Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 640/17133/21

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 640/17133/21 Головуючий у 1-й інстанції: Пащенко К.С. Суддя-доповідач: Василенко Я.М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 грудня 2021 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Василенка Я.М., суддів Ганечко О.М., Кузьменка В.В., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Служби безпеки України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.08.2021 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Служби безпеки України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, - В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому просив: - визнати протиправною бездіяльність Служби безпеки України щодо неоформлення всіх необхідних документів і подання про призначення пенсії ОСОБА_1 , неознайомлення з ними ОСОБА_1 і ненаправлення їх до органу, що призначає пенсії за місцем проживання ОСОБА_1 ; - зобов`язати Службу безпеки України оформити всі необхідні документи і подання про призначення пенсії ОСОБА_1 , ознайомити з ними ОСОБА_1 і направити їх до органу, що призначає пенсії за місцем проживання ОСОБА_1 . Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.08.2021 позов задоволено. Не погоджуючись з вказаним рішенням Служба безпеки України звернулася із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення, як таке, що прийняте із порушенням норм матеріального і процесуального права, та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав. З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 з 14.12.1999 проходив військову службу в органах Служби безпеки України на посадах офіцерського складу. Наказом голови Служби безпеки України від 12.12.2019 № 1728-ос позивача було звільнено з військової служби за пп. «а» п. 61 та пп. «в» п. 63 (у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів п. 2 ч. 6 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у запас СБУ. Зі списків особового складу позивач був виключений з 16.12.2019. Відповідно до довідки Служби мобілізації та територіальної оборони Служби безпеки України від 02.04.2021 № 12/0-105/47 та довідки СМТО СБУ від 02.04.2021 № 12/0-106/47 вислуга років позивача станом на 16.12.2019 складає 27 років 11 місяців 07 днів, з яких: календарна - 20 років 02 дні; пільгова - 07 років 11 місяців 05 днів. 19.03.2021 позивач звернувся до відповідача з заявою про призначення пенсії за вислугою років та направити їх до органу, що призначає пенсії за місцем проживанням заявника. Листом фінансово-економічного управління СБУ від 12.04.2021 № 21/3/2-0-6-0-8/5 позивача було повідомлено, що після його звільнення з військової служби, до фінансово- економічного управління СБУ матеріали для призначення пенсії не надходили. Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом. Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що оскільки для призначення пенсій за вислугу років за Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» календарна вислуга років може бути зарахована на пільгових умовах відповідно до Порядку №

393. При цьому, так як у позивача наявна необхідна вислуга, а тому відповідачем допущено бездіяльність щодо оформлення всіх необхідних документів та їх подання до пенсійного органу для призначення позивачу пільгової пенсії за вислугу років Апелянт у своїй скарзі зазначає, що оскаржуване рішення прийнято судом першої інстанції з ненаданням належної оцінки нормам чинного законодавства, що призвело до прийняття невірного рішення. Зокрема, апелянт зазначає, що позивач не має права на призначення пенсії на підставі п. «а» ч. 1 ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», оскільки календарна вислуга останнього складає 20 календарних роки замість передбачених указаним законом 24 календарних років та 6 місяців і більше. При цьому, подана позивачем заява про призначення пенсії була адресована відповідачу, а не пенсійному органу, що свідчить про те, що заява була подана не за встановленою формою. Разом з тим, позивач звернувся до суду із пропуском шестимісячного строку з огляду на те, що його було виключено зі списків особового складу 16.12.2019. Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції та вважає доводи апелянта безпідставними, враховуючи наступне. Статтею 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Згідно зі статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. Відповідно до пункту «б» частини 1 статті 1-2 Закону України від 09.04.1992 № 2262-XII «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон № 2262-XII в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) право на пенсійне забезпечення на умовах цього Закону мають звільнені зі служби особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ України, поліцейські, особи начальницького складу податкової міліції, особи начальницького і рядового складу Державної кримінально-виконавчої служби України, особи начальницького і рядового складу органів і підрозділів цивільного захисту. Відповідно до статті 1 Закону № 2262-XII особи офіцерського складу, прапорщики і мічмани, військовослужбовці