Постанова Київський апеляційний суд № 367/6923/18

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 вересня 2021 року місто Київ єдиний унікальний номер справи: 367/6923/18 номер провадження: 22-ц/824/5077/2021 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого - Верланова С.М. (суддя - доповідач), суддів: Мережко М.В., Савченка С.І., розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Мороза Сергія Юрійовича на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 24 грудня 2020 року у складі судді Саранюк Л.П., у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: приватне акціонерне товариство «Європейський страховий союз», про стягнення матеріальної шкоди, В С Т А Н О В И В: У жовтні 2018 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа: приватне акціонерне товариство «Європейський страховий союз» (далі - ПрАТ «Європейський страховий союз»), про стягнення матеріальної шкоди. Позовна заява мотивована тим, що 17 березня 2018 року приблизно о 19 год 55 хв. на вул. Доківській у смт Коцюбинському сталася дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП) за участю автомобіля «Ford», державний номерний знак (далі - д.н.з.) НОМЕР_1 , який належить ОСОБА_2 та транспортного засобу «Gееlу», д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_1 . Позивач зазначав, що постановою Ірпінського міського суду Київської області від 29 березня 2018 року ОСОБА_1 визнано винним у скоєнні вказаної вище ДТП, в результаті якої автомобіль «Ford», д.н.з. НОМЕР_1 , був пошкоджений, а його власнику ОСОБА_2 завдано матеріальних збитків. Вказував, що відповідно до висновку експертного дослідження №12-2/364 від 02 квітня 2018 року вартість матеріального збитку, завданого власнику автомобіля «Ford», д.н.з. НОМЕР_1 , складає 23 868 грн 02 коп., а вартість відновлювального ремонту автомобіля - 55 817 грн 35 коп. Зазначав, що з метою проведення ремонтно-відновлювальних робіт автомобіля «Ford» він звернувся до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (далі - ФОП ОСОБА_3 ) та за надані послуги останнього він поніс витрати у розмірі 55 125 грн 00 коп. Однак відповідач ОСОБА_1 не відшкодував йому матеріальну шкоду, заподіяну внаслідок ДТП. З урахуванням наведеного, ОСОБА_2 просив стягнути з ОСОБА_1 на свою користь витрати, понесені на відновлювальний ремонт автомобіля у розмірі 55 125 грн 00 коп., витрати, понесені на проведення автотоварознавчого дослідження колісного транспортного засобу (далі - КТЗ) у розмірі 1 015 грн 20 коп., витрати, пов`язані з оплатою судового збору у розмірі 704 грн 80 коп., а також витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4 200 грн 00 коп. Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 24 грудня 2020 року позов ОСОБА_2 задоволено. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на відновлювальний ремонт автомобіля у розмірі 55 125 грн 00 коп., витрати на проведення автотоварознавчого дослідження КТЗ у сумі 1 015 грн 20 коп., судовий збір у розмірі 704 грн 80 коп. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4 200 грн 00 коп. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 - адвокат Мороз С.Ю. подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 , посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права. Також представник відповідача просить вирішити питання про розподіл судових витрат, з урахуванням сплаченого відповідачем судового збору за подання апеляційної скарги та витрат на професійну правничу допомогу. Апеляційна скарга мотивована тим, що при вирішенні спору судом першої інстанції не враховано правову позицію Великої Палати Верховного Суду, яка сформульована у постанові від 04 липня 2018 року у справі №755/18006/15-ц, про те, що покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності. Вказує, що суд першої інстанції не врахував, що станом на момент ДТП цивільно-правова відповідальність відповідача була застрахована на підставі договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів від 06 квітня 2017 року, укладеного між ОСОБА_1 і ПрАТ «Європейський страховий союз», на підставі якого було видано поліс №АК/3428898, у якому встановлено ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну майну у розмірі 100 000 грн 00 коп., розмір франшизи - 00 грн 00 коп. Строк дії цього полісу з 06 квітня 2017 року по 05 квітня 2018 року. Зазначає, що позивачем не доведено, що він звертався до страховика