Постанова Запорізький апеляційний суд № 333/3700/20

Дата документу 28.04.2021 Справа № 333/3700/20 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний № 333/3700/20 Головуючий у 1 інстанції: Тучков С.С. провадження № 22-ц/807/914/21 Суддя-доповідач: Маловічко С.В. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 квітня 2021 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого: Маловічко С.В. суддів: Гончар М.С. Подліянової Г.С. при секретарі: Семенчук О.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» у особі представника Крилової Олени Леонідівни на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 12 січня 2021 року у справі за позовною заявою Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, і за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про захист порушеного права споживача фінансових послуг, В С Т А Н О В И В: У липні 2020 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. В обґрунтування позовних вимог зазначило, що відповідно до кредитного договору № б/н від 02.03.2011 року, укладеного між позивачем та відповідачем ОСОБА_1 , остання отримала кредит у вигляді встановленого ліміту на картковий рахунок, який у подальшому був збільшений до 6 500,00 гривень та 04.10.2018 року зменшений до 00,00 гривень. Відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з "Умовами та правилами надання банківських послуг" та "Тарифами Банку", які викладені на банківському сайті, складає між нею та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. Банк виконав свої зобов`язання перед позичальни- ком, надавши кредит в сумі, строки та на умовах, передбачених кредитним договором. Однак в порушення взятих на себе зобов`язань за вказаним договором відповідач не виконувала умови договору, в зв`язку з чим станом на 31.05.2020р. утворилася заборгованість в розмірі 14 796,62 гривень, яка складається з наступного: 11 395,84 гривень - заборгованість за простроченим тілом кредиту, 3 400,78 гривень нарахована пеня, яку позивач просив стягнути з відповідача на свою користь та судові витрати по справі. Ухвалою Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 23.07.2020 року було відкрито провадження у справі. 20.08.2020р. до суду відповідачем ОСОБА_1 подано зустрічну позовну за- яву до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про захист прав спожи- вача фінансових послуг. В обґрунтування позовних вимог, ОСОБА_1 посилається на те, що умови договору повинні бути зрозумілими усім споживачам і доведені до їх відома, а також погоджені між сторонами у письмовій формі, скріпленій підписами сторін. У її заяві як позичальника від 02.03.2011р. процентна ставка та пеня не визначені. А надані позивачем Умови та правила надання банківських послуг та Тарифи банку нею не підписувались, та роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді договір, у якому встановлені істотні умови у вигляді відсотків та пені. Крім того, ОСОБА_1 зазначила, що укладений між сторонами кредитний договір від 02.03.2011 року у вигляді заяви-анкети, підписаної сторонами, не містить і строку повернення кредиту, а в наданому банком розрахунку взагалі не виділено тіло кредиту (суму, яку фактично було отримано в борг). Так, Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк», пред`являючи вимогу про погашення кредиту, у прострочене тіло кредиту включив також складові його повної вартості, зокрема, заборгованість за відсотками на поточну і прострочену заборгованість за користування кредитними коштами, пеню за несвоєчасну сплату кредиту та проценти за користування кредитними коштами. Також ОСОБА_1 у зустрічній позовній заяві зазначила, що у період з 08.01.2015р. по 06.08.2020р. АТ КБ «ПриватБанк» проводив неправомірне автоматичне списання грошових коштів для погашення простроченої заборгованості по її банківській (пенсійній) картці. За зазначений період банк неправомірно списав 26 168,22 гривень. Згоди та доручення на списання коштів вона не надавала. Крім того, за період з 27.07.2013 р. по 06.05.2020р. з неї були стягнуті пеня в сумі 8 509,51 гривень та штраф у розмірі 950,00 гривень, які не передбачені умовами договору. Посилаючись на вказані обставини, просила відмовити в задоволенні позовної заяви Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» та за її зустрічним позовом стягнути з банку на її користь неправомірно списані грошові кошти в розмірі 29 162,39 гривні. Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 12 січня 2021 року у задоволенні первісного позову АТ КБ «ПриватБанк» відмовлено. Зустрічну позовну заяву ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 безпідставно списані кошти в розмірі 27 029 гривень 61 копійки, з яких: 7 309,51 гривень списана пеня, 19 720,10 гривень автоматично списанні кошти для погашення заборгованості. В іншій частині вимог зустрічної позовної заяви - відмовлено. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, АТ КБ «ПриватБанк» у особі представника Крилової О.Л. подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на його незаконність та необгрунтованість, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» задовольнити в повному обсязі, в задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 відмовити. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 вказує, що суд вірно встановив обставини у цій справі, що сторони не узгоджували будь-яких умов кредитного договору, крім надання кредиту, а тому правильно визнав, що банк не міг нараховувати відсотки, пеню, включаючи їх до тіла кредиту, визначеного як прострочене, а також списувати на їх погашення кошти з її інших карток. Просила відхилити скаргу та залишити рішення суду без змін. Сторони, будучи повідомлені про розгляд справи, про що маються розписка представника банку та зворотне поштове повідомлення від ОСОБА_1 про отримання судових повісток, але в судове засідання апеляційного суду 28 квітня 2021р. не з`явились, клопотань про відкладення справи не надали, про причини неявки не сповістили. Від ОСОБА_1 надійшла заява про проведення апеляційного розгляду скарги банку за її відсутності через оголошений карантин, який продовжено до 30.06.2021р. Тому колегія у відповідності до приписів ч. 2 статті 372 ЦПК України розглянула справу за відсутності сторін. Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Судом встановлено, що сторони перебувають у договірних правовідносинах, що підтверджується фактом укладення договору у вигляді анкети-заяви. У анкеті-заяві зазначено, що клієнт згоден з тим, що ця заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг, а також, що він ознайомився та погодився з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які були надані для ознайомлення в письмовому вигляді. При цьому в анкеті-заяві не відмічено, яка саме карта «Універсальна» видається відповідачу, в той час як їх існує чотири види з різними умовами кредитування. Суд вказував, що анкета-заява не містить погоджених умов кредитування, а Умови та правила надання банківських послуг та тарифи банку судом не визнані складовими договору, оскільки вони не підписані позичальником. Відтак, жодних умов щодо відсотків, штрафів, пені, строку повернення кредиту, зарахування до простроченого тіла кредиту інших нарахувань, крім використаних позичальником коштів, не було належним чином погоджено між сторонами. У такому разі суд вважав, що банк безпідставно здійснив нарахування ОСОБА_1 відсотків, пені, збільшив тіло кредиту на нараховані ним відсотки, пеню та штрафи, визначивши його як прострочене, а також списував на їх погашення кошти з інших карток позичальника, зокрема, з пенсійної картки. Встановивши вказані обставини, суд на підставі розрахунку банку та виписки про рух коштів по рахунку клієнта визначив розмір фактично отриманих ОСОБА_1 у кредит та внесених нею на його погашення коштів, та у такий спосіб з`ясував, що позичальник не має заборгованості перед банком станом на визначену ним дату 31.05.2020р. Тому відмовив у задоволенні позову банку. В той же час, порахувавши списані банком з карток позичальника кошти, що було неправомірним з огляду на відсутність погодження цих дій з позичальником, суд стягнув з банку на користь останньої лише ті списані суми, по яких строк позовної давності не було пропущено позичальником, про застосування якого просив банк. За підсумками судом визначено до стягнення суму у розмірі 27 029,61 грн., в тому числі: списана пеня в сумі 7 309,51 грн. В апеляційній скарзі банк наголошує на тому, що висновки суду про відсутність узгоджених умов кредитного договору між сторонами у справі є безпідставними, оскільки відповідач особистим підписом у анкеті-заяви погодилась, що Пам`ятка клієнта, Умови та правила надання банківських послуг та Тарифи складають між нею та банком договір банківських послуг, а отже відбулось приєднання клієнта до цих документів, що свідчить про те, що ОСОБА_1 була належним чином проінформована про умови її кредитування. Про укладення договору свідчить також активація картки нею та використання кредитних коштів, а також отримання нею перевипущених карток. Тому вважає неправильними висновки суду про безпідставність нарахування банком відсотків, пені, штрафів, надання кредитних коштів на їх погашення та зарахування їх до простроченого тіла кредиту, а також списання коштів на погашення заборгованості з іншої картки клієнта ОСОБА_1 . Між тим, ці обставини ретельно та всебічно досліджувались судом першої інстанції, який дійшов обгрунтованого висновку, що Умови та правила надання банківських послуг та тарифи не є складовими договору, який виник на підставі анкети-заяві від 02.03.2011р., навівши ґрунтовне вмотивуванням таким своїм висновкам, з яким погоджується колегія суддів. Висновки суду відповідають матеріалам справи, вимогам норм матеріального права, якими керувався суд ( ст.ст. 207, 509, 549, 551, 1048, 1049, 1054, 1055 ЦК України), викладеним у постанові ВП ВС від 03.07.2019р. правовим висновкам. Зокрема, суд правомірно виходив із того, що матеріали справи не містять підтверд- жень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розуміла позичальник, ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема, й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування. Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи. В даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила ч. 1 ст. 634 ЦК України,за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим Акціонерним товариством Комерційний банк «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані ОСОБА_1 . Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витягу з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору АТ КБ Приватбанк дотримався вимог про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодив зі споживачем саме ті умови, які вважав узгодженими банк. Відтак, суд ґрунтовано виходив із того, що поверненню підлягала лише сума факти- чно отриманих у кредит коштів відповідно до присів ч. 2 статті 530 ЦК України, оскільки строк кредитування та повернення кредиту також не був узгоджений. Щодо розміру заборгованості за тілом кредиту суд встановив такі обставини. Згідно розрахунків, наданих банком, внаслідок неналежного виконання позичальником умов кредитного договору, станом на 31.05.2020р. утворилась заборгованість у сумі 14 796,62 гривень, яка складається з наступного: 11 395,84 гривень - заборгованість за простроченим тілом кредита, 3 400,78 гривень нарахована пеня. Поточна заборгованість за тілом кредита (сума, яку фактично отримав в борг позичальник) становить 0,00 гривень (т. 1 а.с.7-24). Відповідно до довідки про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки, оформленої згідно кредитного договору № б/н від 02.03.2011р., ОСОБА_1 був установлений кредитний лімі в розмірі 4 000,00 гривень, який в подальшому 02.08.2013 року був збільшений до 6 500,00 гривень, та 04.10.2018 року зменшений до 0,00 гривень (т. 1 а.с. 32). Згідно виписки по рахунку за договором № б/н від 02.03.2011р. станом на 03.06.2020р., наданої банком, останні витрати клієнтом кредитних коштів відбулися 02.01.2016р. в сумі 29,88 гривень (т. 1 а.с. 25-31). Відповідно до розрахунку, наданого банком, на момент останнього зняття коштів з банківської картки поточна заборгованість за тілом кредита (сума, яку фактично отримав в борг позичальник) склала 6 495,22 гривень = 6465,34 гривень (заборгованість станом на 31.12.2015 року) + 29,88 гривень (витрати клієнтом кредитних коштів 02.01.2016 року). За період з 01.01.2016р. по 31.05.2020р., станом на 31.03.2020р. та 31.05.2020р., тіло кредита (суму, яку фактично було тримано в борг) не виділено, оскільки до складу останнього включено прострочену заборгованість за користування кредитними коштами. Згідно поданої зустрічної позовної заяви позивач за зустрічним позовом частину списаних коштів вважала за можливе віднести на погашення фактично отриманих коштів, іншу частину списаних коштів в розмірі 29 162,39 гривні просила стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на її користь. Тому суд вважав, що за рахунок частини списаних коштів тіло кредиту було повністю погашено позичальником. При цьому, судом встановлено, що у період з 01.12.2013р. по 06.08.2020р. з рахунків відповідача за первісним позовом ОСОБА_1 відбувалося автоматичне списання з банківської картки коштів у вигляді штрафів, пені та коштів для погашення заборгованості. Станом на 06.08.2020р. з рахунків ОСОБА_1 здійснено списання коштів у розмірі 35 627,73 гривень, з яких: 950,00 гривень штраф, 8509,51 гривень списання пені, 26 168,22 гривень - кошти для погашення заборгованості (Т. 1 а.с. 25-31, 91-109). Колегією згідно з випискою про рух коштів по рахунку ОСОБА_1 встановлено, що всього вона фактично використала особисто за весь строк кредитування: зняттям готівки, оплатою продуктів та послуг 12 886,69 грн., погасила особистими внесеннями коштів 13 017,82 грн. Тобто все тіло кредиту, до якого не додано будь-яких інших неправомірних нарахувань банком, було погашено самою ОСОБА_1 в повному обсягу. Тобто всі списані банком кошти спрямовувались лише на погашення відсотків, пені та штрафів, які, як вже визначено вище, нараховувались неправомірно - за відсутності відповідних узгоджених умов договору. Отже, в такому разі апеляційна скарга банку в тій частині, що судом неправильно вирішено його позов, оскільки не було стягнуто заборгованість, є необґрунтованою, оскільки заборгованості за тілом кредиту у ОСОБА_1 перед банком станом на 31.05.2020р. відсутня, а всі решта нарахувань здійснені неправомірно. Банк в скарзі посилався також на те, що його дії зі списання коштів з рахунку клієнта відповідають приписам постанови НБУ «Про затвердження Інструкції про безготівкові рахунки в Україні» від 29.03.2004р. ( п. 1.4), якою передбачено договірне списання банком з рахунку клієнта коштів без надання клієнтом платіжного доручення, яке може здійснюватись банком у порядку, передбаченому в договорі, укладеному між ним та клієнтом. Тому вважає, що суд необґрунтовано визнав, що списання відбулись неправомірно та стягнув списані кошти із нього. Проте ці ствердження є суперечливими, оскільки і в наведеній нормі теж зазначено, що такі дії мають бути узгоджені договором. Але, як вже встановлено вище, відповідного письмового договору із такою умовою щодо договірного списання коштів, банком суду не надано. Ці ствердження апелянта взагалі не суперечать приписам норм, на підставі яких суд вирішував вимоги щодо списаних коштів. Так, суд правильно послався на статтю 26 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», яка визначає, що платник при укладенні договорів із банком має право передбачити договірне списання грошей із своїх рахунків на користь банку платника та/або третіх осіб. Умови договору на договірне списання повинні передбачати обсяг інформації, достатній для належного виконання такого списання банком, що обслуговує платника (обставини, за яких банк має здійснити (здійснювати) договірне списання; найменування отримувача та банку отримувача; реквізити рахунка, з якого має здійснюватися договірне списання; реквізити договору між платником та отримувачем (за наявності договору), що передбачає право отримувача на договірне списання; перелік документів, що мають бути представлені отримувачем в обслуговуючий платника банк (якщо платник та отримувач домовились про надання цих документів до банку платника) тощо). Договірне списання здійснюється за платіжною вимогою отримувача або за меморіальним ордером, оформленим банком. А також суд посилався на п. 6.5 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні, затвердженої постановою Національного банку України № 22 від 21.01.2004 року, згідно з яким, якщо кредитором за договором є банк, що обслуговує платника, то право цього банку на здійснення договірного списання передбачається в договорі банківського рахунку або іншому договорі про надання банківських послуг. На підставі вказаних норм суд вірно зазначив, що матеріали справи не містять доказів про те, що між сторонами укладався договір про надання банківських послуг, за яким позивачу було відкрито картковий рахунок на отримання пенсії, який би містив реквізити кредитного договору, передбачав реквізити рахунку, з якого має здійснюватися договірне списання коштів. Не малось таких умов і в анкеті-заяві, підписаній ОСОБА_1 . Як стверджується позичальником, вона не надавала банку розпорядження на списання грошових коштів з її карткового рахунку, на який зараховувалася її пенсія, а матеріали справи не містять будь-якого рішення суду про примусове стягнення заборгованості за кредитним договором. Таким чином, судом правильно встановлено, що Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк», не маючи розпорядження клієнта ОСОБА_1 , не маючи рішення суду про стягнення коштів та не маючи на це законних підстав, неправомірно автоматично списав кошти із її пенсійної картки для погашення заборгованості за кредитним договором, зокрема, неправомірно нарахованих відсотків, пені та штрафів. Доказів наявності інших підстав для автоматичного списання коштів Акціонерним товариством Комерційний банк «ПриватБанк» суду не надано. В апеляційній скарзі банк не оскаржує визначений судом розмір списаних коштів до стягнення, та колегія визнає його правильним, оскільки судом обраховано його розмір з урахуванням заяви банку про застосування позовної давності . Зважаючи на все вище наведене, колегія визнає апеляційну скаргу банку необґрунтованою, тому у відповідності до вимог статті 375 ЦПК України залишає її без задоволення, а оскаржуване рішення без змін. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» у особі представника Крилової Олени Леонідівни залишити без задоволення. Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 12 січня 2021 року у цій справі залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складений 30 квітня 2021 року. Головуючий: Маловічко С.В. Судді: Гончар М.С. Подліянова Г.С.