Постанова 4823 № 748/576/20

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А іменем України 12 травня 2021 року м. Чернігів Унікальний номер справи № 748/576/20 Головуючий у першій інстанції Олещенко В. І. Апеляційне провадження № 22-ц/4823/665/21 Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого: Бечка Є.М., суддів: Євстафіїва О.К., Шарапової О.Л., секретар: Шапко В.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Чернігівського районного суду Чернігівської області від 10 лютого 2021 року у справі за позовною заявою фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів у порядку застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, дата та місце складання повного тексту рішення: 17 лютого 2021 року, м.Чернігів, В С Т А Н О В И В : У березні 2020 року ФОП ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просила застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину договору про наміри щодо купівлі-продажу нерухомого майна, укладеного 16 квітня 2018 року між ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 та стягнути в порядку реституції з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 26150 грн та судові витрати. Позов мотивовано тим, що 16 квітня 2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , від імені якої діяла ФОП ОСОБА_2 , було укладено договір про наміри щодо купівлі-продажу нерухомого майна. Згідно п.2.1 Договору предметом даного Договору є зобов`язання сторін щодо укладання в майбутньому Договору купівлі-продажу трикімнатної квартири в АДРЕСА_1 . За умовами договору ОСОБА_1 було отримано від ОСОБА_2 26150 грн, як аванс в рахунок майбутніх платежів за купівлю квартири. В подальшому визначена в договорі ціна об`єкта нерухомості була збільшена ОСОБА_1 в односторонньому порядку, у зв`язку з чим договір купівлі-продажу не було укладено. 10 лютого 2020 року ФОП ОСОБА_4 було направлено претензію на адресу відповідача з метою врегулювання питання в позасудовому порядку до 20 лютого 2020 року, шляхом повернення їй авансу в розмірі 26150 грн, що еквівалентно 1000 доларів США, оскільки договір купівлі-продажу не укладений, однак відповідач відмовилася в добровільному порядку повернути кошти. Фактично договір від 16 квітня 2018 року є попереднім договором, однак не було дотримано належної форми нотаріального посвідчення вказаного договору. Зазначила, що Деснянським районним судом м.Чернігова у справі № 750/13020/18 було визнано такий самий договір про наміри між ФОП ОСОБА_2 та ОСОБА_3 недійсним та застосовано відповідні наслідки та судом вже було надано оцінку даним правовим відносинам. Рішенням Чернігівського районного суду Чернігівської області від 10 лютого 2021 року позовні вимоги задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 26 150 грн, 6000 грн у відшкодування витрат на правову допомогу, 2451 грн 60 коп. витрат за проведену експертизу та 840 грн 80 коп. судового збору. Суд виходив з того, що підписаний сторонами договір нотаріально посвідчений не був, однак на його виконання позивачем були сплачені грошові кошти, тому Договір про наміри щодо купівлі-продажу нерухомого майна є недійсним (нікчемним), оскільки не було дотримано вимог щодо його нотаріального посвідчення та реєстрації. Оскільки Договір про наміри щодо купівлі-продажу нерухомого майна від 16 квітня 2018 року є нікчемним, тому необхідно застосувати у даному випадку реституцію, тобто повернути все одержане за договором. Не погоджуючись з вказаним рішення ОСОБА_1 звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог позивача. Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що відповідачка не визнавала заявленого позову, оскільки вважала, що спірний договір не укладала. Відповідачка посилається на ту обставину, що нею було укладено договір з ОСОБА_2 про надання послуг, які полягали у сприянні продажу належної їй квартири та висновок судової почеркознавчої експертизи підтверджують факт укладення саме такого договору. Зауважує, що під час укладення з ОСОБА_2 договору про надання послуг, позивачка скористалась юридичною необізнаністю ОСОБА_1 та могла надати для підпису також договір про намір. ОСОБА_1 вказує, що у спірному договорі про наміри від 16 квітня 2018 року, визначена законодавством умова про волевиявлення сторін щодо надання йому попереднього договору, відсутня, що виключає визначення судом спірного договору про наміри як попереднього договору як за його змістом, так і у зв`язку з не укладенням такого правочину. Крім того, особа, яка подає апеляційну скаргу звертає увагу, що зміст спірного договору містить ознаки договору на користь третьої особи, що передбачений ст.263 ЦК України, що на думку відповідачка свідчить про відсутність правових підстав вважати договір попереднім. У наданий судом від представника ОСОБА_2 адвоката Кушнеренка Є.Ю. надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому сторона позивача просить апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Доводи відзиву зводяться до того, що суд першої інстанції дійшов вірних висновків та правильно застосував до даних правовідносин норми матеріального та процесуального права. Представник вказує, що відповідачка на протязі розгляду справи декілька разів змінювала свою позицію, зазначаючи, що не підписувала спірний договір, потім стверджувала, що договір не був попереднім, а під час оскарження рішення вказує, що була введена в оману. Доводи апеляційної скарги відповідачки не підтверджені належними доказами. Також сторона позивача просила відшкодувати витрати на правову допомогу, які понесені ОСОБА_2 під час перегляду справи апеляційним судом. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву, перевіривши законність рішення суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Відповідно до ст.263 ЦПК України передбачено, що рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосування норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Даним вимогам рішення суду першої інстанції відповідає. Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 16 квітня 2018 року між ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 , яка діяла від імені ОСОБА_3 , було укладено Договір про наміри щодо купівлі-продажу нерухомого майна, а саме квартири АДРЕСА_2 (а.с.7-8). За умовами договору предметом є зобов`язання сторін щодо укладання в майбутньому договору купівлі-продажу об`єкту нерухомого майна (п.2.1 Договору). У п.2.2 сторони домовились та зобов`язались укласти (нотаріально посвідчити) Договір купівлі-продажу об`єкту не пізніше 5 липня 2018 року включно. Згідно п.2.3 вартість нерухомого майна становить 1772970 грн, що на момент укладення даного договору еквівалентно сумі 67800 доларів США. Крім того, сторони погодили, що покупець передає, а продавець ( ОСОБА_1 ) приймає в рахунок належних за Договором купівлі-продажу об`єкту платежів аванс у розмірі 26150 грн що за курсом становить 1000 доларів США (п.4.1). ОСОБА_1 10 лютого 2020 року було направлено претензію про повернення сплачених ФОП ОСОБА_2 в якості авансу грошових коштів у розмірі 26150 грн за Договором від 16 квітня 2018 року, яка залишилась без реагування (а.с.12, 13). Згідно висновку експерта за результатами проведеної судово-почеркознавчої експертизи №2958/2959/3893/3894/20-24 від 23 вересня 2020 року підписи від імені продавця ОСОБА_1 у Договорі про наміри щодо купівлі-продажу нерухомого майна від 16 квітня 2018 року на кожній сторінці та на останній сторінці під реквізитами продавця виконані ОСОБА_1 (а.с.80-85). Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оскаржуваний правочин) (частина 3 статті 215 ЦК України). Нікчемний правочин є недійсним у силу прямої вказівки закону за фактом наявності певної умови (обставини). Натомість оскаржуваний правочин ЦК України імперативно не визнає недійсним, допускаючи можливість визнання його таким у судовому порядку за вимогою однієї із сторін або іншої заінтересованої особи, якщо в результаті судового розгляду буде доведено наявність визначених законодавством підстав недійсності правочину у порядку, передбаченому процесуальним законом. При цьому оскаржуваний правочин є вчиненим, породжує юридично значущі наслідки, обумовлені ним, й у силу презумпції правомірності правочину за статтею 204 ЦК України вважається правомірним, якщо не буде визнаний судом недійсним. Відповідно до вимог частин 1 та 2 статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною. Реституція як спосіб захисту цивільного права (частина 1 статті 216 ЦК України) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. У зв`язку з цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред`явлена тільки стороні недійсного правочину. Виходячи зі змісту реституції її метою є поновлення того майнового становища сторін, яке існувало до вчинення недійсного правочину. Ставлячи за мету поновлення майнового становища сторін, реституція покликана виконувати, насамперед, правовідновлювальну функцію. Реституція має взаємний характер, оскільки відповідно до частини 1 статті 216 ЦК України обов`язок повернути майно, а у випадку неможливості його повернення - відшкодувати вартість одержаного, покладається на кожну сторону недійсного правочину. Особливістю реституції, як наслідку недійсного правочину в захисті права власності полягає у можливості її застосування незалежно від наявності вини і заподіяної таким правочином шкоди. Відповідно до статті 635 ЦК України суть попереднього договору полягає в тому, що його сторони зобов`язуються в майбутньому укласти основний договір. При цьому попередній договір визначає умови, на яких сторони зобов`язуються в певний строк укласти основний договір, тобто за попереднім договором виникає лише двостороннє зобов`язання сторін укласти основний договір у майбутньому, оскільки укладенням попереднього договору лише обумовлюються наступні дії його сторін, а не відбувається фактичне вибуття із власності продавця предмета продажу, а покупець не набуває права власності на це майно. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (стаття 638 ЦК України). Перевіряючи законність та обґрунтованість висновків суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що оскаржуване судове рішення ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права. Доводи апеляційної скарги, що відповідачка не укладала спірний договір спростовуються матеріалам справи та висновком судової почеркознавчої експертизи. Доводи, що відповідачкою було укладено договір з ОСОБА_2 про надання послуг, які полягали у сприянні продажу належної їй квартири, а висновок судової почеркознавчої експертизи підтверджують факт укладення саме такого договору, спростовуються змістом договору про наміри щодо купівлі-продажу нерухомого майна від 16 квітня 2018 року, в якому зазначені предмет, умови укладення договору, дії сторін тощо. Доводи апеляційної скарги, що під час укладення з ОСОБА_2 договору про надання послуг, позивачка скористалась юридичною необізнаністю ОСОБА_1 відхиляються апеляційним судом оскільки не підтверджені належними та допустимими доказами. Доводи апеляційної скарги, що у спірному договорі про наміри від 16 квітня 2018 року, визначена законодавством умова про волевиявлення сторін щодо надання йому попереднього договору, відсутня, також спростовується змістом самого договору. Також не можуть бути підставою для скасування рішення посилання ОСОБА_1 , що зміст спірного договору містить ознаки договору на користь третьої особи, що передбачений ст.263 ЦК України, оскільки ґрунтуються на невірному розумінні відповідачкою норм права. Відповідно до частини першої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. За загальними правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина 1 та 2 статті 77 ЦПК України). Обов`язок доказування обставин, якими особа обгрунтовує свої позовні вимоги покладається на позивача, відповідач має спростувати зазначені доводи відповідними аргументами та доказами. Відповідачка, заперечуючи проти позову, не навела переконливих аргументів на підтвердження її заперечень проти позову. Заперечення сторони позивачки, викладені у відзиві на апеляційну скаргу є слушними і такими, що судом апеляційної інстанції приймаються у повному обсязі. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE , № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Апеляційний суд констатує, що рішення суду першої інстанції належним чином обґрунтоване. Оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про незаконність чи необґрунтованість оскаржуваного рішення, тому, відповідно до положень ст.375 ЦПК України апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Керуючись ст.ст.367, 374, 375, 381, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Чернігівського районного суду Чернігівської області від 10 лютого 2021 року без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови у випадках, передбачених ст.389 ЦПК України. Повний текст постанови складено 14 травня 2021 року. Головуючий: Судді: