Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 440/7222/20

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 травня 2021 р.Справа № 440/7222/20 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Жигилія С.П., Суддів: Перцової Т.С. , Русанової В.Б. , за участю: секретаря судового засідання - Севастьянової А.Ю. розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 22.01.2021 (суддя Костенко Г.В.; м. Полтава) по справі № 440/7222/20 за позовом ОСОБА_1 до Державної установи "Територіальне медичне об`єднання МВС України по Полтавській області" про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної установи "Територіальне медичне об`єднання МВС України по Полтавській області" (далі по тексту - відповідач, ДУ "ТМО МВС"), в якому просить суд: - визнати протиправною бездіяльність Державної установи "Територіальне медичне об`єднання МВС України по Полтавській області" щодо неналежного розгляду звернення ОСОБА_1 від 02.11.2020; - визнати протиправною бездіяльність Державної установи "Територіальне медичне об`єднання МВС України по Полтавській області" щодо невжиття відповідних заходів реагування по обставинам, викладеним у зверненні ОСОБА_1 від 02.11.2020; - визнати протиправною бездіяльність Державної установи "Територіальне медичне об`єднання МВС України по Полтавській області" щодо ненадання роз`яснення порядку оскарження прийнятого рішення, згідно вимог статті 15 Закону України "Про звернення громадян", у відповіді Державної установи "Територіальне медичне об`єднання МВС України по Полтавській області" від 26.11.2020 №33/37-К-78; - зобов`язати Державну установу "Територіальне медичне об`єднання МВС України по Полтавській області" повторно розглянути звернення ОСОБА_1 від 02.11.2020 та вжити заходів реагування з урахуванням обставин, встановлених судом, і подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. Позовні вимоги ОСОБА_1 мотивовані тим, що ним 02.11.2020 подано заяву до відповідача з вимогою проведення службової перевірки та притягнення винних осіб до відповідальності за порушення прав позивача. Проте, листом Державної установи "Територіальне медичне об`єднання МВС України по Полтавській області" від 26.11.2020 за вих. №33/37-К-78 вимоги, викладені у листі від 02.11.2020, відповідачем проігноровано. На думку позивача, вказані дії відповідача порушують вимоги законодавства, оскільки останнім не вжито заходів реагування щодо питань, викладених у зверненні від 02.11.2020. У відзиві на позовну заяву відповідач зазначив, що 02.11.2020 позивач, як колишній співробітник Національної поліції та органів внутрішніх справ, звернувся до медичної (військово-лікарської) комісії ДУ "ТМО МВС" з направленням з УКЗ ГУНП в Полтавській області від 28.10.2020 №330 для встановлення причинного зв`язку захворювань, пов`язаних з проходженням служби в ОВС та Національної поліції на момент фактичного звільнення з Національної поліції за матеріалами медичної документації. Наголошував на тому, що обов`язок надання медичної документації згідно з пунктом 14 розділу VI та пунктом 22 розділу VIII покладається на осіб, які ініціюють питання щодо причинного зв`язку їх захворювань, травм (поранень) з проходженням служби в ОВС та НП, а наданої позивачем медичної документації (акти за формою Н-1, Н-5, висновок експерта №536) недостатньо для початку проходження процедури військово-лікарської комісії та для встановлення причинного зв`язку його захворювань (травм, поранень) з проходженням служби в ОВС та НП на момент фактичного звільнення. Повідомив, що станом на день подання відзиву на позовну заяву ОСОБА_1 не проходить медичну (військово-лікарську) експертизу в ДУ "ТМО МВС" за направленням УКЗ ГУНП в Полтавській області від 28.10.2020 №330. Зазначає, що запис голови М(ВЛ)К ОСОБА_2 на звороті направлення ОСОБА_1 з УКЗ ГУНП в Полтавській області від 28.10.2020 №330 не є відмовою в прийнятті документів, а є проханням про надання документації, необхідної для встановлення причинного зв`язку захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) з проходженням служби в ОВС та НП на момент фактичного звільнення ОСОБА_1 з НП. Зазначив, що керівництвом ДУ ТМО, у відповідності до статті 15 Закону України "Про звернення громадян", ретельно вивчено заяву ОСОБА_3 від 02.11.2020 №33/37-К-78 та прийнято рішення про проведення службової перевірки за фактами, зазначеними в заяві. Перевіркою встановлено, що ОСОБА_2 запитуючи у позивача медичну картку, діяла у відповідності до повноважень та законодавства, про що повідомлено ОСОБА_1 листом від 26.11.2020 №33/37-К-78. Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 22.01.2021 по справі № 440/7222/20 адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Державної установи "Територіальне медичне об`єднання МВС України по Полтавській області" (вул. С. Петлюри,64, м. Полтава, Полтавська область, 36039, ідентифікаційний код 08733966) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Державної установи "Територіальне медичне об`єднання МВС України по Полтавській області" щодо не здійснення повного та всебічного розгляду заяви ОСОБА_1 від 02.11.2020, вх.№33/37-К-78, відповідно до вимог статтей 15, 19 Закону України "Про звернення громадян". Визнано протиправною бездіяльність Державної установи "Територіальне медичне об`єднання МВС України по Полтавській області" щодо невжиття відповідних заходів реагування по обставинам, викладеним у заяві ОСОБА_1 від 02.11.2020 вх.№33/37-К-78. Визнано протиправною бездіяльність Державної установи "Територіальне медичне об`єднання МВС України по Полтавській області" щодо не надання роз`яснення порядку оскарження прийнятого рішення у відповіді від 26.11.2020 №33/37-К-78, згідно з вимогами статті 15 Закону України "Про звернення громадян". Зобов`язано Державну установу "Територіальне медичне об`єднання МВС України по Полтавській області" повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 02.11.2020 вх.№33/37-К-78 відповідно до вимог Закону України "Про звернення громадян", з урахуванням висновків суду. У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про встановлення судового контролю відмовлено. Рішення звернуто до негайного виконання. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на його прийняття з істотним порушенням норм матеріального і процесуального права, статті 6 та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та всупереч сталої практики Європейського суду з прав людини, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 22.01.2021 по справі № 440/7222/20 та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, позивач вказує, що судом першої інстанції не було взято до уваги вимоги ст. 6 та ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і ряд інших обставин, які мають суттєве значення для позивача, як суб`єкта звернення, при встановленні істини та з`ясування всіх обставин справи, що є прямим порушенням прав останнього. Відповідач, у надісланому до суду апеляційної інстанції відзиві на апеляційну скаргу, з викладених підстав, просив суд відмовити в апеляційних вимогах ОСОБА_1 .. Зазначив, що позивач в апеляційній скарзі не навів жодних доказів на підтвердження обставин, за яких відбулось порушення його прав, свобод чи інтересів. Сторони в судове засідання суду апеляційної інстанції не з`явились, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені у встановленому законом порядку. Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для вирішення справи, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не визнана судом обов`язковою, колегія суддів визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності сторін, без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу у відповідності до ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши, в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_1 є особою з інвалідністю ІІ групи, що підтверджується довідкою до акта огляду медико-соціальної експертної комісії серії 12 ААВ № 703186 (а.с.13), а також учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 (а.с.10). ОСОБА_1 проходив службу в органах УМВС України в Полтавській області, що не заперечується сторонами у справі та підтверджується матеріалами справи. Актом №13 про нещасний випадок (у тому числі поранення) старшого лейтенанта міліції ОСОБА_1 за формою Н-1 (а.с.47-52) та актом розслідування нещасного випадку (у тому числі поранення), що стався 18.02.2015 близько 07 год. 00 хв. УМВС України в Полтавській області (а.с.53-58) підтверджено, що з ОСОБА_1 у період проходження ним служби при виконанні службових обов`язків стався нещасний випадок. 