відповідача ПрАТ «Європейський страховий союз» із заявою про виплату страхового відшкодування та отримав відмову у виплаті страхового відшкодування. Вказує, що судом першої інстанції було помилково застосовано загальні норми законодавства про відшкодування шкоди та не застосовано норми Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», які є спеціальними у даних правовідносинах. Наголошує, що зурахуванням правової позиції Великої Палати Верховного Суду, яка сформульована у постанові від 04 липня 2018 року у справі №755/18006/15-4, ОСОБА_1 , як особа, яка застрахувала свою цивільно-правову відповідальність, не є належним відповідачем у даній справі, так як належним відповідачем у даній справі може бути третя особа: ПрАТ «Європейський страховий союз». Позивач ОСОБА_2 і третя особа: ПрАТ «Європейський страховий союз» не скористалися своїм правом на подання до суду відзиву на апеляційну скаргу, своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги до апеляційного суду не направили. Згідно з ч.3 ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Відповідно до ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Оскільки в даній справі ціна позову становить 56 140 грн 20 коп., що менше ста розмірів прожиткового мінімуму, і дана справа не відноситься до тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. Відповідно до положень ч.ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав. Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Згідно з вимогами ст.264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Оскаржуване рішення суду зазначеним вимогам закону не відповідає. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що внаслідок ДТП, яка сталася 17 березня 2018 року з вини ОСОБА_1 , був пошкоджений належний ОСОБА_2 автомобіль «Ford», д.н.з. НОМЕР_1 , в результаті чого позивачу завдано матеріальних збитків, які складаються із витрат, понесених ним на проведення автотоварознавчого дослідження автомобіля у сумі 1 015 грн 20 коп. та витрат, понесених на відновлювальний ремонт автомобіля в розмірі 55 125 грн 00 коп. За таких обставин суд дійшов висновку, що заподіяна позивачу майнова шкода підлягає стягненню з відповідача на користь позивача. Проте з такими висновками суду першої інстанції погодитись не можна з таких підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 17 березня 2018 року приблизно о 19 год 55 хв. на вул. Доківській у смт Коцюбинькому сталась ДТП за участю автомобіля «Ford», д.н.з. НОМЕР_1 , який належить ОСОБА_2 та транспортного засобу «Gееlу», д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_1 . У результаті ДТП автомобіль «Ford», д.н.з. НОМЕР_1 , був пошкоджений, внаслідок чого його власнику ОСОБА_2 завдано матеріальних збитків. Постановою Ірпінського міського суду Київської області від 29 березня 2018 року ОСОБА_1 визнано винним у скоєнні даної ДТП (а.с.9-10, т.1). Судом першої інстанції встановлено, що 23 серпня 2018 року між ОСОБА_2 та Київським науково-дослідним експертно-криміналістичним центром МВС України (далі - Київський НДЕКЦ МВС України) був укладений договір про проведення автотоварознавчого дослідження. Відповідно до висновку експертного дослідження № 12-2/364 від 02 квітня 2018 року, вартість матеріального збитку автомобіля складає 23 868 грн 02 коп., а вартість відновлювального ремонту - 55 817 грн 35 коп. (а.с.13-18, т.1) За послуги Київського НДЕКЦ МВС України з визначення вартості матеріального збитку автомобіля «Ford», д.н.з. НОМЕР_1 , ОСОБА_2 сплатив 1 015 грн 20 коп., що підтверджується квитанцією № 0.0099916946 від 28 березня 2018 року (а.с.11, т.1). Установлено, що з метою проведення ремонтно-відновлювальних робіт автомобіля «Ford», д.н.з. НОМЕР_1 , позивач ОСОБА_2 звернувся до ФОП ОСОБА_3 та сплатив на користь останнього грошові кошти у розмірі 55 125 грн 00 коп., що підтверджується актом прийому-передачі виконаних робіт по ремонту автомобіля від 22 серпня 2019 року та квитанцією № 0.0.1115690261.2 від 22 серпня 2018 року (а.с.31-32, т.1). Як вбачається із наданого представником ОСОБА_1 - адвокатом Мороз С.Ю. суду першої інстанціїполісу №АК/3428898, станом на момент ДТП, тобто, на 17 березня 2018 року цивільно-правова відповідальність ОСОБА_1 була застрахована на підставі договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів від 06 квітня 2017 року, укладеного між ОСОБА_1 і ПрАТ «Європейський страховий союз». Відповідно до полісу ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну майну становить 100 000 грн 00 коп., розмір франшизи - 00 грн 00 коп. Строк дії цього полісу №АК/3428898 з 06 квітня 2017 року по 05 квітня 2018 року включно (а.