Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 640/22447/21

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/22447/21 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Аверкова В.В. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 19 червня 2023 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Костюк Л.О.; суддів: Бужак Н.П., Кобаля М.І., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Служби безпеки України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 серпня 2022 року (розглянута у порядку спрощеного позовного провадженні, без виклику сторін, м. Київ, дата складання повного тексту рішення - відсутня) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Служби безпеки України про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И Л А: У серпні 2021 року, ОСОБА_1 (далі - позивач 1, ОСОБА_1 ) та ОСОБА_2 (далі- позивач 2, ОСОБА_2 ) звернулися до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Служби безпеки України (далі- відповідач, СБУ) з наступними позовними вимогами: - визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачам грошової компенсації за всі дні невикористаної щорічної основної та додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2015-2020 роки, а також одноразової грошової допомоги (за вислугу років), виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення ОСОБА_3 та виключення зі списків особового складу у зв`язку зі смертю, що належали до виплати ОСОБА_3 , по частини вказаної суми кожному; - зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу 1 як дружині померлого ОСОБА_3 та позивачу 2 як сину померлого ОСОБА_3 грошової компенсації за всі дні невикористаної щорічної основної та додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2015-2020 роки, а також одноразової грошової допомоги (за вислугу років), виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення ОСОБА_3 та виключення зі списків особового складу у зв`язку зі смертю, що належали до виплати ОСОБА_3 , по частини вказаної суми кожному. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не виплатив позивачам, як спадкоємцям всі належні до сплати виплати ОСОБА_3 у зв`язку з виключенням його зі списків особового складу виплати. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 серпня 2022 року адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправною бездіяльність Служби безпеки України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 та ОСОБА_2 грошової компенсації за всі дні невикористаної щорічної основної та додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2015-2020 роки, а також одноразової грошової допомоги (за вислугу років), виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення ОСОБА_3 та виключення зі списків особового складу у зв`язку зі смертю, що належали до виплати ОСОБА_3 , по частини вказаної суми кожному. Зобов`язано Службу безпеки України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 як дружині померлого ОСОБА_3 та ОСОБА_2 як сину померлого ОСОБА_3 грошової компенсації за всі дні невикористаної щорічної основної та додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2015-2020 роки, а також одноразової грошової допомоги (за вислугу років), виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення ОСОБА_3 та виключення зі списків особового складу у зв`язку зі смертю, що належали до виплати ОСОБА_3 , по частини вказаної суми кожному. Не погоджуючись з вказаною постановою відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати рішення з мотивів неповного з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків суду першої інстанції обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, як це передбачено ст. 311 КАС України. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку, що апеляційні скарги не підлягає задоволенню та погоджується з висновком суду першої інстанції щодо часткового задоволення позовних вимог, з огляду на наступне. Як встановлено судом першої інстанції, що ОСОБА_3 (далі- ОСОБА_3 ) ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 від 13 травня 2020 року. Наказом Головного управління контррозвідувального захисту інтересів держави у сфері економічної безпеки СБУ від 02 липня 2020 року №26-ОС/дск По особовому складу ОСОБА_3 виключено зі списків особового складу у зв`язку зі смертю. Відповідно до свідоцтва про одруження НОМЕР_2 , виданого ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_1 є дружиною померлого ОСОБА_3 . Відповідно до свідоцтва про народження НОМЕР_3 , виданого ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_2 є сином померлого ОСОБА_3 . Відповідно до довідки від 22 червня 2020 року вих. №40/02-14, виданої Приватним нотаріусом Центрально-західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) позивачі вважаються такими, що спадщину прийняли, за даними спадкової справи інші заяви про прийняття та про відмову від спадщини станом на 22 червня 2020 року не надходили. Листом Управління роботи з особовим складом СБУ від 12 серпня 2020 року №11/1/1-Р-342/64м за наслідками розгляду адвокатського запиту представника позивачів повідомлено, що наказом від 02 липня 2020 року №26-ОС/дск По особовому складу ОСОБА_3 виключено зі списків особового складу у зв`язку зі смертю з 13 травня 2020 року; станом на 13 травня 2020 року вислуга років складає: календарна - 23 роки 10 місяців 09 днів, пільгова - 03 роки 06 місяців 14 днів, загальна - 27 років04 місяці 23 дні. Листом від 11 вересня 2020 року №21/2/2-Ко-1-2/5 за наслідками розгляду звернення ОСОБА_1 повідомлено, що Управлінням проведено розрахунки для виплати допомоги на поховання та грошової компенсації вартості речового майна ОСОБА_3 ; виплата заборгованості буде проводитися після внесення змін до наказу про виключення зі списків особового складу. Відповідно до довідки Фінансово-економічного управління СБУ від 21 грудня 2020 року №21/2/2-1494 ОСОБА_3 як учаснику бойових дій відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» за період проходження військової служби у 2015-2020 роках грошова компенсація за невикористану додаткову відпустку не нараховувалась та не виплачувалась. Листом Фінансово-економічного управління СБУ від 06 липня 2021 року №21/3/1-К-154/5 за наслідками опрацювання адвокатського запиту представник позивачів щодо проведення розрахунку належних коштів спадкоємцям після смерті ОСОБА_3 та надання інформації про кошти, які вже їм вже виплачені повідомлено, що, враховуючи норми діючого законодавства України, при виключенні військовослужбовця зі списків особового складу у зв`язку зі смертю виплата спадкоємцям ОСОБА_3 компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки, додаткової відпустки як учаснику бойових дій та одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби за кожний календарний рік служби не передбачена. Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивачі звернулися з даним позовом до суду. Надаючи правову оцінку обставинам та матеріалам справи, а також наданим додатковим поясненням та запереченням сторін, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до частини першої статті 2 Закону України від 25 березня 1992 року №2232-ХІІ «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі по тексту - Закон №2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Військова служба є особливим видом публічної служби, тому її проходження передбачає особливе регулювання, а саме межі реалізації військовослужбовцями своїх службових прав у зв`язку з специфікою їх правового статусу, а також відносини щодо звільнення та проходження військової служби врегульовані як загальним законодавством України про працю, так і спеціальним законодавством. При цьому, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а норми трудового законодавства підлягають застосуванню лише у випадках, якщо спеціальними нормами не врегульовано спірних відносин, та коли про можливість такого застосування прямо зазначено у спеціальному законі. Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлення єдиної системи їх соціального та правового захисту, гарантування військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливих умов для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулювання відносини у цій галузі визначено Законом України №2011-XII. Згідно приписів статті 1 Закону України №2011-XII, соціальний захист військовослужбовців - це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом. Приписами статей 1-2 Закону України №2011-XII визначено, що військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації. Статтею 10-1 Закону України №2011-XII визначено право військовослужбовців на відпустки, порядок їх надання та відкликання з них. Частиною восьмою вказаної статті передбачено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України. Відповідно до статті 16-2 Закону України «Про відпустки» учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік. Отже, учасники бойових дій мають право на додаткову відпустку із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік. Крім того, відповідно до статті 4 Закону України «Про відпустки» передбачено, зокрема, такий вид щорічної відпустки як основна відпустка. Статтею 5 Закону України №3551-XII визначено, що учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з`єднань, об`єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час. З матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_3 мав статус учасника бойових дій, що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_4 , виданого 10 червня 2015 року СБУ. Пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України №3551-XII визначено, що учасникам бойових дій (статті 5, 6) надаються такі пільги, зокрема: використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік. Отже, ОСОБА_3 , як учасник бойових дій, під час проходження військової служби мав право на отримання додаткової відпустки із збереженням грошового забезпечення строком 14 календарних днів на рік. Згідно з абзацом 2, 3 частини чотирнадцятої статті 10-1 Закону України №2011-XII військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі та у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічні основні відпустки та додаткові відпустки в рік звільнення надаються на строки, установлені пунктами 1 та 4 цієї статті. У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей. Разом з тим, пунктами 17-19 статті 10-1 Закону України №2011-XII встановлені обмеження щодо реалізації учасниками бойових дій їх права на отримання додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України №3551-XII, згідно з якими в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Натомість, надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється. Приписами пункту 21 статті 10-1 Закону України №2011-XII визначено, що у разі ненадання військовослужбовцям щорічних основних відпусток у зв`язку з настанням періодів, передбачених пунктами 17 і 18 цієї статті, такі відпустки надаються у наступному році. У такому разі дозволяється за бажанням військовослужбовців об`єднувати щорічні основні відпустки за два роки, але при цьому загальна тривалість об`єднаної відпустки не може перевищувати 90 календарних днів. Колегія суддів зазначає, що визначення особливого періоду надано в Законі України від 21 жовтня 1993 року №3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (далі по тексту - Закон України №3543) та Законі України від 06 грудня 1991 року № 1932-XII «Про оборону України» (далі по тексту - Закон України №1932-XII). Статтею 1 Закону України №3543 визначено, що особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій. Приписами частини восьмої статті 4 Закону України №3543 встановлено, що з моменту оголошення мобілізації (крім цільової) чи введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях настає особливий період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій. Із аналізу зазначених норм вбачається, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації до припинення відповідного періоду припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак, Законом України №2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби. Указом Президента України від 17 березня 2014 року №303/2014 «Про часткову мобілізацію», затвердженим Законом України від 17 березня 2014 року №1126-VI, було постановлено оголосити та провести часткову мобілізацію. Матеріалами справи встановлено, що з 10 червня 2015 року ОСОБА_3 мав статус учасника бойових дій, що підтверджується відповідним посвідченням, проте у період з дати отримання посвідчення учасника бойових дій по 13 травня 2020 року (дата виключення зі списків особового складу) своїм правом на використання додаткової відпустки учасникам бойових дій не скористався, у зв`язку з введенням у зазначений період особливого періоду. Також не заперечується відповідачем і той факт, що ОСОБА_3 , як учасник бойових дій, не отримав грошової компенсації за невикористану ним з 2015 по 2020 рік додаткову відпустку, що підтверджується довідкою від 21 грудня 2020 року №21/2/2-1494. Крім того, відповідач не заперечує, що ОСОБА_3 не отримав компенсацію за невикористані дні щорічної основної відпустки станом на дату виключення його зі списків особового складу, що підтверджується листом Фінансово-економічного управління СБУ від 06 липня 2021 року №21/3/1-К-154/5. Отже, при виключенні позивача зі списків особового складу, відповідач повинен був провести усі необхідні розрахунки в тому числі і щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні основної відпустки та додаткової відпустки за період з 2015 по 2020 рік. Разом з тим з матеріалів справи вбачається, що позивачі звернулись до відповідача з заявою щодо нарахування та виплати їм, як членам сім`ї загиблого ОСОБА_3 грошової компенсації за невикористані дні основної та додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2020 роки. Проте, відповідач вказав про відсутність підстав для нарахування та виплати компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки, додаткової відпустки як учаснику бойових дій, враховуючи норми діючого законодавства України. Досліджуючи вказані вище обставини, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що правовідносини, що склались між позивачами та відповідачем, окрім іншого регулюються й Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Інструкцією про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям Національної гвардії України та іншим особам, затвердженої наказом МВС України від 15 березня 2018 року №

200. Так, відповідно до пункту 6 статті 18 Закону України №2011-XII вдова (вдівець), батьки загиблого або померлого військовослужбовця, а також дружина (чоловік), у разі якщо вона (він) не взяла (не взяв) інший шлюб, та її (його) неповнолітні діти або повнолітні діти - особи з інвалідністю з дитинства, батьки військовослужбовця, який пропав безвісти під час проходження військової служби, мають право на пільги, передбачені цим Законом. Згідно з приписами пункту 61 статті 18 Закону України №2011-XII членам сімей військовослужбовців, які проходять військову службу в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України «Про оборону України», гарантується виплата грошового забезпечення цих військовослужбовців у разі неможливості ними його отримання під час участі у бойових діях та операціях. У такому разі виплата грошового забезпечення здійснюється членам сімей військовослужбовців, зазначеним у пункті 6 статті 9 цього Закону. Порядок виплати грошового забезпечення зазначеним у цьому пункті членам сімей військовослужбовців визначається Міністерством оборони України, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, а також військовими формуваннями, правоохоронними і розвідувальними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями. З метою врегулювання питань пов`язаних з порядком виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям Національної гвардії України та іншим особам Міністерством Внутрішніх справ України видано наказ від 15 березня 2018 року № 200 «Про затвердження Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям Національної гвардії України та іншим особам». Пунктом 5 розділу XXXI Наказу МВС України №200 передбачено, що у рік звільнення військовослужбовців зі служби, зазначених у пунктах 3, 4 цього розділу, у разі невикористання ними щорічної основної та додаткової відпусток їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки. Виплата грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки здійснюється на підставі наказу. Розділом XXVIIІ Наказу МВС України №200, врегульовано порядок виплати грошового забезпечення в разі захоплення в полон чи заручниками, зникнення безвісти, смерті (загибелі) військовослужбовців або визнання їх безвісно відсутніми чи оголошення померлими. Відповідно до пункту 1 розділу XXVIIІ Наказу МВС України №200 у разі смерті (загибелі) військовослужбовця грошове забезпечення нараховується повністю за той місяць, у якому військовослужбовець помер (загинув). Грошове забезпечення виплачується членам сімей військовослужбовців: дружині (чоловіку), а у разі її (його) відсутності - повнолітнім дітям, які проживають разом з нею (ним), або законним представникам (опікунам, піклувальникам) чи усиновлювачам неповнолітніх дітей (осіб з інвалідністю з дитинства - незалежно від їх віку), а також особам, які перебувають на утриманні військовослужбовців, або батькам військовослужбовців рівними частками, якщо військовослужбовці не перебувають у шлюбі і не мають дітей. У разі відсутності осіб, зазначених в абзаці третьому цього пункту, належні суми грошового забезпечення виплачуються іншим спадкоємцям відповідно до чинного законодавства України. У разі індексації грошового забезпечення військовослужбовців грошове забезпечення членам сімей військовослужбовців виплачується з урахуванням такої індексації. Згідно з приписами пунктів 3, 4 розділу XXVIIІ Наказу МВС України №200, особам, зазначеним у пункті 1 цього розділу, також виплачуються одноразові додаткові види грошового забезпечення, право на отримання яких виникло у військовослужбовця до дня його смерті (загибелі), або до дня визнання його судом безвісно відсутнім, або оголошення померлим. Грошове забезпечення особам, зазначеним у пункті 1 цього розділу, виплачується, якщо звернення за одержанням надійшло до закінчення трьох років із дня смерті (загибелі), або з того дня, з якого його визнано безвісно відсутнім або оголошено померлим. Відтак, суд дійшов висновку, що у померлого ОСОБА_3 було права на отримання грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2020 роки, яке виникло до дня його смерті, та неможливість останнім отримати вказану компенсацію. Враховуючи, що позивачі в розумінні Закону України №2011-XII та Наказу МВС України №200, є членами сім`ї загиблого ОСОБА_3 , про що свідчать свідоцтва про народження та свідоцтво про шлюб, суд дійшов висновку про наявність у них права на отримання рівними частками компенсації за всі невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2020 роки. Одноразова грошова допомога при звільненні військовослужбовця з військової служби регламентується Законами України №Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року №393, на підставі яких військовослужбовцям, які звільняються зі служби, передбачена виплата одноразової грошової допомоги при звільненні в залежності від підстав звільнення у відповідних розмірах за кожний повний календарний рік служби. Згідно з пунктом 1 статті 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають члени сім`ї, батьки та утриманці загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону. Тобто, позивачі у відповідності до вимог пункту 1 статті 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» мають право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги померлого військовослужбовця ОСОБА_3 . Водночас, відповідно до листа Фінансово-економічного управління СБУ від 06 липня 2021 року №21/3/1-К-154/5, враховуючи норми діючого законодавства України, при виключенні військовослужбовця зі списків особового складу у зв`язку зі смертю виплата спадкоємцям ОСОБА_3 одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби за кожний календарний рік служби не передбачена. В якості доводів щодо відсутності підстав для нарахування та виплати одноразової грошової допомоги позивачам відповідач зазначає підпункт «в» пункту 1 статті 16-4 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», відповідно до якої призначення і виплата одноразової грошової допомоги не здійснюється у випадку навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, іншої шкоди своєму здоров`ю або самогубства, посилаючись на висновок судово-медичної експертизи та матеріали досудового розслідування. Водночас, з висновку експерта №021-1084-2020 не вбачається навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, іншої шкоди своєму здоров`ю або самогубства ОСОБА_3 . Відповідно до Витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань зареєстровано кримінальне провадження №12020100020002665 за частиною першої статті 115 Кримінального кодексу України у зв`язку з виявленням 12 травня 2020 року труп ОСОБА_3 . Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 25 січня 2021 року справа №753/1170/21 постанову Дарницького управління поліції ГУ НП у місті Києві про закриття кримінального провадженні від 31 грудня 2020 року, якою закрито кримінальне провадження у зв`язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення, скасовано. Таким чином, у зв`язку з відсутністю доказів навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, іншої шкоди своєму здоров`ю або самогубства ОСОБА_3 суд вважає, що відповідачем протиправно відмовлено позивачам у призначенні та отриманні одноразової грошової допомоги померлого військовослужбовця. Аналізуючи вищевикладене та надані докази у їх сукупності, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог у повному обсязі. Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, колегія суддів приходить до висновку, що суд першо інстанції дійшов до правильного висновку про наявність підстав для задоволення позову. Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотрзиманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Згідно з ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин. Зі змісту частин 1-4 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Згідно з п.1 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З урахуванням вище викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін. Керуючись ст.ст. 241, 242, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу Служби безпеки України - залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 серпня 2022 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не підлягає касаційному оскарженню. Головуючий суддя: Л.О. Костюк Судді: Н.П. Бужак М.І. Кобаль