Постанова 4852 № 160/14920/22

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 28 квітня 2023 року м. Дніпросправа № 160/14920/22 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Дурасової Ю.В. (доповідач), суддів: Божко Л.А., Лукманової О.М., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Дніпрі апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.12.2022 року (головуючий суддя Конєва С.О.) в адміністративній справі №160/14920/22 за позовом ОСОБА_1 до відповідача Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,- ВСТАНОВИВ: Позивач, ОСОБА_1 , звернувся 27.09.2022 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до відповідача Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив: - визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та виплати позивачеві грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки учаснику бойових дій за 2015, 2016, 2017, 2018, 2019 роки виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення - 06.02.2019р.; - зобов`язати відповідача виплатити позивачеві грошову компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки учаснику бойових дій за 2015, 2016, 2017, 2018, 2019 роки виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення - 06.02.2019р. Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що він проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 та на даний час позивача виключено зі списків особового складу частини та знято з усіх видів забезпечення, проте, як зазначає позивач, з ним не були проведені усі розрахунки та виплати згідно діючого законодавства, а саме: щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, передбаченої п.12 ч.1 ст.12 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту. Позивач вважає таку бездіяльність відповідача протиправною, так як при звільненні з військової служби у запас він мав право на отримання грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку як учасник бойових дій, передбачену п.12 ч.1 ст.12 Закону №3551-ХІІ. В обґрунтування своєї правової позиції позивач посилається на рішення Верховного Суду від 16.05.2019р. у зразковій справі №620/4218/18. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.12.2022 року позов задоволено: Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки учаснику бойових дій за 2015, 2016, 2017, 2018, 2019 роки виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення - 06.02.2019р. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 Міністерства оборони України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки учаснику бойових дій за 2015, 2016, 2017, 2018, 2019 роки виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення - 06.02.2019р. Рішення суду першої інстанції обґрунтовано тим, що у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону України Про відпустки № 504/96-ВР та пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту № 3551-ХІІ. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги вказує про пропуск строку звернення до суду з позовом. Зазначає, що позовна вимога стосовно нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій заявлено до неналежного відповідача. Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив, що не перешкоджає розгляду справи по суті спору. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проходив військову службу та отримав статус учасника бойових дій з травня 2015 року, що підтверджується копіями паспорту позивача та посвідчення серії НОМЕР_2 від 02.05.2015р., наявними у справі (а.с.6). Згідно наказу командира Військової частини НОМЕР_1 №30 від 06.02.2019р. ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу частини, що підтверджується копією листа відповідача №1314/22/1052 від 15.08.2022р., наявною у справі (а.с.9). На заяву позивача щодо виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за 2015-2019 роки, листом №1314/22/1052 від 15.08.2022р. відповідач повідомив позивача про те, що нарахування та виплата грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, буде здійснена на підставі відповідного рішення суду після набрання ним законної сили (а.с.9). Позивач вважає протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015, 2016, 2017, 2018, 2019 роки виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення - 06.02.2019р. Суд першої інстанції позов задовольнив. Досліджуючи правильність прийняття судом першої інстанції рішення, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне дослідити ряд норм законодавства, що регулюють дані правовідносини та обставини справи. Судом апеляційної інстанції встановлено, що до даних правовідносин слід застосовувати норми Конституції України, Закону України Про відпустки 15.11.1996 року №504/96-ВР, Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту від 22.10.1993 року №3551-XII. Так, стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Отже, суб`єкти владних повноважень (до яких відноситься відповідач) мають діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Таким чином межі дій відповідача чітко визначені Конституцією та законами України. Предметом спору є правомірність/протиправність дій відповідача щодо ненадання позивачу компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій в період з 2017 по 2019 роки. Відповідно до статті 4 Закону України Про відпустки встановлено такі види відпусток: щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством. Статтею 16-2 Закону України Про відпустки передбачено додаткові відпустка окремим категоріям громадян та постраждалим учасникам Революції Гідності, відповідно до якої учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту, особам, реабілітованим відповідно до Закону України Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік. Таким чином вказана норма передбачає додаткові відпустки учасникам бойових дій, а саме: додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік. Слід взяти до уваги, що учасниками бойових дій, відповідно до визначення в статті 5 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту, є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з`єднань, об`єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час. Позивач є учасником бойових дій з 02.05.2015 року, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 від 02.05.2015р. (а.