Постанова Миколаївський апеляційний суд № 490/3637/25

13.04.26 22-ц/812/614/26 Єдиний унікальний номер судової справи 490/3637/25 Номер провадження 22-ц/812/614/26 Доповідач апеляційного суду Серебрякова Т.В. Постанова Іменем України 06 квітня 2026 року місто Миколаїв Колегія суддів судової палати у цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі: головуючого Серебрякової Т.В., суддів: Коломієць В.В., Тищук Н.О., з секретарем судового засідання Коростієнко Н.С., переглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Універсал Банк» заочне рішення, яке ухвалено Центральним районним судом міста Миколаєва 10 грудня 2025 року, під головуванням судді Чулупа О.С., в приміщені цього ж суду, у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості, УСТАНОВИЛА: У травні 2025 року Акціонерне товариство «Універсал Банк» (далі АТ «Універсал Банк») звернулось до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості. В обґрунтування позовних вимог зазначено, що в жовтні 2017 року АТ «Універсал Банк» запустило проект mоnobank, в рамках якого відкриваються поточні рахунки клієнтам (фізичним особам), спеціальним платіжним засобом яких є платіжні картки mоnobank. Після перевірки кредитної історії на платіжних картках mоnobank за заявою клієнтів встановлюється кредитний ліміт. Особливістю проекту mоnobank є те, що банківське обслуговування здійснюється дистанційно без відділень. Попередня ідентифікація клієнта відбувається за допомогою завантаження копії паспорта та РНОКПП в мобільний додаток, а видача платіжної картки після верифікації фізичної особи здійснюється або у точці видачі, або спеціалістом банку, що виїжджає за адресою, зазначеною клієнтом. Разом із встановленням на платіжній картці кредитного ліміту надається послуга переведення витрати у розстрочку. За рахунок здійснення зазначеної операції стає доступним попередньо використаний кредитний ліміт. Умови і правила обслуговування в АТ «Універсал Банк» при наданні банківських послуг опубліковані на офіційному сайті банку та постійно доступні для ознайомлення за відповідним посиланням. 22 червня 2019 року відповідач ОСОБА_1 звернулась до банку з метою отримання банківських послуг та цього ж дня між АТ «Універсал Банк» і ОСОБА_1 було укладено договір про надання банківських послуг шляхом підписання відповідачем анкети-заяви до договору про надання банківських послуг, за умовами якого банк надав позичальнику кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Взятий на себе обов`язок банк виконав належним чином, в той час як позичальник ОСОБА_1 належним чином своїх договірних зобов`язань не дотримала, прострочення зобов`язання із сплати щомісячного мінімального платежу за договором становить понад 90 днів, у зв`язку із чим останньою допущено істотне порушення зобов`язань, вся заборгованість за кредитом стала простроченою. Банк 03 грудня 2024 року направив повідомлення «пуш» про істотне порушення умову договору та про необхідність погасити суму заборгованості. Проте відповідач на контакт не виходила та не вчинила жодної дії, направленої на погашення заборгованості, в зв`язку з чим та відповідно до п.п.4.18, 4.19 п.5 Розділу ІІ Умов кредит став у формі «на вимогу». За вищевказаного, станом на 03 лютого 2025 року утворилась заборгованість за вказаним договором в загальному розмірі 40 497 грн. 47 коп., яка складається із заборгованості за основною сумою кредиту. Посилаючись на викладені обставини, АТ «Універсал Банк» просило позов задовольнити, стягнути на його користь з ОСОБА_1 заборгованість за договором про надання банківських послуг «Моnobank» від 22 червня 2019 року у загальному розмірі 40 497 грн. 47 коп., яка виникла станом на 03 лютого 2025 року, а також витрати зі сплати судового збору. Заочним рішенням Центрального районного суду міста Миколаєва від 10 грудня 2025 року позов АТ «Універсал Банк» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Універсал Банк» заборгованість за договором про надання банківських послуг від 22 червня 2019 року в розмірі 2 523 грн. 75 коп. В задоволенні решти вимог відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Універсал Банк» судовий збір у сумі 188 грн. 64 коп. Рішення суду мотивоване тим, що як вбачається з виписки з особового рахунку відповідача та розрахунку заборгованості відповідачу банком на тіло кредиту було нараховано відсотки за період з 31 травня 2021 року по 30 листопада 2024 року в розмірі 37 973 грн. 72 коп. Проте, анкета-заява до договору про надання банківських послуг в АТ «Універсал Банк» від 22 червня 2019 року не містить інформації щодо погодженого розміру відсотків. Судом встановлено, що витяг з Умов та правил надання банківських послуг, які передбачали сплату процентів не містять підпису відповідача, а отже, позивачем не доведено, що відповідач, підписуючи анкету-заяву, погодилась на приєднання до цих Умов та правил надання банківських послуг банку, ознайомившись з ними. Позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що відповідач розуміла саме ці умови та погодився з ними, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами, саме у зазначених у цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування. Тому, суд вважав, що у цій справі не можна вважати Умови та Правила надання банківських послуг банку складовою частиною укладеного між сторонами договору. В апеляційній скарзі АТ «Універсал Банк», посилаючись на порушення районним судом норм матеріального та процесуального права, просило рішення скасувати та прийняти у справі нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована тим, що районним судом не було досліджено механізму отримання банківських послуг проекту Monobank, а також процедуру ознайомлення споживача з Умовами і Правилами обслуговування рахунків фізичних осіб та Тарифами. Анкету-заяву клієнтом було підписано 22 червня 2019 року, відповідно саме в цей період були дійсні правила в редакції від 12 червня 2019 року, а тому відповідач не могла бути ознайомленою з будь-якими іншими правилами. Згідно з ч.ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, з огляду на таке. Відповідно до частин 1,2,5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення суду першої інстанції таким вимогам відповідає. Так, забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практики Європейського суду з прав людини, які відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року за №3477-IV застосовуються судами при розгляді справ як джерело права. За змістом п.1 ст.6, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Відповідно до ст.ст.1,3 ЦК України, ст.ст.2,4-5,12-13,19 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом. При цьому, в порядку цивільного судочинства, виходячи із його загальних засад про неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність, перш за все регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. Кожна особа, а у випадках, встановлених законом, органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів. Частина 1 статті 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч.2 ст.15 ЦК України). За ст.11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Договір, в тому числі і договір кредиту, є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків. В силу ст.ст.509,525-526,598,610,611,622 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст.11 ЦК України. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості і виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Сторони по зобов`язанню повинні сприяти одна одній у належному його виконанні, а у разі виникнення труднощів у однієї із сторін - всіляко сприяти зменшенню збитків. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Особа, яка порушила зобов`язання (не виконала його, або виконала з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання) повинна нести негативні наслідки такої поведінки, а саме, сплатити в межах позовної давності неустойку і відшкодувати збитки. При цьому, сторона не звільняється від виконання зобов`язання в натурі. Зазначене у повній мірі стосується і кредитних зобов`язань, які не виконані належним чином. Разом з тим, відповідно до ч.ч.1,2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом ст.ст.626,628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч.1 ст.1048 ЦК України). Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст.1055 ЦК України). Відповідно до ч.2 ст.639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем він вважається укладеним в письмовій формі. З огляду на зазначені норми права Верховний Суд в своїх постановах дійшов висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі ЦК України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст.ст.205,207 ЦК України). Такі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року у справі №127/33824/19, від 16 грудня 2020 року у справі №561/77/19, від 12 січня 2021 року у справі №524/5556/19. Заявляючи позовні вимоги, АТ «Універсал Банк» посилалося на те, що 22 червня 2019 року між АТ «Універсал Банк» та ОСОБА_1 був укладений договір про надання банківських послуг шляхом підписання анкети-заяви до договору про надання банківських послуг, відповідно до якого АТ «Універсал Банк» надало відповідачу грошові кошти у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. В анкеті-заяві до договору про надання банківських послуг зазначено, що відповідач просить відкрити на її ім`я поточний рахунок у гривні та встановити кредитний ліміт на суму вказану у додатку, відповідно до умов договору та наведених нижче умов. Погоджується з тим, що анкета-заява разом з Умовами і правилами надання банківських послуг, Тарифами, Таблицею обчислення вартості кредиту та Паспортом споживчого кредиту складають договір про надання банківських послуг, укладання якого вона підтверджує і зобов`язується виконувати його умови. З зазначеними документами вона ознайомлена, отримала їх примірник у мобільному додатку, вони їй зрозумілі й не потребують додаткового тлумачення. Визнає, що удосконалений електронний підпис є аналогом власноручного підпису. Підтверджує, що ця