Постанова 4855 № 640/5221/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/5221/20 Суддя (судді) першої інстанції: Головань О.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 травня 2021 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді Ганечко О.М., суддів Кузьменка В.В., Сорочка Є.О., розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Служби безпеки України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 лютого 2021 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Служби безпеки України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Служби безпеки України про: - визнання протиправною бездіяльності Служби безпеки України щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації за відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2016 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 27.09.2019; - зобов`язання Службу безпеки України нарахувати та виплатити грошову компенсацію за відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2016 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 27.09.2019 без урахування податків і зборів; - зобов`язання Службу безпеки України нарахувати та виплатити середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 27.09.2019 без урахування податків і зборів; - визнання протиправною бездіяльності Служби безпеки України щодо ненадання документів із зазначенням спеціальності, кваліфікації, посади, часу роботи/служби (трудової книжки або послужного списку чи іншого документу, що підтверджує стаж роботи по займаним під час служби посадам); - зобов`язання Служби безпеки України надати документи із зазначенням спеціальності, кваліфікації, посади, часу роботи/служби (трудової книжки або послужного списку чи іншого документу, що підтверджує стаж роботи по займаним під час служби посадам); - визнання протиправною відмову Служби безпеки України у наданні грошового атестату та довідки про розмір грошового забезпечення разом з довідкою про додаткові види грошового забезпечення, які позивач отримував в останні 24 місяці перед місяцем звільнення з військової служби та зобов`язання їх надати; - визнання протиправною бездіяльності Служби безпеки України щодо невручення наручного годинника з логотипом "Від Голови Служби безпеки України" та зобов`язання його надати. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 лютого 2021 р. позовні вимоги задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Служби безпеки України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2016 р. по 2019 р., виходячи з розміру грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 27.09.2019. Зобов`язано Службу безпеки України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2016 р. по 2019 р., виходячи з розміру грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 27.09.2019 без урахування податків і зборів. Зобов`язано Службу безпеки України Службу безпеки України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 27.09.2019 без урахування податків і зборів. Визнано протиправною бездіяльність Служби безпеки України щодо надання документів із зазначенням спеціальності, кваліфікації, посади, часу роботи/служби (трудової книжки або послужного списку чи іншого документу, що підтверджує стаж роботи по займаним під час служби посадам) ОСОБА_1 . Зобов`язано Службу безпеки України надати ОСОБА_1 документи із зазначенням спеціальності, кваліфікації, посади, часу роботи/служби (трудової книжки або послужного списку чи іншого документу, що підтверджує стаж роботи по займаним під час служби посадам). В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду в частині задоволених позовних вимог, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального/процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору. Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 24.03.2021 відкрито апеляційне провадження та призначено апеляційну скаргу до розгляду у порядку письмового провадження на 19.05.2021. Дану справу розглянуто в порядку письмового провадження, оскільки, відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 проходив військову службу в органах Служби безпеки України; його звільнено з посади наказом голови Служби безпеки України № 1287-ОС від 26.09.2019 р. у запас. Позивач має статус учасника бойових дій (посвідчення від 05.08.2016 НОМЕР_1 ). Оскільки позивачу при звільненні не було виплачено грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій, він звернувся з цього приводу до Служби безпеки України з заявою від 19.12.2019. Також, позивач неодноразово звертався з заявами від 03.10.2019, від 12.11.2019 щодо проведення з ним належного розрахунку при звільненні та видачі необхідних документів. Упродовж жовтня-листопада 2019 р. на рахунок позивача надійшли суми 15870,34 грн., 56006,86 грн. та 257068,45 грн. Листом від 21.01.2020, позивача повідомлено про те, що грошова компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, це соціальна гарантія, яка може бути виплачена у разі наявності у особи відповідного права на цю відпустку, тоді як надання учасникам бойових дій додаткової відпустки в особливий період припинено після оприлюднення Указу Президента України від 17.03.2014 р. № 303/2014 "Про часткову мобілізацію". Також, повідомлено, що Управління роботи з особовим складом СБ України листом від 01.11.2019 № 11/1/1-Т-373/64 на адресу позивача було скеровано трудову книжку серії НОМЕР_2 , а також роз`яснено, що військовослужбовці при працевлаштуванні на роботу пред`являють військовий квиток (в даному випадку - посвідчення офіцера запасу СБУ), отриманий у підрозділі мобілізації, з якого до трудової книжки вносяться окремим рядком записи про час служби в СБУ. Наказом Голови Служби безпеки України від 26.09.2019 № 1287-ОС позивача було нагороджено цінним подарунком, а саме - наручним годинником з логотипом "Від Голови Служби безпеки України". Не погоджуючись з вказаними діями та бездіяльністю відповідача, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав. Суд першої інстанції, за наслідком розгляду спору, дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині, та наявність підстав для їх задоволення, оскільки матеріалами справи підтверджується бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій. Крім того, наведене зумовило порушення строків виплати належних позивачу коштів, що зумовлює застосування нарахування середнього заробітку за весь час затримки. Також, судом констатовано необхідність надання позивачу документів із зазначенням спеціальності, кваліфікації, посади, часу роботи/служби (трудової книжки або послужного списку чи іншого документу, що підтверджує стаж роботи по займаним під час служби посадам). Натомість, апелянт вважає вказані висновки суду першої інстанції необґрунтованими та помилковими та вказує на пропуск позивачем строку на звернення до суду з позовом. З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне. Щодо виплати грошової компенсації за невикористані відпустки. Згідно з приписами п. 12 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993 № 3551-ХІІ, учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік. За змістом ст. 4 Закону України "Про відпустки" від 05.11.1996 № 504/96-ВР, передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством. Відповідно до положень ст. 16-2 Закону № 504/96-ВР, учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік. Згідно з п. 8 ст. 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-ХІІ, військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України. У разі якщо Законом України "Про відпустки" або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення. Так. абз. 3 п. 14 ст. 10-1 Закону № 2011-ХІІ, передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей. Відповідно до п. 17 ст. 10-1 Закону № 2011-ХІІ, в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів. Згідно з п. 18 ст. 10-1 Закону № 2011-ХІІ, в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець. Відповідно до п. 19 ст. 10-1 Закону 2011-ХІІ, надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється. За визначенням ст. 1 Закону № 3543-XII, особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій. При цьому, ст. 1 Закону № 1932-XII, визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій. Тож, з наведеного слідує, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак, Законом № 2011-XII, не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби. Водночас, у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі. Так, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується п. 12 ст. 12 Закону № 3551-XII, п. 8 ст. 10-1 Закону № 2011-ХІІ, ст. 16-2 Закону № 504/96-ВР. Отже, суд першої інстанції дійшов цілком обґрунтованих висновків про те, що позивач протягом 2016-2019 років мав право на нарахування додаткової відпустки та (за неможливістю її використати) на виплату грошової компенсації, а тому, в цій частині позовні вимоги підлягають задоволенню. Щодо нарахування та виплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. За загальним правилом, неодноразово підтвердженим практикою Верховного Суду, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі (зокрема, постанова Верховного Суду від 06.06.2018 у справі № 803/1105/16). Ні Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу», ні Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», ні іншими підзаконними нормативними актами не врегульовані питання порушення роботодавцем (відповідачем) строків проведення розрахунків при звільненні, а також наслідків такого порушення. Не врегульовані вказані правовідносини й іншими нормативними актами, які регулюють питання прийняття, проходження та звільнення з військової служби. Відтак, оскільки наведеними нормативними актами не врегульовано питання строків повного проведення розрахунку при звільненні з військової служби, а також не встановлено правових наслідків недотримання такого строку, колегія суддів приходить висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин приписів Кодексу законів про працю України, на що також правильно було звернуто увагу і судом першої інстанції, з огляду на що, доводи апеляційної скарги в цій частині не підтвердились. Відповідно до ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган у будь-якому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. Згідно з ч. 1 ст. 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Тож, умовами застосування ч. 1 ст. 117 КЗпП України, є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. У даному випадку вбачається, що проведення відповідачем неповного розрахунку з позивачем в день звільнення. За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню. Щодо ненадання документів із зазначенням спеціальності, кваліфікації, посади, часу роботи/служби (трудової книжки або послужного списку чи іншого документу, що підтверджує стаж роботи по займаним під час служби посадам). Згідно з нормами абз. 2 ч. 1 ст. 8 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII, час перебування громадян України на військовій службі зараховується до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Час проходження строкової військової служби та військової служби за призовом осіб офіцерського складу, а також час проходження військової служби в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України "Про оборону України", зараховуються до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, якщо на момент призову на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України "Про оборону України", особа навчалася за фахом у професійно-технічному навчальному закладі, працювала за професією або займала посаду, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах. Згідно з матеріалами справи, при звільненні позивачем отримано військовий квиток НОМЕР_3 від 21.11.2019, у якому міститься інформація про освіту позивача, час проходження військової служби. Щодо найменування посад у військовому квитку зазначено лише "курсант ФПС для СБУ при Національній юридичній академії ім. Я.Мудрого" та "Військова служба в органах СБ України на посадах офіцерського складу" (сторінки четверта - шоста). Слід зазначити, що зміст вказаного військового квитка не дає можливості встановити, які саме посади обіймав позивач і склад його функціональних обов`язків, зокрема, чи можуть вони бути включені до юридичного стажу, що впливає на наступну реалізацію права позивача на працевлаштування та підтвердження отриманого стажу та досвіду роботи. При цьому, п. 3 Положення № 582/2016, чітко визначено, що вказані сторінки мають містити інформацію про проходження військової служби, а наведена у військовому квитку таблиця містить графу "найменування посади", на що також звернув увагу і суд першої інстанції, однак, відповідачем так і не було надано достатніх пояснень, чому при звільненні позивача не було заповнено належним чином сторінки четверту - шосту військового квитка з зазначенням посад, які обіймав позивач, що позбавило би його необхідності підтверджувати інформацію про свій стаж в інший спосіб. Дійсно, за загальним правилом, інформація про проходження військової служби міститься у військовому квитку, і відповідна інформація переноситься до трудової книжки при її першому отриманні, проте, в даному випадку, записи у військовому квитку не надають можливості встановити посади, які обіймав позивач, а також його функціональні обов`язки. До того ж, в матеріалах справи містяться листи від 27.11.2019 № Т-441/64 та 21.01.2020 № 24/3/1-Т-23/5, в яких міститься посилання на факт скерування позивачу трудової книжки поштою, однак, позивач, в свою чергу, заперечує факт отримання трудової книжки в будь-який спосіб. Приймаючи до уваги все наведене вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для зобов`язання відповідача надати документи із зазначенням спеціальності, кваліфікації, посади, часу роботи/служби (трудової книжки або послужного списку чи іншого документу, що підтверджує стаж роботи по займаним під час служби посадам). Колегія суддів відхиляє посилання апелянта щодо неможливості застосування за даних правовідносин норм КЗпП, оскільки позивач є військовослужбовцем, а не особою, працевлаштованою за трудовим договором, з огляду на те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, колегія суддів приходить до висновку про можливість застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України, як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення військовослужбовців. Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців викладений у постановах Верховного Суду від 31 травня 2018 року у справі № 823/1023/16, від 30 січня 2019 року у справі № 807/3664/14, від 26 червня 2019 року у справі № 826/15235/16. У частині посилань апелянта на пропуск позивачем строку на звернення до суду з даним позовом, колегія суддів вважає такі необґрунтованими, та враховує, що позивач після видання наказу 03.10.2019 звернувся до відповідача із заявою про необхідність розрахунку після звільнення, оскільки у день звільнення йому не було виплачено коштів. Як вже зазначалось вище, упродовж двох місяців, на рахунок позивача три рази надходили кошти від відповідача, без зазначення призначення платежів, що унеможливлювало їх ідентифікацію. Після листування, лише у грудні 2020 позивач отримав копію наказу про звільнення, що дало змогу дізнатись природу здійснених виплат під час звільнення і після цього, у лютому 2020 позивач вже отримав лист від Фінансово-економічного управління СБ України із відмовою у отриманні виплати компенсації за додаткову відпустку, як учаснику бойових дій. Відповідно до правової позиції Верховного Суду викладеній у постанові від 24.04.2019 у справі № 607/14495/16-ц, невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог та не є підставою для скасування/зміни оскаржуваного рішення суду першої інстанції. Згідно з приписами ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. У відповідності до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та прийнято судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, з огляду на що, рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін. Керуючись ст. ст. 243, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 - 331 КАС України, суд, П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Служби безпеки України - залишити без задоволення. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 лютого 2021 р. - залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена з підстав, визначених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя О.М. Ганечко Судді В.В. Кузьменко Є.О. Сорочко