Постанова 4812 № 478/1180/20

11.05.21 22-ц/812/805/21 Єдиний унікальний номер судової справи 478/1180/20 Номер провадження 22-ц/812/805/21 Доповідач апеляційного суду Серебрякова Т.В. Постанова Іменем України 11 травня 2021 року місто Миколаїв Колегія суддів судової палати у цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі: головуючого Серебрякової Т.В., суддів: Лисенка П.П., Самчишиної Н.В., з секретарем судового засідання Горенко Ю.В., за участю: позивача ОСОБА_1 та її представника - ОСОБА_2 , переглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_1 ОСОБА_2 рішення, яке ухвалено Казанківським районним судом Миколаївської області 22 лютого 2021 року, під головуванням судді Томашевського О.О. в приміщені цього ж суду о 15 год. 37 хв., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ватутіна» про визнання договору оренди землі недійним, УСТАНОВИЛА: У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ватутіна» (далі ТОВ «Ватутіна») про визнання договору оренди землі недійним. В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 15 листопада 2016 року між ОСОБА_3 та ТОВ «Ватутіна» укладено договір оренди землі, відповідно до якого орендодавець надав орендарю в платне користування земельну ділянку загальною площею 8.2904 га, кадастровий номер 4823681100:04:000:0037, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, строком на 7 років. Між тим, вказаний договір ОСОБА_3 не підписував, а підпис замість нього був зроблений ОСОБА_1 , яка не мала на те відповідних повноважень, оскільки діяла на підставі довіреності від 23 березня 2016 року, посвідченої секретарем виконавчого комітету Веселобалківської сільської ради Казанківського району Миколаївської області, зареєстрованої реєстрі за №08, якою ОСОБА_3 уповноважив її бути представником лише з питань приватизації будь-якої земельної ділянки, розташованої на території Веселобалківської сільської ради. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер. На підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 13 серпня 2018 року право власності на вищевказану земельну ділянку перейшло до позивача. Посилаючись на викладені обставини, ОСОБА_1 просила визнати недійним правочин договір оренди землі від 15 листопада 2016 року, укладений між ОСОБА_3 та ТОВ «Ватутіна», зареєстрований 26 січня 2017 року державним реєстратором Казанківської районної державної адміністрації Миколаївської області Слободанюком В.О., номер запису 18815386. ТОВ «Ватутіна» надало відзив, в якому просило у задоволені позовних вимог відмовити. Рішенням Казанківського районного суду Миколаївської області від 22 лютого 2021 року у задоволені позову ОСОБА_1 відмовлено. В апеляційній скарзі представник позивача ОСОБА_1 ОСОБА_2 , посилаючись на порушення районним судом норм матеріального та процесуального права, просив рішення районного суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. Згідно ч.ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, з огляду на таке. Відповідно до частин 1,2,5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення суду таким вимогам відповідає не в повному обсязі. Забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практики Європейського суду з прав людини, які відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року за №3477-IV застосовуються судами при розгляді справ як джерело права. За змістом п.1 ст.6, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Відповідно до ст.ст.1,3 ЦК України, ст.ст.2,4-5,12-13,19 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом. При цьому, в порядку цивільного судочинства, виходячи із його загальних засад про неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність, перш за все регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. Кожна особа, а у випадках, встановлених законом, органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів. Частина 1 ст.15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч.2 ст.15 ЦК України). З матеріалів справи убачається, що на підставі державного акта на право приватної власності на землю, серії ІІІ-МК №002438, виданого 28 грудня 2001 року Веселобалківскьою сільською радою Казанківського району, ОСОБА_3 належала земельна ділянка загальною площею 8.2904 га, кадастровий номер 4823681100:04:000:0037, що призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та розташована в межах території Веселобалківської сільської ради Казанківського району Миколаївської області. 23 березня 2016 року, ОСОБА_3 видав довіреність, посвідчену секретарем виконавчого комітету Веселобалківської сільської ради Казанківського району Миколаївської області Мотуз О.М., якою уповноважив ОСОБА_1 бути його представником в усіх організаціях, установах, підприємствах, незалежно від їх підпорядкування, форм власності та галузевої належності, в тому числі у відповідній Реєстраційній службі, відповідному управлінні Держземагенства, з питань приватизації будь-якої земельної ділянки, розташованої на території Веселобалківської сільської ради. Для цього, позивачу було надано права згідно з переліком визначеним у вказаній довіреності, зокрема: подавати заяви, у тому числі про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, отримувати довідки, рішення, витяги, розписуватися за нього, реєструвати право власності на земельну ділянку, отримувати технічну документацію на земельну ділянку, а також виконувати інші необхідні дії, пов`язані з наданими повноваженнями (а.с.7). 15 листопада 2016 року між ОСОБА_3 та ТОВ «Ватутіна» у простій письмовій формі був укладений договір оренди вищевказаної земельної ділянки загальною площею 8.2904 га строком на 7 років, який зареєстровано 26 січня 2017 року державним реєстратором Казанківської районної державної адміністрації Миколаївської області Слободанюком В.