Постанова 4824 № 754/13085/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 06 травня 2021 року м. Київ Унікальний номер справи № 754/13085/19 Апеляційне провадження 22-ц/824/6026/2021 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді - доповідача: Махлай Л.Д., суддів: Немировської О.В., Ящук Т.І. при секретарі: Синявському Д.В. сторони позивач Акціонерне товариство «ІНГ Банк Україна» відповідачі ОСОБА_1 ОСОБА_2 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах ОСОБА_3 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 01 лютого 2021 року та на додаткове рішення Деснянського районного суду м. Києва від 10 лютого 2021 року у справі за позовом Акціонерного товариства «ІНГ Банк Україна» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , яка діє в свої інтересах та інтересах неповнолітнього ОСОБА_3 , третя особа: Служба у справах дітей та сім`ї Деснянської у м. Києві державної адміністрації про виселення, визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням та зняття з реєстраційного обліку, в с т а н о в и в : у вересні 2019 року АТ «ІНГ Банк Україна» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , яка діє в своїх інтересах та інтересах ОСОБА_4 , в якому просило виселити відповідачів з квартири АДРЕСА_1 у квартиру АДРЕСА_2 ; визнати такими, що втратили право користування вказаною квартирою та зняти їх з реєстраційного обліку. В обґрунтування позову зазначало, що 07.07.2008 між АБ «ІНГ Банк Україна», правонаступником якого є АТ «ІНГ Банк Україна», та ОСОБА_1 укладено договір іпотечного кредиту. На виконання умов вищезазначеного договору банк надав позичальнику іпотечний кредит на фінансування будівництва чи придбання нерухомого майна в доларах США єдиною сумою у розмірі 200 000 доларів США строком до 29.06.2023. 12.09.2008 АТ «ІНГ Банк Україна» та ОСОБА_1 укладено іпотечний договір, предметом якого є квартира АДРЕСА_1 , яка складається з 2 жилих кімнат, загальною площею 57,30 кв м, жилою площею 34 кв м. Майно є власністю іпотекодавця на підставі договору дарування квартири, посвідченого 12.01.2007 Кулініч Н.Ю., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, зареєстрованого в реєстрі за № 104 та зареєстрованого в Комунальному підприємстві Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна 17.01.2007 у реєстрову книгу № д. 1 194-25 за реєстровим № 2393. В подальшому, у зв`язку з невиконанням умов договору іпотечного кредиту та ігноруванням вимоги про сплату заборгованості, у лютому 2013 року банк звернувся до суду з позовними вимогами про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за договором. Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 28.01.2014 позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 заборгованість у сумі 165 138, 28 доларів США, що за офіційним курсом НБУ станом на 01.02.2013 складає 1 319 950,27 грн, пеню в розмірі 8 186, 86 грн. У порядку примусового виконання рішення суду банк набув право власності на іпотечне майно та отримав свідоцтво № НОМЕР_1, видане приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Трубаровою М.В. Проте банк не може реалізувати своє право власності, оскільки відповідачі проживають у спірній квартирі. Крім того, відповідач після відкриття виконавчого провадження, з метою перешкоджання у зверненні стягнення на квартиру, зареєстрував у ній дружину та свого малолітнього сина. Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 01.02.2021 позов задоволено частково. Виселено ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 з квартири АДРЕСА_1 . Визнано ОСОБА_1 , ОСОБА_2 такими, що втратили право користування вищевказаною квартирою. В решті позову відмовлено. Вирішено питання судових витрат. Додатковим рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 10.02.2021. Визнано ОСОБА_3 таким, що втратив право користування квартирою АДРЕСА_1 . Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_2 , яка діє в свої інтересах та інтересах неповнолітнього ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення та додаткове рішення суду та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. Посилається на неправильне застосування норм матеріального права, неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи. А саме, вважає помилковими висновки суду про те, що у її власності перебуває квартира АДРЕСА_2 . Зазначена квартира належала їй на підставі договору дарування від 11.06.2015. Проте на початку 2019 року позивач звернувся до суду з позовом про визнання договору дарування недійним та скасування рішення про державну реєстрацію прав власності на квартиру. За результатами розгляду справи суд задовольнив позов, визнав недійсним договір дарування та скасував рішення про державну реєстрацію. Отже на момент розгляду судом цієї справи та ухвалення оскаржуваного рішення вона вже не була власником квартира АДРЕСА_2 , та позивач знав про дану обставину ще під час звернення до суду з позовом про її виселення. Кредит видавався не на придбання спірної квартири, яка була предметом іпотеки, а тому суд мав застосувати правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.10.2018 у справі № 753/12729/15. Виселення неї з дитиною із спірної квартири без надання іншого постійного житлового приміщення суперечить Конституції України, ЖК УРСР, Конвенції «Про права дитини», Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей». Суд не врахував, що служба у справах дітей Деснянської у м. Києві РДА заперечувала проти позову та зазначила, що виселення дитини призведе до порушення її прав, а реєстрація права власності на квартиру за позивачем відбувалася без згоди органу опіки і піклування. Вважає, що суд вирішив питання по усіх заявлених позовних вимогах, а тому підстав для ухвалення додаткового рішення не було. У відзиві представник АТ «ІНГ Банк Україна» - Чередніченко М.М. просив апеляційну скаргу залишити без задоволення,а судове рішення - без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість. Зазначає, що відповідачі продовжують проживати в квартирі, чим перешкоджають позивачу як власнику квартири в користуванні та розпорядженні нею. На час подачі позову у власності ОСОБА_2 перебувала квартира АДРЕСА_2 , що підтверджується інформаційною довідкою сформованою приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Івановим А.В. На даний час ця квартира перебуває у власності ОСОБА_1 . За наявності у відповідачів іншого жилого приміщення суд правильно задовольнив вимоги про їх виселення із спірної квартири. Банком направлено відповідачам вимоги щодо добровільного звільнення квартири та знаття з реєстрації, проте останні у добровільному порядку вимогу не виконали. Права дитини за вказаних обставин не порушуються, оскільки дитина має проживати за місцем проживання батьків або одного з них. Висновок Деснянської в м. Києві РДА ґрунтується на припущеннях та складено поспішно без дослідження реальних обставин справи. Малолітню дитину зареєстрували у квартири 27.09.2018 під час примусового виконання рішення про стягнення боргу лише з метою не допустити реалізацію нерухомого майна та уникнення виконання рішення суду. Приватним виконавцем дотримано вимог Закону України «Про виконавче провадження», було здійснено запити до Деснянської в м. Києві РДА щодо надання інформації про осіб зареєстрованих в спірній квартирі, та 10.08.2018 отримано відповідь, що відповідно до даних Реєстру територіальної громади в спірній квартирі ніхто не зареєстрований. Вважає посилання апелянта на те, що квартира реалізована на прилюдних торгах з порушення законодавства безпідставними, оскільки ці питання не є предметом дослідження у даній справі. Вважає також, що судом правильно ухвалено додаткове рішення, оскільки одна із вимог, яка розглядалася помилково не була вирішена у резолютивній частині рішення. У судовому засіданні представник ОСОБА_2 - ОСОБА_5 підтримала апеляційну скаргу та просила її задовольнити. Крім цього представник надала додаткові пояснення, які відрізняються від доводів апеляційної скарги, а саме зазначила, що переселення відповідачів у квартиру АДРЕСА_2 призведе до порушення прав дитини, оскільки житлова площа у спірній квартирі значно більша ніж у квартирі, в яку позивач просить виселити відповідачів. Крім того, розмір житлової площі, що припадає на одну особу у квартирі АДРЕСА_2 менше встановленого законом мінімального розміру на одну особу. Представник позивача Чередніченко М.М. просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін посилаючись на його законність та обґрунтованість. При цьому вказав, що суд не повинен врахувати доводи представника відповідачки, які не викладені в апеляційній скарзі. Представник третьої особи Кухарська Ю.М. підтримала апеляційну скаргу та просила її задовольнити в інтересах малолітньої дитини. Інші учасники справи у судове засідання не з`явилися, про день та час розгляду справи повідомлялися у встановленому законом порядку у зв`язку з чим колегія суддів вважає за можливе розгляд справи у їх відсутності, за правилами ч. 2 ст. 372 ЦПК України. Вислухавши доповідь судді, пояснення осіб, які з`явилися у судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що 07.07.2008 між АБ «ІНГ Банк Україна», правонаступником якого є АТ «ІНГ Банк Україна», та ОСОБА_1 укладено договір іпотечного кредиту, за яким останній отримав кредит у сумі 200 000 доларів США. 12.09.2008 між тими ж сторонами укладено іпотечний договір. Відповідно до пункту 1 іпотечного договору, іпотека за цим договором забезпечує вимогу іпотекодержателя, що випливає з договору іпотечного кредиту від 07.07.2008 зі змінами і доповненнями, які можуть бути внесені в майбутньому до нього, укладеного між іпотекодержателем та іпотекодавцем, за умовами якого останній зобов`язаний іпотекодержателю до 29.06.2023 повернути кредит в розмірі 200 000 доларів США, сплатити відсотки за користування кредитом, а також неустойку у розмірі й у випадках, передбачених кредитним договором. Згідно з пунктом 2 іпотечного договору предметом іпотеки є нерухоме майно: квартира під АДРЕСА_1 , яка в цілому складається з 2 жилих кімнат, загальною площею 57,30 кв м, жилою площею 34 кв м та належить іпотекодавцю на підставі договору дарування, посвідченого 12.01.2007 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кулініч Н.