28.10.2020 УКЗ ГУНП в Полтавській області видано ОСОБА_1 направлення на медичний огляд для проведення лікарської (військово-лікарської) експертизи №330 до військово-лікарської комісії ДУ "Територіального медичного об`єднання МВС України по Полтавській області" із проханням здійснити медичний огляд колишнього капітана поліції ОСОБА_1 , дільничного офіцера поліції сектору превенції Великобагачанського ВП Миргородського ВП ГУНП в Полтавській області для визначення стану здоров`я з метою встановлення причинного зв`язку захворювань, пов`язаних з проходженням служби в ОВС та НП на момент фактичного звільнення з НП по матеріалах медичної документації (а.с.18). 02.11.2020 ОСОБА_1 звернувся до ДУ "ТМО МВС" із заявою від 02.11.2020 (вх. №33/37-К-78) (а.с.14-15, 94), якою повідомив, що 02.11.2020 головою М(ВЛ)К ОСОБА_2 було відмовлено в прийомі документів для складання (винесення) постанови про хворобу. У зв`язку з чим просив провести перевірку та притягнути до відповідальності винних осіб. Листом від 26.11.2020 №33/37-К-78 позивачу повідомлено, що: "Після уважного розгляду і вивчення Вашої заяви від 02.11.2020 та відповідних консультацій, повідомляємо Вам наступне: в направленні з Управління кадрового забезпечення (далі - УКЗ) ГУНП в Полтавській області від 28.10.2020 за №330, виписаного на ім`я колишнього капітана поліції ОСОБА_1 , 1986 р.н., дільничного офіцера поліції сектору превенції Великобагачанського ВП Миргородського ВП ГУНП в Полтавській області, дійсно є запис голови медичної (військово-лікарської) комісії (далі - М(ВЛ)К) ДУ ТМО МВС України по Полтавській області (далі - ТМО) ОСОБА_2 , але не про відмову Вам в прийнятті документів, а детальний перелік документації, необхідної для Вашого питання по суті. Також роз`яснюємо, що в своїй роботі М(ВЛ)К ТМО керується вимогами наказу МВС України від 03.04.2017 №285 Про затвердження Положення про діяльність медичної (військово-лікарської) комісії МВС, який є у вільному доступі в інтернеті. В зв`язку з тим, що Вами не надані всі необхідні документи для формування пакету матеріалів по прийняттю постанови М(ВЛ)К ТМО, перелік яких Ви особисто отримали від голови М(ВЛ)К, неможливо почати розгляд питання прийняття постанови М(ВЛ)К ТМО за направленням УКЗ ГУНП в Полтавській області. Також доводимо до Вашого відома, що в разі незгоди з позицією М(ВЛ)К ТМО по експертним питанням, Ви маєте право письмового звернення із заявою до вищого органу, а саме Центральної медичної (військово-лікарської) комісії МВС України за адресою м.Київ, вул. Бердичівська,1; тел. (044)4815670." (а.с.16). Вважаючи, що відповідачем неналежним чином розглянуто звернення позивача від 02.11.2020 (вх. №33/37-К-78), не вжито необхідних заходів реагування по обставинам, викладеним у зверненні, не роз`яснено порядок оскарження прийнятого рішення, ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом. Приймаючи рішення в частині задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем під час розгляду заяви позивача від 02.11.2020 № 33/37-К-78 не дотримано вимог статті 19 Закону №393/96 щодо об`єктивної та всебічної перевірки заяви позивача, а також порушено вимоги статті 15 Закону №393/96 щодо зазначення у рішенні про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві, посилань на Закон, мотивів відмови, а також роз`яснення порядку оскарження прийнятого рішення. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині встановлення судового контролю, суд першої інстанції виходив з того, що у цій справі позивачем не обґрунтовано необхідність застосування заходів судового контролю, а у суду відсутні підстави вважати, що відповідач буде ухилятись від виконання судового рішення після набрання ним законної сили з урахуванням висновків суду. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, висновкам суду першої інстанції та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж перегляду апеляційної скарги, встановлених ст. 308 КАС України, колегія суддів виходить з такого. Згідно зі статтею 40 Конституції України, усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк. Питання практичної реалізації громадянами України наданого їм статтею 40 Конституції України права на звернення урегульовано Законом України "Про звернення громадян" від 02.10.1996 № 393/96 (далі - Закон № 393/96). Частиною 1 статті 1 Закону № 393/96 визначено, що громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення. За змістом статті 3 Закону № 393/96, під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги. Заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо. Згідно із положеннями статті 5 Закону № 393/96, звернення адресуються органам державної влади і органам місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форми власності, об`єднанням громадян або посадовим особам, до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях питань. Письмове звернення надсилається поштою або передається громадянином до відповідного органу, установи особисто чи через уповноважену ним особу, повноваження якої оформлені відповідно до законодавства. Письмове звернення також може бути надіслане з використанням мережі Інтернет, засобів електронного зв`язку (електронне звернення). У зверненні має бути зазначено прізвище, ім`я, по батькові, місце проживання громадянина, викладено суть порушеного питання, зауваження, пропозиції, заяви чи скарги, прохання чи вимоги. Письмове звернення повинно бути підписано заявником (заявниками) із зазначенням дати. В електронному зверненні також має бути зазначено електронну поштову адресу, на яку заявнику може бути надіслано відповідь, або відомості про інші засоби зв`язку з ним. Застосування електронного цифрового підпису при надсиланні електронного звернення не вимагається. Відповідно до частини 1 статті 7 Закону № 393/96, звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов`язковому прийняттю та розгляду. Якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об`єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п`яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення (частина 3 статті 7 Закону № 393/96) . Статтею 15 Закону № 393/96 визначено, що органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов`язані об`єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань). Заяви (клопотання) Героїв Радянського Союзу, Героїв Соціалістичної Праці, осіб з інвалідністю внаслідок війни розглядаються першими керівниками державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій особисто. Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов`язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов`язки. Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз`ясненням порядку оскарження прийнятого рішення. Згідно із статтею 19 Закону № 393/96, органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об`єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов`язані, зокрема, об`єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв`язку з заявою чи скаргою рішень; письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення; у разі визнання заяви чи скарги необґрунтованою роз`яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення. Відповідно до частини 1 статті 20 Закону № 393/96, звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п`ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п`яти днів. Організацію діяльності медичних (військово-лікарських) комісій МВС щодо проведення лікарської та військово-лікарської експертизи визначає Положення про діяльність медичної (військово-лікарської) комісії МВС, що затверджене наказом МВС України від 03.04.2017 №285 (далі-Порядок №285). Пунктом 2 розділу І Порядку №285 передбачено, що медичні (військово-лікарські) комісії МВС (далі - ВЛК) - спеціальні підрозділи, що утворюються в закладах охорони здоров`я МВС та Національної гвардії України (далі - НГУ) для проведення лікарської та військово-лікарської експертизи. Підпунктом 4 пункту 3 розділу І Порядку №285 визначено, що основними завданнями ВЛК є, серед іншого, визначення причинного зв`язку захворювань, поранень, травм, контузій і каліцтв, що спричинили смерть поліцейських, військовослужбовців, колишніх поліцейських, колишніх військовослужбовців, колишніх осіб рядового й начальницького складу. Відповідно до підпункту 2 пункту 4 розділу І Порядку №285, ВЛК відповідно до покладених на них завдань проводять військово-лікарську експертизу кандидатам на військову службу за контрактом, у військовому резерві, до вступу у ВВНЗ, військовослужбовцям НГУ, колишнім військовослужбовцям, колишнім особам рядового й начальницького складу. Пунктами 1 та 2 розділу ІІ Порядку №285 визначено, що лікарська та військово-лікарська експертиза проводиться штатними та позаштатними ВЛК. Штатними ВЛК є Центральна медична (військово-лікарська) комісія МВС (далі - ЦВЛК), медична (військово-лікарська) комісія державної установи Територіальне медичне об`єднання МВС (далі - ДУ ТМО) в областях, в місті Києві (далі - ВЛК ДУ ТМО). Пунктом 16 розділу ІІ Порядку № 285 до функцій штатних ВЛК віднесено, крім організації та проведення лікарської і військово-лікарської експертизи, контролю за її проведенням в підпорядкованих ВЛК, надання їм у разі необхідності методичної і практичної допомоги (пп. 1), також розгляд звернень, заяв і скарг кандидатів до служби у поліції, поліцейських, кандидатів на військову службу, військовослужбовців, колишніх поліцейських, колишніх осіб рядового й начальницького складу і колишніх військовослужбовців з питань лікарської і військово-лікарської експертизи, аналіз та узагальнення результатів цієї роботи (пп. 2). Відповідно до пункту 1 розділу І Положення про Державну установу "Територіальне медичне об`єднання МВС України по Полтавській області", затвердженого наказом МВС України від 07.11.2015 №1443 (у редакції наказу МВС України від 02.03.2020 №206) (далі - Положення), ДУ "ТМО МВС" є самостійним державним багатопрофільним закладом охорони здоров`я, який об`єднує в собі лікувально-профілактичні та інші заклади, що здійснюють на основі ліцензії медичне забезпечення осіб, які відповідно до законодавства мають право на медичне обслуговування в закладах охорони здоров`я МВС. Згідно з пунктом 4 розділу ІІ Положення, серед основних завдань ДУ "ТМО МВС" є проведення медичною (військово-лікарською) комісією лікарської та військово-лікарської експертизи. Системний аналіз вищенаведених норм дає підстави для висновку, що звернення, яке відповідає вимогам Закону №393/96, повинно бути прийнято, всебічно та повно розглянуто у встановлені законом строки, та за наявності для того підстав, суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого входить вирішення спірного питання, повинен вжити усіх передбачених законом заходів для поновлення порушеного права особи та усунення причин та умов, які сприяли порушенням. За загальним правилом звернення громадян підлягають розгляду тим суб`єктом, якому вони адресовані. Якщо вирішення порушеного у зверненні питання не належить до повноважень відповідного органу, він повинен переслати його за належністю і повідомити про це громадянина, який подав звернення, для чого встановлено п`ятиденний строк. Суд також зауважує, що за змістом статті 3 Закону №393/96 заявою є звернення громадян, зокрема, із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів, відтак обов`язок щодо об`єктивної, всебічної і вчасної перевірки заяви буде виконаним суб`єктом владних повноважень у разі розгляду усіх можливостей сприяння реалізації відповідних прав та інтересів заявника. При цьому в силу вимог статті 15 Закону рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз`ясненням порядку оскарження прийнятого рішення. Як вбачається з матеріалів справи, предметом позову є розгляд відповідачем заяви ОСОБА_1 від 02.11.2020 (вх. №№33/37-К-78), відповідь на яку викладено у листі ДУ "ТМО МВС" від 26.11.2020 №33/37-К-78. Як встановлено судом та не заперечується сторонами у справі, 02.11.2020 ОСОБА_1 звернувся до ДУ "ТМО МВС" із заявою від 02.11.2020 (вх. №33/37-К-78), якою повідомив, що 02.11.2020 головою М(ВЛ)К ОСОБА_2 було відмовлено в прийомі документів для складання (винесення) постанови про хворобу. У зв`язку з чим просив провести перевірку та притягти до відповідальності винних осіб. У відзиві на позовну заяву відповідач зазначив, що, вивчивши заяву ОСОБА_3 від 02.11.2020 №33/37-К-78, було прийнято рішення про проведення службової перевірки за фактами, зазначеними в заяві, на підтвердження чого надано до суду наказ ДУ "ТМО МВС" від 10.11.2020 №77 о/д (а.с.95) "Про проведення службової перевірки за заявами гр. ОСОБА_1 ", яким створено комісію для проведення службової перевірки за матеріалами викладеними у заявах позивача від 09.11.2020 №33/37-К-84 та 33/37-К-85. За наслідками службової перевірки, 07.12.2020 затверджено висновок службової перевірки за заявами гр. ОСОБА_1 від 09.11.2020 №33/37-К-84 та 33/37-К-85 (а.с.96-101). Колегія суддів зазначає, що наказом ДУ "ТМО МВС" від 10.11.2020 №77 о/д призначено службову перевірку за заявами позивача від 09.11.2020 №33/37-К-84 та 33/37-К-85. Водночас, службовою перевіркою, що призначена наказом ДУ "ТМО МВС" від 10.11.2020 №77 о/д, питання, викладені у листі від 26.11.2020 №33/37-К-78, відповідачем не досліджувалися під час перевірки. Колегія суддів звертає увагу на те, що у листі від 26.11.2020 №33/37-К-78 відповідач жодним чином не відреагував на звернення ОСОБА_1 , в частині проведення перевірки та притягнення до відповідальності винних осіб. Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що відповідачем під час розгляду заяви позивача від 02.11.2020 № 33/37-К-78 не дотримано вимог статті 19 Закону №393/96 щодо об`єктивної та всебічної перевірки заяви позивача, а також порушено вимоги статті 15 Закону №393/96 щодо зазначення у рішенні про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві, посилань на Закон, мотивів відмови, а також роз`яснення порядку оскарження прийнятого рішення. Враховуючи викладене вище, колегія суддів вважає, що належним способом захисту прав та інтересів позивача є визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо нездійснення повного та всебічного розгляду заяви ОСОБА_1 від 02.11.2020, вх. №33/37-К-78, відповідно до вимог статей 15, 19 Закону України "Про звернення громадян"; визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невжиття відповідних заходів реагування по обставинам, викладеним у заяві ОСОБА_1 від 02.11.2020, вх. №33/37-К-78; визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненадання роз`яснення порядку оскарження прийнятого рішення у відповіді від 26.11.2020 №33/37-К-78, згідно з вимогами статті 15 Закону України "Про звернення громадян", а також зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 02.11.2020, вх. №33/37-К-78 відповідно до вимог Закону України "Про звернення громадян", з урахуванням висновків суду. Щодо клопотання позивача про зобов`язання відповідача подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до ст.ст. 129, 129-1 Конституції України, обов`язковість рішень суду визначена як одна з основних засад судочинства. Суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Відповідно до ст. 13 Закону України від 02.06.2016 № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" та ст. 14 КАС України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом. Аналогічна норма закріплена в ст. 370 КАС України, згідно з якою судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Відповідно до ст. 382 КАС України, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. За наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Таким чином, КАС України чітко визначено, що судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах покладено саме на суд, який, в разі неподання такого звіту, ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання постанови, штраф. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини для цілей ст. 6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду» (зокрема, пункт 43 рішення від 20 липня 2004 року у справі «Шмалько проти України»). Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні від 06 вересня 1978 року у справі «Класс та інші проти Німеччини», «одним з основоположних принципів демократичного суспільства є принцип верховенства права, пряме посилання на який міститься у преамбулі Конвенції. Із принципу верховенства права випливає, зокрема, що втручання органів виконавчої влади у права людини має підлягати ефективному нагляду, який, як правило, повинна забезпечувати судова влада. Щонайменше це має бути судовий нагляд, який найкращим чином забезпечує гарантії незалежності, безсторонності та належної правової процедури» (пункт 55). Отже, встановлення судом контролю за виконанням судового рішення є заходом для забезпечення конституційного права на судовий захист. Судовий контроль - це спеціальний вид провадження в адміністративному судочинстві, відмінний від позовного, що має спеціальну мету та полягає не у вирішенні нового публічно-правового спору, а у перевірці всіх обставин, що перешкоджають виконанню такої постанови суду та відновленню порушених прав особи-позивача. Водночас, колегія суддів зазначає, що зазначені процесуальні дії є диспозитивним правом суду, яке може використовуватися в залежності від наявності об`єктивних обставин, які підтверджені належними та допустимими доказами. Верховний Суд у постанові від 20 лютого 2019 року у справі № 806/2143/15 звертав увагу, що статті 382 і 383 Кодексу адміністративного судочинства України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, пов`язаних з невиконанням судового рішення в цій справі. Також, Європейський суд з прав людини у пункті 18 рішення від 12 травня 2011 року у справі «Ліпісвіцька проти України» (заява N 11944/05) звернув увагу й на те, що судове та виконавче провадження є першою та другою стадіями у загальному провадженні (див. пункт 197 рішення у праві «Скордіно проти Італії» (Scordino v. Italy), № 36813/97). Таким чином, виконання рішення не відокремлюється від судового розгляду і провадження повинно розглядатися загалом (див. пункти 24- 27 рішення від 13 червня 2006 року у справі «Сіка проти Словаччини» (Sika v. Slovaki), N 2132/02). У пункті 25 рішення від 22 лютого 2005 року у справі «Шаренок проти України» (заява N 35087/02) Європейський суд з прав людини зазначив, що право на судовий захист було б ілюзорним, якби правова система держави дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду однієї зі сторін. Отже, виконання судового рішення має розглядатися як невід`ємна частина «судового процесу» для цілей статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (див. п. 34 рішення у справі «Бурдов проти Росії», заява № 589498/0). Таким чином, правовою підставою для зобов`язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення є наявність об`єктивних підтверджених належними і допустимими доказами підстав вважати, що за відсутності такого заходу судового контролю рішення суду залишиться невиконаним або для його виконання доведеться докласти значних зусиль. При цьому, суд, встановлюючи строк для подання звіту, повинен враховувати особливості покладених обов`язків згідно із судовим рішенням та можливості суб`єкта владних повноважень їх виконати. Аналогічна правова позиція міститься в постановах Верховного Суду від 27 лютого 2020 року у справі № 0640/3719/18 та від 11 червня 2020 року у справі №640/13988/19. Як встановлено судом, при зверненні до суду з заявою позивачем не було наведено переконливих аргументів, підтверджених доказами, стосовно того, що у разі невжиття судом процесуальних заходів, передбачених статтею 382 Кодексу адміністративного судочинства України, ухвалене у цій справі судове рішення по суті спору залишиться невиконаним, або для його належного виконання слід буде докласти значних зусиль, в тому числі, шляхом ініціювання нового провадження. Натомість, наявні в матеріалах справи докази підтверджують обставини того, що відповідач вживає заходів з метою виконання судового рішення в порядку, визначеному чинним законодавством. Ураховуючи викладене, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, приймаючи до уваги те, що встановлення строку для подання звіту про виконання судового рішення є правом суду, який ухвалив судове рішення, а не обов`язком та вирішується на його розсуд. Посилання позивача на положення статті 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практику Європейського суду з прав людини щодо «ефективного засобу захисту», принципу «належного урядування», рішення Конституційного Суду України щодо гарантій соціального захисту певних категорій громадян з урахуванням встановлених у цій справі обставин є недоречними, на правильність висновків суду першої інстанції не впливають, а тому не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного судового рішення. Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується ст.322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення "Серявін та інші проти України") та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень. Як зазначено в п.58 рішення Європейського суду з прав людини по справі "Серявін та інші проти України", суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Крім того, судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по даній справі, колегія суддів прийшла до висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення. Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для його скасування не вбачається. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 229, 241, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 327-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 22.01.2021 року по справі № 440/7222/20 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя С.П. Жигилій Судді Т.С. Перцова В.Б. Русанова Повний текст постанови складено 17.05.2021 року