Постанова Волинський апеляційний суд № 162/725/18

Справа № 162/725/18 Головуючий у 1 інстанції: Гладіч Н. І. Провадження № 22-ц/802/163/21 Категорія: 60 Доповідач: Осіпук В. В. ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 14 квітня 2021 року місто Луцьк Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - судді Осіпука В. В., суддів - Киці С. І., Федонюк С. Ю., з участю секретаря судового засідання Губарик К. А., представника позивача ОСОБА_1 , представників відповідача ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , треті особи ОСОБА_7 , Любешівська державна нотаріальна контора про встановлення нікчемності заповіту, за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_5 на рішення Любешівського районного суду Волинської області від 05 листопада 2020 року, В С Т А Н О В И В : У жовтні 2018 року ОСОБА_4 звернулася в суд із зазначеним позовом. Покликавлася на ті обставини, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її брат ОСОБА_8 . Для звернення до Любешівської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, нею у Бихівській сільській раді Любешівського району Волинської області було отримано довідку про склад спадкового майна померлого ОСОБА_8 . Тоді ж від посадової особи вказаної сільської ради їй стало відомо про існування заповіту без підпису заповідача від 23 лютого 2015 року, складеного спадкодавцем ОСОБА_8 на користь відповідачів ОСОБА_5 та ОСОБА_6 . Оскільки зазначений заповіт не відповідає вимогам чинного законодавства щодо його форми та посвідчення, зокрема у ньому відсутній особистий підпис заповідача, а особа, що посвідчила цей заповіт секретар Бихівської сільської ради Любешівського району Волинської області не мала необхідних повноважень, наданих їй органом місцевого самоврядування на вчинення нотаріальних дій, то позивач, уточнивши підстави позову, просила суд визнати даний заповіт нікчемним з усіма правовими наслідками нікчемності цього правочину. Рішенням Любешівського районного суду Волинської області від 05 листопада 2020 року позов задоволено, встеновлено нікчемність заповіту від 23 лютого 2015 року, складеного від імені ОСОБА_8 на користь ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , посвідченого секретарем Бихівської сільської ради Любешівського району Волинської області Сидорчук В.Ф., і зареєстрованого в реєстрі за №5. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. Вважаючи зазначене рішення суду першої інстанції незаконним і необґрунтованим, у якому зроблені судом висновки не відповідають встановленим обставинам справи та допущено порушення норм матеріального і процесуального права, відповідач ОСОБА_5 подав апеляційну скаргу, у якій просив оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що судом не були взяті до уваги ті обставини, що секретар сільської ради, будучи одночасно і секретарем виконкому цієї ради, діяла в межах повноважень, передбачених у її посадовій інструкції, що давало їй право без прийняття окремого рішення компетентним органом про делегування додаткових повноважень, вчиняти нотаріальні дії - посвідчення заповітів на території даної сільської ради. Крім того, відповідач вважав, що оспорюваний заповіт за своїм змістом і формою цілком відповідає вимогам закону, встановленим щодо одностороннього правочину, та вільному волевиявленню особи, яка його вчинила. У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача ОСОБА_1 , вважаючи рішення суду обґрунтованим, прийнятим з дотриманням вимог чинного законодавства, просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а судове рішення без змін. Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає з таких підстав. Ухвалюючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив з того, що оспрюваний позивачем ОСОБА_4 заповіт від 23 лютого 2015 року на майно померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 її брата ОСОБА_8 не відповідає вимогам чинного законодавства щодо форми та посвідчення таких правочинів, оскільки у ньому відсутній підпис самого заповідача, а також він посвідчений посадовою особою не наділеною у належний спосіб повноваженнями на посвідчення вказаного одностороннього правочину, що підтверджує його нікчемність. Такий висновок суду є правильний. Встановлено, що позивач ОСОБА_4 є рідною сестрою ОСОБА_8 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями свідоцтв про її народження, про укладення шлюбу та свідоцтвом про смерть останнього серії НОМЕР_1 від 10 січня 2017 року, виданим Бихівською сільською радою Любешівського району Волинської області (т. 1 а.с. 4-7). Згідно витягу з Спадкового реєстру наданого Любешівською державною нотаріальною конторою № 47574684 від 28 квітня 2017 року вбачається, що після смерті ОСОБА_8 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , державним нотаріусом вказаної нотаріальної контори Кухом В. І. 28 квітня 2017 року була заведена та внесена до реєстру за № 60583961 спадкова справа (т. 1 а.с. 11). Відповідно до довідки № 141 від 2 березня 2017 року Бихівської сільської ради Любешівського району Волинської області, відповіді цієї ради від 24 вересня 2018 року № 182/02/04-37 на запит адвоката Сацик Т. Т., заповіту від 23 лютого 2015 року, посвідченого секретарем Бихівської сільської ради Любешівського району Волинської області ОСОБА_9, зареєстрованого в реєстрі за № 5, у якому відсутній підпис заповідача ОСОБА_8 , останній на випадок своєї смерті зробив розпорядження про те, що належні йому житлові будинки з надвірними будівлями, які розташовані в с. Бихів Любешівського району, і все своє майно де б воно не було і з чого воно не складалося і взагалі все те, що йому буде належати на день смерті і на що він за Законом матиме право, він заповідає в рівних частинах відповідачам ОСОБА_5 і ОСОБА_6 (а.с. 13-16 т. 1). Також встановлено, що рішенням першої сесії Бихівської сільської ради Любешівського району Волинської області шостого скликання №1/3 від 12 листопада 2010 року секретарю сільської ради ОСОБА_9 доручено здійснювати повноваження секретаря виконавчого комітету сільської ради (т. 1 а.с. 196). З повідомлення Любешівської районної державної адміністрації Волинської області № 304/27/2-19 від 26 лютого 2019 року слідує, що у документах Бихівської сільської ради Любешівського району Волинської області за період з 12 листопада 2010 року, які по 13 листопада 2015 року були передані та знаходяться на збереженні у вказаній вище установі, рішення сесій та виконавчого комітету, розпорядження голови про делегування повноважень на здійснення нотаріальних дій секретарем сільської ради ОСОБА_9 відсутні (а.с. 110 т.1) Згідно до ч. 2 ст. 209 ЦК України нотаріальне посвідчення правочину здійснюється нотаріусом або іншою посадовою особою, яка відповідно до закону має право на вчинення такої нотаріальної дії, шляхом вчинення на документі, в якому викладено текст правочину, посвідчувального напису. Статтею 1233 ЦК України встановлено, що заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Відповідно до частин першої-третьої статті 1247 ЦК України заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу. В силу ст. 1251 ЦК України (в редакції на час виникнення спірних відносин) якщо у населеному пункті немає нотаріуса, заповіт, крім секретного, може бути посвідчений уповноваженою на це посадовою, службовою особою відповідного органу місцевого самоврядування. Статтею 5 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 року, в редакції на час посвідчення заповіту, визначено систему місцевого самоврядування, яка включає: територіальну громаду; сільську, селищну, міську раду; сільського, селищного, міського голову; виконавчі органи сільської, селищної, міської ради; районні та обласні ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст; органи самоорганізації населення. Як передбачено ч. 1 ст. 11, ч.ч. 1, 3 ст. 12 цього Закону, в редакції на час посвідчення заповіту, виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи. Сільський, селищний, міський голова є головною посадовою особою територіальної громади відповідно села (добровільного об`єднання в одну територіальну громаду жителів кількох сіл), селища, міста. Сільський, селищний, міський голова очолює виконавчий комітет відповідної сільської, селищної, міської ради, головує на її засіданні. У відповідності до п.п. 5 п. «б» ч. 1 ст. 38 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні», в редакції на час посвідчення заповіту, до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать делеговані повноваження щодо вчинення нотаріальних дій з питань, віднесених законом до їх відання. Частиною 6 ст. 59 цього ж Закону передбачено, що виконавчий комітет сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради в межах своїх повноважень приймає рішення. Рішення виконавчого комітету приймаються на його засіданні більшістю голосів від загального складу виконавчого комітету і підписуються сільським, селищним, міським головою, головою районної у місті ради. Пунктом 1 частини 2 статті 37 Закону України «Про нотаріат», в редакції на час посвідчення заповіту визначено, що у населених пунктах, де немає нотаріусів, уповноважені на це посадові особи органу місцевого самоврядування вчиняють такі нотаріальні дії: вживають заходів щодо охорони спадкового майна; посвідчують заповіти (крім секретних). Згідно до п.п. 1.1., 1.2 Порядку вчинення нотаріальних дій посадовими особами органів місцевого самоврядування, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 11.11.2011, № 3306/5, який був чинний на час складання заповіту, перелік нотаріальних дій, що вчиняються посадовими особами органів місцевого самоврядування, визначено статтею 37 Закону України «Про нотаріат». Нотаріальні дії вчиняють посадові особи, на яких за рішенням відповідного органу місцевого самоврядування покладено вчинення цих дій. Відповідно до ч. 1 ст. 1257 ЦК України заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у п.п. «в» п. 16 постанови від 28 квітня 1978 року № 3 «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними», у разі посвідчення угоди не тим органом або службовою особою, на яких покладено здійснення нотаріальних функцій, угода не може вважатися укладеною з додержанням встановленої нотаріальної форми. Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що заповіт складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення є нікчемним. Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 січня 2020 року в справі № 674/461/16-ц (провадження № 61-34764св18) зроблено висновок, що «підпис є обов`язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри та волю й фіксує волевиявлення учасника (-ів) правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документу, в якому втілюється правочин. Внаслідок цього підписання правочину здійснюється стороною (сторонами) або ж уповноваженими особами» У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 січня 2019 року у справі № 759/2328/16-ц (провадження № 61-5800зпв18) зроблено висновок, що «нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. З позицій юридичної техніки така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним». У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 травня 2018 року в справі № 756/14304/15-ц (провадження № 61-11896св18) зроблено висновок по застосуванню частини другої статті 1257 ЦК України та вказано, що «для дійсності заповіту волевиявлення заповідача має бути вільним та відповідати його внутрішній волі. Воля - це внутрішнє бажання заповідача визначити долю спадщини на випадок своєї смерті шляхом складання особистого розпорядження (заповіту). Волевиявлення - це зовнішній прояв внутрішньої волі, який знаходить своє втілення в заповіті, складеному та посвідченому відповідно до вимог, передбачених ЦК України». Отже, врахувавши наведені норми матеріального права та встановивши ті обставини, що у секретаря Бихівської сільської ради Любешівського району Волинської області ОСОБА_9, були відсутні повноваження на посвідчення оспорюваного заповіту, оскільки у протоколах засідань сесій та виконавчого комітету вказаної сільської ради за 2010-2015 роки відсутні відомості про покладення на неї обов`язків посвідчувати нотаріальні дії, а наявність у посадовій інструкції секретаря сільської ради повноважень забезпечувати виконання нотаріальних дій не є самостійною підставою для вчинення таких дій, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що посвідчивши заповіт від 23 лютого 2015 року, секретар Бихівської сільської ради Любешівського району Волинської області ОСОБА_9 вчинила дію, яка не входила до її посадових обов`язків. Крім того, на думку колегії суддів, суд першої інстанції, встановивши ту обставину, що у заповіті, який зберігався у матеріалах Бихівської сільської ради Любешівського району Волинської області на час відкриття спадщини на момент смерті ОСОБА_8 був відсутній його підпис, вірно вважав, що такий заповіт складений з порушенням вимог щодо його форми, а тому є нікчемним. Таким чином, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що ухвалене судом першої інстанції рішення про задоволення позову ОСОБА_4 відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги, поданої відповідачем ОСОБА_5 не спростовують вірних висновків суду першої інстанції та не впливають на законність оскаржуваного ним рішення і на думку колегії суддів є його власним суб`єктивним тлумаченням норм матеріального права та обставин справи, і не містять підстав для скасування оскаржуваного ним рішення. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі наведеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Підстави для його зміни чи скасування відсутні. Керуючись ст. ст. 268, 367-369, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд У Х В А Л И В : Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_5 залишити без задоволення. Рішення Любешівського районного суду Волинської області від 05 листопада 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку упродовж тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий Судді