Постанова 4812 № 483/977/19

23.04.21 22-ц/812/643/21 Провадження № 22-ц/812/643/21 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 квітня 2021 року м. Миколаїв справа № 483/977/19 Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів: головуючого Тищук Н.О., суддів: Кушнірової Т.Б., Лівінського І.В., із секретарем Пасечнюком І.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Очаківського районного суду Миколаївської області, ухвалене 9 лютого 2021 року суддею Казанлі Л.І. в приміщенні цього ж суду, (повний текст рішення складено 9 лютого 2021 року), у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання договору довічного утримання недійсним, В С Т А Н О В И В: У червні 2019 року ОСОБА_2 звернулась з позовом до ОСОБА_1 про визнання договору довічного утримання недійсним. Позивачка зазначала, що вона є єдиною спадкоємицею за законом майна батька ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після смерті батька вона дізналась про те, що у липні 2018 року батько уклав з відповідачкою договір довічного утримання, за умовами якого передав їй у власність квартиру АДРЕСА_1 . Зазначала, що у березні 2018 року у батька було діагностовано «новоутворення правої вушної раковини». Посилаючись на те, що договір довічного утримання укладено батьком під впливом тяжкої обставини - онкологічної хвороби, вважала, що він не відповідав внутрішній волі батька та був укладений на вкрай невигідних умовах, за якими доглядачка отримала значно більше, ніж витратила на догляд, оскільки договір діяв незначний проміжок часу. Відповідачка ОСОБА_1 позов не визнала, посилаючись на те, що проживала однією сім`єю з померлим з 1998 року, вела з ним спільне господарство, доглядала його до дня смерті та здійснювала поховання, тоді як позивачка з батьком не спілкувалась та не прийшла навіть на поховання. Рішенням Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 9 лютого 2021 року позов задоволено, договір довічного утримання (догляду) від 12 липня 2018 року визнано недійсним, сторони повернуто у первісний стан, з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 стягнуто 1 152, 60 грн. судового збору та 3 530 грн. витрат на правову допомогу, також скасовано заходи забезпечення позову. Рішення мотивоване ненаданням достовірних доказів того, що укладення договору відповідало внутрішній волі померлого, та було спрямоване на укладення саме договору довічного утримання, а не будь-якого іншого, з особою, з якою ОСОБА_3 перебував у фактичних шлюбних відносинах. Також суд вважав доведеним факт укладення договору у період, коли ОСОБА_3 перебував під впливом тяжкої обставини, якою відповідачка скористалась. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просила рішення скасувати та відмовити у задоволенні позову, а також стягнути з позивачки понесені судові витрати в розмірі 14820,75 грн. Посилалась на помилковість висновку суду про перебування померлого під впливом тяжких життєвих обставин, оскільки наявність у нього онкологічного захворювання матеріалами справи не доведена, діагноз було поставлено під питанням, а від подальшого обстеження та госпіталізації ОСОБА_3 відмовився; також апелянт вважала доведеним намір укласти саме договір довічного утримання тим, що готувати документи на укладення договору ОСОБА_3 почав у грудні 2017 року, уклав договір у липні 2018 року, а помер у листопаді 2018 року, та протягом цього часу не скасував договір та не висловлював такого бажання. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи та перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. З матеріалів справи вбачається, що померлий 14 листопада 2018 року ОСОБА_3 був батьком позивачки ОСОБА_2 (а.с. 10, 11). За життя, з 3 квітня 1997 року, ОСОБА_3 був власником квартири АДРЕСА_2 (а.с. 12). З 3 грудня 2013 року у цій же квартирі зареєстрована ОСОБА_1 (а.с. 147-зворот). 12 липня 2018 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 укладено договір довічного утримання (догляду), за яким ОСОБА_3 передав у власність ОСОБА_1 належну йому квартиру, а ОСОБА_1 у свою чергу, зобов`язалась довічно щомісячно надавати йому 1 000 грн. матеріального забезпечення. Утримання за умовами договору полягало в забезпеченні відчужувача житлом, шляхом збереження права безоплатного довічного проживання у відчужуваній квартирі, забезпеченні продуктами харчування та допомогою в приготуванні їжі, наданні побутових послуг, проведенні ремонту побутової техніки та побутового обладнання по мірі зіпсування, забезпеченні придатним для носіння одягом та взуттям, проведенні косметичного ремонту у разі потреби, забезпеченні в разі необхідності лікування в медичних закладах або в домашніх умовах (а. с. 13-15). При укладенні спірного договору ОСОБА_3 нотаріусу було надано довідку про склад сім`ї, за даними якої до складу його сім`ї входить ОСОБА_1 , яка зареєстрована у спірній квартирі (а.с. 150). ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер (а.с. 16). Згідно повідомлення КНП «Очаківський центр первинної медико-санітарної допомоги» 16 березня 2018 року ОСОБА_3 встановлено діагноз: новоутворення вушної раковини, від обстеження він відмовився. 8 та 12 жовтня 2018 року через особу, яка здійснювала догляд за ним, ОСОБА_3 викликав додому сімейного лікаря. Встановлено діагноз: ІХС, атеросклеротичний кардіосклероз, артеріальна гіпертензія, новоутворення правої вушної раковини. Від обстеження, госпіталізації та лікування категорично відмовився (а.с. 17). Поясненнями допитаного у судовому засіданні сімейного лікаря ОСОБА_4 , дані довідки про відвідування ОСОБА_3 на дому 12 жовтня 2018 року спростовані. Натомість свідок пояснила, що приїздила до ОСОБА_3 за викликом 12 листопада 2018 року. Також свідок пояснила, що діагноз «новоутворення правої вушної раковини» було встановлено лікарем отоларингологом 16 березня 2018 року під питанням. У подальшому підтвердження цього діагнозу не відбулося оскільки ОСОБА_3 від госпіталізації та обстеження відмовився (а.с. 129). Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина перша статті 229 ЦК України). Відповідно до статей 229-233 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК України), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно була і має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не може бути підставою для визнання правочину недійсним. Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. За змістом частини 1 статті 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Згідно з договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов`язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно (стаття 744 ЦК України). Враховуючи викладене, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на перебування відчужувача під впливом тяжкої життєвої обставини, та укладення договору довічного утримання саме з цієї, а не будь-якої іншої підстави. Такими обставинами, зокрема, може бути вік особи, її стан здоров`я та потреба у зв`язку із цим у догляді й сторонній допомозі. Вказані висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 16 березня 2016 року у справі № 6-93 цс

16. Відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України). Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Згідно зі статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, колегія суддів вважає, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, оскільки підставами для визнання договору довічного утримання недійсним позивачка зазначає наявність у ОСОБА_3 тяжкої обставини, яка примусила його укласти договір, а саме: онкологічного захворювання - новоутворення правої вушної раковини. Проте ні наявними у справі медичними документами, ні поясненнями свідка сімейного лікаря ОСОБА_5 наявність такого захворювання достеменно не підтверджено. Доводи позивачки про те, що її батько був військовим пенсіонером та отримував велику пенсію також свідчать про те, що він не перебував у вкрай скрутному матеріальному становищі, яке змушувало його укласти договір довічного утримання. Доводи відповідачки про те, що вона проживала з ОСОБА_6 у його квартирі з 1998 року, вела спільне з ОСОБА_6 господарство та побут, позивачка ОСОБА_2 не спростовувала. Також ці доводи відповідачки підтверджуються тим фактом, що з 2013 року вона була зареєстрована у квартирі ОСОБА_6 . Крім цього, колегія суддів вважає безпідставним посилання суду першої інстанції на пояснення свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_8 про те, що внаслідок онкологічного захворювання ОСОБА_3 втратив почуття впевненості, прагнення до життя, тощо. Такі твердження не можуть бути об`єктивними, оскільки свідки не є фахівцями у галузі медицини та психології і не можуть давати висновків щодо стану здоров`я людини. Отже, дослідивши всі обставини справи, апеляційний суд вважає, що дії ОСОБА_3 при укладанні договору довічного утримання з ОСОБА_1 , були направлені саме на настання тих наслідків, які цим договором погоджені. А нетривала дія договору не може свідчити про протилежне, оскільки на час його укладення сторони не могли передбачити, яким саме буде термін його дії. Зазначене свідчить про недоведеність позивачем своїх позовних вимог, а отже і про безпідставність позову. За такого, колегія суддів вважає, що районним судом при ухваленні оскаржуваного рішення було неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, внаслідок чого рішення підлягає скасуванню з ухваленням по справі нового рішення про відмову у задоволенні позову. Згідно зі статтею 141 ЦПК між сторонами підлягають розподіленню судові витрати, сплачені позивачем при подачі позовної заяви та при подачі сторонами апеляційних скарг. Оскільки рішення суду скасоване, то відповідно до ч.13 ст.141 ЦПК України з позивача на користь відповідача підлягає стягненню судовий збір за подання апеляційної скарги у сумі 1152,60 грн. Крім того, відповідачкою ОСОБА_1 до апеляційної скарги додано розрахунок витрат на правничу допомогу, розмір яких складає 11415, 75 грн за представництво її інтересів в суді першої інстанції та 3405 грн. за написання апеляційної скарги на рішення суду. У постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц). Як вбачається з матеріалів справи (а.с. 21-22), ОСОБА_2 перебувала на обліку як отримувач державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім`ям, має на утриманні двох неповнолітніх дітей (а.с. 19-20). Крім того, адвокатом відповідача в розрахунку витрат на правничу допомогу вказаний час участі в судових засіданнях в суді першої інстанції становить 7 год 30 хв, в той час як фактичний час участі в судових засіданнях склав 3 год 45 хв (згідно протоколів судових засідань). Отже, з огляду на зазначене, враховуючи фінансовий стан позивача, принципи справедливості, пропорційності, критерій розумності розміру витрат та конкретні обставини справи, апеляційний суд вважає за можливе зменшити розмір витрат на правничу допомогу, який підлягає стягненню з позивача на користь відповідача до 7400 грн. Таким чином, загальний розмір судових витрат, які підлягають стягненню з позивача на користь відповідача складає 8552,60 грн. (1 152, 60 грн. судового збору, сплаченого при поданні апеляційної скарги та 7400 грн. витрат на професійну правничу допомогу). Керуючись статтями 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд, ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 9 лютого 2021 року скасувати та ухвалити нове рішення. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання договору довічного утримання недійсним, відмовити. Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , паспорт серії НОМЕР_1 , виданий 20 грудня 2020 року Очаківським РС УДМС України в Миколаївській області, ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , проживає по АДРЕСА_3 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , паспорт серії НОМЕР_3 виданий Очаківським РС ДМС України в Миколаївській області, ідентифікаційний реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 , проживає по АДРЕСА_4 ) 8552,60 грн. судових витрат (1152, 60 грн. судового збору, сплаченого при поданні апеляційної скарги та 7400 грн. витрат на професійну правничу допомогу). Постанова набирає законної сили з дня прийняття, але за наявності підстав, передбачених статтею 389 ЦПК, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Головуючий Н.О.Тищук Судді: Т.Б.Кушнірова І.В.Лівінський --------------------------------- Повну постанову складено 23 квітня 2021 року