О., номер запису 18815386 (а.с.8,9). ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер (а.с.61). На підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 13 серпня 2018 року, ОСОБА_1 успадкувала земельну ділянку, площею 8.2904 га, кадастровий номер 4823681100:04:000:0037, яка належала спадкодавцеві ОСОБА_3 (а.с.10). Відповідно до висновку експерта №СЕ-19/115-20/16250-ПЧ, складеного 15 січня 2021 року судовим експертом Миколаївського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України Тимчаль М.В., підпис від імені ОСОБА_3 , який розташований під рукописними записами в графі «Орендодавець» в розділі «Реквізити сторін» зі зворотної сторони в договорі оренди землі від 15 листопада 2016 року, кадастровий номер 4823681100:04:000:0037, загальною площею 8.2904 га, укладеному між ОСОБА_3 та ТОВ «Ватутіна», виконаний не ОСОБА_3 , а іншою особою ОСОБА_1 (а.с.106-111). Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що хоча ОСОБА_3 і не підписував спірний договір оренди, проте фактично схвалив укладений позивачем ОСОБА_1 від його імені правочин, на що вказує та обставина, що він отримував орендну плату за спірним договором. Проте з таким висновком суду першої погодитися не можна. За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини, інші юридичні факти. Згідно з ч.1 ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво-чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті). Відповідно до законодавчого визначення правочином є перш за все вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. Здійснення правочину законодавством може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), проте сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає у згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб`єктів). У двосторонньому правочині волевиявлення має бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб`єктів цивільного права. Частиною 3 ст.203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним відповідно до припису ч.1 ст.215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення: під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини. Як у ч.1 ст.215 ЦК України, так і у ст.ст.229-233 ЦК України, йдеться про недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину. У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків, правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли. Відповідно до ч.1 ст.205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Частиною ж другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію. Згідно із ч.1 ст.627 ЦК України і відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч.1 ст.638 ЦК України). За ч.1 ст.14 Закону України «Про оренду землі» (в редакції, яка діяла на час укладення договору) договір оренди землі укладається в письмовій формі. За ст.15 Закону України «Про оренду землі» (в редакції, яка діяла на час укладення договору) істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату. За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови. У разі якщо договором оренди землі передбачено здійснення заходів, спрямованих на охорону та поліпшення об`єкта оренди, до договору додається угода щодо відшкодування орендарю витрат на такі заходи. Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено. Відповідно до ст.204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Зазначена норма кореспондує частинам другій, третій статті 215 ЦК України, висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися, бо є невчиненими. Разом із тим, у випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення. За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Відповідно до частини другої статті 16 цього Кодексу способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19) висловила висновок про те, що такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом. Разом із цим суд може застосувати не встановлений законом спосіб захисту лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної в позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі №905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц. Враховуючи наведене, оспорюваний договір оренди земельної ділянки від 15 листопада 2016 року є неукладеними, тому у задоволенні позову в частині визнання його недійсним необхідно відмовити саме з підстав обрання позивачем неефективного способу захисту, оскільки неможливо визнати неукладений правочин недійсним. Відмова у задоволенні позову через обрання неефективного (неналежного) способу захисту не позбавляє позивача права заявити негаторний позов про повернення земельної ділянки. За такого, ураховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, прийняв правильне по суті рішення про відмову у задоволенні позову, але з інших підстав, у зв`язку з чим, апеляційну скаргу представника позивача слід задовольнити частково, а оскаржуване судове рішення змінити, виклавши його мотивувальну частину у редакції цієї постанови. За правилами п.п. «в» п.4 ч.1 ст.382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки судове рішення змінено в частині обґрунтування відмови у задоволенні позовних вимог, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає. Керуючись ст.ст.367,374,376,381,382 ЦПК України, колегія суддів ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 ОСОБА_2 задовольнити частково. Рішення Казанківського районного суду Миколаївської області від 22 лютого 2021 року змінити, виклавши мотивувальну частину рішення в редакції цієї постанови. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у випадках та з підстав, передбачених ст.389 ЦПК України. Головуючий Т.В. Серебрякова Судді: П.П. Лисенко Н.В. Самчишина Повний текст судового рішення складено 13 травня 2021 року