Постанова 4817 № 596/1954/19

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 596/1954/19Головуючий у 1-й інстанції Лисюк І.О. Провадження № 22-ц/817/897/20 Доповідач - Дикун С.І. Категорія - П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 13 листопада 2020 року м. Тернопіль Тернопільський апеляційний суд в складі: головуючого - Дикун С.І. суддів - Міщій О. Я., Парандюк Т. С., з участю секретаря - Боднар Р.В. учасників справи - представника позивачки ОСОБА_1 адвоката Скакуна О.К.; відповідачки ОСОБА_2 та її представниці адвоката Тиханської Т.В.; відповідача ОСОБА_3 та його представниці адвоката Турчин-Кукаріної І.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу №596/1954/19 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Гусятинського районного суду Тернопільської області від 29 липня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 та ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні будинком, зняття з реєстрації та виселення, ухваленого суддею Лисюк І.О., повний текст рішення виготовлено 03 серпня 2020 року, - ВСТАНОВИВ: 13.11.2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 та ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні будинком, зняття з реєстрації та виселення. В обґрунтування позову посилається на те, що вона є власником житлового будинку АДРЕСА_1 , що підтверджується свідоцтвом на право власності на житловий будинок на ім`я її батька , видане згідно рішення Копичинецької міської ради за №120 від 21.07.1995 року, та договором дарування від 20 березня 1996 року. Згоду на дарування давала її мати - ОСОБА_2 . Скориставшись тим, що батько тяжко захворів її мати, підробивши ряд документів, без її згоди, самовільно зареєструвалась в будинку АДРЕСА_1 та зареєструвала сина ОСОБА_3 . Крім того, відповідачі самовільно поміняли замки на вхідних дверях її будинку та встановила охоронну сигналізацію, щоб вона не мала доступу до будинку. На неодноразові вимоги позивача надати ключі, доступ до сигналізації, отримувала від відповідачів категоричну відмову. У зв`язку з цим позивачка зверталася за допомогою до правоохоронних органів, та служби, які встановили охоронну сигналізацію без її відома. Оскільки вона не має доступу до будинку, добровільно усунути перешкоди в користуванні майном, а саме будинком АДРЕСА_1 відповідачі відмовилися, просить усунути перешкоди у користуванні приватним житлом та зобов`язати відповідачів передати їй ключі від будинку і не чинити перешкоди в користуванні будинком. Окрім того, позивач просила, зняти з реєстрації ОСОБА_3 та ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 та усунути їй перешкоди у користуванні приватним житлом шляхом примусового виселення відповідачів. Рішенням Гусятинського районного суду Тернопільської області в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду, позивачкою ОСОБА_1 в інтересах якої діє адвокат Скакун О.К., було подано апеляційну скаргу на рішення Гусятинського районного суду Тернопільської області від 29 липня 2020 року про скасування рішення суду та ухвалення нового рішення у даній справі, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована тим, що позивачку незаконно позбавили права власності на житловий будинок, який в 1996 році подарований батьком за згодою відповідача ОСОБА_2 . Відповідачі незаконно, без її згоди зареєструвались в належнолму їй на праві власності будинку, вчинивши шахрайські дії. З цього приводу в слідчому відділі Тернопільського ВП ГУНП розслідується кримінальне провадження відносно відповідачки ОСОБА_2 . Також, що судом безпідставно відхилено клопотання про витребування документів щодо реєстрації відповідачів у спірному будинку. Посилання суду на ст.156 ЖК України суперечить дійсним обставинам справи, оскільки ні позивач, ні відповідачі ніколи не проживали у вказаному будинку однією сім`єю. У своїх відзивах на апеляційну скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , кожен, зокрема просять апеляційну скаргу залишити без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідачі зазначають, що доводи апелянта про незаконне позбавлення відповідачами її права власності не підтверджуються доводами позовної заяви, та доказами, долученими до справи. Голослівними є твердження про незаконну реєстрацію відповідачів у спірному будинковолодінні, вчинення шахрайських дій та підробку документів, оскільки ці твердження також не підтверджені допустими та достовірними доказами. Також зазначає, що твердження апелянта про порушення судом норм процесуального права є необгрунтованими, оскільки позивачка у змагальному судовому процесі на власний розсуд самоусунулась від судового процесу та не скористалась передбаченими процесуальними правами для спростування аргументів відповідачів. Під час розгляду справи в апеляційному суді представник ОСОБА_1 адвокат Скакун О.К. підтримав апеляційну скаргу в її межах та просив задовольнити вимоги апеляційної скарги. Відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та їх представники адвокати Тиханська Т.В. і Турчин-Кукаріна І.В. апеляційну скаргу заперечили. Рішення суду вважають законним та обґрунтованим і таким, що не підлягає до скасування з мотивів, зазначених як у суді першої інстанції, так і в апеляційному суді. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, відзивів на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав. Вимоги до судового рішення викладені у ст.ст. 263, 264 ЦПК України. Відповідно до положень частин 1, 2, 3, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно із вимогами ч.1 ст.264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Рішення суду першої інстанції вказаним вимогам закону відповідає не у повній мірі. З матеріалів справи вбачається, що 20 березня 1996 року ОСОБА_1 набула право власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , який належав її батькові ОСОБА_4 , що підтверджується договором дарування від 20 березня 1996 року, нотаріально посвідченого в.о. завідувачем Копичинецької державної нотаріальної контори Юзвою Г.З. (8,9,10,19 т.1). Дані щодо реєстрації права власності на будинок внесені в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 16.01.2020, що також підтверджується відповідним витягом з Реєстру від 16.01.2020. (а.с.163,т.1). Відповідач ОСОБА_2 є матір`ю позивача, проживає та зареєстрована в будинку за адресою: АДРЕСА_1 з 17 вересня 2010 року, що підтверджується витягом з будинкової книги, а також копією паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 , виданого Гусятинським РВ УМВС України в Тернопільській області від 27.05.1999 року. Відповідач ОСОБА_3 є братом позивача, проживає та зареєстрований в будинку за адресою: АДРЕСА_1 з 11 березня 2009 року, що підтверджується витягом з будинкової книги, а також копією паспорта громадянина України серії НОМЕР_2 , виданого Гусятинським РВ УМВС України в Тернопільській області від 19.06.2001 року.(а.с.12-13,16, 17, 25-30, 48,49,50, 58-62 т.2). ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 з 13 березня 1996 року, проживає без реєстрації в АДРЕСА_2 у подарованій матір`ю квартирі. (а.с.55, т.1 а.с.25-30, 31т.2). ОСОБА_1 зверталась в правоохоронні органи, зокрема, в Гусятинське відділення поліції ПВП ГУНП в Тернопільській області з заявами про чинення відповідачами перешкод в користуванні нею будинком, що належить їй на праві власності шляхом заміни ключів, встановлення сигналізації. В результаті перевірки звернень позивача, не встановлено ознак кримінального чи адміністративного правопорушення. Позивачу рекомендовано звернутись до суду. (а.с.21-33, 56-58, т.1). Допитаний в суді першої інстанції в якості свідка відповідач ОСОБА_3 пояснив, що він постійно проживає в житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 з 1991 року по теперішній час. З 11 березня 2009 року він зареєстрований в зазначеному житлі. Сестра ОСОБА_1 проживає в квартирі в с. Котівка, яку подарувала їй мати. Фактично в будинку по АДРЕСА_1 вона не проживала. Жодних перешкод в користуванні будинком він з матір`ю сестрі не чинить. Вона має доступ до будинку і ключі від вхідних дверей будинку, які не мінялись вже багато років. Востаннє позивач з`являлась в будинку в 2019 році. Вони з мамою там постійно проживають, оплачують комунальні послуги, проводять поточні ремонти, обробляють земельну ділянку. Допитана в якості свідка відповідач ОСОБА_2 підтвердила показання ОСОБА_3 та додатково показала, що з 1997 року вона зареєстрована і постійно проживала в житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Декілька років в неї була реєстрація в с.Котівка Гусятинського району. Вдруге вона зареєструвалась в спірному житлі з 17 вересня 2010 року. В 1996 році вони з покійним чоловіком вирішили подарувати житловий будинок дочці. При нотаріальному посвідченні договору дарування будинку вона дала згоду на відчуження будинку. Однак, із 2008 року, коли син женився та привів невістку додому, в них почали з донькою виникати конфлікти. Позивач вигнала сина з невісткою і дитиною на орендовану квартиру. Коли донька вийшла заміж, вони з чоловіком проживали в квартирі в с.Котівка Гусятинського району. Після смерті чоловіка ОСОБА_4 вона 5 жовтня 2016 року подарувала доньці квартиру в с. Котівка, в якій позивач проживала, однак на даний час перебуває за межами України. Позивач намагалася виставити будинок, в якому вони проживають з сином на продаж, а їх виселити. Вони з сином несуть витрати по утриманню будинку, сплачують комунальні послуги. Це єдине її житло, їй не має куди піти жити. Вона постійно проживає там, лише в 2018-2020 року тимчасово проживала в м.Харкові у зв`язку з стаціонарним та амбулаторним лікуванням в КНП «Міський клінічний пологовий будинок №7», а також в Державній установі «Інститут загальної та невідкладної хірургії імені В.Т.Зайцева». Обставини перебування відповідача на лікуванні та її тимчасова відсутність за місцем реєстрації підтверджуються відповідними довідками та виписками лікувальних закладів. (а.с.а.с.108, т.1, а.с.18-19,84, т.2). З показів свідків, допитаних в суді першої інстанції вбачається, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 постійно проживали за місцем реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 . Свідки ОСОБА_5 , ОСОБА_6 підтвердили факти постійного проживання відповідачів ОСОБА_3 , ОСОБА_2 за місцем реєстрації, які господарюють в будинку, проводять поточні ремонти. Вони, хоч проживають по сусідству, проте, не бачили, щоб позивач ОСОБА_1 намагалась вселитися в будинок, і їй ОСОБА_3 , ОСОБА_2 чинили перешкоди. Як встановлено, відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 були членами сім`ї попереднього власника будинку ОСОБА_4 - чоловіка та батька, і є членами сім`ї ОСОБА_1 , оскільки доводяться позивачу матір`ю та братом. Вони фактично вселились до спірного будинку разом з ОСОБА_4 в 90-х роках, що стверджується записами у будинковій книзі на спірний будинок. Відповідач ОСОБА_2 з чоловіком ОСОБА_4 у шлюбі будували зазначений будинок, багато років там проживали, також остання надала згоду на дарування її чоловіком в 1996 році на користь доньки - позивача ОСОБА_1 і своєї частки в спільній сумісній власності. Відповідачі тривалий час проживають у спірному будинку, куди були вселені за згодою її власника в якості членів сім`ї, тому набули право користування чужим майном, яке по своїй суті є сервітутом і позивач могла передбачити характер та вагу обтяження її майбутньої нерухомості, яку вона одержала за договором дарування в 1996 році, однак не здійснила достатньої належної обачності при укладенні договору дарування. ОСОБА_2 є пенсіонером, тобто має похилий вік (повних 64 роки), в користуванні не має іншого житлового приміщення, часто хворіє та перебуває на лікуванні, і її виселення фактично призведе до загрози її існуванню та життю. ОСОБА_3 користується спірним будинком у вигляді житла на законних підставах. ОСОБА_1 забезпечена житлом за місцем фактичного проживання у АДРЕСА_2 . Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про зняття з реєстрації відповідачів та усунення перешкод у користуванні будинком шляхом їх виселення суд першої інстанції правильно виходив з того, що відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог у цій частині, оскільки не встановлено, що реєстрація відповідачів проведена із порушенням вимог чинного законодавства, та те, що останні чинять перешкоди власнику у користуванні (проживанні) спірним житловим приміщенням самим фактом свого проживання і існують підстави для виселення відповідачів без надання іншого жилого приміщення. Колегія суддів погоджується із висновком суду в зазначеній частині позовних вимог. За змістом ч.1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Відповідно до положень ч.2 ст.16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків, відшкодування моральної шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу місцевого самоврядування. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Заявляючи вимоги про зняття із реєстрації відповідачів та усунення перешкод у користуванні приватним житлом шляхом їх виселення позивачка посилалась на норми ст. 109 ЖК України. (т.1 а.с. 2-5) Відповідно до вимог ст.109 ЖК України виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку. Допускається виселення в адміністративному порядку з санкції прокурора лише осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення або проживають у будинках, що загрожують обвалом. Громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду. Звернення стягнення на передане в іпотеку жиле приміщення є підставою для виселення всіх громадян, що мешкають у ньому, за винятками, встановленими законом. Після прийняття кредитором рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов`язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги, якщо сторонами не погоджено більший строк. Якщо громадяни не звільняють жиле приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду. Виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення, є підставою для надання цим громадянам жилих приміщень з фондів житла для тимчасового проживання відповідно до статті 132-2 цього Кодексу. Відсутність жилих приміщень з фондів житла для тимчасового проживання або відмова у їх наданні з підстав, встановлених статтею 132-2 цього Кодексу, не тягне припинення виселення громадянина з жилого приміщення, яке є предметом іпотеки, у порядку, встановленому частиною третьою цієї статті. За таких обставин, наявності підстав для виселення відповідачів, які передбачені наведеною нормою, позивачкою не доведено і судом таких обставин не встановлено. Твердження апеляційної скарги про незаконне позбавлення відповідачами її права власності не підтверджуються доводами позовної заяви та доказами, долученими до справи. Голослівними є посилання апеляційної скарги про незаконну реєстрацію відповідачів у спірному будинковолодінні, вчинення шахрайських дій та підробку документів, оскільки ці твердження також не підтверджені допустими та достовірними доказами та спростовуються матеріалами справи - копією будинкової книги будинку АДРЕСА_1 (т.2 а.с. 58-62) з якої вбачається реєстрація у вказаному житлі відповідачів; їх паспортами громадян України; поясненнями сторін із яких вбачається, що вони проживали як члени однієї сім`ї - батьки та діти у спірному будинку із часу його будівництва у 1990-х роках і продовжують там проживати. Разом із тим, позивачка спірний будинок в якості житла на час вирішення спору не використовує, оскільки проживає в іншому житлі - у АДРЕСА_2 , подарованій їй матір`ю ОСОБА_2 - відповідачкою у справі квартирі, а на даний час перебуває за кордоном. За таких обставин, коли позивачка у спірному будинку не проживає і під житло його не використовує, виселення відповідачів - членів її сім`ї - матері та брата, які проживали і продовжують проживати у цьому будинку не буде пропорційним способом захисту порушених прав позивачки про усунення перешкод у користуванні будинком. Проте, колегія суддів не може погодитися із висновками суду про відмову у задоволенні позовних вимог про усунення перешкод у користуванні будинком шляхом передачі ключів від будинку АДРЕСА_1 та зобов`язання відповідачів не чинити перешкод в користуванні будинком. Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 неодноразово зверталась в правоохоронні органи, зокрема, в Гусятинське відділення поліції ПВП ГУНП в Тернопільській області із заявами про чинення відповідачами перешкод в користуванні нею будинком АДРЕСА_1 , що належить їй на праві власності шляхом заміни замків на вхідних дверях та воротах, встановлення сигналізації у будинку без її дозволу. Що стверджується рапортами та поясненнями працівників поліції від 24.02.2018 року, 25.02.2018 року, 02.03.2019 року; відповідями позивачці від Гусятинського відділення поліції від 09.04.2019 року, 25.04.2019 року(а.с.21-33, 56-58, т.1). Свідок ОСОБА_7 , який проживає по сусідству на АДРЕСА_1 , підтвердив, що бачив, як ОСОБА_1 вибивала замок в вхідних дверях знизу і нікого не було в будинку. Однак, суд не дав належної правової оцінки встановленим у справі обставинам, не звернув уваги, що позивачка звернулася на захист свого права власності. Зазначені вище порушення, які допустив суд першої інстанції, призвели до неправильного вирішення спору. Вирішуючи спір у даній частині заявлених вимог, колегія суддів вважає, що позов підлягає до задоволення з наступних підстав. Згідно положень ст.41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право мирно володіти своїм майном та неможливість позбавлення особи свого майнат інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права закріплені у статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Відповідно до статей 317, 319, 321 ЦК України право власності - це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном. Власник майна володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Держава не втручається у здійснення власником права власності. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Отже, судом незаперечно встановлено, що позивачка є власником житлового будинку АДРЕСА_1 , однак відповідачами їй чиняться перешкоди у користуванні власністю шляхом заміни замків від будинку, встановлення сигналізації у будинку без її дозволу та згоди. Наведене, у свою чергу, свідчить про порушення з боку відповідачів прав та законних інтересів позивача як власника нерухомого майна, передбачених ст.ст.317, 319, 321 ЦК України, які підлягають до захисту. Згідно ст.391 ЦК України власник майна вправі вимагати усунення будь-яких порушень його права, в тому числі порушення прав користування та розпорядження майном, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володінням. За таких обставин, оскільки позивачці чиняться перешкоди відповідачці у користуванні будинком, слід задовольнити позовні вимоги в межах, заявлених позивачкою щодо цієї частини позовних вимог і усунути перешкоди у користуванні будинком та зобов`язати відповідачів передати позивачці ключі від будинку і не чинити перешкоди в користуванні будинком. Відповідно до частин 1, 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, невідповідність висновків суду, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. За таких обставин, колегія суддів прийшла до висновку про наявність передбачених законом підстав для часткового скасування рішення суду з ухваленням нового рішення в частині про усунення перешкод у користуванні будинком шляхом зобов`язання відповідачів передати позивачці ключі від будинку і не чинити перешкоди в користуванні будинком. Згідно ч.ч.1, 13 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Відповідно до приписів ст.141 ЦПК України з огляду на часткове задоволення позовних вимог та вимог апеляційної скарги суд покладає на відповідачів судові витрати, понесені позивачкою на сплату судового збору у суді першої інстанції та апеляційному суді, пропорційно до задоволених позовних вимог в рівних частинах у розмірі по 480 грн. із кожного (1152 грн. +768,40 грн. =1920 грн. : 2= 960:2=480 грн.) Керуючись ст. 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,- постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Гусятинського районного суду Тернопільської області від 29 липня 2020 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 та ОСОБА_2 про передачу ключів від будинку АДРЕСА_1 та зобов`язання не чинити перешкод в користуванні будинком скасувати. Ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким зобов`язати ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) та ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) передати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 РНОКПП НОМЕР_5 ) ключі від будинку АДРЕСА_1 і не чинити перешкод в користуванні будинком. В іншій частині рішення Гусятинського районного суду Тернопільської області від 29 липня 2020 року залишити без змін. Стягнути із ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ), ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 РНОКПП НОМЕР_5 ) судовий збір в рівних частинах у розмірі по 480 грн. із кожного. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складений 18 листопада 2020 року. Головуючий : Дикун С.І. Судді: Міщій О.Я. Парандюк Т.С.