Постанова Полтавський апеляційний суд № 554/1383/23

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 554/1383/23 Номер провадження 22-ц/814/265/25Головуючий у 1-й інстанції Бугрій В.М. Доповідач ап. інст. Обідіна О. І. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 січня 2025 року м. Полтава Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Полтавської області в складі: головуючого судді: Обідіної О.І., суддів: Бутенко С.Б., Пилипчук Л.І., розглянула в судовому засіданні в м. Полтаві, в порядку письмового провадження, апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 02 жовтня 2023 року по справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, В С Т А Н О В И Л А : У лютому 2023 року Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» (надалі АТ КБ «Приватбанк») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просило стягнути заборгованість по кредитному договору від 21.04.2006, розмір якої станом на 31.12.2022 складає 36449,79 грн., а також понесені банком судові витрати по справі. Вимоги обґрунтовані тим, що 21.04.2006 між сторонами, на підставі заяви клієнта ОСОБА_1 укладено кредитний договір б/н та видано кредитну картку. Розмір кредитного ліміту неодноразово змінювався та становив максимально 6000 грн. В зв`язку з неналежним виконанням умов договору, станом на 31.12.2022 утворилася заборгованість в сумі 36449,79 грн., яка не була погашена відповідачем добровільно. Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 02 жовтня 2023 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором в сумі 36449,79 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» судові витрати в розмірі 2684 грн. Рішення суду обґрунтовано доведеністю факту неналежного виконання відповідачем умов кредитного договору, що призвело до виникнення заборгованості, з розміром якої суд погодився з огляду на надані банком розрахунки. Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Не заперечуючи факт укладання кредитного договору та користування коштами, в останнє здійснивши поповнення картки в квітні 2010 року, апелянт вказує, що банк розірвав з нею кредитний договір в односторонньому порядку ще 30 квітня 2013 року, повідомивши її як позичальника про це відповідним листом. Вказує на пропуск банком строку позовної давності в 3 роки, що є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову. Зазначає, що вона була позбавлена можливості подати відповідну заяву про застосування строку позовної давності в суді першої інстанції, оскільки розгляд справи відбувся без її участі, вона не отримувала ані копії позовної заяви, ані ухвалу суду про відкриття провадження, а відтак не мала можливості скористатись своїми процесуальними правами як відповідач. Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до висновку про наявність підстав для її задоволення з огляду на наступне. Згідно п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до п. п. 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 21.04.2006 між АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 , на підставі заяви клієнта, було укладено кредитний договір б/н. Згідно наданого позивачем розрахунку заборгованості станом на 31.12.2022 остання становить 36449,79 грн., з яких 5325,08 грн заборгованість за тілом кредиту, 31124,71 грн. заборгованість за нарахованими відсотками. Вказана заборгованість виникла за період з червня 2006 року по грудень 2022 року Задовольняючи позовні вимоги, місцевий суд встановив неналежне виконання позичальником умов кредитного договору, що призвело до наявної заборгованості в сумі 36449,79 грн., яку і стягнув з боржника на користь банку. Колегія суддів не може погодитися з вказаними висновками суду в повній мірі, виходячи з наступного. Згідно ст. 509 ч.1 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Статтею 526 ЦК України передбачено обов`язковість виконання зобов`язання належним чином, відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства. За змістом ст. 610 ЦК України порушення зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, 07.04.2006 ОСОБА_1 звернулася до банку з заявою про відкриття рахунку та надання кредитних послуг. Згідно довідки АТ КБ «Приватбанк», ОСОБА_1 отримала 07.04.2006 кредитну карту Універсальна № НОМЕР_1 , зі строком дії до 04/13. 21.04.2006 між сторонами було укладено кредитний договір. У зв`язку з укладанням між сторонами 21.04.2006 кредитного договору, позичальнику було встановлено кредитний ліміт в 3000 грн., який протягом часу неодноразово збільшувався, а в останнє був зменшений до 5520 грн 30.01.2009. З наданої позивачем виписки за договором б/н, за період з 07.04.2006 27.01.2023, вбачається активне користування ОСОБА_1 коштами впродовж з травня 2006 року по 14 липня 2009 року. Так, останнє надходження коштів в розмірі 500 грн. на картку мало місце 14.07.2009. Станом на 14.07.2009 заборгованість за кредитним договором становила 5507,29 грн. Листом від 01.04.2013 АТ КБ «Приватбанк» повідомив ОСОБА_1 про неналежне виконання нею умов кредитного договору, наявність заборгованості станом на 31.03.2013 в сумі 17128,53 грн. та розірвання в односторонньому порядку кредитного договору б/н від 21.04.2006. До суду з позовною заявою банк звернувся в лютому 2023 року. Справа в суді першої інстанції розглядалась за правилами спрощеного позовного провадження, без виклику сторін. Обговорюючи зроблену відповідачем заяву про застосування строків позовної давності колегія суддів приходить до наступних висновків. Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Згідно ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Статтею 267 ЦК України передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. За змістом загальних норм права заява про застосування позовної давності може бути розглянута, якщо вона подана під час розгляду справи в суді першої інстанції. При цьому законом не встановлено вимог щодо форми заяви сторони про сплив позовної давності. Відтак заяву про сплив позовної давності може бути викладено у відзиві на позов або у вигляді окремого клопотання - письмового чи усного, що відповідає вимогам наведених статей процесуального законодавства. При подачі апеляційної скарги, ОСОБА_1 , не заперечувала наявність заборгованості, однак просила застосувати наслідки строку позовної давності, з огляду на те, що в 2013 році кредитний договір був розірваний за ініціативою банку, строк дії кредитної картки закінчився в квітні 2013 року, проте банк звернувся з вимогами про стягнення заборгованості за межами позовної давності, що є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову. Згідно п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Створення рівних можливостей учасникам процесу у доступі до суду та до реалізації і захисту їх прав є частиною гарантій справедливого правосуддя, зокрема принципів рівності та змагальності сторін. Відповідач, який не був належним чином (згідно з вимогами процесуального закону) повідомлений про час і місце розгляду справи у суді першої інстанції, не має рівних з позивачем можливостей подання доказів, їх дослідження та доведення перед цим судом їх переконливості, а також не може нарівні з позивачем довести у суді першої інстанції ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх заперечень. Той факт, що відповідач, який не був належно повідомлений судом першої інстанції про час і місце розгляду справи, не брав участі у такому розгляді, є підставою для вирішення апеляційним судом заяви цього відповідача про застосування позовної давності, навіть якщо така заява не подавалася ним у суді першої інстанції. Зазначений висновок містить постанова Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року № 200/11343/14-ц. Відповідно до 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. В даному випадку перебіг строку позовної давності, з урахуванням обов`язку позичальника здійснювати погашення заборгованості щомісячними платанами, необхідно обраховувати з моменту закінчення строку дії кредитної картки, тобто з 01.04.2013 (кредитна карта Універсальна № НОМЕР_1 , зі строком дії до 04/13). Після закінчення дії вказаної картки, інших кредитних карток відповідач не отримувала. Своїм листом від 01.04.2013 банк повідомив останню про розірвання з неї кредитних правовідносин згідно ст. 654 ЦК України та попередив, що не буде перевипускати нової платіжної картки. При цьому, в своєму листі банк висунув вимогу про дострокове погашення всієї існуючої заборгованості протягом 5 календарних днів та вказав про своє право на звернення до суду з позовом в разі невиконання вимог про повернення всієї суми кредитної заборгованості. Між тим, в межах визначеного законом строку позовної давності банк до суду з позовом про стягнення заборгованості з позичальника ОСОБА_1 не звернувся. Пред`явивши такий позов лише в лютому 2023 року, тобто після сплину майже десяти років з часу виникнення в нього права на судовий захист (з квітня 2023 року по квітень 2016 року). Докази, які б свідчили про переривання строку позовної давності сторонами не надані. За вказаних обставин, враховуючи пропуск банком строку позовної давності, за відсутності вмотивованого клопотання про його поновлення, заявлене ОСОБА_1 клопотання про застосування строку позовної давності піддягає задоволенню, а судове рішення скасуванню, з ухваленням по справі нового рішення про відмову в задоволенні позову АТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 з підстав пропуску строку позовної давності. Враховуючи, що при відкритті апеляційного провадження колегією суддів було відстрочено ОСОБА_1 сплату судового збору, останній в порядку ст. 141 ЦПК України підлягає стягненню на користь держави в розмірі 4026 грн. з позивача з огляду на задоволення апеляційної скарги та ухвалення по справі нового рішення про відмову в задоволенні позову. Керуючись ст. ст. 367, 368, п. п. 3, 4 ч. 1 ст. 376, ст. ст. 381-384, 389-391 ЦПК України, колегія суддів, П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 02 жовтня 2023 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовити. Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на користь держави судовий збір в сумі 4026 грн. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Повний текст постанови складено 15 січня 2025 року. Судді: О. І. Обідіна С.Б. Бутенко Л.І. Пилипчук