Ухвала КЦС ВС № 127/16331/20

Ухвала 29 жовтня 2021 року місто Київ справа № 127/16331/20 провадження № 61-17133ск21 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Яремка В. В., учасники справи: позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи», відповідачі - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , розглянув касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 17 травня 2021 року у складі судді Сичука М. М. та постанову Вінницького апеляційного суду від 29 вересня 2021 року у складі колегії судів: Якименко М. М., Ковальчука О. В., Панасюка О. С., ВСТАНОВИВ: І. ІСТОРІЯ СПРАВИ Стислий виклад позиції позивача Товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» (далі - ТОВ «Кредитні ініціативи») у квітні 2020 року звернулося до суду з позовом про визнання відповідачів такими, які втратили право користування квартирою, розташованою за адресою: АДРЕСА_1 , зняття їх з реєстраційного обліку за зазначеною адресою. Позов обґрунтовано тим, що 18 серпня 2006 року між Акціонерно-комерційним банком «ТАС-Комерцбанк» (далі - АКБ «ТАС-Комерцбанк»), ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладено іпотечний договір № 026/0806/88-013-Z-01. Відповідно до умов зазначеного правочину квартиру АДРЕСА_2 передана в іпотеку. На підставі статті 37 Закону України «Про іпотеку» право власності на зазначене житлове приміщення зареєстровано за ТОВ «Кредитні ініціативи», втім відповідачі, які зареєстровані у наведеній квартирі, продовжують нею користуватися, відмовляються від добровільного виселення Заперечення сторони відповідача Відповідач ОСОБА_1 звернувся до суду із відзивом, у якому просив відмовити у задоволенні позов, посилаючись на його безпідставність. Додатково зазначає, що реєстрація права власності на спірну квартира на позивача відбулася неправомірно. Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 17 травня 2021 року у задоволенні позову відмовлено. Суд першої інстанції зазначив, що при зверненні стягнення на предмет іпотеки шляхом переходу права власності на предмет іпотеки до іпотекодержателя ТОВ «Кредитні ініціативи» було обізнано про наявність обтяжень спірної квартири, яка належала на праві власності іпотекодавцям, зокрема про наявність відповідних речових прав осіб, які зареєстровані і проживають у спірній квартирі. Банк мав можливість виявити ризики, пов`язані з набуттям права власності на спірну нерухомість у зв`язку із невиконанням боргових зобов`язань, забезпечених іпотекою, а також мав усвідомлювати, що права власника квартири обмежуються у зв`язку із наявністю прав осіб, які мають право користування зазначеною квартирою. Оцінюючи вимоги про зняття відповідачів із реєстраційного обліку проживання у спірній квартирі, суд першої інстанції зазначив, що таку вимогу може бути пред`явлено лише до органу реєстрації місця проживання. Постановою Вінницького апеляційного суду від 29 вересня 2021 року рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 17 травня 2021 року залишено без змін. Суд апеляційної інстанції погодився із висновком суду першої інстанції щодо підстав для відмови у задоволенні позову. Доводи апеляційної скарги, що у зв`язку з набуттям позивачем права власності на спірну квартиру відповідачі вважаються такими, які втратили право користування нею, а їх перебування на реєстраційному обліку у житловому приміщення позбавляє законного власника розпоряджатися своїм майном, судом апеляційної інстанції відхилено з огляду на те, що самий лише факт переходу права власності на квартиру до іншої особи не є безумовною підставою для позбавлення права на житло колишнього власника цього нерухомого майна та/або членів його сім`ї. ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ Короткий зміст вимог касаційної скарги ТОВ «Кредитні ініціативи» 18 жовтня 2021 року із застосуванням засобів поштового зв`язку звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 17 травня 2021 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 29 вересня 2021 року, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу Касаційна скарга обґрунтовувалася тим, що право власності на спірну квартиру зареєстровано за ТОВ «Кредитні ініціативи» на підставі статті 37 Закону України «Про іпотеку» та підпункту 12.3.1. договору іпотеки від 18 серпня 2006 року, який містив застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання. Втім, набувши право власності на спірну квартиру, заявник не може вільно користуватися та розпоряджатися нерухомим майном, оскільки у житловому приміщенні зареєстровані відповідачі, які продовжують користуватися ним, добровільно виселятися відмовляються. ТОВ «Кредитні ініціативи» зазначило, що судами першої та апеляційної інстанцій не враховано правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 25 липня 2018 року у справі № 638/13030/13-ц, від 12 вересня 2018 року у справі № 199/3679/15, від 27 січня 2021 року у справі № 754/14503/16-ц, від 09 червня 2021 року у справі № 347/1073/19. ІІІ.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ Верховний Суд, дослідивши подану касаційну скаргу та додані до неї документи, зробив висновок, що у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити з таких підстав. Норми права, застосовані судом Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій (частина третя статті 3 ЦПК України). Відповідно до пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах). Відповідно до частини шостої статті 394 ЦПК України ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження. На підставі аналізу змісту касаційної скарги та доданих до неї матеріалів, змісту оскаржуваних судових рішень Верховний Суд робить висновок, що касаційна скарга є необґрунтованою, а наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності оскаржуваних судових рішень. Такий висновок суд зробив на підставі такого. Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій Між АКБ «ТАС-Комерцбанк», ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 18 серпня 2006 року укладено іпотечний договір № 026/0806/88-013-Z-01, відповідно до умов якого останні передали в іпотеку нерухоме майно, квартиру АДРЕСА_2 . Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстрацію права власності від 06 липня 2020 року власником квартири АДРЕСА_2 є ТОВ «Кредитні ініціативи». Відповідно до довідок про реєстрацію місця проживання від 19 жовтня 2020 року № 50483, № 50484 року за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровані: ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ТОВ «Кредитні ініціативи» 06 липня 2020 року направило на зазначену адресу вимогу про виселення відповідачів. Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі Згідно з частиною першою статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Конституцією України передбачено як захист права власності, так і захист права на житло. Статтею 41 Конституції України установлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі. Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте, попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів. Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Згідно з положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду. Відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави. Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (стаття 5 ЦПК України). Вирішення питання про виселення особи з житла у зв`язку із зверненням стягнення на предмет іпотеки має відбуватися із дотриманням гарантій, передбачених положеннями статті 109 Житлового кодексу Української РСР. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 червня 2019 року у справі № 643/18788/15-ц (провадження № 14-93цс19) зазначила, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців при зверненні стягнення на жиле приміщення застосовуються як положення статті 40 Закону України «Про іпотеку», так і норма статті 109 ЖК Української РСР. У цій постанові, зокрема зазначено, що до спірних правовідносин між власником, який набув жиле приміщення за результатами звернення стягнення на предмет іпотеки, та особами, які мають право користування таким приміщенням, підлягають застосуванню зазначені норми права. Обмеження права власника, який набув жиле приміщення за результатами звернення стягнення на предмет іпотеки, на підставі статті 109 ЖК Української РСР та статті 40 Закону України «Про іпотеку», є передбачуваними. За правилом частини першої статті 40 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом. Законом України від 22 вересня 2011 року № 3795-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг» внесено зміни до статті 109 ЖК Української РСР, згідно з якими виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку. Громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду (частина друга статті 109 ЖК Української РСР). Отже, за змістом статті 40 Закону України «Про іпотеку» та статті 109 ЖК Української РСР особам, яких виселяють із жилого приміщення, що є предметом іпотеки, у зв`язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, надається інше постійне житло, якщо іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла. У справі, що розглядається, іпотекодержатель, який набув право власності на предмет іпотеки шляхом звернення стягнення у позасудовому порядку, заявив про наявність перешкод у користуванні своїм власним, оскільки в спірній квартирі зареєстровані відповідачі, які відмовляються виселятися з квартири. При зверненні стягнення на предмет іпотеки шляхом переходу права власності на предмет іпотеки до іпотекодержателя ТОВ «Кредитні ініціативи», було обізнано про наявність обтяжень спірної квартири, яка належала на праві власності іпотекодавцям, зокрема ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , які зареєстровані і проживають у спірному житловому приміщенні, зокрема про наявність у них відповідних речових прав. ТОВ «Кредитні ініціативи» мав можливість виявити ризики, пов`язані з набуттям права власності на спірну нерухомість у зв`язку із невиконанням боргових зобов`язань, забезпечених іпотекою, а також мав усвідомлювати, що права власника квартири АДРЕСА_2 обмежуються у зв`язку із наявністю прав осіб, які мають право користування зазначеною квартирою. Наявність права осіб, місце проживання яких зареєстровано у набутій позивачем на підставі іпотечного договору квартирі, обмежує право останнього на користування майном. Частина друга статті 109 ЖК Української РСР на час реалізації прав іпотекодержателя містила заборону виселення осіб без надання іншого житлового приміщення у випадку, якщо квартира придбана не за рахунок коштів, отриманих у позику. Отже, іпотекодержатель як потенційний (у разі невиконання боргових зобов`язань, забезпечених іпотекою) новий власник спірного житлового приміщення мав об`єктивну можливість знати про наявність прав відповідачів на користування спірною квартирою і при набутті права власності мав усвідомлювати, що відповідачі мають зареєстроване місце проживання у квартирі й право користування житлом. Зазначений правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 753/12729/15-ц (провадження № 14-317цс18) та від 05 червня 2019 року у справі № 643/18788/15-ц (провадження № 14-93цс19). Аналогічні висновки щодо застосування правових висновків, викладених у наведених постановах Великої Палати, висловлені Верховним Судом у постановах від 15 березня 2021 року у справі № 639/7410/18 (провадження № 61-14505св20), від 09 вересня 2021 року у справі № 205/5044/19 (провадження № 61-2490св21), від 06 жовтня 2021 року у справі № 357/8500/20 (провадження № 61-12619св21) із подібними правовідносинами. Враховуючи вимоги як міжнародних договорів, так і національного законодавства, зміст правовідносин сторін, позицію, неодноразово підтриману Великою Палатою Верховного Суду, дотримуючись балансу прав та інтересів сторін спірних правовідносин, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, у повному обсязі встановивши фактичні обставини справи, які мають істотне значення для її вирішення, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог із урахуванням гарантій, передбачених частиною другою статті 109 ЖК Української РСР, за відсутності відомостей про інше постійне жиле приміщення, яке підлягає наданню відповідачам у зв`язку із виселенням. Доводи заявника про неврахування судами висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 25 липня 2018 року у справі № 638/13030/13-ц, від 12 вересня 2018 року у справі № 199/3679/15, від 27 січня 2021 року у справі № 754/14503/16-ц, від 09 червня 2021 року у справі № 347/1073/19, від 23 червня 2021 року у справі № 279/2993/19, у постанові Верховного Суду України від 05 листопада 2014 року у справі № 6-158цс14, є необґрунтованими з огляду на те, що фактичні обставини у цих справах є відмінними від обставин у справі, яка переглядається. Серед іншого, предметом позову, у наведених заявником постановах Верховного Суду, є виселення, у той час як у справі № 127/16331/20 предметом позову є визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням (квартирою). Враховуючи те, що касаційна скарга подана на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України, тоді як Верховний Суд уже викладав висновок щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку, тому колегія судів дійшла висновку про відсутність правових підстав для відкриття касаційного провадження у цій справі. Керуючись пунктом 5 частини другої, частиною шостою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ: У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 17 травня 2021 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 29 вересня 2021 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про зняття з реєстраційного обліку та визнання такими, що втратили право користування майном (квартирою), відмовити. Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу. Ухвала набирає законної сили з моменту її прийняття судом та оскарженню не підлягає. Судді: С. О. Погрібний А. С. Олійник В. В. Яремко