с.81, т.1). Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи. Відповідно до статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). Відтак, відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»). Уклавши договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов`язання бере на себе у межах суми страхового відшкодування виконання обов`язку страхувальника, який завдав шкоди. А тому страховик, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, згідно зі статтями 3 і 5 вказаного Закону реалізує право вимоги, передбачене статтями 993 ЦК України та 27 Закону України «Про страхування», шляхом звернення з позовом до страховика, в якого завдавач шкоди застрахував свою цивільно-правову відповідальність. Аналіз вищезазначених норм права дає підстави для висновку, що власник автомобіля який постраждав внаслідок ДТП може реалізувати своє право вимоги щодо відшкодування шкоди шляхом звернення з позовом лише до страховика, в якого завдавач шкоди застрахував свою цивільно-правову відповідальність. Такий правовий висновок сформулювала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18). У відповідності до вимог ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Матеріали справи не містять доказів того, що позивач ОСОБА_2 звертався до страховика відповідача ОСОБА_1 - ПрАТ «Європейський страховий союз» із заявою про виплату страхового відшкодування та отримав відмову у виплаті страхового відшкодування, а також не довів існування передбачених договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів від 06 квітня 2017 року або Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» умов, за яких у страховика не виник обов`язок з виплати позивачу страхового відшкодування, або ж, що розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. Однак, суд першої інстанції у порушення вимоги ст.264 ЦПК України наведених вище вимог закону, обставин справи та правових висновків Великої Палати Верховного Суду, не врахував, внаслідок чого дійшов помилкового висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_2 тапоклав обов`язок із відшкодування майнової шкоди на винну у ДТП особу - відповідача ОСОБА_1 , що призвело до неправильного вирішення спору. Відповідно до ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. З огляду на викладене, рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам ст.263 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст.376 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_2 з наведених вище підстав. Згідно з ч.ч.1-3 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Відповідно до ч.1, п.2 ч.2 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача. За змістом ч.13 ст.141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. За подання апеляційної скарги відповідач ОСОБА_1 сплатив судовий збір у розмірі 1 057 грн 30 коп., що підтверджується фіскальним чеком від 02 лютого 2021 року (а.с.19, т.2). При цьому належний до сплати розмір судового збору за подання апеляційної скарги становив 1 057 грн 20 коп. Оскільки колегія суддів ухвалює нове рішення і відмовляє у задоволенні позову ОСОБА_2 , то належний до сплати розмір судового збору за подання апеляційної скарги підлягає стягненню з позивача на користь відповідача у сумі 1 057 грн 20 коп. Статтею 137 ЦПК України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. У постанові від 15 травня 2019 року (справа №308/15007/15-ц) Верховний Суд дійшов висновку, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). У суді першої інстанції та в апеляційній скарзі відповідач заявив клопотання про стягнення з позивача на свою користь понесені ним витрати на професійну правничу допомогу, що пов`язані з розглядом справи. На підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу відповідач ОСОБА_1 надав суду договір про надання правової допомоги № 4 від 29 березня 2019 року з адвокатським об`єднанням «Мороз, Торкаєнко та Партнери» (далі - АО «Мороз, Торкаєнко та Партнери»), згідно з яким АО «Мороз, Торкаєнко та Партнери» зобов`язалося на платній основі надавати ОСОБА_1 (далі - клієнт) правову допомогу, послуги адвоката з представництва прав та інтересів клієнта в судах усіх інстанцій під час розгляду даної справи (а.с.73-74, т.1). За умовами додатку № 1 до цього договору вартість складання та подання відзиву на позовну заяву у даній справі становить 3 000 грн 00 коп., вартість складання та подання заперечень у даній справі становить 3 000 грн 00 коп., вартість правової допомоги, послуги адвоката з представництва прав та інтересів клієнта в судах усіх інстанцій під час розгляду даної справи за одне судове засідання становить 2 500 грн 00 коп. (а.с.75, т.1). На виконання вказаного вище договору про надання правової допомоги № 4 від 29 березня 2019 року АО «Мороз, Торкаєнко та Партнери» пред`явило ОСОБА_1 : рахунок №5 від 29 березня 2019 року за складання та подання відзиву на позовну заяву у даній справі на суму 3 000 грн 00 коп. (а.с.76, 142, т.1); акт приймання-передачі наданих послуг від 27 червня 2019 року за яким, крім складання та подання відзиву на позовну заяву у даній справі на суму 3 000 грн 00 коп., АО «Мороз, Торкаєнко та Партнери» надало ОСОБА_1 послуги адвоката з представництва прав та інтересів клієнта у судовому засіданні 06 травня 2019 року на суму 2 500 грн 00 коп. (а.с.103, 145 т.1); рахунок №7 від 08 серпня 2019 року послуги адвоката з представництва прав та інтересів клієнта у судовому засіданні 14 серпня 2019 року на суму 2 500 грн 00 коп. (а.с.127, 146, т.1); акт приймання-передачі наданих послуг від 14 серпня 2019 року за рахунком №7 від 08 серпня 2019 року (а.с.127, 148, т.1); рахунок №1 від 09 січня 2020 року за послуги адвоката з представництва прав та інтересів клієнта у судовому засіданні 29 березня 2019 року на суму 2 500 грн 00 коп. (а.с.149, т.1); акт приймання-передачі наданих послуг від 15 січня 2020 року за послуги адвоката з представництва прав та інтересів клієнта у судовому засіданні 15 січня 2020 року на суму 2 500 грн 00 коп. (а.с.181, т.1); рахунок №2 від 05 лютого 2020 року за послуги адвоката з представництва прав та інтересів клієнта у судовому засіданні 11 лютого 2020 року на суму 2 500 грн 00 коп. (а.с.216, т.1); акт приймання-передачі наданих послуг від 11 серпня 2019 року за послуги адвоката з представництва прав та інтересів клієнта у судовому засіданні 11 лютого 2020 року на суму 2 500 грн 00 коп. (а.с.218, т.1); З матеріалів справи вбачається, що всього за надану АО «Мороз, Торкаєнко та Партнери» професійну правничу допомогу ОСОБА_1 сплатив грошові кошти у розмірі 13 000 грн 00 коп., що підтверджується: дублікатом квитанції №0.0.1313171200.1 від 01 квітня 2019 року на суму 3 000 грн 00 коп. (а.с.77, 143, т.1); дублікатом квитанції №0.0.1343507191.1 від 03 травня 2019 року на суму 2 500 грн 00 коп. (а.с.102,144, т.1); дублікатом квитанції №0.0.1432543699.1 від 11 серпня 2019 року на суму 2 500 грн 00 коп. (а.с.129, 147 т.1); дублікатом квитанції №0.0.1580104646.1 від 14 січня 2020 року на суму 2 500 грн 00 коп. (а.с.180, т.1); дублікатом квитанції №0.0.1606514738.1 від 05 лютого 2020 року на суму 2 500 грн 00 коп. (а.с.217, т.1). Аналізуючи надані відповідачем докази на підтвердження заявленого розміру витрат на професійну правничу допомогу, апеляційний суд вважає його фактичним, обґрунтованим та співмірним обсягу послуг, що були надані адвокатом відповідачу. Вказаний розмір позивач не оспорює та клопотання про його зменшення не заявив. Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає, що з позивача на користь відповідача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 13 000 грн 00 коп. Згідно з ч.3 ст.389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах (ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб) не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, визначених у п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України. Керуючись ст.ст.367, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Мороза Сергія Юрійовича задовольнити. Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 24 грудня 2020 року скасувати та ухвалити нове рішення. У задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: приватне акціонерне товариство «Європейський страховий союз», про стягнення матеріальної шкоди - відмовити. Стягнути з ОСОБА_2 » (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ) судовий збір у розмірі 1 057 грн 20 коп. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 13 000 грн 00 коп. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених у ч.3 ст.389 ЦПК України. Головуючий Судді: