Постанова 4856 № 560/2562/20

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 560/2562/20 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Тарновецький І.І. Суддя-доповідач - Сушко О.О. 18 травня 2021 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Сушка О.О. суддів: Мацького Є.М. Залімського І. Г. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 04 січня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив: визнати протиправною бездіяльність Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України щодо не нарахування та не виплати позивачу, середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 13 квітня 2017 року по 15 квітня 2020 року; зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні - невиплату компенсації за невикористану додаткову відпустку передбачену п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" до дня фактичного розрахунку, а саме 15 квітня 2020 року, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44. Відповідно до рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 04 січня 2021 позов задоволено частково: визнано протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачу, середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 13 квітня 2017 року по 15 квітня 2020 року та зобов`язано відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 13 квітня 2017 року по 15 квітня 2020 року, виходячи з розміру середньоденного грошового забезпечення позивача за останні два місяці служби, які передували дню звільнення. В задоволенні решті позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись з вказаним рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позивних вимог, врешті частини оскаржуваного рішення залишити без змін. Розглянувши матеріали справи, колегія суддів апеляційної інстанції, дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, виходячи з наступного: Судом першої інстанції та під час апеляційного провадження встановлено, що позивач проходив військову службу у Західному регіональному управлінні Державної прикордонної служби України. Позивач 09.08.2017 набув статусу учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням учасника бойових дій серії НОМЕР_1 . Згідно наказу начальника Західного регіонального управління (І категорії) Державної прикордонної служби України від 13.04.2017 №184-ос, виключено зі списку особового складу Західного регіонального управління (І категорії) капітана ОСОБА_1 , старшого офіцера (старшого оперуповноваженого з організації оперативно-розшукової діяльності) оперативно-розшукового відділу (з місцем дислокації н.п. Черепківка) оперативно-розшукового управління Західного регіонального управління (І категорії), якого звільнено з військової служби за пунктом "а" (у зв`язку із закінченням строку контракту) частини 6 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", з урахуванням підпункту "ї" (які в особливий період (крім проведення мобілізації та введення воєнного стану) проходять військову службу за контрактом і строк контракту яких закінчився, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу, крім випадків визначених абзацом другим частини 6 статті 26 Закону із застосуванням пункту 2 Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення порядку проходження військової служби" від 06.12.2016 №1769 - VІІІ та підпункту "б" частини2 статті 26 Закону у запас та зараховано на службу у військовому оперативному резерві першої черги на особливий період, з 14 квітня 2017 року. Позивач звертався до відповідача із заявою щодо виплати грошової компенсації за невикористані дні щорічної додаткової відпустки як учаснику бойових дій. Так, рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 11.03.2020 у справі №560/2562/20 адміністративний позов ОСОБА_1 до Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії задоволено. Визнано протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2017 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 13 квітня 2017 року. Зобов`язано відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2017 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 13 квітня 2017 року. Відповідачем на виконання рішення суду, нараховано належну суму компенсації за невикористанні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій в сумі 17437,46 грн. та виплачено її 15.04.2020, що підтверджується випискою від 21.04.2020 по картці/рахунку АТКБ "Приватбанк". Але, вважаючи бездіяльність відповідча протиправно щодо несвоєчасної виплати при звільненні зі служби компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, позивач звернувся до суду з даним позовом. Суд першої інстанції при ухваленні оскарженого рішення виходив з обґрунтованості та доведеності позовних вимог, а відтак наявності підстав для задоволення адміністративного позову. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне: Так, ст. 47 КЗпП України встановлено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу. При звільненні працівника, згідно ст. 116 КЗпП України, виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму. Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Відтак, умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо). Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Отже, ст. 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя. Якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення. В свою чергу, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця. Так, як ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення. Зідно вище наведених мотивів, компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Позивач просить суд зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити йому, середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні - невиплату компенсації за невикористану додаткову відпустку передбачену п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" до дня фактичного розрахунку, а саме 15 квітня 2020 року. Позивачеві виплачено суму компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій в сумі 17437,46 грн 15.04.2020, відповідно до виписки від 21.04.2020 по картці/рахунку АТКБ "Приватбанк". Відповідач, таким чином провів фактичний розрахунок з позивачем щодо виплати компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій поза межами строку, встановленого статтею 116 КЗпП. Беручи до уваги те, що непроведення з вини власника, або уповноваженого ним органу, розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, у позивача наявне право на отримання відшкодування за затримку виплати одноразової грошової допомоги на підставі статті 117 КЗпП України. На вимогу суду відповідачем не надано довідку із детальним розрахунком грошового забезпечення позивача за два останніх місяця роботи перед звільненням (із зазначенням кількості робочих та відпрацьованих днів у кожному місяці); 2) довідку (із розрахунком) про середньоденний розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 ; 3) письмову інформацію про дату звільнення ОСОБА_1 та дати всіх виплат, проведених позивачу при звільненні або після звільнення з їх розшифровкою (сума, підстава, інше), та докази цього; 4) довідку із письмовою інформацією про те, чи працював ОСОБА_1 в день звільнення (у разі, якщо позивач у цей день не працював - надати докази цього). Тому, в суду відсутні можливості визначити розмір середнього грошового забезпечення за час затримки виплати позивачеві при звільненні зі служби компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, який підлягає стягненню на користь позивача. Оскільки, позивачем у позові зазначено розрахунок, а відповідачем на ухвалу суду про витребування доказів інформації про розмір середньоденного грошового забезпечення позивача не надано, як і достовірної інформації про місячне грошове забезпечення позивача, суд вважає належним способом захисту прав в даному випадку зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 13 квітня 2017 року по 15 квітня 2020 року, виходячи з розміру середньоденного грошового забезпечення позивача за останні два місяці служби, які передували дню звільнення. Стосовно позовної вимоги про проведення разом із виплатою середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні одночасної компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44 (надалі - Порядок №44), суд зазначає таке. Дійсно, Порядком № 44 передбачена щомісячна грошова компенсація сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями та особами рядового і начальницького складу (в тому числі відрядженими до органів виконавчої влади та інших цивільних установ) у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби. Необхідно звернути увагу на те, що пункт 1 Порядку № 44 визначає умови та механізм такої компенсації у зв`язку з виконанням перерахованими у цьому пункті особами своїх обов`язків під час проходження служби. Грошова компенсація, відповідно до абз. 1 п. 2 Порядку № 44, виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби. Пунктом 4 Порядку № 44 визначено, що виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення. Разом з тим, суд зауважує, що виплата середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні не передбачена в структурі грошового забезпечення, а є санкцією, мірою відповідальності роботодавця за несвоєчасний розрахунок при звільненні працівника (військовослужбовця), відтак не є виплатою у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби. А отже, вимога позивача про проведення разом із виплатою середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок про звільненні із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 Порядку № 44, задоволенню не підлягає. Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, яке регулює спірні правовідносини, та повністю спростовуються встановленими у справі обставинами. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 04 січня 2021 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з моменту її прийняття та оскарженню не підлягає, як така, що розглянута за правилами спрощеного провадження, крім випадків, передбачених ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий Сушко О.О. Судді Мацький Є.М. Залімський І. Г.