LLegalAIпошук судової практики
← повернутись до результатів

Постанова 4807321/1386/20

від 25.05.2021 ·
Резолютивна:Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Михайлівського районного суду Запорізької області від 16 грудня 2020 року у цій справі скасувати та прийняти у справі скасувати та прийняти нову постанову наступного змісту…

Дата документу 25.05.2021 Справа № 321/1386/20 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний №321/1386/20 Головуючий у 1 інстанції: Машкіна Н.В. Провадження № 22-ц/807/991/21 Суддя-доповідач: Дашковська А.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ «25» травня 2021 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого: Дашковської А.В., суддів: Кримської О.М., Гончар М.С., секретар: Волчанова І.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу з апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Михайлівського районного суду Запорізької області від 16 грудня 2020 року у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, ВСТАНОВИВ: В жовтні 2020 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. В обґрунтування позовних вимог зазначило, що ОСОБА_1 звернулась до банку з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписала заяву №б/н від 24 вересня 2013 року. Відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті, складає між нею та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. При укладанні договору сторони керувались ч. 1 ст. 634 ЦК України. В порушення норм закону та умов договору ОСОБА_1 зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконувала, у зв`язку з чим станом на 23 вересня 2020 року має заборгованість 86397,72 грн., яка складається з наступного: 41315,05 грн. заборгованість за кредитом, в тому числі 41315,05 грн. - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 14436,56 грн. заборгованість за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно зі ст. 625 ЦК України; 30646,11 грн. заборгованість за пенею. На підставі зазначеного просило стягнути з відповідача на його користь заборгованість за кредитним договором б/н від 24 вересня 2013 року у розмірі 86397,72 грн. та судові витрати у розмірі 2102 грн. Рішенням Михайлівського районного суду Запорізької області від 16 грудня 2020 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором б/н від 24 вересня 2013 року в сумі 55751 грн. 61 коп., судовий збір в розмірі 1366 грн. 30 коп., а всього 57117 грн. 91 коп. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неналежність доказів, наданих позивачем, відсутність доказів надання їй кредитних коштів на умовах, на які посилається позивач, не наведення обґрунтування взаємозв`язку анкети-заяви, яка підписана позичальником 24 вересня 2013 року та карткового рахунку № НОМЕР_1 , який відкритий 05 лютого 2013 року, пропуск строку позовної давності, неврахування правових висновків Верховного суду України, Великої Палати Верховного Суду, та зазначаючи про повернення всіх коштів, які отримані від банку, просила скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову. Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке. За приписами п.2 ч. 1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (ч.ч.1,2,5 ст. 263 ЦПК України). Рішення суду першої інстанції вказаним вимогам не відповідає. Матеріалами справи підтверджується, що 24 вересня 2013 року ОСОБА_1 підписала Анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку (а.с. 14). До Анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку кредитного договору банк додав Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку (а.с. 15-46). Відповідно до розрахунку, наданого позивачем, заборгованість ОСОБА_1 станом на 23 вересня 2020 року становить 86 397,72 грн., та складається з наступного: 41 315,05 грн. заборгованість за кредитом, в тому числі 41315,05 грн. - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 14 436,56 грн. заборгованість за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно зі ст. 625 ЦК України; 30646,11 грн. заборгованість за пенею. Довідкою ПАТ КБ «ПриватБанк» підтверджується, що ОСОБА_1 отримала дві картки: № НОМЕР_2 зі строком дії до 08/2016 року та № НОМЕР_3 зі строком дії до 12/2017 року (а.с.13). Факт переказу Банком кредитних коштів на картковий рахунок і факт користування позичальником банківськими коштами підтверджується випискою із карткового рахунку, відкритого на ім`я ОСОБА_1 на виконання її заяви про приєднання до Умов і правил надання банківських послуг. Згідно з вказаною випискою ОСОБА_1 користувалася кредитним коштами, періодично знімала кредитні кошти та вносила платежі через термінали самообслуговування на погашення кредиту (а.с.55-60). Виписки по рахунках/карткам ПАТ КБ «ПриватБанк» є належними та допустимими доказами, що підтверджується Постановою Вищого Господарського суду України від 13.11.2014 р. у справі № 908/4154/13 щодо надання Банком кредитних коштів Клієнту, отримання і використання таких коштів Клієнтом, нарахування Банком відсотків, комісії, пені, а також часткове погашення позичальником заборгованості за кредитним договором. Відповідно до п. п. 5.1, 5.4, 5.5, 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління НБУ № 254 від 18.06.2006 р. інформація, що міститься в первинних документах, систематизується в регістрах синтетичного та аналітичного обліку. Регістри синтетичного та аналітичного обліку ведуться на паперових носіях або в електронній формі. Запис у регістрах аналітичного обліку здійснюється лише на підставі відповідного санкціонованого первинного документа (паперового або електронного). Особові рахунки є регістрами аналітичного обліку, що вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня. Форма особових рахунків затверджується банком самостійно залежно від можливостей програмного забезпечення. Виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»). Аналіз зазначених норм дає підстави дійти до висновку про те, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений, при цьому умови договору повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). Саме таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03 липня 2019 року в справі №342/180/17. Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Позивач, обґрунтовуючи позовні вимоги про стягнення заборгованості за кредитним договором, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором № б/н від 24.09.2013 року, посилався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт "Універсальна" та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг. Матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку розуміла відповідач та ознайомилась і погодилась з ними, а також те, що вказані документи станом на 24.09.2013 року містили умови, зокрема й щодо сплати пені та саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, провадження № 14-131цс19, зауважила на тому, що роздруківка із сайту позивача не може бути належним доказом, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена щодо укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. За таких підстав, в даному випадку неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила ч. 1 ст. 634 ЦК України. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що вказані Тарифи з обслуговування кредитних карт "Універсальна", Умови та правила надання банківських послуг не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами договору від 24 вересня 2013 року. Анкета-заява від 24 вересня 2013 року не містить відомостей щодо умов договору про встановлення відповідальності у вигляді пені за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. Позивачем не було надано ані під час розгляду справи в суді першої інстанції, ані під час розгляду апеляційної скарги належних та допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог про стягнення пені Ураховуючи викладене, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати пені. Отже, вимоги в частині стягнення з відповідача заборгованості за пені є безпідставними, оскільки позивачем не доведено укладення договору на таких умовах. Із виписки по особовому рахунку ОСОБА_1 (а.с.55-60) вбачається, що банком нараховувались та з рахунку автоматично списувались відсотки за користування кредитом, сплата та розмір яких не було погоджено сторонами. Апеляційний суд, дослідивши виписку по особовому рахунку ОСОБА_1 , погоджується із доводами апеляційної скарги про те, що у зв`язку із списанням коштів в рахунок погашення відсотків, сплату яких не передбачено умовами договору, розмір заборгованості за тілом кредиту в розмірі 41 315,05 грн. не підтверджений належними доказами. Задовольняючи позовні вимоги про стягнення з ОСОБА_1 тіла кредиту в сумі 41315 грн., суд не звернув увагу також на доводи відповідача щодо не наведення позивачем обґрунтування взаємозв`язку між Анкетою-заявою, яка підписана позичальником 24 вересня 2013 року та відкриттям карткового рахунку №521153733806938 05 лютого 2013 року, тобто майже за 7 місяців до укладання між сторонами кредитного договору та отримання відповідачкою кредитної картки № НОМЕР_2 саме 24 вересня 2013 року. З Виписки по рахунку ОСОБА_1 вбачається, що відповідач знімала кошти за допомогою картки починаючи з травня 2013 року (а.с.60 зворот.), при цьому за матеріалами справи Анкету-заяву позичальник підписала 24 вересня 2013 року, тобто через 4 місяці після цієї дати. Наданий банком розрахунок заборгованості ОСОБА_1 (а.с.6-12) включає суми коштів, яки списані банком до укладання договору та отримання платіжної картки позичальником 24 вересня 2013 року, що підтверджується змістом Виписки по рахунку ОСОБА_1 (а.с.55-60). Будь-яких доказів на спростування заперечень відповідача про те, що вона не могла користуватись карткою та знімати кошти з рахунку у період з травня 2013 року до укладання договору (24 вересня 2013 року) та до моменту отримання картки № НОМЕР_1 у вересні 2013 року позивачем не надано ані в суді першої, ані в суді апеляційної інстанцій. За змістом Виписки з рахунку ОСОБА_1 (а.с.55-60) та наданого банком розрахунку заборгованості відповідача за кредитним договором (а.с.6-11) вбачається, що за період з 24 вересня 2013 року по 23 вересня 2020 року позичальником отримано кошти в сумі 40 491 грн. 75 коп., а сплачено ОСОБА_1 банку - 57 620 грн. 71 коп. За вказаних обставин, позовні вимоги банку про стягнення заборгованості за тілом кредиту в сумі 41315 грн. 05 коп. задоволенню не підлягають. Крім того, АТ КБ «ПриватБанк», пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просило стягнути з відповідача заборгованість за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України в розмірі 14 436,56 грн. Відповідно до ст.625ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Анкета-заява від 24 вересня 2013 року, підписана відповідачем, не містить відомостей щодо погодження сторонами розміру відсотків відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України у визначеному банком розмірі - 86,4% - для картки «Універсальна», 84,0% - для картки «Універсальна голд». Отже, вимоги в частині стягнення з відповідача заборгованості за вказаними відсотками є безпідставними, оскільки позивачем також не доведено укладення договору на таких умовах. В даному випадку відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з відповідачем АТ КБ «ПриватБанк» дотрималося вимог, передбачених ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк. Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору. З огляду на встановлені обставини, рішення суду першої інстанції згідно з п.п.2,4 ч.1 ст.376 ЦПК України підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про відмову в задоволенні позову Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Керуючись ст. ст. 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Михайлівського районного суду Запорізької області від 16 грудня 2020 року у цій справі скасувати та прийняти у справі скасувати та прийняти нову постанову наступного змісту. В задоволенні позову Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовити. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складений 27 травня 2021 року. Головуючий А.В. Дашковська Судді: О.М. Кримська М.С. Гончар

релевантний фрагмент
Посилання у тексті:
· понад 3 посилання поспіль згортаються у «+N»