Постанова 4850 № 200/12279/20-а

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 травня 2021 року справа №200/12279/20-а приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15 Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Сіваченка І.В., суддів: Блохіна А.А., Гаврищук Т.Г., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 31 березня 2021 року (повне судове рішення складено 31 березня 2021 року у м. Слов`янську) у справі № 200/12279/20-а (суддя в І інстанції Молочна І.С.) за позовом ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України про визнання дій, бездіяльності незаконними, визнання протиправним та скасування виконавчого листа, зобов`язання відшкодувати збитки, УСТАНОВИВ: 29.12.2020 ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Держави в особі Державної судової адміністрації України, третя особа - Державна казначейська служба України, в якому просив (з урахуванням заяви про усунення недоліків а.с.29-38): - визнати дії, бездіяльність відповідачів незаконними; - визнати протиправним виконавчий лист від 12.11.2020 № 528/999/19; - зобов`язати відповідачів відшкодувати реальні збитки, які позивач вже поніс і які повинен буде ще понести за час розгляду цієї справи; - визнати протиправними дії відповідача щодо передачі персональних даних позивача як порушення недоторканості приватного життя по сфальшованому виконавчому документу, за яким внесено ОСОБА_1 ІПН НОМЕР_1 в базу в якості боржника, яким позивач не є за виконавчим листом від 12.11.2020 № 528/999/19; - зобов`язати відповідачів за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 ІПН НОМЕР_1 виплатити моральну шкоду в розмірі 50 000,00 грн. Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 12 січня 2021 року повернуто позивачу позовну заяву. Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 16 березня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 12 січня 2021 року у справі № 200/12279/20-а задоволено. Ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 12 січня 2021 року у справі № 200/12279/20-а скасовано. Справу направлено до Донецького окружного адміністративного суду для продовження розгляду. При ухваленні постанови суд апеляційної інстанції, зокрема, зазначив, що зі змісту позовної заяви вбачається, що позивач посилається на незаконні та протиправні дії та бездіяльність відповідача, пов`язані з виконанням виконавчого листа, що призвело до заподіяння матеріальних збитків, у зв`язку з чим просить визнати протиправним та скасувати зазначений виконавчий лист. Отже, на думку суду апеляційної інстанції, викладені у ньому вимоги та обставини є зрозумілими і дають можливість їх розглянути та, зокрема, вирішити питання про їх підсудність. Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 31 березня 2021 року відмовлено у відкритті провадження в адміністративній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Держави в особі Державної судової адміністрації України, третя особа Державна казначейська служба України про визнання дій, бездіяльності незаконними, визнання протиправним та скасування виконавчого листа, зобов`язання відшкодувати збитки, визнання протиправними дій щодо передачі персональних даних, стягнення моральної шкоди. Не погодившись з таким судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просить її скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. В апеляційній скарзі наведені аналогічні доводи, якими було мотивовано позов. На переконання апелянта суд першої інстанції фальшує обставини справи, збільшує учасників справи, змінює позовні вимоги, намагаючись змінити юрисдикцію та підсудність. 29 квітня 2021 в системі «Електроний суд» позивачем сформовані додаткові пояснення у справі, які останній просить оцінити під час розгляду апеляційної скарги. Зокрема, зазначається, що позовна вимога про визнання протиправним виконавчого листа від 12.11.2020 № 528/999/19 заявлена як необхідність дослідити, що виконавчий лист є індивідуально-правовим актом, який породжує права та обов`язки для позивача, має відповідати вимогам, визначеним законом, відповідно до яких законність та обґрунтованість є однією з обов`язкових ознак рішення (дії, бездіяльності) суб`єкта владних повноважень, що підлягає встановленню саме адміністративним судом. 30 квітня 2021 року позивачем заявлено клопотання про долучення доказів, а саме заяви ОСОБА_2 , ОСОБА_1 від 30 квітня 2021 року до Гребінківського районного відділу державної виконавчої служби щодо надіслання на електронну адресу заявників копію заяви стягувача про примусове виконання рішення за виконавчим листом від 12 листопада 2020 року № 528/999/19. До клопотання також додано лист Гребінківського районного суду Полтавської області від 12 листопада 2020 року, яким суд направляє до органу виконавчої служби 2 виконавчі листи у справі № 528/999/19 для пред`явлення до виконання. Наведену заяву та відповідь апелянт просить оцінити під час розгляду клопотання від 29 квітня 2021 року. Всі особи, які беруть участь у справі, у судове засідання не прибули, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, тому відповідно до п.2 ч.1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги. Суд, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, розглядаючи апеляційну скаргу в межах викладених доводів, встановив наступне. Відповідно до статті 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує чи подана позовна заява особою, яка має адміністративну процесуальну дієздатність; має представник належні повноваження (якщо позовну заяву подано представником); відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності; позов подано у строк, установлений законом (якщо адміністративний позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); чи немає інших підстав для повернення позовної заяви, залишення її без розгляду або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом. Пунктами 1,2 частини першої статті 4 КАС України визначено, що 1) адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір. Публічно-правовий спір - спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій. Згідно з частиною другою статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Відповідно до частини третьої статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. Завданням адміністративного судочинства, відповідно до частини першої статті 2 КАС України, є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. За змістом частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений в цій статті. Даючи офіційне тлумачення положень частини другої статті 55 Конституції України, Конституційний Суд України в рішенні від 14 грудня 2011 року №19-рп/2011 вказав, що «права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист. Утвердження правової держави, відповідно до приписів статті 1, другого речення частини третьої статті 8, статті 55 Основного Закону України, полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту <…>». У рішенні від 14 грудня 2011 року №19-рп/2011 Конституційний Суд України зазначив, що відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами. Рішення, прийняті суб`єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України. Для реалізації кожним конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб`єктів у сфері управлінської діяльності в Україні утворено систему адміністративних судів. Стосовно «порушеного права», за захистом якого особа може звертатися до суду, то за змістом рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року №18-рп/2004, це поняття, яке вживається у низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». Щодо останнього, то в тому ж рішенні Конституційний Суд України зазначив, що «поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним». Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України та конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним і стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Зі змісту позовної заяви ОСОБА_1 випливає, що 21.07.2020 рішенням Гребінківського районного суду Полтавської області у справі № 528/999/19, зокрема, стягнуто з ОСОБА_1 в дохід держави судовий збір у розмірі 911,95 грн. (дев`ятсот одинадцять грн. 95 коп.) та стягнуто з ОСОБА_2 в дохід держави судовий збір у розмірі 957,69 грн. (дев`ятсот п`ятдесят сім грн. 69 коп.). 21.07.2020 позивачем сплачено судовий збір у зазначеному розмірі, що підтверджується відповідними квитанціями. Однак, 11.12.2020 позивач засобами поштового зв`язку отримав постанову державного виконавця про відкриття виконавчого провадження за виконавчим листом від 12.11.2020 № 528/999/19, виданим Гребінківським районним судом Полтавської області. Позивач вважав це грубим фальшуванням Гребінківським районним судом Полтавської області виконавчого листа № 528/999/19 та фактичних обставин щодо сплати ним судового збору. Також позивач вважав незаконними дії державного виконавця щодо внесення відомостей щодо нього до реєстру боржників. Вважав, що діями Гребінківського районного суду Полтавської області та державного виконавця відобразились на стані його здоров`я, у зв`язку з чим позивач вважає наявними підстави для стягнення на його користь з держави моральної шкоди. Зважаючи на зміст сформованих позивачем позовних вимог, беручи до уваги суб`єктний склад учасників справи та мотиви, наведені позивачем у позовній заяві, колегія суддів вважає правильним висновок, що заявлений ОСОБА_1 спір не підлягає розгляду в адміністративному суді. Наведене позивачем обґрунтування позовних вимог свідчить, що державою саме в особі Державної судової адміністрації України не вчинялось жодних дій, рішень чи бездіяльності безпосередньо стосовно позивача, які б створювали для позивача певні юридичні права та/чи обов`язки, порушували його особисті права та/або інтереси та, відповідно, могли бути предметом оскарження у цій справі і складати суть публічно-правового спору. Відповідно до змісту поданої позовної заяви, інтереси позивача порушені саме направленням судом виконавчого листа для виконання та фактом відкриття виконавчого провадження за виконавчим листом від 12.11.2020 № 528/999/19, виданим Гребінківським районним судом Полтавської області, адже, як вказує позивач, грошові кошти (судовий збір) на виконання рішення суду ним сплачено ще 21.07.2020. Суд звертає увагу на те, що у пункті 50 рішення від 13 січня 2011 року у справі «Чуйкіна проти України» ЄСПЛ зазначив, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином, стаття 6 Конвенції втілює «право на суд», в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), пункти 28-36, Series A № 18). Крім того, порушення судового провадження не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення від 10 липня 2003 року у справах «Мултіплекс проти Хорватії» (Multiplex v. Croatia), заява № 58112/00, пункт 45 та «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, пункт 25, ECHR 2002 II). Суд наголошує, що за правилами частин першої-третьої статті 431 ЦПК України виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції. Виконавчі листи викладаються в електронній формі з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи шляхом заповнення відповідних форм процесуальних документів, передбачених Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему, і підписуються електронним цифровим підписом судді (в разі колегіального розгляду - електронними цифровими підписами всіх суддів, які входять до складу колегії). Підставою для виконання суб`єктом державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань судового рішення, що набрало законної сили, є його примірник в електронній формі, надісланий суб`єкту державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань у порядку інформаційної взаємодії між Єдиним державним реєстром судових рішень та Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, затвердженому Міністерством юстиції України спільно з Державною судовою адміністрацією України. Виконавчий лист, судовий наказ, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - ухвала суду є виконавчими документами. Виконавчий лист, судовий наказ, ухвала мають відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим законом. Частинами першою та третьою статті 432 ЦПК України встановлено, що суд, який видав виконавчий документ, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню. Суд розглядає заяву в десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням стягувача та боржника і постановляє ухвалу. Про виправлення помилки в виконавчому документі та визнання його таким, що не підлягає виконанню, суд постановляє ухвалу. Ухвала суду за результатами розгляду заяви може бути оскаржена у порядку, встановленому цим Кодексом (частини 4,5 статті 432 ЦПК України). Отже, ЦПК України чітко регламентує порядок вирішення питань, що наведені позивачем в обґрунтування позовних вимог при поданні вказаної позовної заяви до суду. Крім того, слід звернути увагу на те, що позивач скористався наданим йому правом та 10.12.2020 звернувся до Гребінківського районного суду Полтавської області із заявою про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, в якій просив винести ухвалу про виправлення описки та визнати рішення та виконавчий лист у справі № 528/999/19 в частині стягнення з ОСОБА_1 судового збору в розмірі 911,95 грн. та ОСОБА_2 судового збору в розмірі 957,69 грн. таким, що не підлягає виконанню. Ухвалою Гребінківського районного суду Полтавської області № 528/999/19 від 21.12.2020 у задоволенні заяви ОСОБА_1 про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, відмовлено. При цьому судом зазначено, що 21.12.2020 секретарем суду надіслано до відділу виконавчої служби листа з копіями дублікатів квитанцій про сплату позивачами судового збору та вказано про необхідність повернення відповідних виконавчих листів без виконання. Таким чином, з огляду на наведене позивачем обґрунтування позовних вимог, що є предметом розгляду цієї справи, суд зазначає, що позивач скористався належним, передбаченим законодавством способом захисту своїх порушених прав та інтересів шляхом подання до місцевого суду заяви про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню. Згідно ч.1 ст.1 Закону України від 02.06.2016 № 1404-VІІІ «Про виконавче провадження» та усталеної практики Європейського Суду з прав людини, виконавче провадження є завершальною стадією судового провадження. Відповідно до висновків, викладених в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2018 в справі №820/5586/16, дії суду (судді), вчинені при виконанні своїх обов`язків щодо здійснення правосуддя (самостійного виду державної діяльності, яка здійснюється шляхом розгляду й вирішення в судових засіданнях в особливій, установленій законом процесуальній формі адміністративних, цивільних, кримінальних та інших справ), є процесуальними, а не управлінськими. Оскарження в будь-який спосіб процесуальних актів, дій (бездіяльності) судів і суддів при розгляді конкретної справи поза передбаченим процесуальним законом порядком не допускається. У порядку адміністративного судочинства можуть бути оскаржені акти, дії або бездіяльність посадових і службових осіб судів, що належать до сфери управлінської діяльності та не пов`язані зі здійсненням судом провадження у справі, результатом якого є прийняття акта органом судової влади. Отже, у справі, що розглядається, висновки судів про те, що позов ОСОБА_1 не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, ґрунтуються на правильному застосуванні норм процесуального права. Викладені в апеляційній скарзі міркування і твердження позивача щодо підсудності спору не спростовують правильності оскаржуваної ухвали. Колегія суддів вважає правильним висновок місцевого суду, що подання ж до адміністративного суду позовної заяви до Держави в особі Державної судової адміністрації України не може бути способом відновлення прав та інтересів позивача з огляду на наведені ним в позовній заяві обставини. В свою чергу, слід наголосити, що визначений позивачем у позовній заяві відповідач - Державна судова адміністрація України у контексті спірних правовідносин не вважаються суб`єктом владних повноважень у розумінні пункту 7 частини першої статті 4 КАС України, оскільки не здійснює публічно-владних управлінських функцій по відношенню до позивача. Відтак, оскарження визначених у даному позові дій шляхом звернення з позовною заявою до адміністративного суду не відповідає завданню адміністративного судочинства та способу захисту порушеного права. У своїй практиці ЄСПЛ неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення від 21 грудня 2010 року у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України»). Велика Палата Верховного Суду в своїх судових рішення неодноразово зауважувала, що поняття «спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства» слід тлумачити в контексті частини третьої статті 124 Конституції України в ширшому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 170 КАС суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. З урахуванням наведеного, зважаючи на мотиви та підстави обґрунтування позовних вимог, беручи до уваги суб`єктний склад учасників справи та зміст сформованих позивачем позовних вимог, місцевий суд дійшов правильного висновку про необхідність відмови у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 . При цьому, спір, за вирішенням якого звернувся позивач, не підлягає розгляду як за правилами адміністративного судочинства, так і за правилами будь-якого з інших видів судочинства. Судами при постановленні цієї ухвали враховано правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені, зокрема, у постановах від 15 лютого 2018 року у справі № П/800/526/17, від 19 квітня 2018 року у справі № 800/570/17, від 10 травня 2018 року у справі № П/9901/385/18, від 06 грудня 2018 року у справі № П/9901/756/18, від 04 квітня 2019 року № П/9901/25/19. Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а ухвала місцевого суду відповідає нормам процесуального права. Відповідно до положень ч.1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись статтями 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України,- ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 31 березня 2021 року у справі № 200/12279/20-а залишити без змін. Повне судове рішення 13 травня 2021 року. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Колегія суддів І. В. Сіваченко А. А. Блохін Т. Г. Гаврищук