Постанова 4807 № 310/5175/15-ц

Дата документу 22.01.2020 Справа № 310/5175/15-ц ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний №310/5175/15 Головуючий у 1 інстанції Крамаренко А.І. Провадження № 22-ц/807/80/20 Суддя-доповідач Онищенко Е.А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 січня 2020 року м. Запоріжжя Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі: головуючого Онищенка Е.А. суддів: Бєлки В.Ю. Крилової О.В. за участю секретаря судового засідання Книш С.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 на рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 15 квітня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про скасування реєстрації та визнання права власності,- В С Т А Н О В И Л А: У травні 2015 року ОСОБА_5 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про розірвання договору довічного утримання. ІНФОРМАЦІЯ_1 позивач ОСОБА_5 померла. У жовтні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з з уточнено позовною заявою, в якій просив суд залучити його до участі у справі в якості правонаступника померлої ОСОБА_5 . Ухвалою Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 29 квітня 2019 року залучено ОСОБА_1 , до участі у справі в якості правонаступника померлої ОСОБА_5 ОСОБА_1 в уточненому позові зазначав, що 01.09.1999 року його мати, ОСОБА_5 , уклала з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 договір довічного утримання. Метою цього договору для ОСОБА_5 були постійний догляд, піклування, мінімальна матеріальна підтримка. В свою чергу ОСОБА_5 передала відповідачам у власність належні їй житловий будинок та земельну ділянку. Однак, з вересня 2014 року відповідачі взагалі припинили виконання своїх обов`язків за даним договором. У зв`язку з цим в травні 2015 року ОСОБА_5 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про розірвання договору довічного утримання. Просив суд скасувати реєстрацію права власності ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на квартиру АДРЕСА_1 , зареєстрованої в КП «БТІ» м. Шахтарськ за реєстровим №88 в книзі №1 від 14.01.2000 року; скасувати реєстрацію права власності ОСОБА_3 на земельну ділянку площею 0,0182 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , та яка належить їй згідно державного акту серії ІІІ-ДН №160950 від 08.12.1999 року, який зареєстрований в Книзі записів державних актів на право власності на землю за №3669; скасувати реєстрацію права власності ОСОБА_4 на земельну ділянку площею 0,0182 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , та яка належить йому згідно державного акту серії ІІІ-ДН №160949 від 08.12.1999 року, який зареєстрований в Книзі записів державних актів на право власності на землю за №3668; визнати за ним право власності на квартиру АДРЕСА_1 та на земельну ділянку площею 0,0364 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 . Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 15 квітня 2019 року у задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, не відповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким його позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне. Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Згідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно зі ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог. Згідно ч.1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом. Згідно ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. За нормами ч. ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Відповідно до ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності. Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків. Рішення суду першої інстанції в повній мірі не відповідає зазначеним нормам процесуального права. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з відсутності правових підстав для задоволення позову. Колегія суддів не погоджується з вказаним висновком суд першої інстанції з огляду на наступне. Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 01.09.1999 року ОСОБА_5 уклала з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 нотаріально посвідчений договір довічного утримання. Пунктом 5 договору довічного утримання передбачено, що ОСОБА_3 , ОСОБА_4 зобов`язуються довічно утримувати ОСОБА_5 , тобто забезпечувати її харчуванням, одягом, доглядом та необхідною допомогою. Сторони домовилися, що вартість матеріального забезпечення (харчування, одягу, догляду та необхідної допомоги) складає три не обкладених податком мінімумів доходів громадян у місяць (п.6 Договору). Статтею 744 ЦК України встановлено, що за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або її частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов`язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно. Відповідно до ч. 1 ст. 755 ЦК України договір довічного утримання (догляду) може бути розірваний за рішенням суду: 1) на вимогу відчужувача або третьої особи, на користь якої він був укладений, у разі невиконання або неналежного виконання набувачем своїх обов`язків, незалежно від його вини; 2) на вимогу набувача. Згідно ч. 2 ст. 749 ЦК України якщо обов`язки набувача не були конкретно визначені або у разі виникнення потреби забезпечити відчужувача іншими видами матеріального забезпечення та догляду спір має вирішуватися відповідно до засад справедливості та розумності. Правовим наслідком розірвання договору довічного утримання у зв`язку з невиконанням або неналежним виконанням набувачем обов`язків за договором є повернення до відчужувача права власності на майно, яке було ним передане (ч. 1 ст. 756 ЦК України). Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Згідно з вимогами ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Правова природа договору довічного утримання має ознаки, які не притаманні для переважної більшості зобов`язальних правовідносин. Такий вид договору укладають, здебільшого самотні люди похилого віку, які за станом здоров`я не можуть самостійно здійснити свої життєві потреби. Відтак змушені укладати такі договори, та передавати у власність своє житло, як правило - стороннім особам. Натомість, очікуючи від цього - поваги, турботи, допомоги, піклування, а найголовніше - небайдужості. Рішенням апеляційного суду Донецької області від 23.05.2012 року зобов`язано ОСОБА_3 , ОСОБА_4 забезпечити ОСОБА_5 за місцем її фактичного проживання щоденним доглядом та необхідною допомогою, в тому числі трьохразовим харчуванням; дворазовим на тиждень вологим прибиранням її кімнати, щотижневим пранням білизни ОСОБА_5 , її супроводу до лікарських та соціальних установ у разі потреби, забезпечення ліками відповідно до рецептів та засобами особистої гігієни, а також сезонним одягом та взуттям в межах розміру прожиткового мінімуму, що встановлюється для осіб, які втратили працездатність. Рішенням Шахтарського міськрайонного суду Донецької області від 03.12.2013 року, залишеному без змін ухвалою апеляційного суду Донецької області від 10.01.2014 року, змінено договір довічного утримання та п.5 договору викладено у наступній редакції: «У разі проживання ОСОБА_5 в іншому місці, а також за письмовою згодою ОСОБА_5 у разі її проживання в квартирі АДРЕСА_3 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 зобов`язуються надавати взамін обов`язків забезпечення за місцем її фактичного проживання щоденним доглядом та необхідною допомогою, в тому числі трьохразовим харчуванням, дворазовим на тиждень вологим прибиранням кімнати, щотижневим пранням білизни, її супроводом до лікарських та соціальних установ у разі потреби, забезпеченням ліками відповідно до рецептів та засобами гігієни, а також сезонним одягом та взуттям, в розмірі двох прожиткових мінімумів, що встановлюються для осіб, що втратили працездатність». Згідно ч.2 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Встановлено, що відповідачі з 01.01.2014р. по 25.08.2015р. (день смерті ОСОБА_5 ) порушували взяті на себе зобов`язання та не сплачували грошове забезпечення тривалий час. Грошові кошти відповідачі з 01.07.2014р. по день смерті ОСОБА_5 в серпні 2015р надавали фактично тільки 2 рази по 5000 грн., що фактично є відмовою виконувати свої зобов`язання з боку відповідачів. З огляду на вказане вбачається, що відповідачами не виконувалися умови договору довічного утримання. З наявних в матеріалах справи довідок вбачається, що ОСОБА_5 не отримувалася пенсія з 01.07.2014р. по 17.12.2014р. Пунктом 1 ч.1 ст. 755 ЦК України визначено, що договір довічного утримання (догляду) може бути розірваний за рішенням суду на вимогу відчужувача або третьої особи, на користь якої він був укладений, у разі невиконання або неналежного виконання набувачем своїх обов`язків, незалежно від його вини. Відповідно до ч. 1 ст. 756 ЦК України у разі розірвання договору довічного утримання (догляду) у зв`язку з невиконанням або неналежним виконанням набувачем обов`язків за договором, відчужувач набуває право власності на майно, яке було ним передане, і має право вимагати його повернення. Статтею 755 ЦК України встановлено, що договір довічного утримання (догляду) припиняється зі смертю відчужувача. Цивільним законодавством не передбачено можливість розірвання договору на підставі рішення суду після припинення його з передбачених законом підстав. Встановлено, що ОСОБА_1 є сином позивачки ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . За встановлення передбачених ч. 1 ст. 756 ЦК України обставин для розірвання договору, таке, у випадку смерті відчужувача після подання ним позову про розірвання договору довічного утримання, може тягти за собою не розірвання договору, а застосування передбачених цією статтею наслідків, а саме: набуття правонаступниками права власності на майно, яке було передано відчужувачем та права вимагати його повернення. Таким чином, з огляду на норми статті 755 ЦК України, якою передбачено, що підставою для розірвання договору довічного утримання за рішенням суду на вимогу відчужувача або третьої особи, на користь якої він був укладений, є невиконання або неналежного виконання набувачем своїх обов`язків, незалежно від його вини, та невиконання спірного договору, що доводиться встановленими обставинами, колегія суддів вважає правомірним рішення суду щодо розірвання договору довічного утримання з огляду на його невиконання . Суд першої інстанції безпідставно не застосував наслідки розірвання договору довічного утримання, визначені ст. 756 ЦК України. За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі «Хаджинастасиу проти Греції», національні суди повинні зазначати з достатньою ясністю підстави, на яких ґрунтується їхнє рішення, що, серед іншого, дає стороні можливість ефективно скористатися наявним у неї правом на апеляцію; у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Кузнецов та інші проти Російської Федерації» зазначено, що ще одним завданням вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. За таких обставин, місцевий суд не дотримався вимог матеріального та процесуального права, не з`ясував обставини, які мають значення для справи, а тому апеляційна скарга підлягає до задоволення, рішення суду першої інстанції до скасування з прийняттям постанови про задоволення позову. Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Згідно із ч.13 ст.141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Враховуючи, що позовна заява та апеляційна скарга підлягають задоволенню, тому судовий збір необхідно покласти на відповідачів. На підставі викладеного, керуючись п.2 ч.1 ст.374, ст.ст.376,381,382,384 ЦПК України, колегія суддів,- ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 задовольнити. Рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 15 квітня 2019 року у цій справі скасувати та прийняти постанову наступного змісту. Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про скасування реєстрації та визнання права власності задовольнити. Скасувати реєстрацію права власності ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на квартиру АДРЕСА_1 , зареєстрованої в КП «БТІ» м. Шахтарськ за реєстровим №88 в книзі №1 від 14.01.2000 року. Скасувати реєстрацію права власності ОСОБА_3 на земельну ділянку площею 0,0182 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , та яка належить їй згідно державного акту серії ІІІ-ДН №160950 від 08.12.1999 року, який зареєстрований в Книзі записів державних актів на право власності на землю за №3669. Скасувати реєстрацію права власності ОСОБА_4 на земельну ділянку площею 0,0182 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , та яка належить йому згідно державного акту серії ІІІ-ДН №160949 від 08.12.1999 року, який зареєстрований в Книзі записів державних актів на право власності на землю за №3668; Визнати за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_1 . Визнати за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку площею 0,0364 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 . Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 913 грн. 50 коп. Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 913 грн. 50 коп. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення. Повний текст судового рішення складено 29 січня 2020 року. Головуючий Судді: