредитні картки, наданою банком (а.с. 35), на ім`я ОСОБА_1 були оформлені і видані кредитні картки зі строком дії останньої з них до липня 2022 року, що свідчить про те, що договір є чинним і до нього не може застосовуватися поняття «Простроченого тіла кредиту», при цьому такого поняття не містить підписана відповідачем заява. Таким чином, з наданих позивачем розрахунків заборгованості не вбачається яким чином банком було вираховано заборгованість саме за простроченим тілом кредиту, при цьому вказані розрахунки містять лише обставини щодо руху коштів по картковому рахунку, а саме щодо їх використання та погашення відповідачем. Відтак, колегія суддів вважає, що позивачем з урахуванням наданого розрахунку підтверджено лише те, що станом на 16.03.2020 у відповідача існує заборгованість за поточним тілом кредиту на суму 198,05 грн. Враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, тому колегія суддів дійшла висновку, що з відповідача на користь банку підлягає стягненню фактично отримана і не погашена сума кредитних коштів у розмірі 198,05 грн. Щодо стягнення відсотків відповідно до ст. 625 ЦК України, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне. Статтею 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. За змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Як вбачається із позовної заяви, АТ КБ «Приватбанк» заявлено вимогу про стягнення з відповідача заборгованість за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно зі статтею 625 ЦК України в розмірі 5 293,96 грн. В оцінці застосування наведених норм права Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, викладений у постанові від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), згідно з яким право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. З огляду на наведене слідує висновок, що перебіг строку заборгованості, яка виникає внаслідок прострочення виконання грошового зобов`язання (ст. 625 ЦК України) розпочинається після закінчення строку договору, у даному випадку після закінчення строку дії картки. З матеріалів справи слідує, що кредит АТ КБ «Приватбанк» видавався відповідачу з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки, тобто по липень 2022 року включно, що підтверджується наданою позивачем довідкою (а.с. 35), при цьому як зазначено у позовній заяві позивач просить стягнути з відповідача заборгованість станом на 16 березня 2020 року. Таким чином, враховуючи, що строк дії договору на момент звернення позивача до суду ще не закінчився, станом на 16 березня 2020 року право кредитодавця нараховувати заборгованість за простроченим зобов`язанням ще не виникло. Крім того, слід зазначити, що з позовом АТ КБ «Приватбанк» звернулося до суду в квітні 2020 року, тобто до закінчення строку дії договору, який визначено по липень 2022 року включно. З огляду на наведені обставини, колегія суддів дійшла висновку, що застосування у даному випадку статті 625 ЦК України є неможливим. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Згідно з частиною першою статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю та ухвалення нового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Враховуючи наведені обставини, оцінивши в сукупності докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, а рішення Калинівського районного суду Вінницької області від 09 липня 2020 року скасуванню з постановленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог в частині стягнення заборгованості за поточним тілом кредиту в сумі 198,05 грн. Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, статті 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. При вирішенні питання про розподіл судових витрат слід врахувати, що судом задоволено позовні вимоги лише на суму 198,05 грн., що становить 0,26 % від ціни позову. АТ КБ «ПриватБанк» за подання позовної заяви сплатило 2 102,00 грн. судового збору, а тому з ОСОБА_1 на користь позивача підлягають стягненню 5,46 грн. пропорційно до розміру задоволених вимог. В свою чергу ОСОБА_1 сплатив судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 3 153,00 грн., його апеляційну скаргу задоволено частково та постановлено рішення про відмову в задоволенні позову на суму, що складає 99,74 % від ціни позову, тому з АТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню судові витрати в сумі 3144,80 грн. Відповідно до частини десятої статті 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат. За вказаних обставин з АТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 слід стягнути різницю судових витрат, що підлягають відшкодуванню сторонам пропорційно розміру задоволених позовних вимог та вимог апеляційної скарги, що складає 3139,34 грн. (3 144,80 грн. 5,46 грн.). Керуючись ст.ст. 374, 376, 381-384, 389 ЦПК України, апеляційний суд, постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Калинівського районного суду Вінницької області від 09 липня 2020 року скасувати та постановити нове рішення. Позовні вимоги Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» заборгованість за тілом кредиту в розмірі 198,05 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовити. Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 судові витрати пропорційно розміру задоволених позовних вимог та вимог апеляційної скарги в сумі 3 139,34 грн. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Суддя-доповідач В. В. Оніщук Судді: Ю. Б. Войтко С. Г. Копаничук