Постанова 4824 № 757/37171/20-ц

Постанова Іменем України Єдиний унікальний номер справи 757/37171/20-ц Номер провадження 22-ц/824/7769/2021 Головуючий у суді першої інстанції О.Л. Бусик Доповідач у суді апеляційної інстанції Л.Д. Поливач 12 травня 2021 року місто Київ Номер справи 757/37171/20-ц Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Поливач Л.Д. (суддя - доповідач), суддів: Стрижеуса А.М., Шкоріної О.І. секретар судового засідання: Сіра Ю.М. учасники справи: позивач Фонд гарантування вкладів фізичних осіб відповідач Акціонерне товариство Акціонерний комерційний банк «Аркада», відповідач Товариства з обмеженою відповідальністю «Будеволюція» відповідач ОСОБА_1 відповідач ОСОБА_2 розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на рішення Печерського районного суду міста Києва від 05 березня 2021 року, ухвалене у складі судді Бусик О.Л., в приміщенні Печерського районного суду міста Києва, повне рішення складене 15.03.2021, в с т а н о в и в : У серпні 2020 року Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) звернувся до суду із позовом до Акціонерного товариства «Акціонерний комерційний банк «Аркада» (далі - АТ «АКБ «Аркада», Банк), Товариства з обмеженою відповідальністю «Будеволюція» (далі - ТОВ «Будеволюція»), ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Остапчук Н.В., Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Снігова К.В., Національний банк України (далі - НБУ), про визнання недійсними договорів, скасування реєстраційних дій та записів. Свої позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що рішеннями правління НБУ від 06 серпня 2020 року АТ «АКБ «Аркада» віднесено до категорії проблемних, запроваджено особливий режим контролю та призначено куратора. Рішенням Фонду від 10 серпня 2020 року призначено уповноважених працівників Фонду для проведення аналізу дотримання Банком вимог щодо формування та ведення бази даних про вкладників та моніторингу його активних операцій, а рішенням від 25 серпня 2020 року АТ «АКБ «Аркада» віднесено до категорії неплатоспроможним, запроваджено тимчасову адміністрацію та делеговано повноваження тимчасового адміністратора Банку. Зазначив, що під час здійснення вказаних вище функцій, Фондом було встановлено, що 10 вересня 2019 року ТОВ «Будеволюція», яке є пов`язаною з АТ «АКБ «Аркада» особою, оскільки ними створено спільний фонд фінансування будівництва, та ОСОБА_1 укладено договір позики на суму 260000000,00 грн. З метою забезпечення виконання зобов`язань за вищевказаним договором позики, 10 вересня 2019 року між Банком та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки, згідно з умовами якого АТ «АКБ «Аркада» передало в іпотеку нежитловий будинок - комплекс приміщень, загальною площею 14102,9 кв.м та земельну ділянку, площею 0,5283 га, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 . При цьому, Фонд вказує, що відповідач ОСОБА_1 набув право власності на вказані предмети іпотеки в результаті звернення стягнення на вказане нерухоме майно в позасудовому порядку, шляхом задоволення вимог іпотекодержателя, після чого 30 липня 2020 року останній передав нежитловий будинок - комплекс приміщень, загальною площею 14102,9 кв.м та земельну ділянку, площею 0,5283 га, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , в іпотеку відповідачу ОСОБА_2 . Позивач вважає, що оспорюваний договір позики від 10 вересня 2019 року укладено на вкрай невигідних для позичальника ТОВ «Будеволюція» умовах - зі сплатою завищених штрафних санкцій в розмірі 100% загальної суми заборгованості у випадку невиконання умов цього договору більш ніж на один день, крім того, внаслідок укладення додаткової угоди 25 лютого 2020 року зменшено строк повернення позики із жовтня на 01 березня 2020 року, без згоди Банку. Разом з тим, дії АТ «АКБ «Аркада», який має проблеми з ліквідністю, у змові з пов`язаною особою забудовником - ТОВ «Будеволюція», по передачі в іпотеку будівлі свого головного офісу, є економічно недоцільними та фактично призвели до втрати майна Банку. Оскільки на переконання позивача, зазначені вище правочини спрямовані на виведення активів з Банку, який має проблеми з ліквідністю, та є такими, що суперечать інтересам держави і суспільства, вчинені протягом року до дня запровадження тимчасової адміністрації, а також укладені на вкрай невигідних умовах для забудовника ТОВ «Будеволюція» та Банку, позивач на виконання положень статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» був змушений звернутись до суду із даним позовом, відповідно до вимог якого просив суд: - визнати недійсними договір позики №43/09/19 від 10 вересня 2019 року, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «Будеволюція» з усіма змінами і доповненнями; - визнати недійсним іпотечний договір від 10 вересня 2019 року, укладений між ОСОБА_1 та АТ «АКБ «Аркада» з усіма змінами і доповненнями; - визнати недійсним договір іпотеки №427 від 30 липня 2020 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ; - скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 53218710 від 21 липня 2020 року 09:51:49, приватний нотаріус Снігова К.В., Київський міський нотаріальний округ, м. Київ, іпотечний договір, серія та номер 1352, виданий 10 вересня 2019 року, видавник: Снігова К.В. приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу; додаткова угода №01-03/2020, серія та номер 338, виданий12 березня 2020 року, видавник Снігова К.В. приватний нотаріус Київського місткого нотаріального округу та відповідний запис 37403863, вчинений 21 липня 2020 року ірішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 53218710 від 21 липня 2020 року 09:51:49, приватний нотаріус Снігова К.