анкета-заява є також заявою на відкриття рахунку. Згідно п.3 анкети-заяви ОСОБА_1 погодилась з тим, що банк має право на свій розсуд в односторонньому порядку зменшувати або збільшувати розмір дозволеного кредитного ліміту та повідомляти його про це шляхом надсилання повідомлень у мобільний додаток. За змістом п.11 анкети-заяви відповідач просила усе листування щодо цього договору здійснювати через мобільний додаток або через інші дистанційні канали, відповідно до умов договору. На підтвердження умов договору АТ «Універсал Банк» надало суду копію анкети-заяви до договору про надання банківських послуг від 22 червня 2019 року, Умови і правила обслуговування фізичних осіб в АТ «Універсал Банк» при наданні банківських послуг щодо продуктів. Загальні умови випуску та обслуговування платіжних карток (Monobank). Разом з тим, на думку колегії суддів, вищевказані документи не підтверджують наявність між сторонами домовленості щодо розміру процентів, комісії та відповідальність за прострочення грошового зобов`язання, а також наявність заборгованості у розмірі, визначеному позивачем. Умови і правила обслуговування фізичних осіб в АТ «Універсал Банк» при наданні банківських послуг щодо продуктів. Загальні умови випуску та обслуговування платіжних карток (Monobank) не містять підпису позичальника ОСОБА_1 . Вищевказана анкета-заява до договору про надання банківських послуг містить лише анкетні дані відповідача ОСОБА_1 , її контактну інформацію. Сама ж анкета-заява не містить жодних даних про умови кредитування. Зокрема, вона не містить відомостей щодо розміру процентів за користування кредитними коштами, відповідальність за прострочення грошового зобов`язання, або будь-які інші умови договору (а.с.6). Згідно із ч.1 ст.633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом ст.634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ «Універсал Банк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору (22 червня 2019 року) діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст ст.ст.633,634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. Згідно зі ст.1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Згідно із ч.1 ст.1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст.625 цього Кодексу. Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Як зазначалось вище, у анкеті-заяві позичальника від 22 червня 2019 року, підписаній сторонами, процентна ставка не зазначена та ними не узгоджувалась. Разом з тим, згідно розрахунку заборгованості, наданого позивачем, за кредитним договором банком нараховувались також проценти, на погашення яких позивачем перераховувалися кошти, що сплачувались позичальником. Позивач, обґрунтовуючи право вимоги, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 22 червня 2019 року, посилався на Умови і правила обслуговування фізичних осіб в АТ «Універсал Банк» при наданні банківських послуг щодо карткових продуктів. Загальні умови випуску та обслуговування платіжних карток (Monobank), як на невід`ємні частини спірного договору. Умовами і правилами обслуговування фізичних осіб в АТ «Універсал Банк» при наданні банківських послуг щодо карткових продуктів. Загальні умови випуску та обслуговування платіжних карток (Monobank), що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: нарахування процентів, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, та інші умови. Разом з тим, матеріали даної справи не містять підтверджень, що саме ці Умови і правила обслуговування фізичних осіб в АТ «Універсал Банк» при наданні банківських послуг щодо карткових продуктів. Загальні умови випуску та обслуговування платіжних карток (Monobank) розуміла позичальник та ознайомилась і погодилась з ними, підписуючи анкету-заяву до договору надання банківських послуг, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо процентів, комісії та відповідальність за прострочення грошового зобов`язання саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування. Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження №6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи. В даному випадку неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила ч.1 ст.634 ЦК України за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила обслуговування фізичних осіб, що розміщені на офіційному сайті позивача могли неодноразово змінювалися самим АТ «Універсал Банк» в період з часу виникнення спірних правовідносин (22 червня 2019 року) та до моменту звернення до суду із вказаним позовом (травень 2025 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Умови і правила обслуговування фізичних осіб у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила обслуговування фізичних осіб, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про розмір та сплату процентів, відповідальність за прострочення грошового зобов`язання, надані банком Умови і правила обслуговування фізичних осіб в АТ «Універсал Банк» при наданні банківських послуг щодо карткових продуктів. Загальні умови випуску та обслуговування платіжних карток (Monobank), не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. При цьому, згідно з ч.4 ст.81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом. Надані позивачем Умови і правила обслуговування фізичних осіб в АТ «Універсал Банк» при наданні банківських послуг щодо карткових продуктів. Загальні умови випуску та обслуговування платіжних карток (Monobank), з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою, і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих їй умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Аналогічну правову позицію висловила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року (справа №342/180/17). Враховуючи вищезазначене, колегія суддів приходить до висновку, що позивачем не доведено факт погодження всіх істотних умов договору із відповідачем, та обґрунтованості розрахунку заборгованості. Водночас вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов`язання, з підстав та у розмірах встановлених актами законодавства, зокрема, ст.ст.625,1048 ЦК України позивач не пред`являв. Позивач просив стягнути з відповідача заборгованість у загальному розмірі 40 497 грн. 47 коп. З наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що частина коштів у розмірі 37 973 грн. 72 коп. була безпідставно зарахована банком на погашення заборгованості по нарахованим процентам. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно того, що оскільки сторони у кредитному договорі не передбачили нарахування з позичальника відсотків та інших платежів у розрахованому позивачем розмірі, то зарахування вказаних сум судом першої інстанції на погашення тілу кредиту є правомірним. Проаналізувавши викладене, колегія суддів вважає, що висновок районного суду про відсутність підстав для нарахування та стягнення позивачем з відповідача відсотків є правильним, оскільки їх стягнення не було погоджено сторонами. За такого, є правильним висновок суду про необхідність вирахування сплачених відсотків із суми заборгованості. Також не можуть бути прийняті до уваги твердження позивача в апеляційній скарзі про те, що враховуючи специфіку надання банківських послуг позивачем, Витяг з Умов та Тарифи за карткою Monobank надані суду неодноразово оновлювалися та доповнювалися у відповідності вимогам діючого законодавства, згоду на які, були надані відповідачем, шляхом зокрема та не виключно, проведенням банківських операцій та подальшого користування банківськими послугами, були доступні на постійній основі у публічному доступі на офіційному сайті банку з огляду на те, що позивачем не надано відповідних доказів про те, що відповідач був ознайомлений саме з зазначеними документами. Аргументи АТ «Універсал Банк» що Умови та Правила, які знаходяться у публічному доступі, та посилання на які містяться у кожній анкеті-заяві підписаній клієнтами є загальновідомим фактом, не заслуговують на увагу, оскільки загальновідомими можуть визнаватися факти, які не викликають сумніву в їх достовірності, при цьому їх очевидність має стосуватися кожної людини, а не певного обмеженого кола осіб. У справі, що переглядається Умови та правила, що перебувають у публічному доступі на Інтернет ресурсі АТ «Універсал Банку», не підпадають під ознаки загальновідомих. Частиною 4 статті 10 ЦПК України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерело права. ЄСПЛ вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року №63566/00, §23). Тому, враховуючи те, що інші доводи апеляційної скарги є суб`єктивним тлумаченням позивача, як обставин справи, так і норм діючого законодавства, та направлені на переоцінку доказів, яким районний суд дав належну правову оцінку, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при ухваленні рішення були належним чином оцінені надані докази, повно встановлені фактичні обставини справи, а доводи апеляційної скарги не дають підстав для встановлення неправильного застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновків суду, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення. Додаткових доказів, які б спростували правильність висновків суду першої інстанції, суду апеляційної інстанції також не надано. Докази ж та обставини, на які посилається позивач у апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні були дотримані норми матеріального і процесуального права. Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За правилами п.п.«в» п.4 ч.1 ст.382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки апеляційну скаргу АТ «Універсал Банк» залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає. Керуючись ст.ст.367,374,375,381,382 ЦПК України, колегія суддів УХВАЛИЛА: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Універсал Банк» залишити без задоволення. Заочне рішення Центрального районного суду міста Миколаєва від 10 грудня 2025 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у випадках та з підстав, передбачених ст.389 ЦПК України. Головуючий Т.В. Серебрякова Судді: В.В. Коломієць Н.О. Тищук Повний текст судового рішення складено 13 квітня 2026 року