с.6). При цьому, згідно з пунктом 12 ст. 12 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту від 22 жовтня 1993 року №3551-XII учасникам бойових дій надаються такі пільги як використання чергові відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік. Отже, оскільки вказана норма надає певні пільги учасникам бойових дій, то і компенсація за невикористану додаткову відпустку має бути надана особі яка має право на додаткову відпустку, тобто учаснику бойових дій. Так, статтею 12 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту встановлено пільги учасникам бойових дій та особам, прирівняним до них, зокрема, учасникам бойових дій (статті 5, 6) надаються такі пільги: використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік. При цьому, статус учасника бойових дій позивач набув 02.05.2015. Таким чином пільги, що передбачені учасникам бойових дій, будуть застосовуватися до позивача з моменту набуття такого статусу, т.т. з 02.05.2015 року. Тому колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що додаткова відпустка надається в календарному році при підтвердженні статусу учасника бойових дій, а відтак і про задоволення позовних вимог, а саме щодо компенсації за невикористану додаткову відпустку за період 2015-2019 роки. Стосовно посилань відповідача на пропуск позивачем строку звернення до суду з даним позовом у цій справі, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що позивачу при виключенні з особового складу військової частини не виплачувалась компенсація за невикористані дні додаткової відпустки учасникам бойових дій, позивач з метою досудового врегулювання спору звертався до відповідача із заявою про нарахування та виплату грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки учаснику бойових дій, на яку відповідач листом від 15.08.2022 №1314/22/1052 надав відповідь про відмову у задоволенні заяви. До суду позовна заява надійшла 27 вересня 2022 року. При цьому, працівник має право звернутися до суду з вимогою про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком (ч.2 ст. 233 КЗпП України). Водночас, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 року №2352-IX внесено зміни у частину 1 ст. 233 КЗПП України. Зокрема, частину 1 ст. 233 КЗПП України представлено в наступній редакції «Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною 2 цієї статті». Частиною 2 ст. 233 КЗПП України передбачено, що із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116). Вказаний Закон №2352-IX набув чинності 19.07.2022 року. При цьому з даним позовом позивач звернувся 27.09.2022 року (а.с. 1). Виходячи з того, що починаючи з 19.07.2022 року (набрання чинності Законом №2352-IX) позивач не пропустив 3-місячний строк звернення до суду, то відсутні підстави для висновку, що позивач пропустив строк звернення до суду з даним позовом. Отже, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач не пропустив строк звернення до адміністративного суду. Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову. Доводи апеляційної скарги не спростовують правове обґрунтування, покладене в основу рішення суду першої інстанції, тому не можуть бути підставою для його скасування. З огляду на те, що ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 28.03.2023 року відстрочено відповідачу сплату судового збору в сумі 1488,60 грн. за подання апеляційної скарги на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.12.2022 року у справі №160/14920/22 до ухвалення судового рішення по суті апеляційної скарги і відкрито апеляційне провадження у справі, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне стягнути з відповідача судовий збір в сумі 1488,60 грн. за подання апеляційної скарги на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.12.2022 року у справі №160/14920/22. Дана справа є справою незначної складності, тому рішення суду апеляційної інстанції не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, зазначених в підпунктах: «а», «б», «в», «г» пункту 2 ч. 5 статті 328 КАС України. Керуючись ст. 241-245, 250, 311, 316, 321, 322 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.12.2022 року залишити без змін. Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) на користь спеціального фонду Державного бюджету України суму судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 1488 (одна тисяча чотириста вісімдесят вісім гривень) 60 коп. Постанова апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття 28.04.2023 та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, зазначених в підпунктах: «а», «б», «в», «г» пункту 2 ч. 5 статті 328 КАС України. В силу п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України постанова може бути оскаржена до Верховного Суду протягом 30 днів згідно ст. 329 КАС України з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом 30-ти днів з дня вручення йому такого судового рішення. Головуючий - суддя Ю. В. Дурасова суддя Л.А. Божко суддя О.М. Лукманова