В., Київський міський нотаріальний округ, м. Київ, іпотечний договір, серія та номер 1352, виданий 10 вересня 2019 року, видавник: Снігова К.В. приватний нотаріус Київського міського нотаріального округ; додаткова угода № 01-03/2020, серія та номер 338, виданий 12 березня 2020 року, видавник: Снігова К.В. приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу та відповідний запис №37404381, вчинений 21 липня 2020 року; - скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 53389203 від 30 липня 2020 року 20:00:03, приватний нотаріус Остапчук Н.В., Київський міський нотаріальний округ, м. Київ, договір іпотеки, серія та номер 427, виданий 30 липня 2020 року, видавник Остапчук Н.В., приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу та відповідний запис №37559038, вчинений 30 липня 2020року і рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 53389410від 30 липня 2020 року 20:34:53, приватний нотаріус Остапчук Н.В., Київський міський нотаріальний округ, м. Київ, договір іпотеки, серія та номер 427, виданий 30 липня 2020 року, видавник Остапчук Н.В., приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу та відповідний запис №37559233, вчинений 30 липня 2020 року; - скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 53388527 від 30 липня 2020 року 18:51:13, приватний нотаріус Остапчук Н.В., Київський міський нотаріальний округ, м. Київ, договір іпотеки, серія та номер 427, виданий 30 липня 2020 року, видавник Остапчук Н.В., приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу та відповідний запис №37558460, вчинений 30 липня 2020 року і рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 53388927від 30 липня 2020 року 19:24:10, приватний нотаріус Остапчук Н.В., Київський міський нотаріальний округ, м. Київ, договір іпотеки, серія та номер 427, виданий 30 липня 2020 року, видавник Остапчук Н.В., приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу та відповідний запис №37558801, вчинений 30 липня 2020 року. Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 05 березня 2021 року Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись із даним рішенням суду Фонд подав апеляційну скаргу, у якій посилався на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин справи при вирішенні спору, а також на невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, у зв`язку із чим просив скасувати вказане рішення суду першої інстанції та ухвалити у справі нове, яким позов Фонду задовольнити у повному обсязі. В обґрунтування поданої скарги заявник вказував, що суд першої інстанції, посилаючись на те, що визначальним фактором застосування положень ст.233 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) має бути аналіз того, що за відсутності тяжкої обставини конкретний правочин саме з конкретними умовами не був би укладений, загалом не вбачав за доцільне давати оцінку умовам вчинених правочинів, що в свою чергу свідчило про неповне з`ясування обставин справи. При цьому, зробивши висновок про неналежний спосіб захисту позивача, який полягав у обґрунтуванні позову положеннями ст.228 ЦК України, місцевий суд не взяв до уваги, що у відповідності до частини третьої зазначеної норми передбачено можливість визнання нікчемного правочину недійсним саме судом. Водночас, заявник послався на те, що без належного аналізу та обґрунтування залишилися доводи Фонду про зміну обсягу зобов`язання між кредитором та боржником без згоди майнового поручителя, а також судом загалом неправомірно було надано оцінку відсутності ознак нікчемності оспорюваних правочинів, визначених статтею 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». У судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник позивача - ОСОБА_3 підтримав подану апеляційну скаргу, просив задовольнити її з викладених у ній підстав. Представник третьої особи - Національного банку України Перевертун В.Г., представник відповідача АТ «АКБ «Аркада» - Остафійчук М.В. подану Фондом апеляційну скаргу підтримали та просили суд про її задоволення. Представник відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_4 та представник відповідача ОСОБА_5 - ОСОБА_6 у судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечували та просили суд відмовити у її задоволенні, а оскаржуване рішення Печерського районного суду міста Києва від 05 березня 2021 року залишити без змін, як законне та обґрунтоване. Водночас підтримали викладені у своїх відзивах на апеляційну скаргу заперечення проти доводів апеляційної скарги Фонду. Представник відповідача ТОВ «Будеволюція» та треті особи - Приватні нотаріуси Київського міського нотаріального округу Остапчук Н.В. та ОСОБА_7 у судове засідання не з`явилися, про час, дату та місце розгляду справи повідомлялись судом належним чином. Будь-яких заяв, клопотань до суду апеляційної інстанції на час розгляду справи від останніх не надходило, своїм правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу не скористалися. З урахуванням зазначеного, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності нез`явившихся осіб з урахуванням вимог ч.2 ст.372 ЦПК України, оскільки неявка вказаних осіб в судове засідання не унеможливлює встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи та не перешкоджає розгляду даної справи. Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення осіб, які з`явилися у судове засідання, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість судового рішення в межах апеляційного оскарження, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне. Частиною першою статті 367 ЦК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково доданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно із частиною першою статті 376 ЦК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Вказаним вимогам закону рішення суду першої інстанції у даній справі повністю відповідає. Так, відмовляючи позивачу у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із недоведеності позивачем наявності існування підстав для визнання оспорюваних правочинів недійсними на підставі ст.ст.228, 233 ЦК України. А саме, вказав, що в ході розгляду справи судом Фондом у встановленому порядку не було доведено наявності існування при укладенні спірних правочинів тяжких обставин та вкрай невигідних умов вчинення правочину для однієї із їх сторони (Банку та пов`язаної із нею особою - ТОВ «Будеволюція»). Також, вказав, що позивачем не було надано доказів в підтвердження своїх посилань, що спірні правочини є такими, що порушують публічний порядок та, за сукупності об`єктивної та суб`єктивної ознак, підпадають під дію ст. 228 ЦК України, а також не було доведено й існування умислу сторін (сторони) на досягнення протизаконного результату та вину відповідачів. Переглянувши вказане рішення в апеляційному порядку, колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції та вважає їх цілком законними та обґрунтованими, з огляду на наступне. Як було встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, між АТ «АКБ «Аркада», яке взяло на себе зобов`язання фінансування будівництва та забудовником ТОВ «Будеволюція» укладено договір від 19 травня 2014 року, з урахуванням низки додаткових угод, регламенту та порядку, щодо спорудження об`єктів житлового та соціально-побутового призначення між АДРЕСА_2 та згідно з протоколом засідання правління АТ АКБ «Аркада» від 29 травня 2017 року, сторонами затверджено правила фонду фінансування будівництва виду А «Патріотика» за програмою ТОВ «Будеволюція» із змінами. Як вбачається із рішення комісії з питань визначення пов`язаних із банком осіб і перевірки банків із такими особами НБУ від 10 липня 2017 року, залишеним без змін рішенням комітету з питань нагляду та регулювання діяльності банків, наглядів (оверсайду) платіжних систем НБУ від 18 серпня 2017 року, визначено пов`язаним із АТ АКБ «Аркада», в тому числі й ТОВ «Будеволюція». Також встановленоно, що 10 вересня 2019 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Будеволюція» укладено договір позики на суму 260000000,00 грн (еквівалент 10388959,86 доларів США), з урахуванням додаткової угоди від 25 лютого 2020 року, строком повернення її частинами щомісяця в сумі по 415 558,00 доларів США, не пізніше 14 березня 2022 року на умовах сплати 18,63 % річних. 10 вересня 2019 року з метою забезпечення виконання зобов`язань за вищевказаним договором позики, між ОСОБА_1 та АТ АКБ «Аркада» укладено договір іпотеки, з урахуванням змін, внесених додатковою угодою від 12 березня 2020 року, предметом якого є нежитловий будинок - комплекс приміщень, загальною площею 14102,9 кв.м та земельна ділянка, площею 0,5283 га, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , вчинення якого попередньо погоджено рішенням наглядової ради Банку від 06 вересня 2019 року. Разом з тим, як вбачається з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №220362167 від 14 серпня 2020 року, державна реєстрація права власності на вказане вище нерухоме майно здійснена 21 липня 2020 року за ОСОБА_1 на підставі іпотечного договору від 10 вересня 2019 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сніговою К.В. Також із згаданої довідки вбачається, що приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Остапчук Н.В. 30 липня 2020 року здійснено державну реєстрацію іпотеки на підставі договору від 30 липня 2020 року, укладеного між ОСОБА_1 (іпотекодавець) та ОСОБА_2 (іпотекодержатель) з метою забезпечення виконання зобов`язань за договором позики від 09 вересня 2019 року на суму 205000000,00 грн із строком виконання основного зобов`язання - 10 серпня 2020 року, предметами іпотеки є нежитловий будинок - комплекс приміщень, загальною площею 14102,9 кв.м та земельна ділянка, площею 0,5283 га, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 . Також, судом встановлено, що 10 серпня 2020 року призначено уповноважених працівників Фонду, до повноважень якого належить проведення аналізу дотримання АТ АКБ «АРКАДА» вимог Фонду щодо формування та ведення Банком бази даних про вкладників та моніторингу його активних операцій. Рішенням Фонду від 25 вересня 2020 року припинено тимчасову адміністрацію в АТ АКБ «Аркада» з 24 вересня 2020 року, відкликано повноваження тимчасового адміністратора, розпочато процедуру ліквідації Банку, призначено уповноважену особу Фонду та делеговано всі повноваження ліквідатора АТ АКБ «Аркада». Частинам першою та другою статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах. Згідно з пунктом першим частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Відповідно до статті 4 ЦК України органи державної влади України можуть видавати нормативно-правові акти, що регулюють цивільні відносини, лише у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом. Згідно з положеннями частини першої, а також пункту другого частини другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема визнання правочину недійсним. У відповідності до положень статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. За змістом статтей 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики). Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (ч.1 ст.1046 ЦК України). За змістом статті 546 ЦК України, виконання зобов`язання може забезпечуватися, в тому числі заставою. При цьому, частина перша статті 575 ЦК України визначає, що іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи. Відповідно до статті 7 Закону України від 05 червня 2003 року №898-IV «Про іпотеку» (далі - Закон № 898-IV) за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання. Також, статтею 11 цього Закону встановлено, що майновий поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов`язання виключно в межах вартості предмета іпотеки Приписами статті 629 ЦК України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами. Так, звертаючись до суду із даним позовом та обґрунтовуючи свої вимоги про визнання недійсними укладених правочинів, Фонд посилався на те, що останні були вчинені з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства та надає підстави для визнання правочину недійсним в порядку ст.228 ЦК України. Водночас вказав, що з аналізу умов, на яких вчинені оспорювані правочини, убачається, що вони були укладені на вкрай невигідних умовах для забудовника банку, який поручився за виконання такого зобов`язання, що в свою чергу надає підстави для визнання правочину недійсним в порядку ст.233 ЦК України. Отже, зі змісту позовних вимог банку убачається, що правовою підставою для визнання недійсними укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ «Будеволюція» договору позики №43/09/19 від 10 вересня 2019 року, а також Іпотечного договору від 10 вересня 2019, що укладений між Банком та ОСОБА_1 , позивач у своїй позовній заяві визначав ст.ст.233 та 228 ЦК України. Але при цьому, зауважив, що вказаний договір іпотеки було вчинено протягом року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку. Так, відповідно до вимог частини першої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України). Як передбачено частинами першою та третьою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та у разі задоволення позовних вимог зазначати у судовому рішенні, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Вказаний правовий висновок узгоджуються з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 27 листопада 2018 року у справі №905/1227/17 (провадження № 12-112гс18). Частиною першою статті 3 Закону України від 23 лютого 2012 року №4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі - Закон №4452-VI) передбачено, що Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом. У відповідності до пункту третього частини другої статті 46 вказаного Закону, з дня призначення уповноваженої особи Фонду строк виконання всіх грошових зобов`язань банку та зобов`язання щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів) вважається таким, що настав. Статтею 38 Закону №4452-VI встановлено, що протягом дії тимчасової адміністрації Уповноважена особа Фонду зобов`язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті. Як передбачено частиною третьою статті 38 Закону№4452-VI, правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав: 1) банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов`язання без встановлення обов`язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог; 2) банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов`язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим; 3) банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов`язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору; 4) банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна; 5) банк прийняв на себе зобов`язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність»; 6) банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; 7) банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; 8) банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов`язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України. Фонд: 1) протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів; 2) вживає заходів до витребування (повернення) майна (коштів) банку, переданого за такими договорами; 3) має право вимагати відшкодування збитків, спричинених їх укладенням. У разі отримання повідомлення Фонду про нікчемність правочину на підставах, передбачених частиною третьою цієї статті, кредитор зобов`язаний повернути банку майно (кошти), яке він отримав від такого банку, а у разі неможливості повернути майно в натурі - відшкодувати його вартість у грошових одиницях за ринковими цінами, що існували на момент вчинення правочину. Так, за змістом частини першої статті 233 ЦК України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину. Як роз`яснено у пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі статті 233 ЦК України, якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася. Тяжкими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи, членів її сім`ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин. Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки. Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах. Як свідчить тлумачення частини першої статті 233 ЦК України умовами, існування яких надає підстави особі звертатися до суду, а суду - виносити рішення про визнання правочину недійсним є: а) наявність тяжкої обставини, що «змусила» особу вчинити правочин; б) те, що цей правочин було вчинено на вкрай невигідних умовах. Тобто для визнання правочину недійсним, на підставі частини першої статті 233 ЦК України, необхідна сукупність вказаних умов. Такий висновок підтверджується вживанням законодавцем в частині першій статті 233 ЦК України сполучника «і», за допомогою якого відбувається поєднання вказаних умов. Такі правочини мають дефекти волі і здійснюються за таких обставин, коли особа змушена вчинити правочин на невигідних для себе умовах. Виходячи із системного аналізу вказаних норм, визнання правочину недійсним на підставі приписів статті 233 ЦК України пов`язане із доведеністю наявності чи відсутності власного волевиявлення в особи на його вчинення на тих умовах, за яких був укладений правочин. Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у своїх постановах від 06 травня 2020 року у справі №522/2189/17-ц та від 12 січня 2021 року у справі №640/7901/17. Тобто, як вірно зазначив у своєму рішенні суд першої інстанції, для того щоб правочин було визнано недійсним з підстав, передбачених статтею 233 ЦК України, позивачу в сукупності необхідно послатися на такі підстави, які будуть використанні в суді як докази, зокрема: 1) наявність в особи, що вчиняє правочин, тяжких обставин: хвороба, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини; 2) правочин повинен бути вчинений саме для усунення та/або зменшення тяжких обставин; 3) правочин повинен бути вчинений особою добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки; 4) особа повинна усвідомлювати свої дії, але вимушена це зробити через тяжкі обставини. При цьому, необхідним критерієм для визнання правочину недійсним з передбачених вище підстав, є доведення в судовому засіданні нерозривного причинно-наслідкового зв`язку між тяжкими обставинами та вчиненням спірного правочину, який вчиняється виключно для усунення та/або зменшення тяжких обставин, тобто основний акцент необхідно зробити на об`єктивній та суб`єктивній стороні. Що стосується вкрай невигідних умов, то слід враховувати, що ці невигідні умови безпосередньо мають бути пов`язані з обставинами вчинення правочину. Тобто внаслідок вчинення такого правочину особа отримує можливість вирішити ту проблему (усунути тяжку обставину), яка змусила її це зробити. Також, умови правочину повинні бути не просто невигідними, а вкрай невигідними. Тобто такі умови мають бути явно кабальними для особи. Хоча ЦК України і не встановлює, чого саме мають стосуватися умови правочину, однак з аналізу цієї норми випливає, що це насамперед ціна або інші обтяжливі для особи обов`язки. Отже, для доведення вкрай невигідних умов вчинення правочину особа, яка оскаржує правочин, також має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах. Тяжка обставина є оціночною категорією і має визнаватися судом з урахуванням всіх обставин справи. Правочини, що вчиняються особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, характеризуються тим, що особа їх вчиняє добровільно, усвідомлює свої дії, але вимушена це зробити через тяжкі обставини. Таким чином, з урахуванням вищевикладеного для визнання правочину недійсним з підстав, передбачених ст.233 ЦК України заявнику необхідно було довести належними та допустимими доказами наявність двох обставин - тяжких обставин та вкрай невигідних умов вчинення правочину. Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Статтею 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Згідно статті 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. У статті 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Оскільки процесуальне законодавство передбачає, що обставини цивільних справ з`ясовуються судом на засадах змагальності, в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів, колегія суддів дійшла висновку, що за відсутності доказів на підтвердження наявності вказаних вище обставин, які спонукали відповідачів до укладення оспорюваних правочинів, суд першої інстанції обґрунтовано відхилив твердження позивача про укладення їх на вкрай невигідних для Банку та ТОВ «Будеволюція» умовах за недоведеності таких обставин належними та допустимими доказами. Водночас, суд у своєму рішенні правильно вказав на те, що Фонд, звертаючись до суду із вказаним позовом безпідставно послався на те, що ТОВ «Будеволюція», укладаючи спірний договір позики від 10 вересня 2019 року, діяло на вкрай невигідних для себе умовах, через те, що п. п. 9.8.-9.12. вказаного договору встановлені явно завищені та вкрай невигідні для позичальника штрафні санкції, зокрема за затримку по оплаті більш ніж на один день - штраф становить 100 % від загальної суми заборгованості. Вказані висновки повністю відповідають вимогам закону, так як визначена сторонами санкція, яка встановлює відповідальність за порушення позичальником умов договору, у вигляді неустойки у виниклих між сторонами правовідносинах відіграє саме компенсаційну функцію, що є метою будь-якого засобу забезпечення виконання зобов`язання боржником, а не встановлює позичальнику плату за користування отриманих у позику грошових коштів. А тому, при належному виконанні договірних зобов`язань штрафні санкції у вказаному вигляді не застосовуються. Крім того, колегія суддів вказує, що згідно умов договору позики №43/09/18 від 10 вересня 2019 року, укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ «Будеволюція», сторонами було погоджено розмір відсотків за користування отриманими у борг грошовими коштами у розмірі 18,63% річних від суми неповернутої суми позики, відповідно до строків та умов, що вказані у розділі 3 та 7 цього договору. За загальним правилом недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У такому випадку визнання цього правочину недійсним судом не вимагається (ч. 2 ст. 215 ЦК України). Недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини (ст. 217 ЦК України). Отже, з урахуванням вищенаведеного, за результатами розгляду поданої Фондом апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження доводи заявника щодо помилковості висновків суду про недоведеність факту укладення договорів позики та іпотеки від 10 вересня 2019 року на вкрай невигідних умовах, оскільки сторони правочину погодили їх істотні умови. Будь-які докази впливу на ТОВ «Будеволюція» чи АТ «АКБ «Аркада» з боку іншої сторони - позикодавця та заставодержателя ОСОБА_1 під час укладення оскаржуваних правочинів, як в ході розгляду справи у суді першої, так і апеляційної інстанцій надано не було. Водночас, перевіривши доводи заявника, що викладені у апеляційній скарзі, щодо правильності висновків місцевого суду у частині з`ясування наявності підстав для визнання спірних правочинів недійсними на підставі статті 228 ЦК України, апеляційний суд дійшов наступних висновків. Так, у відповідності до положень статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Публічним порядком є правопорядок держави, як основоположні принципи, що складають основу існуючого у ньому строю (стосуються його незалежності, цілісності, самостійності і недоторканості загальних конституційних прав, свобод, гарантій, тощо). Статтею 228 ЦК України визначено коло правочинів, які є нікчемними. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об`єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об`єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об`єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. Об`єктивна ознака такого правочину повинна вказувати на його суперечність публічно-правовим актам держави (Конституції України, валютного, митного, податкового, антимонопольного законодавства тощо), які визначають основи державного ладу, політичної системи, економічної безпеки держави. Суб`єктивна ознака правочину, що порушує публічний порядок, повинна полягати у спрямованості дії сторін (сторони) на досягнення протиправного результату та вказувати на умисне його вчинення. При кваліфікації правочину за статею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. У разі, якщо йдеться про підтвердження вини, яка повинна братися до уваги при визнанні правочинів такими, що порушують публічний порядок, саме суд повинен визначати, які докази слід вважати достатніми для підтвердження вини в тому чи іншому випадку. Як вірно зазначив суд першої інстанції у своєму рішенні, згідно зі статтею 219 Кримінального кодексу України під доведенням до банкрутства треба розуміти дії умисні, з корисливих мотивів, іншої особистої заінтересованості або в інтересах третіх осіб вчинення громадянином - засновником (учасником) або службовою особою суб`єкта господарської діяльності дій, що призвели до стійкої фінансової неспроможності суб`єкта господарської діяльності, якщо це завдало великої матеріальної шкоди державі чи кредитору. Приписами п.п.3.2 Методичних рекомендацій щодо виявлення ознак неплатоспроможності підприємства та ознак дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства, які затверджені наказом Міністерства економіки України № 14 від 19 січня 2006 року, в редакції 26 жовтня 2010 року, наведено визначення ознак дій з доведення до банкрутства. Також п.3 вказаних Методичних рекомендації наведено коло суб`єктів, які уповноважені проводити аналіз при визначенні ознак дій з доведення до банкрутства: це - власники, органи, уповноважені управляти майном, або особи, які заінтересовані в отриманні інформації щодо діяльності підприємства (державний орган з питань банкрутства, арбітражний керуючий, органи податкової служби, керівництво). Визначення ознак дій з доведення до банкрутства здійснюється за період, що починається за три роки до дати порушення справи про банкрутство, у разі наявності ознак неправомірних дій відповідальних осіб боржника, що призвели до його стійкої фінансової неспроможності, у зв`язку з чим боржник був не в змозі задовольнити в повному обсязі вимоги кредиторів або сплатити обов`язкові платежі. Віднесення правочинів, які порушують публічний порядок, до нікчемних означає безумовне позбавлення правового захисту осіб, яких цим правочином передбачалося наділити правами. Таке позбавлення диктується необхідністю збереження публічного порядку, що є важливим для суспільства в цілому. Як було встановлено судом, спірні договори позики та іпотеки від 10 вересня 2019 року, укладено між відповідачами, за своїм змістом є правочинами, а саме - окремими юридичними діями, спрямованими на досягнення цивільно-правових результатів, здійсненням у тому числі й господарської діяльності однієї із сторін договорів, не містять умов, спрямованих на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності, або умов, спрямованих на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об`єктами права власності українського народу (стаття 14 Конституції України), чи на відчуження викраденого майна та не порушують правового режиму вилучених з обігу або обмежених в обігу об`єктів цивільного права тощо. Передано в іпотеку Банком нерухоме майно було набуто ОСОБА_1 внаслідок використання свого права, як іпотекодержателя, Банком реалізовано своє право іпотекодавця, ТОВ «Будеволюція» отримало кошти за договором позики. Як вірно вказав у своєму рішення суд, спірне майно вибуло з власності АТ АКБ «Аркада» не внаслідок його безоплатної передачі, оскільки договори іпотеки такого порядку не передбачають, а наслідком звернення стягнення на предмет іпотеки є задоволення своїх вимог іпотекодержателем та кредитором за основним зобов`язанням, при цьому за змістом частини другої статті 11 Закону № 898-IV, у разі задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок предмета іпотеки майновий поручитель набуває права кредитора за основним зобов`язанням. Згідно зі статтею 44 Господарського кодексу України підприємництво здійснюється, зокрема, на підставі вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності та власного комерційного ризику. У відповідності до положень статті 627 ЦК України, статті 6 цього ж Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Суб`єкт підприємницької діяльності вправі самостійно вибирати спосіб здійснення ним підприємницької діяльності, здійснюючи її на свій ризик, і самостійно відповідати за результати своїх дій, він вільний у виборі напрямків і методів роботи, незалежний у прийнятті рішень, діє своєю волею та за своїми інтересами, вільний у встановленні прав і обов`язків по договорам, що укладаються, у визначенні будь-яких умов договорів, що не суперечать закону. Отже, відхиляючи доводи позивача щодо відсутності будь-якого економічного сенсу чи економічної доцільності під час укладення Банком із ОСОБА_1 іпотечного договору від 10 вересня 2019 року, суд першої інстанції правильно зауважив, що такі обставини як наявність чи відсутність економічного ефекту від укладених в ході підприємницької діяльності договорів та зростання договірних зобов`язань суб`єкта підприємницької діяльності є комерційним ризиком і суб`єкт підприємницької діяльності повинен самостійно нести відповідальність за власні комерційні ризики. Таким чином, висновки суду першої інстанції про те, що позивачем не було надано доказів, що спірні правочини є таким, що порушують публічний порядок та, за сукупності об`єктивної та суб`єктивної ознак, підпадають під дію статті 228 ЦК України, є правильними. Разом з тим, Фондом не доведено й існування умислу сторін (сторони) на досягнення протизаконного результату та вину відповідачів, а також належних та допустимих доказів на підтвердження його доводів того, що передані Банком в іпотеку ОСОБА_1 спірне нерухоме майно, а саме: нежитловий будинок - комплекс приміщень, загальною площею 14 102,9 кв. м та земельну ділянку, площею 0,5283 га, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , було єдиними активом останнього. Водночас, Фондом в ході розгляду справи судом першої інстанції також не було надано жодного доказу того, що саме укладення спірних договорів могло вплинути на визнання банку неплатоспроможним або спричинити неможливість виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами, тобто позивачем не доведено причинно-наслідкового зв`язку між укладенням 10 вересня 2019 року оспорюваних договорів позики та іпотеки, та визнання АТ АКБ «Аркада» неплатоспроможним саме через відчуження вказаної нерухомості, у зв`язку з чим висновки суду першої інстанції щодо відсутності підстав для визнання вказаних договорів недійсними у відповідності до статті 228 ЦК України також є правильними. Так, у своїй позовній заяві Фонд, як на одну з підстав для визнання недійсними спірних правочинів, посилався на положення статті 228 ЦК України, а також звертав увагу на те, що спірний договір іпотеки від 10 вересня 2020 року також містить ознаки нікчемності з огляду на положення статті 28 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Що стосується зазначених Фондом у позовній заяві існування обставин нікчемності вищевказаного договору іпотеки від 10 вересня 2019 року, то суд першої інстанції вірно послався на те, що за результатами перевірки, здійсненої відповідно до статті 38 Закону № 4452-VI, виявляються правочини, які є нікчемними в силу приписів (на підставі) закону. При виявленні таких правочинів Фонд, його уповноважена особа чи банк не наділені повноваженнями визнавати або встановлювати правочини нікчемними. Відповідний правочин є нікчемним не за рішенням уповноваженої особи Фонду, а відповідно до закону. Такий правочин є нікчемним з моменту укладення на підставі ч.2 ст.215 ЦК України та ч.3 ст.38 Закону №4452-VI. Наслідки нікчемності правочину також настають для сторін у силу вимог закону. Рішення уповноваженої особи Фонду не є підставою для застосування таких наслідків. Таке рішення є внутрішнім розпорядчим документом, прийнятим уповноваженою особою, що здійснює повноваження органу управління банку. З огляду на викладене визнання нікчемного правочину недійсним не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та в мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину. Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17, провадження № 12-304гс18. Крім того, у пунктах 69-73 постанови Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц (провадження № 14-90цс19) зазначено, що кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (статті 15, 16 ЦК України). Цивільне право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (абзац перший частини другої статті 215 ЦК України). Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину. Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що за змістом статті 228 ЦК України правочини, який порушують публічний порядок, є нікчемними, а тому позовна вимога Фонду про визнання недійсним нікчемного договору, що ґрунтується на посиланнях на вищевказану норму закону, не може бути задоволена, оскільки позивач просив застосувати неналежний спосіб захисту. Колегія суддів апеляційної інстанції також погоджується з наведеними висновками суду щодо недоведеності і безпідставності позовних вимог про визнання правочину недійсним, з огляду на відсутність в ньому ознак, які визначені частиною третьою статті 228 ЦК України, оскільки під час вирішення даного спору позивачем не було доведено у чому конкретно полягали завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення угоди, якою із сторін і в якій мірі виконано угоду, протиправні наслідки цієї угоди. При цьому, не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги Фонду про те, що без належного аналізу та обґрунтування залишилися доводи Фонду про зміну обсягу зобов`язання між кредитором та боржником без згоди майнового поручителя, оскільки вказані обставини були належним чином досліджені судом першої інстанції під час розгляду справи. Зокрема, суд вірно вважав безпідставними доводи Фонду про те, що зміна строку повернення позики є підставою для визнання договору іпотеки від 10 вересня 2019 року недійсним, оскільки незалежно від зміни основного зобов`язання, іпотекодавець несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов`язання виключно в межах вартості предмета іпотеки. З матеріалів справи убачається, що додатковою угодою №1 до договору позики сторони погодили змінити порядок повернення позичкових коштів, встановивши, що позика підлягає поверненню шляхом здійснення щомісячних платежів у період з 01.03.2020 до 14.03.2022. Згідно умов укладеного між Банком та ОСОБА_1 . Договору іпотеки від 10.09.2019 вищевказані зміни не потребували внесення окремих змін до вказаного договору, так як в силу п.1.6 Договору іпотеки, відповідно до якого майновий поручитель, його підписанням надав свою згоду на те, що зміни строку або порядку виконання основного зобов`язання не потребує внесення змін до Договору та має бути здійснено шляхом внесення змін лише до договору позики. При цьому, як було зазначено відповідачем, останній діючи добросовісно та сумлінно, направив на адресу іпотекодавця повідомлення про зміну порядку повернення коштів. Убачається, що вказаними змінами, що були внесені до договору позики, сторони фактично змінили порядок виконання позичальником основного зобов`язання, а не збільшили його обсяг. Висновки суду щодо відсутності підстав для задоволення позову Фонду у частині визнання недійсним договору іпотеки, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 30 липня 2020 року є правильними, оскільки, залежать від висновків суду щодо правомірності вчинення договору позики від 10 вересня 2019 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Будеволюція» з усіма змінами і доповненнями та іпотечного договору від 10 вересня 2019 року, укладеного між ОСОБА_1 та АТ «АКБ «Аркада» з усіма змінами і доповненнями, обставин незаконності вчинення яких із заявлених Фондом підстав не встановлено. Разом з тим, як слушно зауважив у своєму рішення суд першої інстанції, самостійних підстав, норм права та фактичних обставин для визнання недійсним договору іпотеки від 30 липня 2020 року позивач у своїй позовній заяві не наводить, обставини позасудового способу звернення стягнення на предмет іпотеки, внаслідок чого 21 липня 2020 року за ОСОБА_1 було здійснено державну реєстрацію права власності на вказане вище нерухоме майно, а також укладення договору позики від 09 вересня 2019 року, вчиненого між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , з метою забезпечення виконання якого й було укладеного між цими ж сторонами договір іпотеки від 30 липня 2020 року, Фондом не оспорюються. Тому висновки суду щодо відсутності підстав для задоволення позову у частині скасування рішень про державну реєстрацію, які є похідними від основних вимог, також є правильними. Отже, застосувавши презумпцію правомірності правочинів, не спростовану позивачем у справі, та принцип свободи договору як загальну засаду цивільного законодавства, належним чином визначивши і розподіливши тягар доведення у цій справі, апеляційний суд встановив, що аргументи апеляційної скарги в цілому є ідентичними доводам, що були викладені заявником у її позовній заяві, висновків суду першої інстанції не спростовують, містять посилання на обставини, що були предметом місцевого суду, яким була надана належна правова оцінка. Оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду та не впливають на їх правильність, а тому не можуть бути прийняті до уваги. Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Суду у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», (Hirvisaari v. Finland), від 27.09.2001 р., п.32.) Таким чином, оскаржене рішення суду ґрунтується на повно та всебічно досліджених матеріалах справи, яким відповідно до ст.89 ЦПК України була надана належна оцінка в межах предмету позову, наведених на обґрунтування своїх доводів та заперечень сторін, постановлено з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, апеляційний суд в складі колегії суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість ухваленого у даній справі рішення та відсутності підстав для його скасування і задоволення апеляційної скарги. Разом з тим, як встановлено положеннями ч.1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Згідно вимог п.п.«в» п.4 ч.1 ст.382 ЦПК України у резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначається розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суду апеляційної інстанції. З урахуванням викладеного з заявника на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 18918 грн за подання апеляційної скарги. Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст.374, 375, 381-384 ЦПК України, суд, - п о с т а н о в и в : Рішення Печерського районного суду міста Києва від 05 березня 2021 року залишити без змін, апеляційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб без задоволення. Стягнути з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (Код ЄДРПОУ 21708016, адреса місцезнаходження: м.Київ, вул.Січових Стрільців, 17) на користь держави судовий збір у розмірі 18918 грн. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Повна постанова складена 14.05.2021. Судді: Л.Д. Поливач А.М. Стрижеус О.І. Шкоріна