Постанова Волинський апеляційний суд № 162/22/26

Справа № 162/22/26 Головуючий у 1 інстанції: Цибень О. В. Провадження № 22-ц/802/750/26 Доповідач: Осіпук В. В. ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 16 червня 2026 року місто Луцьк Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - судді Осіпука В. В., суддів - Данилюк В. А. Федонюк С. Ю., з участю секретаря судового засідання Савчук О. В., представника відповідача ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу, за апеляційною скаргою представника відповідача ОСОБА_3 ОСОБА_1 на рішення Любешівського районного суду Волинської області від 30 березня 2026 року, В С Т А Н О В И В: У січні 2025 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зазначеним позовом. Покликалась на те, що 07 жовтня 2021 року в Луцькому міському відділі державної реєстрації актів цивільного стану у Луцькому районі Волинської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) вона зареєструвала шлюб з відповідачем ОСОБА_4 . Під час спільного проживання у шлюбі в них народилися діти: дочка ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та син ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Позивач вказувала, що впродовж тривалого часу їх стосунки з відповідачем значно погіршилися, останній застосовував щодо неї психологічне та фізичне насильство, що призвело до фактичного припинення шлюбних відносин. Також зазначала, що така модель сімейних відносин негативно впливає на гармонійний розвиток, виховання та емоційний стан дітей. Вважаючи примирення з відповідачем та збереження їх шлюбу неможливим і таким, що суперечить її інтересам, позивач ОСОБА_2 просила суд ухвалити рішення, яким розірвати шлюб між нею та ОСОБА_4 , після розірвання шлюбу залишити їй прізвище « ОСОБА_7 ». Рішенням Любешівського районного суду Волинської області від 30 березня 2026 року позов задоволено. Розірвано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , зареєстрований 07 жовтня 2021 року Луцьким відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Луцькому районі Волинської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) за актовим записом №

333. Ухвалено після розірвання шлюбу залишити позивачу прізвище « ОСОБА_7 ». Стягнуто з відповідача ОСОБА_3 на користь на користь держави 1331 грн 20 коп. судового збору. Вважаючи рішення суду неправомірним, представник відповідача ОСОБА_3 ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просила його скасувати та ухвалити нове рішення, яким призначити сторонам строк для примирення тривалістю шість місяців, зупинивши провадження у справі. Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване судове рішення ухвалене без належного з`ясування всіх обставин справи та з порушенням вимог норм процесуального права. Так, на думку представника відповідача, суд першої інстанції зробив передчасний висновок про наявність підстав для розірвання шлюбу і не надав сторонам спору строку для примирення. Відзив на апеляційну скаргу не подавався. Оскільки позивач ОСОБА_2 , будучи належним чином повідомленою про час та місце розгляду справи, у судове засідання не з`явилася і не подала клопотання про відкладення справи, то суд ухвалив провести розгляд справи у її відсутності. Заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає з таких підстав. Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки сторони спору не підтримують між собою сімейних відносин, позивач наполягає на розірванні шлюбу та заперечує можливість примирення з відповідачем, то є всі підстави для розірвання шлюбу. Такий висновок суду є правильний. Встановлено, що 07 жовтня 2021 року позивач ОСОБА_2 та відповідач ОСОБА_8 уклали шлюб, який зареєстрували у Луцькому міському відділі державної реєстрації актів цивільного стану у Луцькому районі Волинської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів), актовий запис № 333, та отримали свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_1 (а.с. 8). Від спільного подружнього життя у них народилися діти: дочка ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та син ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копіями свідоцтв про народження серії НОМЕР_2 від 08 березня 2022 року та номер НОМЕР_3 від 02 квітня 2025 ( а.с. 6, 7). Звертаючись до суду з позовом ОСОБА_2 зазначала, що вони з відповідачем, який застосовує до неї психологічний тиск та фізичне насильство, не підтримують між собою сімейних відносин, їх шлюб носить формальний характер та суперечить її інтересам, а тому примирення з відповідачем та подальше спільне життя як подружжя у шлюбі є неможливим. Згідно із ст. 51 Конституції України та ст. 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається. Відповідно до ч. ч. 3 та 4 ст. 56 СК України кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування подружжя до припинення шлюбних стосунків чи їх збереження є неприпустимим і є порушенням права на свободу та особисту недоторканість. Частиною 3 статті 105 СК України визначено, що шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до статті 110 СК України. Відповідно до частини першої статті 110, статті 112 СК України позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя. Суд з`ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення. Згідно зі ст. 113 цього Кодексу особа, яка змінила своє прізвище у зв`язку з реєстрацією шлюбу, має право після розірвання шлюбу надалі іменуватися цим прізвищем або відновити своє дошлюбне прізвище. У пункті 10 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007 року за №11 роз`яснено, що проголошена Конституцією України (254к/96-ВР) охорона сім`ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей. Із цією метою суди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з`ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживати заходів до примирення подружжя. Аналіз наведених вище норм матеріального права та встановлених обставин справи, на думку колегії суддів, свідчать про те, що суд першої інстанції вірно вважав, що шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 носить формальний характер, їх спільне проживання однією сім`єю є неможливим та дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для розірвання шлюбу. Крім того, задовольняючи позов ОСОБА_2 суд виходив з того, що шлюб має добровільний характер та ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка і припиняється внаслідок його розірвання, що засвідчує стійкий розлад подружніх стосунків і позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя. Незгода лише будь-кого зі сторін продовжувати шлюбні стосунки є підставою для визнання її права вимагати розірвання шлюбу. Отже, враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що ухвалене судом першої інстанції рішення про задоволення позову відповідає вимогам закону. Доводи апеляційної скарги представника відповідача про те, що ухвалене судом рішення є незаконним і підлягає скасуванню через порушення судом першої інстанції вимог норм цивільного процесуального права, а саме щодо ненадання судом терміну для примирення сторін, є безпідставними, спростовуються вищевикладеним та зводяться до незгоди відповідача із судовим рішенням. Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі наведеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Підстави для його зміни чи скасування відсутні. Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд У Х В А Л И В : Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_3 ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Любешівського районного суду Волинської області від 30 березня 2026 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку упродовж тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий Судді