Ю., зареєстрованого в реєстрі за № 104 та зареєстрованого в комунальному підприємстві Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна 17.01.2007 у реєстрову книгу № д. 1 194-25 за реєстровим № 2393. Іпотечне майно належить іпотекодавцю на праві особистої приватної власності та не є спільним сумісним майном подружжя. Відповідно до пункту 4.1 іпотечного договору іпотекодавець засвідчує, що за адресою майна проживає та є прописаним/зареєстрованим батько іпотекодавця - ОСОБА_7 , 1934 року народження, будь-яких інших осіб (в тому числі малолітніх, неповнолітніх), які б проживали та були б прописані/зареєстровані за адресою майна, мали б право на особистий сервітут, встановлений ст. 405 ЦК України, немає. Відповідно до пункту 6.4 іпотечного договору іпотекодавець зобов`язаний без письмової згоди іпотекодержателя, серед іншого: не розпоряджатись майном у будь-який спосіб; не реєструвати право проживання та/або місцезнаходження в житловому приміщенні, що є предметом іпотеки за цим договором, фізичних та юридичних осіб. Відповідно до пункту 11 іпотечного договору на майно може бути звернено стягнення іпотекодержателем у будь-який спосіб, передбачений законодавством, за виключним вибором іпотекодержателя. У порушення умов кредитного договору з липня 2012 року позичальник припинив сплачувати чергові платежі. Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 28.01.2014, яке набрало законної сили 24.06.2014, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «ІНГ Банк Україна» заборгованість за договором іпотечного кредиту у сумі 165 138, 28 доларів США, що за офіційним курсом НБУ станом на 01.02.2013 складає 1 319 950, 27 грн, пеню в розмірі 8 186, 86 грн. 01.08.2018 приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Івановим А.В. прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження № 56903787 з примусового виконання вищезазначеного рішення. 09.07.2019 приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Івановим А.В. складено акт № 56903787/19 про реалізацію предмета іпотеки. 27.09.2018 у спірну квартиру всупереч умовам іпотечного договору були вселені та зареєстровані дружина та малолітня дитина позичальника, відповідачі у справі. На підставі свідоцтва № НОМЕР_1 , виданого 07.08.2019 ПН КМНО Трубаровою М.В., АТ «ІНГ Банк Україна» набуло право власності на квартиру, яка була предметом іпотеки. Згідно рішення ПН КМНО Трубарової М.В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 48140052 від 07.08.2019 17:15:09 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про реєстрацію права власності № 32727466, відповідно до якого право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_3 зареєстровано за АТ «ІНГ Банк Україна». 16.08.2019 позивач направив відповідачам вимогу, в якій просив звільнити спірну квартиру та знятися з реєстраційного обліку за адресою цієї квартири, яка відповідачами не виконана. Відповідно до інформаційної довідки № 156843005 від 19.02.2019, сформованої приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Івановим А.В. ОСОБА_2 має у власності квартиру АДРЕСА_2 Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачі порушують право власності позивача щодо користування та розпорядження спірною квартирою. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції виходячи з наступного. Відповідно до ст. 589 ЦК України та ч. 1 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Відповідно до ч. 1 ст. 40 цього Закону звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів ї сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом. Нормою, яка встановлює порядок виселення із займаного житлового приміщення, є ст. 109 ЖК УРСР. Відповідно до ч. 2 та ч. 3 цієї статті громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту(позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду. Звернення стягнення на передане в іпотеку жиле приміщення є підставою для виселення всіх громадян, що мешкають у ньому, за винятками, встановленими законом. Після прийняття кредитором рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов`язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги, якщо сторонами не погоджено більший строк. Якщо громадяни не звільняють жиле приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду. Відповідачка разом з своїм сином на час укладання договору іпотеки у спірній квартирі не були зареєстровані. Така реєстрація відбулася 27.09.2018 без згоди іпотекодержателя. До 27.09.2018 ОСОБА_2 разом з сином була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 . На час подачі позову у спірній квартирі проживають ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та їх син ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Позивач набув право власності на спірну квартиру 07.08.2019 у порядку примусового виконання рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 28.01.2014 про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за договором іпотечного кредиту. ОСОБА_2 зверталася з позовом до приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Іванова А.