Постанова 4801 № 128/1422/21

Справа № 128/1422/21 Провадження № 22-ц/801/1695/2022 Категорія: 42 Головуючий у суді 1-ї інстанції Карпінська Ю. Ф. Доповідач:Ковальчук О. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 жовтня 2022 рокуСправа № 128/1422/21м. Вінниця Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого Ковальчука О. В., суддів : Сала Т. Б, Шемети Т.М., розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Вінницького районного суду Вінницької області, ухвалене у цій справі 27 липня 2022 року суддею цього суду Карпінською Ю.Ф., дата складання його повного тексту 27 липня 2022 року, В С Т А Н О В И В: У травні 2021 року Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») звернулось до суду з позовом, який обґрунтовує тим, що ОСОБА_1 отримала кредит у Приватному акціонерному товаристві Комерційному банку «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», який в подальшому було збільшено до 13 000,00 грн., у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок шляхом підписання анкети-заяви № б/н від 03 березня 2014 року. Своїм підписом ОСОБА_1 підтвердила згоду на те, що анкета-заява підписана нею відповідно до «Умов та правил надання банківських послуг» та «Тарифів Банку», які викладені на банківському сайті та являє собою договір, укладений між нею та Банком про надання банківських послуг. Свої зобов`язання за договором про надання банківських послуг банк виконав в повному обсязі, а саме: надав відповідачу можливість розпоряджатись кредитними коштами на умовах, передбачених договором, та в межах встановленого кредитного ліміту. Відповідач свої зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконує, в зв`язку з чим станом на 12 квітня 2021 вона має заборгованість перед позивачем у розмірі 19 347,67 грн, з яких: 16 831,40 грн заборгованість за простроченим тілом кредиту; 0,00 грн заборгованість за поточним тілом кредиту; 0,00 грн заборгованість за нарахованими відсотками; 2 516,27 грн заборгованість за простроченими відсотками; 0,00 грн заборгованість за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно зі ст. 625 ЦК України; 0,00 грн пеня; 0,00 грн комісія. Добровільно відповідач погашати заборгованість за вищевказаним кредитним договором відмовляється. Заочним рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 15 листопада 2021 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість за тілом кредиту за договором б/н від 03 березня 2014 року в сумі 15 189 грн 57 коп. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат щодо судового збору. У січні 2022 року ОСОБА_1 було подано заяву про перегляд заочного рішення. Ухвалою Вінницького районного суду Вінницької області від 14 лютого 2022 року поновлено ОСОБА_1 строк для подачі заяви про перегляд заочного рішення та скасовано заочне рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 15 листопада 2021 року. Рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 27 липня 2022 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість за тілом кредиту за договором б/н від 03 березня 2014 року станом на 12 квітня 2021 року в сумі 1 113 грн 98 коп. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат щодо судового збору. Не погодившись із ухваленим рішенням, АТ КБ «ПриватБанк» подало апеляційну скаргу, у якій посилається на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невірне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а також на невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, просить оскаржуване рішення суду скасувати в частині вимог позову, у задоволенні яких відмовлено, в іншій частині рішення залишити без змін. У поданому на апеляційну скаргу відзиві ОСОБА_1 зазначила, що оскаржуване рішення вважає законним, а тому просить апеляційний суд залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Апеляційний суд, згідно з вимогами ст. 367 ЦПК України, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду без змін з огляду на таке. Статтею 375 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повного і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції відповідає цим вимогам. Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Положеннями ст. ст. 12 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 звернулась до ПАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписала заяву № б/н від 03 березня 2014 року та отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок, що підтверджується копією анкети-заяви з підписом сторін даного договору. В подальшому кредитний ліміт на картковому рахунку відповідача було збільшено до 13 000 грн. (а.с. 15). У паспорті споживчого кредиту, підписаного ОСОБА_1 20 липня 2018 року (а. с. 16-17), зазначені основні умови кредитування, проте з нього неможливо встановити до якого саме кредитного договору відносяться вказані умови кредитування, зокрема чи відносяться вони до кредитного договору б/н від 03 березня 2014 року. З копії виписки АТ КБ «ПриватБанк» за кредитним договором вбачається рух коштів по рахунку ОСОБА_1 (а. с. 57-58), зокрема і здійснення банком автоматичного списання відсотків та комісій. До кредитного договору банк додав Витяг з Умов і правил надання банківських послуг, що розміщені на сайті www.privatbank.ua (а.с. 18-47). Позивачем на підтвердження факту користування ОСОБА_1 кредитними коштами надано виписку по рахунку відповідача (а.с. 57-58), довідку про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки, оформленої на ім`я ОСОБА_1 . Дана довідка не містить ні дати, ні підпису уповноваженої особи банку, ні печатки (а.с. 14). У довідці про надання ОСОБА_1 кредитної картки, яка також не містить ні дати, ні підпису уповноваженої особи банку, ні печатки (а. с. 13) зазначено, що вона отримала кредитну картку № НОМЕР_1 з терміном дії до червня 2022 року. Згідно з наданим станом на 12 квітня 2021 року розрахунком заборгованості, за відповідачем ОСОБА_1 рахується заборгованість перед АТ КБ «ПриватБанк» у розмірі 19 347,67 грн, з яких: 16 831,40 грн заборгованість за простроченим тілом кредиту; 0,00 грн заборгованість за поточним тілом кредиту; 0,00 грн заборгованість за нарахованими відсотками; 2 516,27 грн заборгованість за простроченими відсотками; 0,00 грн заборгованість за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно зі ст. 625 ЦК України; 0,00 грн пеня; 0,00 грн комісія (а.с. 9-10, 12). За змістом ст.ст 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Ч. 1 ст. 634 ЦК України передбачено, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч. 1 ст. 638 ЦК України). У ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту (ч. 1 ст. 527 ЦК України). Відповідно до ч. 1 ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (ч. 1 ст. 530 ЦК України). Згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Відповідно до ч.1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Ч.2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України). За змістом ст.1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору. Відповідно до ч.1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. За змістом ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами 1, 2 ст. 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Згідно із ч. 1 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу. Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). У анкеті-заяві позичальника від 03 березня 2014 року процентна ставка не зазначена. Крім того, у ній відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просить суд у тому числі, крім залишку тіла кредиту (від суми, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема, заборгованість за відсотками. Обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі її розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 03 березня 2014 року (а.с. 9-10, 12), посилається на Витяг з Умов та правил надання банківських послуг (а.с. 18-47). Витягом з Умов та правил надання банківських послуг, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких зокрема визначено строк дії договору та інші умови. Долучені позивачем до позовної заяви Умови та правила надання банківських послуг та анкета-заява, не містять інформації, що саме ці Умови є складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору і що саме з ними погодилась ОСОБА_1 шляхом проставлення підпису у анкеті-заяві. Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки, цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування. Отже, позивачем не надано належних і допустимих доказів, що Умови, які є частиною договору про надання банківських послуг та з якими відповідач був ознайомлений станом на день укладення договору 03 березня 2014 року та Умови, долучені до позовної заяви, є однаковими, а також доказів того, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати пені, та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування. В даному випадку неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила ч. 1 ст. 634 ЦК України, за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк», тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про отримання кредитної картки, про розмір отриманого кредиту, сплату відсотків за користування кредитними коштами та пені, надані банком Витяг з Тарифів, паспорт споживчого кредиту та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Надані позивачем Правила надання банківських послуг, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Такі висновки суду апеляційного суду узгоджуються із висновками Великої Палати Верховного суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17. На підставі викладеного вище, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про часткове задоволення позову у зв`язку з тим, що позивачем не доведено ті обставини, на які він посилався як на підставу своїх позовних вимог та виникнення заявленого банком розміру заборгованості, зокрема, не надано жодних належних та допустимих доказів про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, доказів домовленості сторін про розмір відсотків за користування коштами та про право банку самостійно обраховувати розмір відсотків за використання кредиту та відносити їх до тіла кредиту шляхом самостійного автоматичного списання. З урахуванням наведеного, апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги, оскільки суд першої інстанції розглянув дану справу дотримавшись принципу диспозитивності цивільного судочинства, який передбачено ст. 13 ЦПК України, та вирішив спір в межах заявлених позовних вимог і на підставі наявних доказів. Доводи апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм процесуального права не містять посилань на такі порушення, що призвели до неправильного вирішення страви, тому, з огляду на положення ч. 2 ст. 376 ЦПК України, не можуть бути підставою для скасування рішення. Всі інші доводи апеляційної скарги фактично зводяться до іншої оцінки доказів, ніж зроблена судом першої інстанції, однак висновків суду не спростовують, а тому відхиляються. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення («Серявін та інші проти України» (Seryavin and Others v. Ukraine) від 10 лютого 2010 року, заява № 4909/04). Оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не дають підстав для висновку про незаконність чи необґрунтованість оскаржуваного рішення, тому відповідно до положень ст. 375 ЦПК Україниапеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. В іншій частині рішення суду першої інстанції не оскаржувалось, а тому в силу вимог ст. 367 ЦПК України не переглядалось. На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382 - 384, 389 ЦПК України, суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення, а рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 27 липня 2022 року - без змін. Постанова набирає законної сили із дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає. Головуючий О. В. Ковальчук Судді : Т. Б. Сало Т. М. Шемета