надстрокової служби та військової служби за контрактом, особи, які мають право на пенсію за цим Законом, при наявності встановленої цим Законом вислуги на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони і в державній пожежній охороні, службі в Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, в органах і підрозділах цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби України мають право на довічну пенсію за вислугу років. Згідно пункту «а» частини першої статті 12 Закону № 2262-XII пенсія за вислугу років призначається: особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах «б» - «д», «ж» статті 1 - 2 цього Закону (крім осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону), незалежно від віку, якщо вони звільнені зі служби з 1 жовтня 2019 року по 30 вересня 2020 року і на день звільнення мають вислугу 24 календарних роки та шість місяців і більше. Згідно з частиною 4 статті 17 Закону № 2262-ХІІ при призначенні пенсій особам, які мають право на пенсію за цим Законом, враховуються тільки повні роки вислуги років або страхового стажу без округлення фактичного розміру вислуги років чи страхового стажу в бік збільшення. Відповідно до статті 17-1 Закону № 2262-ХІІ порядок обчислення вислуги років та визначення пільгових умов призначення пенсій особам, які мають право на пенсію за цим Законом, встановлюється Кабінетом Міністрів України. На виконання зазначених вимог Закону № 2262-ХІІ Кабінетом Міністрів України затверджено Порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей (постанова від 17.07.1992 № 393). Відповідно до абзацу 9 підпункту «в» частини 3 цього Порядку № 393 до вислуги років для призначення пенсії особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ зараховується час проходження служби на пільгових умовах у військових частинах і підрозділах внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ, Національної гвардії з охорони дипломатичних представництв, консульських установ іноземних держав, представництв міжнародних організацій в Україні, у підрозділах Управління державної охорони, Служби судової охорони, що визначаються в установленому порядку, а також у підрозділах спеціального призначення Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, установ виконання покарань органів внутрішніх справ, воєнізованих формуваннях Державної кримінально-виконавчої служби, у частинах і підрозділах (загонах) спеціального призначення внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ, Національної гвардії та у підрозділах міліції особливого призначення за Переліком посад і умовами (в порядку), що визначаються керівниками відповідних міністерств і відомств. Вирішуючи справу № 805/3923/18-а Верховний Суд у постанові від 03.03.2021 дійшов наступного висновку: "…основним актом, на підставі якого здійснюється обчислення періоду проходження військової служби для зарахування його до стажу є Закон № 2262-XII. Пільгове обчислення періоду проходження військової служби є похідним від визначальної підстави і може визначатись іншими підзаконними нормативно-правовими актами, зокрема, Постановою №

393. Можливість пільгового обчислення вказаного періоду пов`язується, насамперед, зі спеціальним статусом, якого особи набули в результаті виконання відповідної роботи, яка визначена у законодавчому порядку…". При цьому, Верховний Суд відступив від правових висновків, викладених у постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 19 вересня 2018 року у справі № 725/1959/17, від 27 березня 2018 року у справі №295/6301/17. Таке правове регулювання та наведені вище висновки Верховного Суду у справі № 805/3923/18-а дозволяють зробити висновок про те, що передбачена Порядком № 393 можливість пільгового зарахування окремих видів служби спрямована на реалізацію Закону № 2262-ХІІ і положенням цього Закону не суперечить. Статтею 1 Закону № 2262-ХІІ передбачено, що особи офіцерського складу, прапорщики і мічмани, військовослужбовці надстрокової служби та військової служби за контрактом, особи, які мають право на пенсію за цим Законом при наявності встановленої цим Законом вислуги на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони і в державній пожежній охороні, службі в Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, в органах і підрозділах цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби України мають право на довічну пенсію за вислугу років. Таким чином, Закон № 2262-ХІІ як єдину, обов`язкову умову призначення пенсії за вислугу років передбачає наявність у особи певної кількості років певного виду служби (вислуги). При цьому, наявність необхідної вислуги років забезпечує право на пенсію за вислугу років безвідносно до віку, стажу та працездатності особи. Визначення у Законі № 2262-ХІІ вислуги саме в календарних роках передбачає обов`язкову вислугу усіх календарних днів (365), що в такому випадку і буде становити календарний рік і буде відповідати правилу, закріпленому в частині 4 статті 17 цього ж Закону, щодо можливості врахування при призначенні пенсії тільки повних років вислуги. Таким чином, передбачена Законом № 2262-ХІІ календарна вислуга - це вислуга, яка складається з повної кількості календарних днів відповідного періоду (календарний рік - 365 календарних днів, календарний місяць - 30 календарних днів). У свою чергу, передбачені статтею 17-1 Закону № 2262-ХІІ пільгові умови призначення пенсій відповідно до Порядку № 393 полягають в пільговому (кратному) зарахуванні вислуги років. При цьому, таке зарахування не є самостійним видом вислуги і не конкурує з її календарним обчисленням, а є лише пільговим зарахуванням уже наявної вислуги. Фактична тривалість вислуги при такому зарахуванні не змінюється, а лише зараховується на пільгових (кратних) умовах. Завдяки такому зарахуванню необхідну кількість років для призначення пенсії за вислугу років особа набуває швидше, порівняно із зарахуванням вислуги на загальних (не пільгових) умовах, що і становить природу пільгових умов призначення пенсій особам, які мають право на пенсію за Законом № 2262-ХІІ. Таким чином, для призначення пенсій за вислугу років за Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" календарна вислуга років може бути зарахована на пільгових умовах відповідно до Порядку №

393. Аналогічні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 14.04.2021 у справі № 480/4241/18. При цьому, у вказаній постанові з метою забезпечення єдності та сталості судової практики Верховний Суд в складі Судової палати Касаційного адміністративного суду відступає від висновків щодо застосування норм права у постановах Верховного Суду від 22.11.2018 у справі № 161/4876/17, від 15.08.2019 у справі № 281/459/17, від 27.03.2020 у справі № 569/727/17 та інших, у яких Верховний Суд дійшов висновку про неможливість пільгового обчислення вислуги років та невідповідності в цій частині Порядку № 393 Закону № 2262-ХІІ. З матеріалів справи вбачається, що вислуга років ОСОБА_1 станом на час звільнення зі служби (16.12.2019) становила, з урахуванням пільгового стажу, 27 років 11 місяців 07 днів, тобто, відповідає умовам, визначеним пунктом "а" частини 1 статті 12 Закону № 2262-ХІІ. Отже, на підставі наведенного, колегія суддів приходить до висновку про те, що у позивача наявна достатня вислуга років для призначення йому пільгової пенсії, а тому у Служби безпеки України не було правових підстав для відмови в оформленні всіх необхідних документів для подання до пенсійного органу для призначення позивачу пільгової пенсії за вислугу років відповідно до пункту «а» статті 12 Закону № 2262-ХІІ, про що вірно було зазначено судом першої інстанції. Доводи апелянта стосовно того, що подана позивачем заява про призначення пенсії була адресована відповідачу, а не пенсійному органу, що свідчить про те, що заява була подана не за встановленою формою, а отже дії позивача є такими що відповідають закону, колегія суддів вважає безпідставними та не бере до уваги з огляду на наступне. Пунктом 1 Порядку №3-1 передбачено, що заяви про призначення пенсії за вислугу років та по інвалідності особам, звільненим зі служби, які мають право на пенсію згідно із Законом № 2262-12, та особам, які мають право на пенсійне забезпечення відповідно до міжнародних договорів у галузі пенсійного забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, подаються цими особами до головних управлінь Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (далі - органи, що призначають пенсії) через уповноважені структурні підрозділи, зокрема, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Державної прикордонної служби України, Державної податкової служби України, Державної пенітенціарної служби України, Державної інспекції техногенної безпеки України (далі - міністерства та інші органи). Міністерства та інші органи, їх територіальні підрозділи в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі визначають уповноважені структурні підрозділи, на які за їх рішенням покладаються функції щодо підготовки та подання до органів, що призначають пенсії, необхідних для призначення пенсії документів (далі - уповноважені структурні підрозділи). Згідно пункту 6 Порядку № 3-1 днем звернення за призначенням пенсії є день подання до відповідного органу, що призначає пенсії, письмової заяви про призначення пенсії з усіма необхідними для вирішення цього питання документами, а в разі пересилання заяви і документів поштою - дати їх відправлення. У разі, якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, заявнику (посадовій особі уповноваженого структурного підрозділу) роз`яснюється, які документи необхідно надати додатково. При поданні документів до закінчення тримісячного терміну з дня отримання роз`яснення днем звернення за призначенням пенсії вважається день подання заяви або дата відправлення документів поштою. Пенсії призначаються у строки, визначені в статті 50 Закону № 2262. Приписи пункту 12 Порядку № 3-1 визначають, що уповноважений структурний підрозділ у 10-денний термін з дня одержання заяви про призначення пенсії оформляє всі необхідні документи і своє подання про призначення пенсії (додаток 2), ознайомлює з ним особу, якій оформлюється пенсія, і направляє до органу, що призначає пенсії за місцем проживання особи. Уповноважений структурний підрозділ надає допомогу особі в одержанні відсутніх на момент подання заяви документів для призначення пенсії. У разі, якщо підготовлені не всі необхідні для призначення пенсії документи, подаються наявні документи, а документи, яких не вистачає, подаються додатково в строки, визначені пунктом 6 цього Порядку. Відповідно до статті 49 Закону № 2262 пенсію згідно з цим Законом призначають органи Пенсійного фонду України. Документи про призначення пенсії розглядає орган Пенсійного фонду України і не пізніше ніж у 10-денний строк з дня їх надходження приймає рішення про призначення або про відмову в призначенні пенсії. Документом, який підтверджує призначення пенсії, є пенсійне посвідчення, що видається органом Пенсійного фонду України. Повідомлення про відмову в призначенні пенсії із зазначенням причини орган Пенсійного фонду України видає (надсилає) заявникові не пізніше ніж протягом 5 днів після прийняття відповідного рішення. У свою чергу, абзацом 1 пункту 14 Порядку № 3-1 передбачено, що орган, що призначає пенсії, розглядає питання про призначення пенсії або про відновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою. При цьому, за правилами пунктів 17-18 Порядку № 3-1 не пізніше 10 днів після надходження заяви з необхідними для призначення, переведення з одного виду пенсії на інший та відновлення раніше призначеної пенсії документами орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, переведення з одного виду пенсії на інший та відновлення раніше призначеної пенсії або про відмову в призначенні, переведенні з одного виду пенсії на інший та відновленні раніше призначеної пенсії. Рішення щодо призначення, переведення з одного виду пенсії на інший та відновлення раніше призначеної пенсії оформляється розпорядженням органу, що призначає пенсії. Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що законодавством регламентовано чітку та послідовну процедуру вирішення питання щодо призначення особі пенсії за вислугу років. До компетенції уповноваженого структурного підрозділу (в данному випадку - фінансово-економічне управління Служби безпеки України) належить прийняття від заявника документів, формування відповідного пакету документів, складання подання та направлення його до територіального управління Пенсійного фонду України для прийняття рішення щодо призначення пенсії за вислугу років. Питання про призначення чи відмову у призначенні пенсії за вислугу років вирішується територіальним органом Пенсійного фонду України лише після отримання від уповноваженого структурного підрозділу передбаченого законодавством пакету документів та подання. При цьому, як вірно підкреслив суд першої інстанції, безпосередньо структурний підрозділ не наділений повноваженнями щодо прийняття рішення з цього питання. Колегія суддів звертає увагу на те, що Службою безпеки України не було виконано покладеного на нього обов`язку щодо формування та направлення до пенсійного органу документів позивача для вирішення питання щодо призначення останньому пенсії за вислугу років із відповідним поданням. Натомість у листі від 12.04.2021 №21/3/2-0-6-0-8/5 відповідач в якості підстав для відмови в оформленні подання про призначення пенсії за вислугу років посилається на те, що до фінансово-економічного управління Служби безпеки України не надходили жодні документи. Разом з тим, колегія суддів звертає увагу на те, що така відмова в оформленні подання про призначення пенсії не узгоджується із згаданими вище приписами частини 2 статті 48 Закону № 2262, якою передбачено, що у разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, заявнику роз`яснюється, які документи він повинен надати додатково. При цьому, доказів, що заявник повідомлявся про необхідність подання до заяви додаткових документів, матеріали справи не містять, що в свою чергу також свідчить про бездіяльність відповідача у данному випадку. Доводи апелянта щодо пропуску позивачем шестимісячного строку звернення до суду, встановленого ч. 2 ст. 122 КАС України, колегія суддів вважає помилковими та не бере до уваги, оскільки, як вбачається з матеріалів справи, із даним позовом ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції 18.06.2021, тобто у межах шестимісячного строку з моменту отримання листа Служби безпеки України від 12.04.2021 року № 21/3/2-0-6-0-8/5, оскільки виникнення спірних правовідносин пов`язане саме з ним, а не з моментом звільнення зі служби 16.12.2019. Також, судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Отже, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийняв законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Апелянт не надав до суду належних доказів, що б підтверджували факт протиправності рішення суду першої інстанції. Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 316 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Керуючись ст.ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Служби безпеки України залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.08.2021 - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий: Василенко Я.М. Судді: Ганечко О.М. Кузьменко В.В.