В., у якому просила визнати протиправними дії відповідача щодо передачі на реалізацію спірної квартири та рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 28.05.2019 у задоволенні позову відмовлено. Цим рішенням встановлено, що ОСОБА_1 належать на праві власності три квартири за наступними адресами: АДРЕСА_5 ; АДРЕСА_6 ; АДРЕСА_4 та листом від 15.08.2018 Дніпровською районною в місті Києві державною адміністрацією повідомлено приватного виконавця, що за адресами: АДРЕСА_5 та АДРЕСА_6 ніхто не зареєстрований, а за адресою: АДРЕСА_4 зареєстровані ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_3 . У рішенні вказано, що норми Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» та Закону України «Про охорону дитинства» при передачі на реалізацію спірної квартири не були порушені. ОСОБА_1 також оскаржувалися дії приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Іванова А.В. щодо передачі спірної квартири на реалізацію та ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 13.06.2019, яка залишена без змін постановою Київського апеляційного суду від 07.10.2019 у задоволенні скарги відмовлено. Цими судовими рішеннями встановлено, що ОСОБА_1 після ухвалення рішення про стягнення з нього заборгованості за кредитним договором квартиру АДРЕСА_2 11.06.2015 відчужив на користь ОСОБА_2 . Квартира АДРЕСА_7 була відчужена ОСОБА_1 20.11.2012, тобто з часу, коли він припинив сплачувати чергові платежі за кредитним договором, на користь ОСОБА_9 . Також боржником у зазначений період було відчужено належний йому автомобіль та дві земельні ділянки. Постановою Київського апеляційного суду м. Києва від 03.12.2019 визнано недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_2 , укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Даною постановою встановлено, що відчужуючи майно на користь своєї дружини боржник ОСОБА_1 діяв очевидно недобросовісно та зловживав правами стосовно кредитора, а договір спрямований на приховування нерухомого майна, з метою уникнення звернення стягнення на це майно при примусовому виконанні рішення суду. Відтак на час звернення позивача з позовом у даній справі (28.08.2019) квартира АДРЕСА_2 належала на праві власності ОСОБА_2 . Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. Визнання судом недійсним договору дарування квартири АДРЕСА_2 після звернення позивача з даним позовом свідчить про відсутність наслідків укладення такого договору та відповідно право власності на цю квартиру залишається за ОСОБА_1 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебувають у зареєстрованому шлюбі та є батьками малолітнього ОСОБА_3 . Відповідно до ч. 3 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків або одного з них. Відповідно до ст. 18 Закону України «Про охорону дитинства» діти - члени сім`ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем. Позивач просив виселити відповідачів із квартири АДРЕСА_1 у квартиру АДРЕСА_2 , де і мешкали відповідачі до 27.09.2018. Таке виселення відповідає вимогам ст. 109 ЖК УРСР, оскільки відповідачам одночасно надається інше постійне жиле приміщення. Доводи апеляційної скарги про те, що у зв`язку з визнанням договору дарування квартири АДРЕСА_2 ОСОБА_2 перестала бути власником цієї квартири не впливають на висновки суду, оскільки власником цієї квартири залишився батько малолітнього ОСОБА_3 - ОСОБА_1 , та дитина фактично переселяється у те жиле приміщення, у якому раніше проживала разом з батьками. У судовому засіданні представник апелянта зазначила, що вбачає порушення прав дитини у тому, що квартира, в яку виселяються відповідачі меншої площі, ніж та, з якої виселяються, та квартира АДРЕСА_2 не забезпечить відповідачам їх право на отримання норми житлової площі на одну особу 13,65 кв м. Незважаючи на те, що апеляційна скарга не містить таких доводів для повного та всебічного розгляду справи колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що ст. 109 ЖК УРСР не містить вимог про норму жилого приміщення, яке надається при виселенні у зв`язку із зверненням стягнення на предмет іпотеки, а лише вказує на те, що у рішенні суду має бути зазначено яке саме жиле приміщення надається. У зв`язку з тим, що суд помилково у резолютивній частині рішення не зазначив постійне жиле приміщення, у яке виселяються відповідачі, колегія суддів вважає за необхідне змінити рішення суду, доповнивши його зазначенням квартири, у яку підлягають виселенню відповідачі. Чинне законодавство не передбачає отримання судом згоди органу опіки і піклування у разі вирішення спору про виселення малолітньої особи разом з батьками у інше жиле приміщення, яке належить одному з батьків, а тому доводи апеляційної скарги про те, що суд не врахував позицію органу опіки і піклування, який заперечував проти виселення не можна визнати обгрунтованими. Доводи апеляційної скарги щодо застосування до спірних правовідносин ст. 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей», ст. 18 Закону України «Про охорону дитинства» в частині необхідності отримання дозволу органу опіки і піклування при вчиненні правочинів щодо відчуження жилих приміщень та купівлі нового житла з метою захисту житлових прав дітей колегія суддів вважає безпідставними, оскільки відчуження чи придбання жилого приміщення не є предметом даного спору. У даному спорі не розглядається питання законності чи незаконності реалізації спірної квартири у порядку примусового виконання рішення суду, а відтак усі доводи апеляційної скарги в цій частині не мають правового значення. Позивач звернувся до суду з позовом про виселення як власник спірного жилого приміщення. Право власності позивача на квартиру АДРЕСА_1 не скасовано. Питання набуття у власність АТ «ІНГ Банк Україна» спірної квартири не є предметом даного спору, а тому доводи апеляційної скарги щодо неправомірності набуття позивачем у власність цієї квартири не впливають на висновки суду. Відповідно до ч. 1 ст. 317 та ч. 1 ст. 319 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Згідно із ч. 1 ст. 321 цього ж Кодексу право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном (ч. 1 ст. 391 ЦК України). Відповідно до ч. 2 - 4 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства. Оскільки вселення відповідачів у спірну квартиру відбулося у період звернення стягнення на квартиру без згоди іпотекодержателя, який надалі набув право власності на цю квартиру, суд першої інстанції дійшов правильних висновків про те, що відповідачі порушили права та законні інтереси позивача. Враховуючи викладене колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі. Оскільки питання виселення та визнання осіб такими, що втратили право користування спірною квартирою розглядалося судом відносно ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та їх сина ОСОБА_3 , а у резолютивній частині рішенні не вказано про прийняте рішення відносно дитини, суд правомірно у порядку ст. 270 ЦПК України ухвалив додаткове рішення. Доводи апеляційної скарги про те, що у рішенні суду вирішено питання відносно всіх осіб суперечать змісту рішення. Судом не приймаються до уваги письмові пояснення Brussels Reporter , оскільки такі пояснення можуть надаватися лише учасниками справи, та відповідно до ч. 2 ст. 126 Конституції України вплив на суддю у будь - який спосіб забороняється. Згідно з ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать зокрема витрати на професійну правничу допомогу. Відповідно до положень ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язаних з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Розмір витрат на оплату правової допомоги визначається за домовленістю між стороною та особою, яка надає правову допомогу. 30.07.2018 між Адвокатським об`єднанням «КПД Консалдинг» та ПАТ «ІНГ Банк Україна» укладено договір про надання юридичних послуг. Цей договір, усі додатки до нього та кожна заявка на надання послуг складають один документ (п. 14 договору). Відповідно до п. 1, 3 заявки на надання послуг № 10 обсяг послуг включає представництво інтересів клієнта у судах першої, апеляційної та касаційної інстанції у справі за позовом АТ «ІНГ Банк Україна» до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням та зняття з реєстраційного обліку. Вартість послуг за представництво клієнта в судах апеляційної інстанції складає 21 600 грн. На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу позивачем до відзиву на апеляційну скаргу додано платіжне доручення від 23.03.2021. Клопотань про зменшення витрат на професійну правничу допомогу не надходило. За таких обставин колегія суддів прийшла до висновку, що зазначені витрати підлягають стягненню з ОСОБА_2 на користь позивача. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381-383 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в : апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково. Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 01 лютого 2021 року змінити, доповнивши абзац другий резолютивної частини після слів АДРЕСА_6 - « у квартиру АДРЕСА_2 ». В решті рішення залишити без змін. Додаткове рішення Деснянського районного суду м. Києва від 10 лютого 2021 року залишити без змін. Стягнути з ОСОБА_2 на користь Акціонерного товариства «ІНГ Банк Україна» витрати на професійну правничу допомогу у сумі 21 600 грн. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня проголошення постанови до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до цього суду з підстав, визначених у ст. 389 ЦПК України. Повний текст постанови виготовлений 11.05.2021. Головуючий Л. Д. Махлай Судді О. В. Немировська Т. І. Ящук