Ухвала КАС ВС № 522/591/17

УХВАЛА про відмову у відкритті касаційного провадження 13 травня 2021 року м. Київ справа № 522/591/17 провадження № К/9901/16525/21 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Єзерова А.А., суддів: Бучик А.Ю., Рибачука А.І. перевіривши касаційну скаргу Одеської міської ради на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2020 року і постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 30 березня 2021 у справі №522/591/17 за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Одеської міської ради про визнання частково незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування, визнання права на безоплатну передачу у власність земельної ділянки, у с т а н о в и в: ОСОБА_1 і ОСОБА_2 звернулися до Приморського районного суду м. Одеси з позовом заявою до Одеської міської ради, в якій просили: - визнати незаконним та скасувати рішення Одеської міської ради від 21 вересня 2016 року №1114-VІІ в частині п. 86 Додатку № 2 до вказаного рішення, яким відмовлено ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки загальною площею 0,0781 га із цільовим призначенням «для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)» за адресою: АДРЕСА_1 ; - визнати за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право на безоплатну передачу у власність земельної ділянки загальною площею 0,0781 га із цільовим призначенням «для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)» за адресою: АДРЕСА_1 ; - зазначити в рішенні, що воно є підставою для розробки проекту землеустрою щодо відведення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у власність земельної ділянки загальною площею 0,0781 га із цільовим призначенням «для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)» за адресою: АДРЕСА_1 , а також рішення суду є підставою для отримання кадастрового номеру, державної реєстрації права приватної власності земельної ділянки за позивачами. Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 15 травня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 14 грудня 2017 року, позов задоволено частково. Визнано частково незаконним та скасовано рішення Одеської міської ради від 21 вересня 2016 року №1114-VII в частині п. №86 Додатку №2 до вказаного рішення, яким відмовлено ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, загальною площею 0,0781 га, із цільовим призначенням «для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)» за адресою: АДРЕСА_1 . В іншій частині вимог відмовлено. Постановою Верховного Суду провадження у справі закрито, роз`яснено позивачам, що розгляд справи віднесено до юрисдикції адміністративних судів. Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2020 року адміністративний позов залишено без розгляду в частині позовних вимог про визнання за позивачами права на безоплатну передачу у власність земельної ділянки загальною площею 0,0781 га із цільовим призначенням «для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)» за вкзааною адресою; зазначення в рішенні, що воно є підставою для розробки проекту землеустрою щодо відведення позивачам у власність земельної ділянки загальною площею 0,0781 га із цільовим призначенням «для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)» за вказаною адресою, а також рішення суду є підставою для отримання кадастрового номеру, державної реєстрації права приватної власності земельної ділянки за позивачами. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2020 року позов задоволено: визнано протиправним та скасовано рішення Одеської міської ради від 21 вересня 2016 року № 1114-VII в частині п. № 86 Додатку № 2 до вказаного рішення, яким відмовлено ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, загальною площею 0,0781 га, із цільовим призначенням «для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)» за адресою: АДРЕСА_1 . Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 30 березня 2021 року змінено мотиви, викладені у рішенні Одеського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2020 року. Одеська міська рада не погодилася з вказаними судовими рішеннями, тому звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою. Дослідивши зміст касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що у відкритті касаційного провадження у цій справі належить відмовити з огляду на таке. Згідно з імперативними вимогами ст.13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та ст. 242 КАС України висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи не можуть приймати рішення, які скасовують судові рішення або зупиняють їх виконання. Таким чином, призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз`яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав`язуючи, при цьому, нижчестоящим судам результат вирішення конкретної судової справи. Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх громадян перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб. Такий визначений законодавцем підхід до роботи Верховного Суду (формування в окремих справах конкретних правових висновків, що є обов`язковим для всіх судів та суб`єктів владних повноважень) є особливо актуальним у світлі положень ч. 5 ст. 125 Конституції України, згідно з якою адміністративні суди діють з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин. Суд враховує позицію Європейського Суду з прав людини, згідно з якою право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг; такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою. Відповідно до ч. 20 ст. 4 КАС України адміністративна справа незначної складності (малозначна справа) - адміністративна справа, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин. Згідно із п. 10 ч. 6 ст. 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи, у яких суд дійде висновку про їх незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження. Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2020 року відкрито провадження у справі та постановлено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження. За правилами п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково. Доведення вищезазначених обставин та, відповідно, права на касаційне оскарження судових рішень у справах незначної складності, покладається на особу, яка подає касаційну скаргу. Тлумачення положень вказаної норми дає підстави для висновку про те, що процесуальний закон пов`язує можливість касаційного перегляду у справах незначної складності тільки з тими юридичними фактами, вичерпний перелік яких викладений у пп. "а", "б", "в" та "г" п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Вказані критерії прийнятності касаційної скарги встановлені задля можливості забезпечення Верховним Судом ключової мети касаційного перегляду - виправлення судових помилок та усунення недоліків судочинства, що призвели до порушення прав учасників справи. Тож касаційний перегляд за своєю сутністю має екстраординарний характер і спрямований на забезпечення гарантій справедливого судового розгляду, які становлять зміст конституційного принципу верховенства права. Процесуальний закон передбачає умови, за наявності яких справи незначної складності можуть переглядатися в касаційному порядку. Такими умовами можуть бути обставини, які виділяють вимоги скаржника якимись особливими, рідкісними чи унікальними ознаками, завдяки чому вони виокремлюються із загального ряду. Касаційну скаргу обґрунтовано відсутністю правового висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах. Одеська міська рада вважає, що формування правової позиції Верховним Судом у цій справі має виняткове значення для суб`єкта владних повноважень, оскільки саме міська рада наділена повноваженнями щодо відведення земельних ділянок у приватну власність. При цьому у касаційній скарзі наголошено, що, на переконання Одеської міської ради, основним питанням, яке підлягає вирішенню у межах розгляду цієї справи, є порядок та межі застосування ч.ч. 1, 6, 7 ст. 118 Земельного кодексу України під час вирішення питання про надання земельних ділянок у приватну власність. Проте колегія суддів вважає необґрунтованими вказані посилання Одеської міської ради, оскільки Верховний Суд регулярно вирішує питання застосування положень ст. 118 Земельного кодексу України під час вирішення питання про надання земельних ділянок у приватну власність. Отже, скаржником належним чином не обґрунтовано, в чому саме полягає фундаментальне значення саме цієї справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб`єктів правовідносин. Cкаржник вважає, що суди попередніх інстанцій помилково віднесли цю справу до категорії незначної складності, але Верховний Суд вважає необґрунтованим таке посилання, оскільки з огляду на приписи п. 10 ч. 6 ст. 12 КАС України і, з урахуванням предмету позову, характеру правовідносин, складності справи, суд першої інстанції скористався своїм дискреційним повноваженням на віднесення справи до категорії справ незначної складності, оскільки позовні вимоги не належать до вичерпного переліку справ, які повинні розглядатися винятково за правилами загального позовного провадження. Посилання скаржника на те, що під час розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження неможливо належно дослідити надані суду докази та документи, які мають значення для правильного вирішення справи є невмотивованими, оскільки учасники справи не обмежені в праві надання суду всіх наявних у них доказів та документів для підтвердження своєї позиції, а суд у випадку необхідності має повноваження для переходу із спрощеного позовного провадження у загальне позовне провадження. При цьому, відповідачем не надано належного обґрунтування порушення судом процесуального права в частині дослідження доказів, яке могло б унеможливити правильне вирішення справи. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню. Враховуючи, що оскаржені судові рішення прийнято у справі незначної складності, передбачені п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України виняткові обставини відсутні, у відкритті касаційного провадження у цій справі необхідно відмовити. Керуючись статтями 328, 333, 359 КАС України, суд у х в а л и в:

1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Одеської міської ради на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2020 року і постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 30 березня 2021 у справі №522/591/17.

2. Копію ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами надіслати скаржнику. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена. Суддя-доповідач А.А. Єзеров Суддя А.Ю. Бучик Суддя А.І. Рибачук