Постанова Дніпровський апеляційний суд № 212/5324/16-ц

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/1704/21 Справа № 212/5324/16-ц Суддя у 1-й інстанції - Зімін М. В. Суддя у 2-й інстанції - Зубакова В. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 травня 2021 року м.Кривий Ріг Справа № 212/5324/16 Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Зубакової В.П. суддів - Барильської А.П., Бондар Я.М. секретар судового засідання - Євтодій К.С. сторони: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційну скаргу ОСОБА_2 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Губар Антон Леонідович, на заочне рішення Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 06 березня 2017 року, яке ухвалене суддею Зіміним М.В. в місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 10 березня 2017 року, - ВСТАНОВИВ: У вересні 2016 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа ОСОБА_3 про стягнення матеріальної та моральної шкоди спричиненої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди. В обґрунтування заявлених вимог зазначив, що 16 листопада 2013 року сталась дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП) за участі автомобіля марки ВАЗ 2108, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керування ОСОБА_2 , та автомобілем марки «Мазда», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_1 , який керував даним транспортним засобом маючи при собі посвідчення водія та свідоцтво про реєстрацію даного транспортного засобу. Внаслідок ДТП було пошкоджено автомобіль, яким керував позивач. Постановою Жовтневого районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 26.02.2014 року винним у ДТП визнано ОСОБА_2 . Для визначення матеріального збитку проведена автотоварознавча експертиза. Також, позивач зазначає, що внаслідок ДТП йому завдано моральну шкоду діями відповідача, оскільки впродовж тривалого часу він не мав можливості користуватись транспортним засобом у зв`язку із його пошкодженням, із дня ДТП до 2016 року. Зазначаючи, що відновлювальний ремонт автомобіля є економічно невигідним просить стягнути, з відповідача в рахунок відшкодування матеріальної шкоди, різницю між вартістю транспортного засобу до ДТП та після ДТП, у розмірі 282752,28 грн., моральну шкоду у розмірі 10000,00 грн., вартість проведених автотоварознавчих досліджень у розмірі 4000,00 грн., витрати на правову допомогу у розмірі 4000,00 грн., сплачений судовий збір у розмірі 3387,35 грн. Заочним рішенням Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 06 березня 2017 року позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 у відшкодування матеріальної шкоди 282752 гривні 28 копійок, у відшкодування моральної шкоди 5000 гривень. Стягнуто зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати по справі: витрати зі сплати судового збору у розмірі 3387 гривень 35 копійок; витрати пов`язані з проведенням автотоварознавчих досліджень у розмірі 4000 гривень 00 копійок; витрати на правову допомогу у розмірі 4000 гривень 00 копійок. В задоволенні інших позовних вимог відмовлено. Ухвалою Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 07 вересня 2020 року заяву відповідача ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення залишено без задоволення. В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_2 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Губар А.Л, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, здійснивши розподіл судових витрат у справі. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом, в порушення норм матеріального та процесуального права, не було враховано те, що цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу - автомобіля марки ВАЗ 2108, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , на момент дорожньо-транспортної пригоди, була застрахована, однак позивачем не надано суду таких відомостей та не зазначено про звернення до страховика за виплатою страхового відшкодування. Зазначає, що згідно приписів статті 1194 ЦК України, позивач має право виключно на відшкодування за рахунок винної особи різниці між фактичними збитками та сумою страхового відшкодування, однак таких позовних вимог він не заявив. Просить врахувати у спірних правовідносинах висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 04 липня 2018 року у справі №755/18006/15-ц. Також, відповідач вважає, що судом не було надано належної оцінки ухвалі Саксаганського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 16.12.2015 року, яка набрала законної сили 21.12.2015 року, якою було закрито кримінальне провадження по обвинуваченню ОСОБА_1 у вчинені кримінального правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, у зв`язку з відмовою потерпілого від обвинувачення. Крім того, згідно висновку автотехнічної експертизи №58/27 від 14.01.2014 року встановлено, що в діях ОСОБА_1 , тобто позивача у справі, вбачаються порушення Правил дорожнього руху України, які перебувають у причинному зв`язку з настанням дорожньо-транспортної пригоди. Наведене свідчить про наявність обоюдної вини учасників ДТП. При цьому, вважає, що суд мав врахувати висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 26 вересня 2019 року у справі №678/457/15, про те, що нехтування потерпілим правилами безпеки руху є підставою для зменшення судом розміру відшкодування шкоди. Крім іншого, відповідач вважає, що заявлений розмір матеріальної шкоди недоведено належними та допустимими доказами, оскільки його не було викликано для участі в технічному огляді автомобіля позивача. У відзиві на апеляційну скаргу, до якого додано докази надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи, позивач ОСОБА_1 зазначає, що оскаржуване судове рішення є законним та обґрунтованим, в процесі розгляду справи суд не порушив норм ні матеріального, ні процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення. Заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача ОСОБА_2 адвоката Гайдаша Є.В., який підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити, представника позивача ОСОБА_1 адвоката Голуба С.О., який заперечував проти доводів апеляційної скарги та просив залишити її без задоволення, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог, доводів апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. 15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03 жовтня 2017 року за № 2147-VІІІ, яким викладено в нових редакціях тексти, зокрема, Цивільного процесуального кодексу України та Господарського процесуального кодексу України. Відповідно до п. 9 Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України (в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VІІІ) справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. Відповідно до ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчиненні окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Враховуючи те, що оскаржуване рішення суду ухвалене судом на час дії Цивільного процесуального кодексу України в редакції від 18.03.2004 року, законність та обгрунтованість оскаржуваного рішення перевіряється відповідно до положень такого кодексу. Судом першої інстанції встановлено, що 16 листопада 2013 року сталась дорожньо-транспортна пригода за участі автомобіля марки ВАЗ 2108, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керування ОСОБА_2 та автомобілем марки «Мазда», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_1 , внаслідок якої автомобілі отримали механічні пошкодження, а водій ОСОБА_2 тілесні ушкодження. Зазначені обставини підтверджуються постановою Жовтневого районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 26.02.2014 року, яка набрала законної сили 08.03.2014 року (т. 1 а.с.11). Ухвалою Саксаганського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 16.12.2015 року, яка набрала законної сили 21.12.2015 року було закрито кримінальне провадження по обвинуваченню ОСОБА_1 у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України у зв`язку з відмовою потерпілого від обвинувачення (т. 1 а.с. 12). Згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 власником транспортного засобу МАZDA, державний номерний знак НОМЕР_2 , є ОСОБА_3 (т. 1 а.с.36-37). Відповідно до посвідчення водія серії НОМЕР_4 ОСОБА_1 має право керування транспортними засобами категорії «В» (т. 1 а.с.35). У відповідності до висновку експертного автотоварознавчого дослідження № 25/16 від 05 березня 2016 року, зробленого судовим експертом ОСОБА_4 сума матеріального збитку, спричиненого з технічної точки зору володільцю автомобіля «МАZDA 3МРS 2.3 DiSi» реєстраційний номерний знак НОМЕР_2 складає 379612,87 грн., вартість відновлювального ремонту складає 534128,40 грн. (т. 1 а.с.13-30). Відповідно до висновку експерта по визначенню ринкової вартості автомобіля за № 18/17 від 01 лютого 2017 року, зробленого судовим експертом ОСОБА_4 , ринкова вартість автомобіля «МАZDA 3МРS 2.3 DiSi», реєстраційний номерний знак НОМЕР_2 , у аварійному стані на момент 10.02.2016 року, складає 96860,59 грн. (т. 1 а.с.60-80). Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції керувався ст.ст. 1166, 1187 ЦК України та виходив з того, що ОСОБА_2 є винним в спричиненні ДТП, а тому й повинен нести відповідальність за заподіяну з його вини матеріальну шкоду позивачу в повному обсязі, а також завдану у зв`язку з цим моральну шкоду. При цьому, суд, встановивши, що транспортний засіб «МАZDA», реєстраційний номерний знак НОМЕР_2 , є фізично знищеним, дійшов висновку, що позивачу підлягає відшкодуванню різниця між вартістю даного транспортного засобу до та після дорожньо-транспортної пригоди, у розмірі 282 752,28 грн. Колегія суддів не може погодитись з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваний прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд. Згідно абзацу 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. За вимогами ст.ст. 263,264 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності на підставі закону, що регулює подібні відносини, або керуючись загальними засадами і змістом законодавства України. Обґрунтованим визнається рішення, у якому повно відображені обставини, що мають значення для цієї справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. При ухваленні рішення суд зобов`язаний з`ясувати питання, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов`язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини. Суд першої інстанції ухвалюючи рішення названих вимог закону не дотримався. Відповідно до частин першої та другої статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. З огляду на зазначені положення статті 509 та з урахуванням приписів статей 11, 22, 599, 1166 - 1168 ЦК України факт завдання особі шкоди, якщо ця особа (потерпілий) не перебуває в договірних правовідносинах з особою, яка завдала шкоди, та/або якщо завдання такого роду шкоди не пов`язане з виконанням цими особами обов`язків за договором, породжує виникнення позадоговірного, деліктного зобов`язання. Воно виникає з факту завдання шкоди й припиняється належним виконанням у момент відшкодування потерпілому шкоди в повному обсязі особою, яка завдала шкоду. Сторонами деліктного зобов`язання класично виступають потерпілий (кредитор) і особа, яка завдала шкоди (боржник). За загальним правилом відповідальність за шкоду несе боржник - особа, яка завдала шкоди. Якщо шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки (зокрема, діяльністю щодо використання, зберігання та утримання транспортного засобу), така шкода відшкодовується володільцем джерела підвищеної небезпеки - особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом (частина друга статті 1187 ЦК України). Разом з тим, правила регулювання деліктних зобов`язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, якщо законом передбачено такий обов`язок. Так, відповідно до статті 999 ЦК України законом може бути встановлений обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров`я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов`язкове страхування). До відносин, що випливають з обов`язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства. До сфери обов`язкового страхування відповідальності належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним Законом України від 1 липня 2004 року N 1961-IV "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (далі - Закон N 1961-IV). У випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку. Після такої виплати деліктне зобов`язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього. За умов, передбачених у статті 38 вказаного Закону, цей страховик набуває право зворотної вимоги (регрес) до завдавача шкоди на суму виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснюється, зокрема, з метою забезпечення відшкодування шкоди майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників (стаття 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»). Об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5 вказаного Закону). Обмеження набуття страховиком завдавача шкоди права зворотної вимоги (регресу) випадками, які визначені у статті 38 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», зумовлене тим, що набуття вказаного права щоразу після відшкодування цим страховиком шкоди потерпілому суперечило би меті страхування цивільно-правової відповідальності, об`єктом якого є майнові інтереси завдавача шкоди та яке забезпечує, зокрема, їх захист. Відповідно до статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). Відтак, відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»). Уклавши договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов`язання бере на себе у межах суми страхового відшкодування виконання обов`язку страхувальника, який завдав шкоди. А тому страховик, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, згідно зі статтями 3 і 5 вказаного Закону реалізує право вимоги, передбачене статтями 993 ЦК України та 27 Закону України «Про страхування», шляхом звернення з позовом до страховика, в якого завдавач шкоди застрахував свою цивільно-правову відповідальність. Аналіз вищезазначених норм права дає підстави для висновку, що потерпіла особа, якій заподіяно шкоду життю та здоров`ю внаслідок дорожньо-транспортної пригоди може реалізувати своє право вимоги щодо відшкодування шкоди шляхом звернення з позовом лише до страховика, в якого завдавач шкоди застрахував свою цивільно-правову відповідальність. Аналогічний висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року в справі № 755/18006/15-ц. Як вбачається з матеріалів справи, на час скоєння дорожньо-транспортної пригоди цивільно-правова відповідальність водія автомобіля марки ВАЗ 2108, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , була застрахована за полісом/договором Серії АЕ 1856818 (т. 1 а.с. 207), у зв`язку з чим колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги щодо порушення судом норм процесуального права та невірного застосування норм матеріального права. Отже, шкода заподіяна позивачу ОСОБА_1 внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, підлягає відшкодуванню за рахунок ПАТ «УСК «ГАРАНТ АВТО», в межах лімітів страхового відшкодування, а на відповідача ОСОБА_2 , як на особу, яка винна в пошкодженні майна позивача, покладено обов`язок з відшкодування різниці між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Покладення ж на ОСОБА_2 обов`язку з відшкодування завданої шкоди у повному обсязі можливе лише у випадку, якщо у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування. На підставі вищевикладеного, колегія суддів констатує, що заявлені ОСОБА_1 позовні вимоги не можуть бути вирішені судом без залучення до участі у справі у якості відповідача страховика - ПАТ «УСК «ГАРАНТ АВТО». Відповідно до статті 51 ЦПК України, суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Згідно ж ч. 5 ст. 12 ЦПК України, суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків. Проте, на порушення вимог частини п`ятої статті 12 ЦПК України, суд першої інстанції вирішуючи спір по суті, не сприяв всебічному і повному з`ясуванню обставин справи, не попередив про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій. У свою чергу, суд апеляційної інстанції на стадії розгляду справи позбавлений права залучити до участі у справі сторону, зокрема співвідповідача. Отже, суд першої інстанції, покладаючи на ОСОБА_2 обов`язок із відшкодування позивачу шкоди завданої, внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, вищевикладені вимоги закону не врахував, неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору. Оскільки із зазначених позивачем підстав позов заявлено не до усіх належних відповідачів, а вирішення справи є неможливим без участі усіх співвідповідачів у зв`язку із характером спірних правовідносин, то вимоги ОСОБА_1 , що пред`явлені лише до відповідача ОСОБА_2 , задоволенню не підлягають. За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду скасуванню на підставі п.1, п.4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, як передчасних, на підставі п.1, п.4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України. При цьому, колегія суддів наголошує на тому, що відмова ОСОБА_1 в задоволенні його позовних вимог у даній цивільній справі не позбавляє його права на звернення до відповідача ОСОБА_2 з аналогічними позовними вимогами після вирішення питання щодо відшкодування завданої шкоди за рахунок страховика (відмови у виплаті страхового відшкодування, часткової виплати або ж повного відшкодування, що є підставою для стягнення з винної особи суми франшизи). Відповідно до ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч. 1 ст. 141 ЦПК України). Таким, чином судові витрати, понесені відповідачем при поданні апеляційної скарги у розмірі 5 081,03 грн., підлягають компенсації за рахунок позивача. Керуючись ст. ст. 367, 369, 374, п.п. 1, 4 ч. 1 ст. 376, ст. ст. 381, 382 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Губар Антон Леонідович, - задовольнити. Заочне рішення Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 06 березня 2017 року скасувати та ухвалити нове рішення. В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа ОСОБА_3 , про стягнення матеріальної та моральної шкоди спричиненої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди - відмовити. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати у розмірі 5 081 (п`ять тисяч вісімдесят одна) гривня 03 (три) копійки. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Повне судове рішення складено 14 травня 2021 року. Головуючий: Судді: