Постанова 4803 № 210/6491/19

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/4430/20 Справа № 210/6491/19 Суддя у 1-й інстанції - Хлистуненко О. В. Суддя у 2-й інстанції - Барильська А. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 квітня 2020 року м.Кривий Ріг Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Барильської А.П. суддів - Бондар Я.М., Зубакової В.П. сторони: позивач ОСОБА_1 відповідач - Публічне акціонерне товариство «Промислово - виробниче підприємство «Кривбасвибухпром» розглянувши у спрощеному позовному провадженні, у порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами апеляційні скарги ОСОБА_1 та Публічного акціонерного товариства «Промислово - виробниче підприємство «Кривбасвибухпром» на рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 22 січня 2020 року, яке ухвалено суддею Хлистуненко О.В. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області, повне судове рішення складено 22 січня 2020 року, - В С Т А Н О В И В: В листопаді 2019 року позивач звернувся до суду з позовом про відшкодування моральної шкоди у зв`язку з втратою професійної працездатності та просив стягнути у відшкодування моральної шкоди 170 000 грн., завданої ушкодженням здоров`я на виробництві, посилаючись на те, що він тривалий час працював в шкідливих умовах, що потягло за собою втрату професійної працездатності.Висновком МСЕК від 25.10.1995 року позивачу первинно встановлено 25% втрати професійної працездатності. При наступному переогляді висновком МСЕК від 04.12.1996 року позивачу повторно встановлено 25% втрати професійної працездатності. Висновками МСЕК від 18.11.1997 року та 11.11.1998 року позивачу повторно встановлено 35% втрати професійної працездатності. При наступних переоглядах висновками МСЕК від 25.11.1999 року та 07.11.2000 року позивачу повторно встановлено 40% втрати професійної працездатності, ІІІ група інвалідності. Висновком МСЕК від 14.11.2001 року позивачу повторно встановлено 40% втрати професійної працездатності, ІІІ група інвалідності. При наступному переогляді висновком МСЕК від 26.11.2003 року позивачу повторно встановлено 40% втрати професійної працездатності, ІІІ група інвалідності, безстроково. Рішенням Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 22 січня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Промислово - виробниче підприємство «Кривбасвибухпром» на користь позивача в рахунок відшкодування моральної шкоди 80 000 грн. без утримання податку з доходу фізичних осіб. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Промислово - виробниче підприємство «Кривбасвибухпром» на користь держави судові витрати у розмірі 800 грн. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. В апеляційній скарзі позивач просить змінити рішення суду в частині розміру стягнутої судом моральної шкоди, задовольнивши позовні його вимоги у повному обсязі. Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги апелянт вказує на те, що визначений судом розмір моральної шкоди 80 000 грн. є значно заниженим, таким, що не відповідає глибині моральних страждань позивача, які він відчуває з урахуванням отриманого ним професійного захворювання, оскільки хвороба позивача є невиліковною та лише прогресує у часі. Вважає, що судом першої інстанції не враховано роз`яснення, що містяться у Постанові Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику у справах про відшкодування моральної шкоди», а саме відсоток втрати працездатності та пов`язані з цим моральні страждання позивача, істотність вимушених змін в його житті, важкість стану здоров`я та ступінь вини відповідача, так як у зв`язку з постійними болями у грудях та міжлопатковій ділянці, головний біль, слабкість у позивача порушуються нормальні життєві зв`язки, фізичні і моральні страждання у зв`язку з цим, тому вважає суму стягнутої моральної шкоди необґрунтованою та значно заниженою. В апеляційній скарзі Публічне акціонерне товариство «Промислово - виробниче підприємство «Кривбасвибухпром» (надалі ПАТ «ПВП Кривбасвибухпром») просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, оскільки судом першої інстанції залишено поза увагою роз`яснення, що містяться у Постанові Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику у справах про відшкодування моральної шкоди». Суд першої інстанції не звернув увагу на відсутність протиправних дій відповідача, як обов`язкової умови відшкодування шкоди, оскільки позивач був попереджений про наявність на робочому місці небезпечних факторів. Відзиви на апеляційні скарги не подано. Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги, за наявними у справі матеріалами, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга відповідача підлягає часткову задоволенню, апеляційна скарга позивача підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав. Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що позивач працював з 07 серпня 1991 року по 03 липня 1995 року водієм автомобіля ОСОБА_2 , з 03 липня 1995 року по 04 січня 2007 року слюсарем - ремонтником, з 04 січня 2007 року по 02 квітня 2014 року водієм навантажувача на ВАТ «Промислово - виробниче підприємство «Кривбасвибухпром», правонаступником якого є ПАТ «Промислово - виробниче підприємство «Кривбасвибухпром». 02 квітня 2014 року звільнений за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію (а.с. 5-7). Згідно Акту від 12 грудня 1995 року, професійне захворювання позивача виникло у період праці, зокрема, на підприємстві відповідача в шкідливих умовах праці, що спричинило профзахворювання з діагнозом вібраційна хвороба 1 ст. Враховуючи тривалість роботи в шкідливих умовах праці на підприємстві відповідача, встановлено комісією ступінь вини 19% ПАТ «ПВП Кривбасвибухпром» та ступень вини 81% РУ ПАТ «Північний ГЗК» (а.с. 16). Висновком МСЕК від 25 жовтня 1995 року позивачу первинно встановлено 25% втрати професійної працездатності, вібраційна хвороба 1 ст. (а.с. 8). При наступному переогляді висновком МСЕК від 04 грудня 1996 року позивачу повторно встановлено 25% втрати професійної працездатності, вібраційна хвороба 1 ст. (а.с. 9). Висновками МСЕК від 18 листопада 1997 року та 11 листопада 1998 року позивачу повторно встановлено 35% втрата професійної працездатності в розмірі, вібраційна хвороба 1-2 ст. (а.с. 9-зворот, 12). При наступних переоглядах висновками МСЕК від 25 листопада 1999 року та 07 листопада 2000 року позивачу повторно встановлено 40% втрати професійної працездатності, вібраційна хвороба 1-2 ст. (а.с. 9,11). Висновком МСЕК від 14 листопада 2001 року позивачу повторно встановлено 40 % втрати професійної працездатності, вібраційна хвороба 1-2 ст. та ІІІ група інвалідності (а.с. 10). Висновком МСЕК від 26 листопада 2003 року позивачу повторно встановлено 40% втрати професійної працездатності, вібраційна хвороба - 2 ст. та ІІІ група інвалідності безстроково (13,15). Суд, частково задовольняючи позов, обґрунтовано виходив з доведеності позовних вимог позивача та вірно встановив, що між сторонами склалися трудові правовідносини, оскільки професійне захворювання отримано позивачем під час виконання ним трудових обов`язків зокрема, на підприємстві відповідача, і наявності у зв`язку з цим підстав, передбачених ст. 153 КЗпП України, для відшкодування моральної шкоди. Колегія суддів погоджується з висновком суду щодо наявності правових підстав для стягнення моральної шкоди, однак не погоджується з визначеним судом розміром моральної шкоди, з огляду на наступне. Відповідно до вимог ст. 173 КЗпП України шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку. Відповідно до роз`яснень, які містяться в пунктах 1 - 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 р. N 6 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди", відшкодування шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням його здоров`я від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, провадиться згідно із законодавством про страхування від нещасного випадку. Це законодавство складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, Закону України від 23 вересня 1999 р. N 1105-XIV "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", Закону України від 14 жовтня 1992 р. N 2694-XII "Про охорону праці", КЗпП України, а також законодавчих та інших нормативно-правових актів. Спори про відшкодування шкоди повинні вирішуватися за законодавством, яке було чинним на момент виникнення у потерпілого права на відшкодування шкоди. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності. Оскільки позивачу первинно висновком МСЕК встановлено стійку втрату професійної працездатності у 1995 році, тобто встановлено наявність ушкодження здоров`я на виробництві, що надало йому право на відшкодування моральної шкоди роботодавцем, колегія суддів вважає, що до правовідносин сторін мають застосовуватися Правила відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров`я пов`язаним з виконанням ним трудових обов`язків, затверджені Постановою КМУ №472 від 23.06.1993 року. У відповідності до положень п.11 цих Правил, моральна шкода відшкодовується за заявою потерпілого про характер моральної втрати чи висновком медичних органів у вигляді одноразової грошової виплати або в іншій матеріальній формі, розмір якої визначається в кожному конкретному випадку на підставі: домовленості сторін (власника, профспілкового органу і потерпілого або уповноваженої ним особи); рішення комісії по трудових спорах; рішення суду. Розмір відшкодування моральної шкоди не може перевищувати двохсот мінімальних розмірів заробітної плати незалежно від інших будь-яких виплат. Згідно зі ст. 440-1 ЦК України, у редакції 1963 року, моральна шкода відшкодовується в грошовій або іншій матеріальній формі за рішенням суду незалежно від відшкодування майнової шкоди. Розмір відшкодування визначається судом з урахуванням суті позовних вимог, характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду, фізичних чи моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків, але не менше п`яти мінімальних розмірів заробітної плати. Таким чином, згідно зі ст. 440-1 ЦК України, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин, було встановлено обмеження мінімального розміру відшкодування моральної шкоди не менше п`яти мінімальних розмірів заробітної плати та максимального розміру відшкодування моральної шкоди, що не може перевищувати двохсот мінімальних розмірів заробітної плати (п. 11 Правил). Відповідно до ст. 3 Закону України "Про оплату праці", мінімальна заробітна плата це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, а також погодинну норму праці (обсяг робіт). Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов`язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників. Вищезазначені вимоги закону у поєднанні зі статтями 3 і 8 Конституції України дають підстави для висновку про те, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи, та враховувати засади розумності, виваженості й справедливості. Такий підхід цілком узгоджується з положенням ст. 83 ЦК України про те, що позовна давність не поширюється, зокрема, на вимоги, які випливають з порушення особистих немайнових прав, крім випадків, передбачених законом. Аналогічний правовий висновок міститься й у Постановах Верховного Суду України № 6-156цс14, № 6-188цс14 та № 6-207цс14 від 24 грудня 2014 року. Згідно статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік»,мінімальна заробітна плата у місячному розмірі станом на час розгляду справи становить 4723 грн., тобто мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди, який відповідає 100% стійкої втрати працездатності, дорівнює 23615,00 грн., а максимальний 944600,00 грн. Відповідно до роз`яснень Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року викладених у постанові № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди)», з наступними змінами, факт заподіяння моральної шкоди пов`язують не лише зі станом напруженості під впливом сильнодіючого впливу, яким є стрес, а із наявністю втрат фізичного і психічного характеру, які тягнуть за собою порушення нормальних життєвих зв`язків потерпілого, зменшення його суспільної активності, потребують від нього додаткових зусиль для організації життя. Як зазначено в п. 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року по справі № 1-9/2004, ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності, спричинюють йому моральні та фізичні страждання. У випадку каліцтва потерпілий втрачає працездатність і зазнає значно більшої моральної шкоди, ніж заподіяна працівникові, який не втратив професійної працездатності. З матеріалів справи вбачається, що у зв`язку з професійним захворюванням позивачу заподіяно моральну шкоду, яка полягає в тому, що він відчуває моральні й фізичні страждання, які обмежують можливість останнього вести звичний спосіб життя, та тягнуть за собою відчуття болю. Виходячи із наведених вище обставин, колегія суддів вважає, що позивачу заподіяно моральну шкоду, і він має право на її відшкодування. Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що суд не врахував, що позивач був попереджений про наявність на робочому місці небезпечних факторів, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки, як вбачається з матеріалів справи позивач працював, зокрема, на підприємстві відповідача ПАТ «Промислово - виробниче підприємство «Кривбасвибухпром» в період з 1991 року по 2014 рік, висновком МСЕК від 25 жовтня 1995 року позивачу первинно встановлено 25% втрати професійної працездатності. За таких обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що відповідач - ПАТ «ПВП Кривбасвибухпром» - повинен відшкодувати позивачу моральну шкоду, так як відповідно до статті 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган. Преамбула до Загальної Декларації прав людини закріплює положення про те, що визнання гідності, властивої всім членам людської сім`ї, і рівних та невід`ємних їх прав є основою свободи, справедливості та загального миру. Преамбула до Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права проголошує, що всі права людини «випливають із властивої людській особі гідності». Згідно з Конституцією України - людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини - головним обов`язком держави (ст. 3 Конституції України). Однак, суд першої інстанції при вирішенні питання щодо розміру відшкодування моральної шкоди яка підлягає стягненню з ПАТ «ПВП Кривбасвибухпром» на користь позивача не взяв до уваги роботу позивача з 19 жовтня 1973 року по 05 серпня 1991 року на посаді водія ГТЦ Тернівського а/м Бєлаз з вивезенню гірської маси (а.с. 5-7), що спричинило профзахворювання з діагнозом вібраційна хвороба 1 ст., оскільки дані обставини підтверджуються Актом від 12 грудня 1995 року, відповідно до якого професійне захворювання позивача виникло у період праці на підприємстві оскільки як вбачається з матеріалів справи, позивач працював майже 18 років на підприємстві РУ ПАТ «Північний ГЗК» та відповідача ПАТ «ПВП Кривбасвибухпром», комісією встановлено ступінь вини ПАТ «Північний ГЗК» та ПАТ «ПВП Кривбасвибухпром» (а.с. 16). Згідно роз`яснень, наведених Пленумом Верховного Суду України в п.9 Постанови «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.1995р. з подальшими змінами, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням в кожному конкретному випадку, ступеня вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховуються характер і тривалість страждань, стан здоров`я потерпілого, характер отриманого професійного захворювання, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, конкретні обставини по справі. На думку колегії суддів, визначаючи розмір моральної шкоди, який підлягає стягненню з ПАТ «ПВП Кривбасвибухпром» на користь позивача, суд першої інстанції не врахував наведені роз`яснення, стаж роботи позивача у шкідливих умовах на підприємстві РУ ПАТ «Північний ГЗК», який складає 17 років 9 місяців, та роботи позивача у шкідливих умовах на підприємстві відповідача ПАТ «ПВП Кривбасвибухпром» у зв`язку з чим завищив розмір стягнутої моральної шкоди. За таких обставин, колегія суддів, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, й, беручи до уваги конкретні обставини по справі, характер професійного захворювання, і пов`язані з ним фізичні і моральні страждання позивача, істотність вимушених змін у його життєвих стосунках, і наслідків, що наступили, тривалість роботи позивача в шкідливих умовах на РУ ПАТ «Північний ГЗК» в період з 19 жовтня 1973 року по 05 серпня 1991 року, тобто 17 років 9 місяців та в шкідливих умовах на підприємстві ПАТ «ПВП Кривбасвибухпром» в період з 08 серпня 1991 року по 23 жовтня 1995 року, тобто 4 роки 2 місяці, вважає необхідним змінити рішення суду в частині розміру моральної шкоди, стягнутої з ПАТ «ПВП Кривбасвибухпром» на користь ОСОБА_1 зменшивши його до 25 000 гривень. Виходячи з цих обставин, колегія суддів, беручи до уваги конкретні обставини по справі, характер і тривалість фізичних і моральних страждань позивача, істотність вимушених змін у його життєвих стосунках, і наслідки, що наступили, вважає необхідним змінити рішення суду в частині визначеного судом розміру моральної шкоди стягнутої з ПАТ «ПВП Кривбасвибухпром» і зменшити її з 80 000 гривень до 25 000 гривень. У зв`язку з чим доводи апеляційної скарги відповідача заслуговують на увагу, а доводи апеляційної скарги позивача не заслуговують на увагу, з вищенаведеного. На підставі вищенаведеного, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга відповідача підлягає частковому задоволенню, апеляційна скарга позивача підлягає залишенню без задоволення, рішення у справі підлягає зміні в частині розміру моральної шкоди та зменшення цього розміру з 80 000 грн. до 25 000 гривень. У зв`язку із зменшенням розміру стягнутої судом першої інстанції моральної шкоди підлягає зменшенню стягнутий судом першої інстанції розмір судового збору, з огляду на наступне. Згідно положення, закріпленого в п. 2 ч.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 року №3674 в редакції, чинній на момент постановлення рішення судом першої інстанції, від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, а також смертю фізичної особи. Як вбачається з матеріалів справи, при зверненні до суду із позовом позивач звільнений від сплати судового збору на підставі положення п. 2 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір». Зі змісту положень п.3 ч. 3 ст. 175, п.1.ч.1 ст. 176 ЦПК України, ціна позову визначається сумою грошових коштів, якщо позов підлягає грошовій оцінці. Позивач подав позов про стягнення моральної шкоди, в зв`язку з втратою професійної працездатності та визначив її у грошовому вимірі, тому позовна вимога є майновою. Такий висновок міститься в Постанові Верховного Суду від 28 листопада 2018 року, справа № 761/11472/15-ц. Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог. Так, відповідно до ч. 6 ст. 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Виходячи з цих обставин, колегія суддів, вважає за необхідне змінити рішення суду в частині визначеного судом розміру моральної шкоди, стягнутої з ПАТ «ПВП Кривбасвибухпром» і зменшивши його з 800 гривень до 768,40 гривень. В іншій частині рішення залишити без змін. Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381-383 ЦПК України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Промислово - виробниче підприємство «Кривбасвибухпром» - задовольнити частково. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 22 січня 2020 року змінити в частині розміру моральної шкоди, стягнутої з Публічного акціонерного товариства «Промислово - виробниче підприємство «Кривбасвибухпром» на користь ОСОБА_1 зменшивши його з 80000 грн. до 25 000 (двадцять п`ять тисяч) грн. Рішення суду змінити, зменшивши розмір стягнутого з Публічного акціонерного товариства «Промислово - виробниче підприємство «Кривбасвибухпром» на користь держави судового збору з 800 гривень 00 копійок до 768 (сімсот шістдесят вісім) грн. 40 (сорок) копійок. В іншій частині рішення суду залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Повний текст постанови складено 09 квітня 2020 року. Головуючий: Судді: