Постанова КАС ВС № 640/5221/20

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 червня 2022 року м. Київ справа № 640/5221/20 адміністративне провадження № К/9901/23601/21 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого судді - Мацедонської В. Е., суддів: Данилевич Н. А., Шевцової Н. В., розглянув у порядку письмового провадження в касаційній інстанції адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Служби безпеки України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Служби безпеки України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 лютого 2021 року (суддя Головань О. В.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2021 року (головуючий суддя Ганечко О. М., судді: Кузьменко В. В., Сорочко Є. О.) І. Суть спору У березні 2020 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Служби безпеки України (далі - відповідач, СБУ), у якому просив: - визнати протиправною бездіяльність СБУ щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2016 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 27 вересня 2019 року; - зобов`язати СБУ нарахувати та виплатити грошову компенсацію за відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2016 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 27 вересня 2019 року без урахування податків і зборів; - зобов`язати СБУ нарахувати та виплатити середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 27 вересня 2019 року без урахування податків і зборів; - визнати протиправною бездіяльність СБУ щодо ненадання документів із зазначенням спеціальності, кваліфікації, посади, часу роботи/служби (трудової книжки або послужного списку чи іншого документу, що підтверджує стаж роботи по займаним під час служби посадам); - зобов`язати СБУ надати документи із зазначенням спеціальності, кваліфікації, посади, часу роботи/служби (трудової книжки або послужного списку чи іншого документу, що підтверджує стаж роботи по займаним під час служби посадам); - визнати протиправною відмову СБУ у наданні грошового атестату та довідки про розмір грошового забезпечення разом з довідкою про додаткові види грошового забезпечення, які позивач отримував в останні 24 місяці перед місяцем звільнення з військової служби та зобов`язати їх надати; - визнати протиправною бездіяльність СБУ щодо невручення наручного годинника з логотипом «Від Голови Служби безпеки України» та зобов`язати його надати. На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що під час звільнення відповідачем протиправно не було повідомлено позивача про нараховані суми, належні останньому при звільненні, що передбачено нормами ст. 116 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України); не надано документи щодо нарахування компенсації за невикористанні позивачем відпустки; не виплачено грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки з 2016 по 2019 рік, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Крім того, усупереч приписів ст. 47, 49 КЗпП України СБУ не надало документів, із зазначенням спеціальності, кваліфікації, посади, часу роботи (трудову книжку або послужний список чи інший документ, що підтверджує стаж роботи по займаним під час служби посадам), а також відмовило у наданні грошового атестату та довідки про розмір грошового забезпечення. ІІ. Встановлені судами фактичні обставини справи. ОСОБА_1 проходив військову службу в органах СБУ та має статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням від 05 серпня 2016 року серії НОМЕР_1 . Наказом голови СБУ від 26 вересня 2019 року № 1287-ОС позивача було нагороджено цінним подарунком, а саме - наручним годинником з логотипом «Від Голови Служби безпеки України». Наказом голови СБУ від 26 вересня 2019 року № 1287-ОС позивача звільнено з військової служби з дня виключення зі списків особового складу за підп. «а» п. 61, підп. «г» п. 63 Положення про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України (у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів) у запас. 03 жовтня 2019 року та 12 листопада 2019 року позивач звертався до відповідача з заявами щодо проведення з ним належного розрахунку при звільненні та видачі необхідних документів (трудової книжки та наказу про звільнення). Упродовж жовтня-листопада 2019 року (08 жовтня 2019 року, 01 листопада 2019 року, 05 листопада 2019 року) на рахунок позивача надійшли суми 15 870,34 грн, 56 006,86 грн та 257 068,45 грн із зазначенням платежу «зарахування зарплати на картрахунок». 19 грудня 2019 року ОСОБА_1 повторно звернувся до СБУ із заявою, у якій просив здійснити розрахунок за належними згідно чинного законодавства сумами та надати необхідні документи для подальшого працевлаштування. Листом СБУ від 21 січня 2020 року № 21/3/1-Т-23/5 позивача повідомлено про те, що грошова компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, це соціальна гарантія, яка може бути виплачена у разі наявності у особи відповідного права на цю відпустку, тоді як надання учасникам бойових дій додаткової відпустки в особливий період припинено після оприлюднення Указу Президента України від 17 березня 2014 року № 303/2014 «Про часткову мобілізацію». Також, повідомлено, що Управління роботи з особовим складом СБУ листом від 01 листопада 2019 року № 11/1/1-Т-373/64 на адресу позивача було скеровано трудову книжку серії НОМЕР_2 , а також роз`яснено, що військовослужбовці при працевлаштуванні на роботу пред`являють військовий квиток (в даному випадку - посвідчення офіцера запасу СБУ), отриманий у підрозділі мобілізації, з якого до трудової книжки вносяться окремим рядком записи про час служби в СБУ. Вказані обставини стали підставою для звернення ОСОБА_1 до суду з цим позовом за захистом порушених, на його думку, прав та інтересів. ІІІ. Рішення судів попередніх інстанцій та мотиви їх ухвалення. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 лютого 2021 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2021 року, позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність СБУ щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2019 рік, виходячи з розміру грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 27 вересня 2019 року. Зобов`язано СБУ нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2019 рік, виходячи з розміру грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 27 вересня 2019 року без урахування податків і зборів. Зобов`язано СБУ нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 27 вересня 2019 року без урахування податків і зборів. Визнано протиправною бездіяльність СБУ щодо надання документів із зазначенням спеціальності, кваліфікації, посади, часу роботи/служби (трудової книжки або послужного списку чи іншого документу, що підтверджує стаж роботи по займаним під час служби посадам) ОСОБА_1 . Зобов`язано СБУ надати ОСОБА_1 документи із зазначенням спеціальності, кваліфікації, посади, часу роботи/служби (трудової книжки або послужного списку чи іншого документу, що підтверджує стаж роботи по займаним під час служби посадам). У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Суд першої інстанцій, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині, та наявність підстав для їх задоволення, оскільки матеріалами справи підтверджується бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій. Крім того, суди зазначили, що наведене зумовило порушення строків виплати належних позивачу коштів, що передбачає застосування нарахування середнього заробітку за весь час затримки. Також, судами констатовано необхідність надання позивачу документів із зазначенням спеціальності, кваліфікації, посади, часу роботи/служби (трудової книжки або послужного списку чи іншого документу, що підтверджує стаж роботи по займаним під час служби посадам). IV. Провадження в суді касаційної інстанції 29 червня 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга СБУ на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 лютого 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2021 року. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 15 липня 2021 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою на підставі п. 1 ч. 4 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). V. Касаційне оскарження У касаційній скарзі СБУ просить скасувати частково рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову в частині стягнення з відповідача середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби. На обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на неврахування судами попередніх інстанцій правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 11 лютого 2021 року у справі № 240/532/20, де роз`яснено обмеження права особи на звернення до суду з адміністративним позовом в місячний строк. Так, у згаданій постанові Суд дійшов висновку, що обмеження права особи на звернення до суду з адміністративним позовом місячним строком з дня проведення з ним остаточного розрахунку ґрунтується на правильному застосуванні судом ст. 122 КАС України та не суперечить Рішенню Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012, яким розтлумачено ст. 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями ст. 117, 237-1 цього Кодексу в аспекті неоднозначної судової практики розгляду трудових спорів у порядку цивільного судочинства. А тому на думку скаржника, судом першої та апеляційної інстанції ухвалено рішення із порушенням вимог ст. 123 КАС України, згідно з якою позовна заява ОСОБА_1 підлягала залишенню без розгляду. Крім того, відповідач уважає, що виплату при здійсненні остаточного розрахунку при звільненні з ОСОБА_1 проведено у вересні 2019 року, проте з вимогою про стягнення відповідних заборгованостей позивач звернувся до суду лише 03 березня 2020 року, тобто більше ніж через 5 місяців після звільнення. Також СБУ зазначає, що суди не вказали у своєму рішенні конкретну суму, належну до виплат ОСОБА_1 , або з урахуванням яких нормативних актів її треба розрахувати. При цьому, СБУ оскаржує судові рішення виключно в частині стягнення з відповідача середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, у зв`язку з порушенням строків звернення позивача з відповідними вимогами. В іншій частині судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій СБУ не оскаржується. Позивач у відзиві на касаційну скаргу просить суд відмовити у її задоволенні, а судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін. Стверджує, що ним не порушено строків звернення до суду, оскільки останній з моменту звільнення намагався отримати від відповідача інформацію про належні йому під час звільнення кошти, однак СБУ у порушення приписів ст. 116 КЗпП України такої інформації не повідомляв. Унаслідок вказаного саме з вини відповідача ОСОБА_1 позбавлено можливості своєчасно бути обізнаним у належних йому після звільнення виплат. Позивач наголошує, що лише в лютому 2020 року йому стало відомо про здійснення виплати під час звільнення і про відмову в отриманні компенсації за додаткову відпустку, як учаснику бойових дій. VІ. Релевантні джерела права й акти їх застосування. Відповідно до ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси. За змістом ст. 122 КАС України установлено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (ч. 5 ст. 122 КАС України). Поряд з цим, частиною 1 ст. 233 КЗпП України, яка регулює строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів, встановлено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. Крім того, частиною другою цієї статті встановлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. За приписами ч. 3 ст. 123 КАС України визначено, що у разі, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду. VІІ. Висновки Верховного Суду Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перегляд судового рішення здійснюється в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевірка правильності застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права - на підставі встановлених фактичних обставин справи (ч. 1 ст. 341 КАС України). Оцінюючи обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного. Як установлено судами попередніх інстанцій, позивач просить суд стягнути з відповідача середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 27 вересня 2019 року без урахування податків і зборів. Задовольняючи позовні вимоги у цій частині, суди попередніх інстанцій виходили, з того, що позивач після видання наказу про звільнення 03 жовтня 2019 року звернувся до відповідача із заявою про необхідність розрахунку після звільнення, оскільки у день звільнення йому не було виплачено коштів. Упродовж двох місяців, на рахунок позивача три рази надходили кошти від відповідача, без зазначення призначення платежів, що унеможливлювало їх ідентифікацію. Після листування, лише у грудні 2020 позивач отримав копію наказу про звільнення, що дало змогу дізнатись природу здійснених виплат під час звільнення і після цього, у лютому 2020 року позивач вже отримав лист від Фінансово-економічного управління СБУ із відмовою у отриманні виплати компенсації за додаткову відпустку, як учаснику бойових дій. На обґрунтування доводів касаційної скарги, СБУ стверджує, що остаточна виплата з відповідачем здійснена у вересні 2019 року, а тому звертаючись до суду з цими позовними вимогами у березні 2020 року позивачем пропущено строк, визначений ст. 122 КАС України. Крім того, посилається на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 11 лютого 2021 року у справі № 240/532/20. Колегія суддів з цього приводу зазначає наступне. Спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений ч. 5 ст. 122 КАС України. Водночас, у зазначених положеннях КАС України відсутні норми, що регулювали б порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці. Разом з тим, ч. 1 ст. 233 КЗпП України, яка регулює строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів, встановлено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. Водночас, у постанові Верховного Суду від 11 лютого 2021 року у справі № 240/532/20 судова палата з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду дійшла висновку, що строк звернення до суду за вирішенням публічно-правового спору щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні охоплюється спеціальною нормою ч. 5 ст. 122 КАС України, а тому відсутні підстави для застосування у спірних правовідносинах ч. 1 ст. 233 КЗпП України. Крім того, у пункті 2.2. Рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 визначено, що роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать працівнику від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в ст. 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Як зазначив Конституційний Суд України у зазначеному Рішенні, аналіз наведених положень свідчить про те, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку. Таким чином, Конституційний Суд України визначив, що для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку. Крім того, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 13 травня 2020 року у справі № 810/451/17 зауважила, що за змістом ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності. В аспекті спірних правовідносин судами першої та апеляційної інстанцій не враховано, що на час звернення з позовом фактична виплата всіх належних при звільненні працівникові сум у цій справі здійснена відповідачем 05 листопада 2019 року (виписка по картковому рахунку ГУ з обслуговування клієнтів від 01 березня 2020 року), а тому саме з цієї дати слід рахувати строк для подання позову. Посилання позивача на той факт, що останній намагався вирішити це питання у порядку досудового врегулювання і дізнався про суму виплати лише у лютому 2020 року не може слугувати для визнання пропуску строку поважним, оскільки ОСОБА_1 надходили на картковий рахунок кошти від відповідача (зарахування заробітної плати) 08 жовтня 2019 року, 01 листопада 2019 року та 05 листопада 2019 року, а тому, не погоджуючи з виплаченою сумою, останній не був позбавлений права звернутися до суду з відповідними вимогами після надходження платежу. Разом з тим, позовні вимоги ОСОБА_1 щодо стягнення середнього заробітку пов`язані з ненарахуванням та невиплатою грошової компенсації за відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2016 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 27 вересня 2019 року без урахування податків і зборів. Однак, судами не встановлено дати, коли відповідачем було виплачена грошова компенсація за відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2016 року по 2019 рік, період затримки такої виплати, а також не зазначено суму, яка була виплачена позивачу. Отже, колегія суддів вважає, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позову в частині стягнення з відповідача середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку є передчасними, оскільки судами не встановлено усіх фактичних обставин справи й не досліджено відповідні докази, які мають значення для правильного вирішення справи, у рамках ст. 122 КАС України та правової позиції Верховного Суду у подібних правовідносинах. Відповідно до ч. 1- 3 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Згідно з ч. 2 ст. 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Оскільки судами першої та апеляційної інстанцій порушено норми процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, а суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні чи постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати нові докази або додатково перевіряти докази, а тому рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції. З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати розподілу не підлягають. Керуючись ст. 341, 345, 349, 355-356, 359 КАС України, суд ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Служби безпеки України задовольнити частково. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 лютого 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2021 року в частині зобов`язання Служби безпеки України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 27 вересня 2019 року без урахування податків і зборів скасувати. Справу в цій частині направити на новий розгляд до Окружного адміністративного суду міста Києва. В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 лютого 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2021 року залишити без змін. Судовий збір розподілу не підлягає. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий суддя В. Е. Мацедонська Судді Н. А. Данилевич Н. В. Шевцова