Постанова 4803 № 212/1158/21

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/4782/21 Справа № 212/1158/21 Суддя у 1-й інстанції - Дехта Р. В. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 травня 2021 року м.Кривий Ріг Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Бондар Я.М., суддів: Барильської А.П., Зубакової В.П. секретар судового засідання-Голуб О.О. сторони справи: позивач - ОСОБА_1 відповідач- Публічне акціонерне товариство «Криворізький залізорудний комбінат», розглянувши у відкритому судовому засіданні,в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційними скаргами представника позивача ОСОБА_1 -адвоката Меланчука Ігоря Віталійовича, відповідача Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат», на рішення Жовтневого районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 11 березня 2021 року, ухваленого суддею Дехтою Р.В. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області, повний текст судового рішення складено 12 березня 2021 року,- ВСТАНОВИВ: У лютому 2021 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» (далі - Відповідач) про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок ушкодженням здоров`я в розмірі 240000 грн. В обґрунтування позову зазначив, що він працював на підприємстві відповідача, виконував свої обов`язки в період часу з: 13.04.1981р. по 10.09.1981р. - на посаді підземного гірника дільниці №20 ш. «Родіна» РУ ім. К. Лібкнехта ВО Кривбасруда; 01.09.1981р. по 01.04.1991р. - на посаді підземного кріпильника дільниці №20 ш. «Родіна» РУ ім. К. Лібкнехта ВО Кривбасруда; 01.04.1991р. по 14.12.1995р. - на посаді підземного начальника дільниці №20 ш. «Родіна» ВО Кривбасруда; 14.12.1995р. по 02.10.1996р. - на посаді підземного кріпильника дільниці №20 ш. «Родіна» ВО Кривбасруда, виконував роботи зі скреперування руди, кріплення гірничих виробок та іншого, а також організацію та контроль за виконанням робочих операцій технологічного циклу з видобутку руди, перебуваючи в цей час безпосередньо на робочих місцях керованої дільниці підпадаючи при цьому під вплив шкідливих виробничих факторів, зокрема запиленості повітря. У зв`язку із заподіянням шкоди, Позивач 14.10.1996 року, вперше, пройшов огляд лікарсько-трудовою експертною комісією (надалі - ЛТЕК), за результатами якого йому було визначено ступінь втрати професійної працездатності - 30% по пиловому бронхіту та встановлено третю групу інвалідності, визначено необхідність в оздоровленні в профілакторії, що підтверджується витягом з акта огляду ЛТЕК «Про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у додаткових видах допомоги», виданої на ім`я Позивача. 02.10.2006 року, Позивач пройшов огляд медико-соціальною експертною комісією (надалі - МСЕК), за результатами якого йому було визначено ступінь втрати професійної працездатності - 40% по пиловому бронхіту та встановлено третю групу інвалідності з 01 листопада 2006 року - безстроково, визначено необхідність в санаторно-курортному лікуванні та медикаментозному лікуванні, що підтверджується випискою з акта огляду МСЕК «Про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у додаткових видах допомоги», виданою на ім`я Позивача. Вважає, що з вини підприємства, яке не створило безпечних умов праці, в період роботи позивача на підприємстві, він втратив своє здоров`я, завдана моральна шкода, яка полягає в тому, що протягом тривалого часу відчуває дискомфорт в житті. Рішенням Жовтневого районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 11 березня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок ушкодженням здоров`я, задоволені частково. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 110000 гривень (сто десять тисяч гривень) 00 копійок, без нарахування та утримання податку з доходів фізичних осіб та інших зборів та платежів. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат»на користь держави України судовий збір в розмірі 1100 гривень 00 копійок. В задоволенні решти позовних вимог вимдмовлено. Представник позивача, адвокат Меланчук І.В., не погоджуючись з ухваленим рішенням подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, неповне врахування висновків Верховного Суду, викладених в аналогічних справах та положення Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995 року, ставить питання про зміну судового рішення в частині повного задоволення позовних вимог позивача ОСОБА_1 . Скаржник вважає, що стягнутий судом на користь позивача розмір грошових коштів в рахунок відшкодування моральної шкоди є недостатнім для справедливого відшкодування моральних страждань позивача, які останній відчуває через отримане на підприємстві відповідача професійне захворювання, наслідком якого стала стійка безстрокова втрата професійної працездатності в ступені 40% з встановленням третьої групи інвалідності з 01.11.2006 року. Також, представник позивача вважає, що судом не повністю враховано, що професійне захворювання призводить до необхідності регулярного тривалого медичного лікування, в період з 1996 ро 2006 роки позивач щорічно проходив огляди експертних комісій, що призвело до істотної зміни звичайного способу життя, суттєвого зниження життєвої активності, стало причиною нераціональної втрати життєвого часу та енергії, супроводжується больовими відчуттями, дискомфортом. Представник позивача вважає, що судом не повністю враховано, що внаслідок отриманого професійного захворювання у позивача порушено нормальні життєві зв`язки, що останній позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання, постійно повинен докладати зусиль та витрачати час для організації свого життя, що позивач постійно відчуває дискомфорт через отримане професійне захворювання, що негативно позначається на душевному та фізичному станах позивача, що професійне захворювання отримано позивачем з вини відповідача, який не виконав обов`язку про створенню нешкідливих умов праці. Скаржник вважає, що наведені обставини, поряд зі значним ступенем вини Відповідача у спричиненні шкоди, віком Позивача (41 рік) в якому настали негативні зміни та конституційною значимістю здоровя, як невідчужуваного та непорушного блага, що належить людині від народження і охороняється Державою, вказують на повну обґрунтованість вимог Позивача, в тому числі і в частині заявленого розміру відшкодування моральної шкоди, який визначено Позивачем з урахуванням розміру мінімальної зеробітної плати та ступеня втрати працездатності, що свідчить про домірність розміру заявленого відшкодування спричиненій шкоді, що не було враховано судом. В апеляційній скарзі, відповідач ПАТ «Кривбасзалізрудком», посилаючись на незаконність і необґрунтованість судового рішення, ухваленого з порушення норм матеріального і процесуального права, ставить питання про його скасування та ухвалення нового рішення, яким у повному обсязі відмовити позивачу ОСОБА_1 у задоволенні його позовних вимог. Відповідач вважає, що визначений судом розмір відшкодування моральної шкоди не відповідає засадам розумності, виваженості та справедливості, ст.23 ЦК України, є значно завищеним. Окрім того, скаржник зазначає, що позивачем належними та допустимими доказами не доведено факт спричинення останньому моральної шкоди, а документи на, які посилається позивач є лише документами, які підтверджують виникнення професійного захворювання, однак ці документи жодним чином не можуть бути беззаперечними доказами заподіяння моральної шкоди позивачеві. Також вказує, що положеннями Закону України від 16 січня 2020 року № 466-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві» (далі - Закон № 466) внесено зміни до п.п.164.2.14 а статті 164 Податкового кодексу України щодо оподаткування податком на доходи фізичних осіб сум відшкодування моральної шкоди (норма набрала чинності з 23.05.2020 року). Зокрема, чинним податковим законодавством передбачено, що у разі якщо сума моральної шкоди, визначена рішенням суду, перевищує чотирикратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, (на 2021 рік - 24000 грн.), сума такого перевищення включається до оподатковуваного доходу платника податку, тобто відповідач зобов`язаний утримувати податок на доходи фізичних осіб із суми доходу та за його рахунок, що судом першої інстанції не було враховано при винесенні судового рішення. Відзиви на апеляційні скарги сторін не подано. 11.05.2021 року перед початкому судового засідання від представника позивача Меланчука І.В. надійшла заява про проведення апеляційного розгляду за його і позивача ОСОБА_1 відсутності, в якій також зазначено прохання сторони позивача про задоволення апеляційної скарги в повному обсязі та залишенню без задоволення апеляційної скарги відповідача. Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши думку представника відповідача Савченка П.П. , який підтримав доводи і вимоги апеляційної скарги відповідача з викладених у скаргі підстав, заперечував проти задоволення апеляційної скарги представника позивача Меланчука І.В. , перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційних скарг, заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги сторін не підлягають задоволенню, з наступних підстав. Судом встановлено, та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 у період часу з 13.01.1981 року по 06.04.2020 року працював на ПАТ «Кривбасзалізрудком», тобто перебував у трудових правовідносинах з Відповідачем, що підтверджується трудовою книжкою. Позивач 14.10.1996 року, вперше, пройшов огляд лікарсько-трудовою експертною комісією (надалі - ЛТЕК), за результатами якого йому було визначено ступінь втрати професійної працездатності - 30% по пиловому бронхіту та встановлено третю групу інвалідності, визначено необхідність в оздоровленні в профілакторії, що підтверджується витягом з акта огляду ЛТЕК «Про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у додаткових видах допомоги», виданою на ім`я Позивача. 02.10.2006 року, Позивач пройшов огляд медико-соціальною експертною комісією (надалі - МСЕК), за результатами якого йому було визначено ступінь втрати професійної працездатності - 40% по пиловому бронхіту та встановлено третю групу інвалідності з 01 листопада 2006 року - безстроково, визначено необхідність в санаторно-курортному лікуванні та медикаментозному лікуванні, що підтверджується випискою з акта огляду МСЕК «Про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у додаткових видах допомоги», виданою на ім`я Позивача. Судом встановлено, що відповідно до Акту №96001 розслідування хронічного професійного захворювання від 02 жовтня 1996 року, відносно хворого ОСОБА_1 , зазначено, що професійне захворювання виникло за таких обставинах: працюючи на протязі 15 років на шахті «Родіна» в підземних умовах, виконував роботи та піддавався під дію шкідливих виробничих факторів, а саме запиленість повітря, що перевищувало гранично - допустиму концентрацію в 5 разів. Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , виходив з того, що між сторонами склалися трудові відносини, оскільки Позивач працював на підприємстві ПАТ «Кривбасзалізрудком» та отримав професійні захворювання, пов`язані із виконанням трудових обов`язків, тому йому має бути відшкодовано моральну шкоду на підставі статті 440-1 ЦК Української РСР. Колегія суддів повністю погоджується з таким висновком суду першої інстанції, та не погоджується із доводами відповідача щодо відсутності підстав для задоволення позову та їх наявності про відмову позивачу у задоволенні його позовних вимог, а також завищеним розміром відшкодування моральної шкоди, як і не погоджується і з доводами представника позивача Меланчука І.В. щодо заниженого розміру моральної шкоди, з огляду на таке. Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ч.2 ст.77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Відповідно до ч. ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довеститі обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень,крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно з частиною першою статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України. Так, згідно з висновками Конституційного Суду України, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом. Відповідно до статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Визнання закону таким, що втратив чинність, припиняє його дію в повному обсязі. Як роз`яснено Пленумом Верховного Суду України, у п.5 Постанови «Про судову практику в правах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» №4 від 31.03.1995 року, оскільки питання про відшкодування моральної шкоди регулюються законодавчими актами, введеними у дію в різні строки, суду необхідно в кожній справі з`ясовувати характер правовідносин сторін і встановлювати, якими правовими нормами вони регулюються, чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при даному виді правовідносин, коли набрав чинності законодавчий акт, що визначає умови і порядок відшкодуванню моральної шкоди у цих випадках, та коли були вчинені дії, якими заподіяно цю шкоду. Згідно ч.1, 3 ст.13 ЗУ «Про охорону праці», роботодавець зобов`язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників в галузі охорони праці. Відповідно до роз`яснень, викладених у п.2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», спори про відшкодування заподіяної фізичній чи юридичній особі моральної (немайнової) шкоди розглядаються, коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції або випливає з її положень та у випадках, передбачених законодавством, яке встановлює відповідальність за заподіяння моральної шкоди. Статтею 3 Конституції України передбачається, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави. Частина 4 статті 43, частина 1 статті 46 Конституції України передбачають, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. З огляду на правову позицію Європейського суду з прав людини, висловлену у рішенні від 08.11.2005 року «Кечко проти України» у випадках, коли з набуттям чинності певного закону його нормами призупиняється дія положень закону, що був прийнятий раніше, до спірних правовідносин застосовується закон, що діяв на момент виникнення у особи відповідного права. При цьому рішенням Конституційного Суду України №20-рп/2008 від 08.10.2008 року, абз.9 п.5 встановлено, що саме право громадян на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскільки статтею 1167 Цивільного кодексу України та статтею 237-1 Кодексу законів про працю України їм надано право відшкодовувати моральну шкоду за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця). Статтею 153 Кодексу законів про працю України передбачено, що на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці. Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган. Умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам нормативних актів про охорону праці. Власник або уповноважений ним орган повинен впроваджувати сучасні засоби техніки безпеки, які запобігають виробничому травматизмові, і забезпечувати санітарно-гігієнічні умови, що запобігають виникненню професійних захворювань працівників. Частиною 1 статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено: суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод і практику Європейського суду з прав людини, як джерело права. Відповідно до роз`яснень, які містяться в пунктах 1 - 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 р. N 6 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди", відшкодування шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням його здоров`я від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, провадиться згідно із законодавством, яке було чинним на момент виникнення у потерпілого права на відшкодування шкоди. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності, в даному випадку, вперше МСЕК позивачу 14.10.1996 року було становлено ступінь врати професійної працездатності в розмірі 30% і встановлена третя група інвалідності. За правилами ст. 440-1 ЦК Української РСР (у редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин) моральна шкода відшкодовується в грошовій або іншій матеріальній формі за рішенням суду незалежно від відшкодування майнової шкоди. Розмір відшкодування визначається судом з урахуванням суті позовних вимог, характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду, фізичних чи моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків, але не менше п`яти мінімальних розмірів заробітної плати. У відповідності до положень п.11 Правил відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров`я пов`язаним з виконанням ним трудових обов`язків, затверджені Постановою КМУ №472 від 23.06.1993 року моральна шкода відшкодовується за заявою потерпілого про характер моральної втрати чи висновком медичних органів у вигляді одноразової грошової виплати або в іншій матеріальній формі, розмір якої визначається в кожному конкретному випадку на підставі: домовленості сторін (власника, профспілкового органу і потерпілого або уповноваженої ним особи); рішення комісії по трудових спорах; рішення суду. Розмір відшкодування моральної шкоди не може перевищувати двохсот мінімальних розмірів заробітної плати незалежно від інших будь-яких виплат. Відповідно до ст. 3 Закону України "Про оплату праці" мінімальна заробітна плата це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, а також погодинну норму праці (обсяг робіт). Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов`язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників. Вищезазначені вимоги закону у поєднанні зі статтями 3 і 8 Конституції України дають підстави для висновку про те, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи, та враховувати засади розумності, виваженості й справедливості. Такий підхід узгоджується з положенням ст. 83 ЦК Української РСР, в редакції 1963 року, про те, що позовна давність не поширюється, зокрема, на вимоги, які випливають з порушення особистих немайнових прав, крім випадків, передбачених законом. Аналогічний правовий висновок міститься й у постановах Верховного Суду України № 6-156цс14, № 6-188цс14 та №6-207цс14. Актом №96001 розслідування хронічного професійного захворювання від 02 жовтня 1996 року, встановлено, що професійне захворювання виникло за таких обставинах: працюючи на протязі 15 років на шахті «Родіна» в підземних умовах, ОСОБА_1 виконував роботи та піддавався під дію шкідливих виробничих факторів, а саме запиленість повітря, що перевищувало гранично - допустиму концентрацію в 5 разів. У статті 16 Конвенції Міжнародної організації праці від 22 червня 1981 року № 155 передбачено, що від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення безпечності робочих місць, механізмів, обладнання та процесів, які перебувають під їхнім контролем, і відсутності загрози здоров`ю з їхнього боку. Від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення відсутності загрози здоров`ю з боку хімічних, фізичних та біологічних речовин й агентів, які перебувають під їхнім контролем, тоді, коли вжито відповідних захисних заходів. Від роботодавців повинно вимагатися надавати у випадках, коли це є необхідним, відповідні захисні одяг і засоби для недопущення настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, загрози виникнення нещасних випадків або шкідливих наслідків для здоров`я. Колегія суддів вважає, що, суд першої інстанції при ухваленні рішення встановив обставини справи, дав їм належну оцінку і відповідно до норм процесуального та матеріального закону обґрунтовано дійшов висновку, що позивачу заподіяна моральна шкода у зв`язку з отриманим нею професійним захворюваннями під час виконання трудових обов`язків на підприємстві відповідача. Вирішуючи питання про розмір відшкодування позивачеві моральної шкоди, суд першої інстанції виходив з встановлених обставин справи, підтверджених доказами, врахував характер, обсяг, тривалість та наслідки заподіяних позивачу моральних страждань, стан її здоров`я, ступінь втрати професійної працездатності, безстроковість даних негативних змін, стаж роботи на підприємстві відповідача, вік, істотність вимушених змін в її життєвих стосунках, та виходячи з міркувань розумності, виваженості та справедливості, визначив розмір моральної шкоди яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, у вигляді одноразового відшкодування в сумі 110 000 грн. Колегія суддів погоджується із визначеним судом першої інстанції розміром відшкодування моральної шкоди, стягнутої з відповідача на користь позивача, який визначено ним, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, відповідно до п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди №4 від 31.03.1995 року з подальшими змінами, у зв`язку із чим відхиляє доводи відповідача щодо завищеного розміру моральної шкоди, та представника позивача Меланчука І.В. щодо його заниженого розміру. Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року). Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз. Доводи апеляційної скарги відповідача ПАТ «Кривбасзалізрудком», про те, що судом першої інстанції не було враховано при винесенні судового рішення положення Закону України від 16 січня 2020 року № 466-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві» (далі - Закон № 466), яким внесено зміни до п.п.164.2.14 а статті 164 Податкового кодексу України щодо оподаткування податком на доходи фізичних осіб сум відшкодування моральної шкоди (норма набрала чинності з 23.05.2020 року), колегія суддів не бере до уваги, з огляду на наступне. Чинним податковим законодавством передбачено, що суми відшкодування немайнової (моральної) шкоди, стягнуті на підставі судового рішення, включаються до оподаткованого доходу платника податку, відповідно підлягають оподаткування, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику внаслідок заподіяння йому шкоди життю та здоров`ю. Як вбачається з матеріалів справи, в даному випадку мова йде про суми відшкодування збитків, завданих платнику податків внаслідок ушкодження здоров`я, тобто заподіяння шкоди життю та здоров`ю найвищого ступеня, отже вищевказані зміни не поширюються на оподаткування сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих позивачу внаслідок внаслідок професійного захворювання. Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами. Оскільки судове рішення залишається без змін, розподіл судових витрат не здійснюється. За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційні скарги сторін підлягають залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін. Керуючись ст.ст.367, 374, 375, 381,382 ЦПК України, Дніпровський апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційні скарги представника позивача ОСОБА_1 -адвоката Меланчука Ігоря Віталійовича, відповідача Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» залишити без задоволення. Рішення Жовтневого районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 11 березня 2021 рокузалишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає. Повний текст постанови складено 11 травня 2021 року. Головуючий: Судді: