Постанова 4857 № 260/3758/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 квітня 2021 рокуЛьвівСправа № 260/3758/20 пров. № А/857/4624/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого судді - Носа С. П., суддів - Онишкевича Т. В., Шевчук С.М.; за участю секретаря судового засідання - Гром І. І.; розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 29 березня 2021 року у справі № 260/3758/20 (головуючий суддя Дору Ю. Ю., м. Ужгород, повне судове рішення складено 29 січня 2021 року) за позовом ОСОБА_1 до Закарпатської обласної прокуратури про зобов`язання вчинити дії,- ВСТАНОВИВ: 13 листопада 2020 року Закарпатським окружним адміністративним судом зареєстровано позовну заяву ОСОБА_1 до Закарпатської обласної прокуратури про визнання протиправною бездіяльність Закарпатської обласної прокуратури щодо невиплати позивачу при звільненні 20.08.2020 всіх належних йому сум; зобов`язання Закарпатську обласну прокуратуру здійснити перерахунок заробітної плати позивача з урахуванням розмірів посадового окладу згідно зі ст. 81 Закону України "Про прокуратуру", починаючи з 01.01.2017 року по 20.08.2020, та з урахуванням надбавки до посадового окладу за класний чин з жовтня 2019 по день звільнення; зобов`язання Закарпатську обласну прокуратуру України сплатити позивачу різницю в недоотриманій при звільненні заробітній платі; зобов`язання Закарпатську обласну прокуратуру зробити перерахунок середнього заробітку ОСОБА_1 на день звільнення з урахуванням заробітної плати, визначеної з розмірів посадового окладу згідно зі ст. 81 Закону України "Про прокуратуру", починаючи з 01.01.2017 року по 20.08.2020, та з урахуванням надбавки до посадового окладу за класний чин з жовтня 2019 по день звільнення; зобов`язання Закарпатську обласну прокуратуру виплатити вихідну допомогу ОСОБА_1 при звільненні у розмірі середнього заробітку; зобов`язання Закарпатську обласну прокуратуру виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку; зобов`язання Закарпатську обласну прокуратуру надати ОСОБА_1 довідку про розмір та складові перерахованої заробітної плати з зазначенням її складових та визначення середнього заробітку за останні 60 місяців до дня звільнення з додатком. Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 29 березня 2021 року в задоволенні позову відмовлено в повному обсязі. Не погоджуючись із зазначеним рішенням, позивач - ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказано, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови було порушено норми матеріального та процесуального права. Також вказано, що у зв`язку зі звільненням, відповідачем на банківський картковий рахунок позивача 19.08.2020 було зараховано заробітну плату у сумі 136 682,52 грн. (у тому числі компенсація невикористаної відпустки за 157 календарних днів). Крім того, 28.08.2020 на картковий рахунок було зараховано заробітну плату у сумі 5 531, 36 грн. Також 22.09.2020 року та 30.09.2020 року на картковий рахунок зараховано кошти у сумі 4 132,84 грн. та 4132,84 грн. Більше жодних сум заробітної плати та інших виплат на картковий рахунок позивача не надходило. Однак, відповідно до ч. 1 ст. 81 Закону України «Про прокуратуру», у редакції чинній на час звільнення, заробітна плата прокурора регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Згідно ч. 3 ст. 81 Закону України «Про прокуратуру» № 1774-VIII від 06.12.2016 посадовий оклад прокурора окружної прокуратури становить 12, а з 25.09.2019 (після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури») 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Відповідно до ч. 4 ст. 81 цього Закону посадові оклади інших прокурорів установлюються пропорційно до посадового окладу прокурора окружної прокуратури з коефіцієнтом, зокрема прокурора обласної прокуратури - 1,2 (аналогічний коефіцієнт встановлювався для прокурора обласної прокуратури у попередній редакції Закону від 20.08.2018). Частиною 5 ст. 81 вищенаведеного Закону передбачено, що посадові оклади прокурорів, які перебувають на адміністративних посадах, встановлюються пропорційно до посадового окладу прокурора відповідної прокуратури з коефіцієнтом, зокрема оклад керівника підрозділу обласної прокуратури - 1,27-1,20 посадового окладу прокурора обласної прокуратури. Таким чином, з 01.01.2017 року посадовий оклад повинен був складати 23 040 грн., з 01.01.2018 - 25 372,2 грн., з 01.01.2019 по 05.07.2019 - 27 662,4 грн. Після призначення позивача на адміністративну посаду начальника відділу організації діяльності у сфері запобігання та протидії корупції управління представництва інтересів держави в суді прокуратури Закарпатської області, з 05.07.2019 по 24.09.2019 посадовий оклад повинен був складати - 33 194,88 грн, з 24.09.2019 по 31.12.2019 посадовий оклад повинен був складати - 41 493,6 грн. , а з 01.01.2020 по час звільнення посадовий оклад повинен був складати 45 403, 2 грн. Позивач, у судовому засіданні, вимоги апеляційної скарги підтримав та просить таку задовольнити, скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Представник відповідача, у судовому засіданні, вимоги апеляційної скарги заперечила та просить відмовити в задоволенні такої в повному обсязі, а рішення суду першої інстанції залишити в силі. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача, представника відповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з наступних підстав. Встановлено, що Наказом виконувача обов`язків прокурора Закарпатської області Дем`янчука І.І. №354к від 18.08.2020 року позивача звільнено з посади начальника відділу організації діяльності у сфері запобігання та протидії корупції управління представництва інтересів держави в суді та органів прокуратури Закарпатської області на підставі п.9 ч.1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру» з 20.08.2020 року (а.с29). Згідно відомостей та записів у трудовій книжці позивача посаду начальника відділу організації діяльності у сфері запобігання та протидії корупції управління представництва інтересів держави в суді прокуратури Закарпатської області ОСОБА_1 обіймав з 05.07.2019, а до цього, з вересня 2016 року у прокуратурі Закарпатської області позивач обіймав посади прокурора відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих регіональної прокуратури, прокурора відділу організації діяльності у сфері запобігання та протидії корупції, прокурора відділу процесуального керівництва та прокурора відділу організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Львові, що поширює свою діяльність на Закарпатську область тощо(а.с.18-22). У зв`язку зі звільненням, відповідачем на банківський картковий рахунок позивача 19.08.2020 було зараховано заробітну плату у сумі 136 682,52 грн. (у тому числі компенсація невикористаної відпустки за 157 календарних днів). Крім того, 28.08.2020 на картковий рахунок було зараховано заробітну плату у сумі 5 531, 36 грн., а 22.09.2020 року та 30.09.2020 року на картковий рахунок зараховано кошти у сумі 4 132,84 грн. та 4132,84 грн.(а.с31-34). Згідно із ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. Судом апеляційної інстанції здійснено перевірку висновків суду першої інстанції щодо відповідності дій відповідача вимогам ч. 2 ст. 2 КАС України, внаслідок чого суд апеляційної інстанції частково погоджується з такими та вважає за необхідне зазначити наступне. Щодо виплати вихідної допомоги при звільненні, колегія суддів звертає увагу на таке Законом України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII забезпечуються гарантії незалежності прокурора, зокрема щодо особливого порядку його призначення на посаду, звільнення з посади, притягнення до дисциплінарної відповідальності тощо. Статтею 4 Закону № 1697-VII встановлено, що організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Статтею 51 Закону № 1697-VII передбачено загальні умови звільнення прокурора з посади, припинення його повноважень на посаді. Так, відповідно до пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури. Законом України від 19 вересня 2019 року № 113-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» статтю 51 Закону № 1697-VII доповнено частиною п`ятою, відповідно до якої на звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження. Статтею 40 КЗпП України встановлено що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку, зокрема, змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої даної статті). Відповідно до частини четвертої статті 40 КЗпП України особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частини першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус. Конституційний Суд України у Рішенні від 07 травня 2002 року № 8-рп/2002 зазначав, що Конституція України гарантує кожному судовий захист його прав у межах конституційного, цивільного, господарського, адміністративного і кримінального судочинства України. Норми, що передбачають вирішення спорів, зокрема про поновлення порушеного права, не можуть суперечити принципу рівності усіх перед законом та судом і у зв`язку з цим обмежувати право на судовий захист. Правове регулювання Конституцією України та спеціальними законами України спеціального статусу посадових осіб не означає, що на них не можуть не поширюватися положення інших законів щодо відносин, не врегульованих спеціальними законами. Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 17 лютого 2015 року у справі № 21-8а15, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Аналогічна позиція неодноразово була висловлена і Верховним Судом, зокрема, у постановах від 31 січня 2018 року у справі № 803/31/16, від 30 липня 2019 року у справі № 804/406/16, від 08 серпня 2019 року у справі № 813/150/16. Чинним національним законодавством закріплені правові гарантії щодо дотримання трудових прав працівника при його звільненні. Під гарантіями трудових прав працівників розуміють систему встановлених законодавством заходів щодо врегулювання питань, що пов`язані з порушенням трудового законодавства й вирішення трудових спорів робітників і службовців, направлених на захист їхніх трудових прав. Однією з таких гарантій є виплата працівнику, який звільняється, вихідної допомоги. Вихідна допомога - це державна гарантія, яка полягає в грошовій виплаті працівнику у випадках, передбачених законом, роботодавцем в колективному договорі або сторонами. Під вихідною допомогою зазвичай розуміють грошові суми, які виплачуються працівникові у передбачених законодавством випадках у разі припинення трудового договору з незалежних від працівника обставин. В той же час приписами Закону № 1697-VII не врегульовано питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурорів у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури. Нормою, що регулює порядок виплати вихідної допомоги у разі звільнення, є стаття 44 КЗпП України. Законом № 113-ІХ статтю 51 Закону № 1697-VII доповнено частиною п`ятою, відповідно до якої на звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження. Законом № 113-ІХ внесено зміни також і до КЗпП України, а саме: статтю 32 доповнено частиною п`ятою такого змісту: «Переведення прокурорів відбувається з урахуванням особливостей, визначених законом, що регулює їхній статус»; статтю 40 доповнено частиною п`ятою такого змісту: «Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус»; частину дев`яту статті 252 після слів «дисциплінарної відповідальності та звільнення» доповнено словами і цифрами «а також положення частин другої і третьої статті 49-4 цього Кодексу». Внесені Законом № 113-ІХ зміни до КЗпП України не визначають особливостей регулювання трудових відносин прокурорів, а лише передбачають, що ці особливості встановлюються спеціальним законом. Таким чином, суд приходить до висновку, що частиною п`ятою статті 51 Закону № 1697-VII та частиною четвертою статті 40 КЗпП України передбачений виключний перелік випадків коли до правовідносин щодо звільнення прокурорів не застосовуються норми КЗпП України. Разом з тим, у такий виключний перелік не включено питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурора, а отже, не заборонено застосування положень статті 44 КЗпП України при вирішенні спірного питання. Аналогічна правова позиція викладена постановах Верховного Суду від 23 грудня 2020 року у справі № 560/3971/19, від 27 січня 2021 року у справі № 380/1662/20, від 21 січня 2021 року у справі № 260/1890/19, від 18 лютого 2021 року у справі № 640/23379/19, від 25 лютого 2021 року у справі № 640/8451/20, від 17 березня 2021 року у справі № 420/4581/20, від 30 березня 2021 року у справі № 640/25354/19, від 31 березня 2021 року у справі № 320/2449/20 і Верховний Суд у цій справ не вбачає підстав відступати від неї. Судом апеляційної інстанції встановлено, що позивача звільнено з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII, на день звільнення не виплачено позивачу вихідну допомогу, передбачену статтею 44 КЗпП України. Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що позивач набув право на виплату вихідної допомоги у розмірі не менше середнього місячного заробітку, відповідно до статті 44 КЗпП України, оскільки позивача звільнено на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII (у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури). Щодо інших позовних вимог, колегія суддів вважає, що такі задоволенню не підлягають з огляду на наступне. Рішенням Конституційного Суду України від 26.03.2020 № 6-р/2020 визначено, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 № 1697-VII зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування. При цьому Положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 № 1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. Порядок виконання цього Рішення підлягає застосуванню з дня його ухвалення Конституційним Судом України. Законом України від 19.09.2019 № 113-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» (далі - Закон № 1 13), який набрав чинності 25.09.2019, запроваджено реформування системи органів прокуратури. Так, у частині 1 статті 7 Закону України від 14.10.2014 № 1697-V11 «Про прокуратуру» (далі - Закон № 1697) слова «регіональні» та «місцеві» замінено відповідно на «обласні» та «окружні», а пункт 4 цієї частини 1 та статті стосовно військових прокуратур в системі органів прокуратури виключено. Отже, статтею 15 Закону № 1697 зазначено виключний перелік посад в обласних та окружних прокуратурах (в редакції Закону № 113). Відповідно до абзацу 3 пункту 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 113 за прокурорами та керівниками регіональних і місцевих прокуратур зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом, при реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення до обласної чи окружної прокуратури. На зазначений період оплата праці працівників регіональних прокуратур та місцевих прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури (постанова Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 № 505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури ». Пунктом 7 Прикінцевих і перехідних положень Закону № 113 передбачено, що прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів у регіональних прокуратурах чи місцевих прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в обласних прокуратурах чи окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом. Також пунктом 4 Прикінцевих і перехідних положень Закону № 113 передбачено, що день початку роботи обласних прокуратур та окружних прокуратур визначається рішеннями Генерального прокурора. Вказані рішення публікуються у газеті «Голос України». Таким чином Закон № 1697 (із змінами внесеними Законом № 1 13), а не Бюджетний кодекс України (норма якого визнана неконституційною), передбачає оплату праці працівників регіональних прокуратур та місцевих прокуратур відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України (постанова Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 № 505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури» на сьогодні є чинною). Відповідно до статті 89 Закону України 14.10.2014 № 1697-VII «Про прокуратуру» зі змінами, фінансування прокуратури здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, а також інших джерел, не заборонених законодавством, у тому числі у випадках, передбачених міжнародними договорами України або проектами міжнародної технічної допомоги, зареєстрованими в установленому порядку. Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності прокуратури здійснюються Офісом Генерального прокуратура України. Статтею 48 Бюджетного кодексу України передбачено, що розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов`язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами. Згідно з вимогами зазначеної статті Кодексу та розміру загальної суми, передбаченої в Законах України «Про Державний бюджет України» на утримання органів прокуратури, з 2012 року по 10.09.2020 апарату прокуратури області та по теперішній час місцевим прокуратурам Офісом Генерального (Генеральною прокуратурою до 2019 року) прокурора проводились розрахунки сум на оплату праці у розрізі прокуратур усіх рівнів для затвердження їх у відповідних кошторисах видатків на кожен рік відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 № 505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури». Також, щорічно на виконання завдання Офісу Генерального прокурора відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2002 № 228 «Про затвердження Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ» обласною прокуратурою надаються на затвердження Генеральному прокурору штатні розписи регіональної та місцевих прокуратур, де встановлюються оклади. У подальшому при внесенні змін до структури або окладів у штатному розписі регіональних та місцевих прокуратур складається новий штатний розпис на дату видання наказу Генеральним прокурором або прийняття нових нормативно правових актів з умов оплати праці. Згідно зі статтею 90 Закону України 14.10.2014 № 1697- VІІ «Про прокуратуру» зі змінами, фінансування прокуратури здійснюється згідно з кошторисам и і щомісячними розписами видатків, затвердженими Генеральним прокурором, у межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний бюджетний період. Отже, прокуратура області фінансується головним розпорядником коштів відповідно до чинного законодавства. Враховуючи вищевикладене, суд приходить до переконання, що Закарпатська обласна прокуратура діяла на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, а відтак підстав для перерахунку заробітної плати ОСОБА_1 з 01.01.2017 по 20.08.2020 немає. Щодо позовної вимоги позивача про здійснення перерахунку заробітної плати з урахуванням надбавки до посадового окладу за класний чин, то суд зазначає наступне. Частиною 1 ст. 49 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 № 1789-ХІІ, в редакції до змін, внесених Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19.09.2019 № 113-ІХ (далі - Закон №113- IX) було визначено, що розмір надбавки за класні чини як складової заробітної плати прокурорів затверджується Кабінетом Міністрів України. Пунктом 11 Положення про класні чини працівників органів прокуратури України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 06.11.1991 № 1795-ХІ1 було передбачено, що працівникам органів прокуратури, які мають класні чини, виплачуються відповідні грошові надбавки до посадових окладів. Постанова Уряду «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури» від 31.05.2012 № 505 зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 657, визначала розмір надбавок до посадових окладів працівників органів прокуратури за класний чин. Встановлено, що наказом Генерального прокурора від 02.09.2019 № 95к позивачу присвоєно класний чин «старший радник юстиції». У зв`язку з цим, йому нараховувалася відповідна надбавка за класний чин згідно з вимогами чинного законодавства. Проте, з набранням 25.09.2019 чинності Закону № 113-ІХ, ч. 1 ст. 49 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 № 1789-ХІІ та постанова Верховної Ради України від 06.11.1991 № 1795-ХІІ «Про затвердження Положення про класні чини працівників органів прокуратури України», втратили чинність, а постанова Уряду від 31.05.2012 № 505, у тому числі зі змінами внесеними постановою від 30.08.2017 № 657, лише визначала розмір цієї надбавки, таким чином з 25.09.2019 скасовано одну із складових заробітної плати прокурорів - надбавку за класний чин. Тому твердження апелянта про порушення його прав при невключені до заробітної плати з жовтня 2019 по день звільнення надбавки за класний чин «старший радник юстиції» безпідставні. Згідно з частиною другою статті 6 КАС та статтею 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини" передбачено застосування судами Конвенції та практики Європейського Суду з прав людини як джерела права. Суд апеляційної інстанції застосовує позицію Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), викладену у рішенні від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України», де вказано, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. З огляду на все вищевказане, колегія суддів зазначає, що судом першої інстанції ці обставини не враховано та безпідставно прийнято рішення про задоволення адміністративного позову. Відповідно до ч.1 ст. 317 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції допущено порушення норм матеріального права, що відповідно до частини 1 статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення про відмову в задоволенні позову в повному обсязі. Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 311, п. 2 ч. 1 ст. 315, ст. 317, ч. 1 ст. 321, ст. 322, ст. 325, ст. 328 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково. Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 29 березня 2021 року у справі № 260/3758/20 - скасувати та прийняти постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 до Закарпатської обласної прокуратури про зобов`язання вчинити дії - задовольнити частково. Зобов`язати Закарпатську обласну прокуратуру виплатити ОСОБА_1 вихідну допомогу при звільненні у розмірі середнього заробітку. В задоволенні решти позовних вимог - відмовити. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя С. П. Нос судді Т. В. Онишкевич С. М. Шевчук Повне судове рішення складено 07 травня 2021 року.