Постанова 4801 № 128/2267/20

Справа № 128/2267/20 Провадження № 22-ц/801/725/2021 Категорія: 42 Головуючий у суді 1-ї інстанції Саєнко О. Б. Доповідач:Міхасішин І. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 травня 2021 рокуСправа № 128/2267/20м. Вінниця Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача: Міхасішина І.В., суддів: Войтка Ю.Б., Матківської М.В., розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за позовом Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості, за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на заочне рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 12 січня 2021 року, ухвалене суддею цього суду Саєнко О.Б., зі складанням його повного тексту 21 січня 2021 року, встановив: В вересня 2020 року АТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, Позов мотивований тим, що між позивачем АТ КБ «ПриватБанк» та відповідачем було підписано заяву № б/н від 06.06.2007. Вказав, що відповідач при підписанні анкети-заяви підтвердив свою згоду на те, що підписана ним заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті, складає між ним та Банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. Заявою відповідача підтверджується той факт, що він був повністю проінформований про умови кредитування в АТ КБ «ПРИВАТБАНК», які були надані йому для ознайомлення в письмовій формі. Формулярами та стандартними формами є саме «Умови та правила надання банківських послуг» та «Тарифи Банку», які згідно до заяви отримані відповідачем для ознайомлення в письмовій формі. Також зазначив, що банком на підставі договору надання банківських послуг відкрито картковий рахунок та встановлено початковий кредитний ліміт у розмірі, що зазначений у довідці про зміну умов кредитування та обслуговування картрахунку, а відповідачу надано у користування кредитну картку. Для користування кредитним рахунком відповідач отримав кредитну картку. Вказав у позові, що у подальшому розмір кредитного ліміту збільшився до 11500, 00 гривень. Позивач свої зобов`язання за Договором виконав у повному обсязі, а саме надав відповідачу можливість розпоряджатися кредитними коштами на умовах передбачених договором та в межах встановленого кредитного ліміту. Зазначив, що в редакції Умов та Правил, що почали діяти з 01.09.2019, згідно до п.2.1.1.2.12 Сторони дійшли згоди, що починаючи з 181-го дня з моменту порушення зобов`язань Клієнта з погашення кредиту, Клієнт зобов`язується сплатити на користь Банку заборгованість по кредиту, а також проценти від неповернутого в строк кредиту, а саме 86,4% для картки «Універсальна» та 84,0% - для картки «Універсальна Голд». Відповідач зобов`язалася повернути витрачену частину кредитного ліміту відповідно до умов договору. Однак, у зв`язку з порушенням зобов`язань за кредитним договором та з урахуванням внесених коштів на погашення заборгованості станом на 15.06.2020 вона має заборгованість перед позивачем у розмірі 15 886, 29 грн., яка складається з: 11 790, 47 грн.- заборгованість за простроченим тілом кредиту; 4 095,82 грн. заборгованість за простроченими відсотками. На даний час відповідач продовжує ухилятися від виконання своїх зобов`язань і не погашає заборгованість за договором. У зв`язку з чим позивач вимушений звернутися до суду з даним позовом та просить суд стягнути з відповідача вищезазначену суму боргу. Заочним рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 21 січня 2021 року в задоволенні позову відмовлено. В апеляційній скарзі позивач АТ КБ «Приватбанк», пославшись на те, що рішення суду ухвалено без повного, всебічного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи, без належної оцінки доказів по справі, з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи та з порушенням норм процесуального і матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі. Доводи апеляційної скарги полягають в тому, що висновок суду про недоведеність позовних вимог є безпідставним, оскільки зазначені у позові обставини підтверджуються наданими позивачем розрахунком заборгованості, випискою по рахункам відповідача, довідками банку про зміну умов кредитування та про видачі відповідачеві картки. У виписці по руху коштів чітко прослідковується, що відповідачу було встановлено кредитний ліміт, а також факти використання відповідачем коштів, отримання коштів через банкомати, а отже й отримання кредитної картки, оскільки проведення зазначених операцій без картки є неможливим. Суд безпідставно відмовив у стягненні фактично отриманих відповідачем кредитних коштів та нарахованих відсотків, оскільки розмір заборгованості підтверджено розрахунком заборгованості та випискою за картковими рахунками; на момент укладення договору діяла процентна ставка 36 % річних; розмір наявної заборгованості відповідачем не спростовано. Крім того, якщо суд вважав, що умовами договору не встановлена конкретна відсоткова ставка, він не мав жодних підстав відмовляти у стягненні відсотків за кредитом взагалі, оскільки в такому разі застосуванню підлягає ст. 1048 ЦК України, якою встановлено розмір процентів на рівні облікової ставки НБУ. Відзив на апеляційну скаргу від відповідача не надійшов. Відповідно до ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, без призначення судового засідання та без повідомлення учасників справи. Суд апеляційної інстанції, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали цивільної справи, прийшов до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення за таких підстав. Судом встановлено, що ОСОБА_1 звернулася до АТ КБ «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписала заяву №б/н від 06.06.2007, що підтверджується копією анкети-заяви за підписом сторін даного договору (а.с.26). До кредитного договору банк додав Витяг з Умов і правил надання банківських послуг в ПриватБанку, що розміщені на сайті: www.privatbank.ua(а.с.27-36). Згідно з наданим станом на 15.06.2020 року розрахунком заборгованості, ОСОБА_1 має заборгованість перед позивачем у розмірі 15 886, 29 грн., яка складається з наступного: 11 790, 47 грн.- заборгованість за простроченим тілом кредиту; 4 095,82 грн. заборгованість за простроченими відсотками(а.с.23). Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції послався, зокрема, на те, що саме ці витяг з Тарифів та витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати заборгованості за простроченим тілом кредита та заборгованість за простроченими відсотками, згідно ч.2 ст. 625 ЦК України. Апеляційний суд вважає такий висновок суду першої інстанції правильним та обґрунтованим. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений в письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України). Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України). За змістом ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Відповідно до ч. 3 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. З огляду на викладене позивач зобов`язаний довести ті обставини, на які він посилається як на правову підставу своїх вимог, зокрема щодо виникнення кредитних договірних правовідносин між сторонами на підставі кредитного договору та невиконання відповідачем взятих на себе за договором грошових зобов`язань, розмір заборгованості, подавши до суду належні та допустимі докази. Доказуванню підлягають обставини, що мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір, тому подання позивачем доказів на підтвердження наведених вище обставин є обов`язковим, оскільки в цій частині між позивачем та відповідачем виник спір про право, і такі докази матимуть значення для ухвалення рішення у справі. Виходячи із вимог цивільного процесуального законодавства, позивач повинен надати суду належні та допустимі докази на обґрунтування тих обставин, на які він посилається як на підставу для задоволення його вимог, і на підставі яких суд в подальшому встановить наявність підстав для задоволення позову чи відмови у його задоволенні. Обґрунтовуючи позовні вимоги, АТ КБ «Приватбанк» зазначив, що відповідач звернувся до банку з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписав заяву № б/н від 06.06.2007 року, відповідно до якої йому було видано кредитну картку із встановленим на неї кредитним лімітом, розмір якого було збільшено банком до 11 500 грн. Підписавши анкету-заяву відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, Тарифами банку складає між ним та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. Звернувшись до суду з позовом про стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором № б/н від 06.06.2007 року в загальній сумі 15 886, 29 грн., яка складається з наступного: 11 790, 47 грн.- заборгованість за простроченим тілом кредиту; 4 095,82 грн. заборгованість за простроченими відсотками, позивач на підтвердження позовних вимог надав суду розрахунки заборгованості за договором № б/н від 06.06.2007 року, укладеним між Приватбанком та клієнтом ОСОБА_1 , станом на 15.06.2020 року; довідку про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки, яка оформлена на ОСОБА_1 (договір б/н); довідку про видані ОСОБА_1 кредитні картки за договором № б/н; анкету-заяву про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг у Приватбанку від 06.06.2007 року; витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна»; витяг із Умов та правил надання банківських послуг; виписку за картковими рахунками ОСОБА_1 за договором № б/н станом на 01 червня 2020 року; а також копії паспорта відповідача та документів, що підтверджують процесуальний статус банку і його представника. Зазначивши у позові про те, що на підставі анкети-заяви № б/н від 06 червня 2007 року відповідачеві було видано кредитну картку із встановленим на неї кредитним лімітом, який в подальшому було збільшено до 11 500 грн., позивач не надав суду належних та допустимих доказів про фактичне виконання банком умов такого договору, зокрема, про відкриття карткового рахунку та про видачу кредитної картки відповідачу. Позивач не надав жодних доказів на підтвердження надання відповідачу кредитних коштів саме в такому розмірі та не обґрунтував такий розмір заборгованості у позовній заяві. Анкета-заява про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг у Приватбанку, яка підписана відповідачем 06 червня 2007 року, не містить будь-яких даних про суму кредиту, чи кредитного ліміту, даних про видачу кредитної картки, її виду та строку дії. Ця анкета-заява взагалі не містить ніяких даних щодо обрання відповідачем банківських послуг, окрім особистих даних та підпису відповідача, в тому числі не містить відомостей про оформлення відповідачем кредитного договору у розмірі 11 500 грн. на умовах, про які зазначено в позові. У анкеті-заяві у відповідному розділі не обрано вид карти, яку бажає оформити на своє ім`я клієнт, та не зазначено суму бажаного кредитного ліміту (а. с. 26). Надані банком розрахунки заборгованості за договором № б/н від 06 червня 2007 року, укладеним між ПриватБанком та клієнтом ОСОБА_1 , станом на 15.06.2020 року; довідка про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки, яка оформлена на ОСОБА_1 (договір б/н); довідка про видані ОСОБА_1 кредитні картки за договором № б/н; виписка за картковими рахунками ОСОБА_1 за договором № б/н станом на 01 червня 2020 року не є належними та допустимими доказами існування заборгованості в заявленому позивачем до стягнення розмірі, оскільки вони підписані представником банку без зазначення будь-яких даних, що його ідентифікують (посади, прізвища); довідки не містять обов`язкових реквізитів такого документу вихідного номеру та дати документу. Крім того, у зазначених довідках відсутнє посилання на анкету-заяву, підписану відповідачем 06 червня 2007 року, а зазначено лише, що вони стосуються укладеного із ОСОБА_1 договору № б/н (без зазначення дати договору), у зв`язку з чим у суду відсутні підстави вважати, що ці довідки стосуються саме даного кредитного договору, за яким позивач просить стягнути заборгованість з відповідача. Із наданої позивачем до позовної заяви виписки по карткових рахунках ОСОБА_1 за договором № б/н станом на 01 червня 2020 року вбачається, що позивач періодично здійснював автоматичне списання нарахованих відсотків за користування кредитом, відсотків за овердрафт, списання штрафу, пені за прострочення кредиту, за рахунок чого збільшував заборгованість відповідача за тілом кредиту. Крім того, зазначена виписка по карткових рахунках містить інформацію по кількох картках: НОМЕР_1 , НОМЕР_2 , НОМЕР_3 , НОМЕР_4 , НОМЕР_5 і з виписки не вбачається, яка саме картка є кредитною карткою, за якою позивач нарахував заявлену до стягнення заборгованість. До того ж ця виписка не містить посади та прізвища посадової особи банку, яка виготовила таку виписку (а. с. 45-79). Зазначеним спростовуються доводи апеляційної скарги в тому, що розмір заявленої банком до стягнення заборгованості підтверджується наданими позивачем розрахунком заборгованості, випискою по рахункам відповідача, довідками банку про зміну умов кредитування та про видачі відповідачеві картки. Враховуючи те, що позивач не довів суду належними та допустимими доказами наявність у відповідача заборгованості за простроченим тілом кредиту в сумі 11790,47 грн., яку він просив стягнути з відповідача, нарахування процентів за користування такими кредитними коштами також є недоведеним. В постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 Велика Палата Верховного Суду вказала, що обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом. Порушенням принципу змагальності сторін та диспозитивності цивільного судочинства буде звільнення позивача від обов`язку доказування, та не припустимим є ґрунтування судового рішення на припущеннях навіть з урахуванням загальновідомих обставин. Так само рішення суду не може обґрунтовуватись лише самими правовими підставами або аргументами, на які робиться посилання в позовній заяві без встановлення відповідних фактів. З огляду на викладене апеляційний суд вважає правильним та обґрунтованим висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову. Доводи апеляційної скарги в тому, що після отримання картки відповідач здійснив операції щодо активації картки, користувався нею, отримував кредитні кошти, що свідчить про прийняття ним Умов та правил надання банківських послуг, що діяли на час укладення договору, не заслуговують на увагу з огляду на те, що позивач не надав суду належних і допустимих доказів того, що саме надані до позовної заяви Умови та правила надання банківських послуг розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписавши 06 червня 2007 року анкету-заяву. Доводи апеляційної скарги про те, що на момент укладення договору діяла процентна ставка 36% річних є безпідставними, оскільки у підписаній відповідачем 06 червня 2007 року анкеті-заяві розмір процентної ставки не зазначено, а наданий позивачем Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» відповідачем ОСОБА_1 не підписаний а матеріали справи не містять доказів того, який саме вид карти позивач видав відповідачеві. Також не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги в тому, що якщо суд вважав, що умовами договору не встановлена конкретна відсоткова ставка, він не мав жодних підстав відмовляти у стягненні відсотків за кредитом взагалі, оскільки в такому разі застосуванню підлягає ст. 1048 ЦК України, якою встановлено розмір процентів на рівні облікової ставки НБУ. Частиною першою статті 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Із матеріалів справи слідує, що позивач не заявляв вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов`язання з підстав та у розмірах встановлених актами законодавства, зокрема, статтями 625, 1048 ЦК України. Крім того, підстави для нарахування процентів за користування кредитними коштами відсутні, оскільки позивач не довів належними та допустимими доказами наявність у відповідача заборгованості за простроченим тілом кредиту в сумі 11790,47 грн. Інші доводи апеляційної скарги також не заслуговують на увагу та не спростовують правильних висновків суду першої інстанції. За наведених обставин апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, в зв`язку з чим не підлягає до скасування, а апеляційна скарга не підлягає до задоволення, оскільки наведені в ній доводи правильність висновків суду не спростовують. Відповідно до положень пункту 1 частини 6 статті 19 ЦПК України ця справа є малозначною, а тому рішення у ній не підлягає касаційному оскарженню (пункт 2 частини 3 статті 389 ЦПК України). На підставі викладеного і керуючись ст. 374, 375, 381-382 ЦПК України, суд постановив: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення, а рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 21 січня 2021 року - без змін. Постанова набирає законної сили із дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає. Головуючий І.В. Міхасішин Судді : Ю.Б. Войтко М.В. Матківська