Постанова Івано-Франківський апеляційний суд № 343/1389/19

Справа № 343/1389/19 Провадження № 22-ц/4808/566/20 Головуючий у 1 інстанції Тураш В. А. Суддя-доповідач Матківський ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 квітня 2020 року м. Івано-Франківськ Івано-Франківський апеляційний суд у складі: головуючого Матківського Р.Й. суддів Максюти І.О., Горейко М.Д. секретаря Турів О.М., розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справу за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, з апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Долинського районного суду Івано-Франківської області від 21 лютого 2020 року, ухвалене суддею Тураш В.А, Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» (далі АТ КБ «ПриватБанк»), 08 липня 2019 року, звернулося до суду із вказаним позовом, в якому просило стягнути з відповідача ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором у розмірі 23618,29 грн та судові витрати. Позовні вимоги позивач мотивував тим, що ОСОБА_1 , звернулася до АТ КБ «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписала заяву № б/н від 08.02.2011 року, згідно якої отримала кредит у розмірі 8000 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Своїм підписом в заяві відповідачка підтвердила, що підписана нею заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг та Тарифами Банку, які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між нею та банком Договір про надання банківських послуг. При укладанні договору сторони керувались ч.1 ст. 634 ЦК України. АТ КБ "ПриватБанк" свої зобов`язання за договором виконало в повному обсязі, проте ОСОБА_1 взяті на себе зобов`язання належним чином не виконує, що призвело до виникнення заборгованості, розмір якої на 25.06.2019 року складає 23618,29 грн, з яких: - 10232,33 грн - заборгованість за тілом кредиту; - 4878,19 грн - заборгованість за простроченим тілом кредиту; - 6156,90 грн. - нарахована пеня за прострочене зобов`язання; - 750,00 грн - нарахована пеня за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100 грн; а також штрафи відповідно до п.2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: - 500 грн - штраф (фіксована частина); - 1100,87 грн - штраф (процентна складова). Посилаючись на зазначене, банк просив позов задовольнити. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Долинського районного суду Івано-Франківської області від 21 лютого 2020 року позов АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства КБ „ПриватБанк" заборгованість по кредитному договору № б/н від 08.02.2011 року в розмірі 21267 грн 42 коп., з яких: 10232,33 грн - заборгованість за тілом кредиту, 4878,19 грн - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 6156,90грн. - нарахована пеня за прострочене зобов`язання. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства КБ „ПриватБанк" 1921 грн сплаченого судового збору. В решті позову відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що крім заяв-анкети про надання кредиту від 08. 02. 2011 року, довідки про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна», Умови та Правила надання банківських послуг є складовою частиною кредитного договору, укладеного між сторонами по справі, тому відповідач зобов`язана виконувати зобов`язання за кредитним договором. Суд вважав, що банк не пропустив позовну давність, тому відмовив у задоволенні заяви ОСОБА_1 про її застосування. Суд задовольнив позов частково, відмовивши у вимогах банку про стягнення двох різновидів пені: за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100 грн., в розмірі 750,00 грн., та відповідно до п.п.2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500,00 грн. - штраф (фіксована частина); 1100,87 грн. - штраф (процентна складова), з підстав недопустимості подвійної відповідальності за порушення кредитного зобов`язання. Короткий зміст вимог апеляційної скарги У поданій апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_1 , посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить судове рішення скасувати, відмовити у позов повністю та стягнути судові витрати за подання апеляційної скарги. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд не звернув уваги на те, що підставою для скасування заочного рішення була надана нею (апелянтом) відомість про погашення боргу в сумі 2000 грн, які судом не були враховані при ухваленні заочного рішення. У матеріалах справи відсутній сам договір без номера, а є тільки заява позичальника про отримання кредиту від 08.02.2011 року, тому банк не дотримав письмової форми укладення договору. Оскільки немає договору, то нема і обов`язку щодо повернення коштів, що випливає із ст.1049 ЦК України. Позивач не довів, суд не з`ясував строк порушення кредитних зобов`язань та початок його перебігу для нарахування процентів за користування кредитними коштами. Позивач пропустив позовну давність (обчислюється щодо кожного щомісячного платежу), що підтверджується розрахунком заборгованості на 31.12.2015 року, із якого вбачається, що вже 31.12.2015 року позивач здійснив розрахунок для звернення з позовом до суду на суму 9987,57 грн, але з невідомих причин до суду так і не звернувся. Нарахування процентів в розмірі 4878,19 грн на прострочену заборгованість за кредитом позивач здійснив з 25.12.2013 року і по 25.06.2019 року, тобто поза межами строку позовної давності понад три роки. Поза увагою суду залишилось те, що законом не передбачено нарахування вищевказаних процентів в сумі 4878,19 грн. поза строком дії кредитного договору. Зважаючи на правову позицію Великої Палати у справі №342/180/17 від 03.07.2019 року, ОСОБА_1 стверджує, що позовні вимоги про стягнення процентів в сумі 4878,19 грн. за користування кредитними коштами та пені за невиконання умов договору не підлягають до задоволення. Апелянт стверджує, що Умови та Правила надання банківських послуг не є частиною кредитного договору та не є формою укладення договору. Також апелянт зазначає, що суд невірно вирішив питання розподілу судових витрат. Позивач відзиву на апеляційну скаргу не подав. Фактичні обставини, встановлені судом Судом встановлено, що відповідно до договору №б/н від 08.02.2011р. ОСОБА_1 , отримала кредит у розмірі 8000,00грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку. ОСОБА_1 , підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з "Умовами та правилами надання банківських послуг", «Правилами користування платіжною карткою» та "Тарифами Банку", які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між нею та банком договір, що підтверджується підписом у заяві (а.с.12-28). Умови кредитного договору прямо передбачені у довідці про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна», 30 днів пільгового періоду» до договору SAMDN50000040758420, копія якої міститься у матеріалах справи (а.с.13), яка безпосередньо підписана позичальником, що свідчить про прийняття позичальником ОСОБА_1 запропонованих їй умов кредитного договору та приєднання як другої сторони до запропонованого договору (а.с.13). У довідці, про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна», 30 днів пільгового періоду» до договору SAMDN50000040758420, вказана базова процентна ставка в місяць становить 3%, розмір щомісячних платежів становить 7% від заборгованості, але не менше 50 грн. і не більше залишку заборгованості, розмір та підстави нарахування пені за несвоєчасне погашення заборгованості по кредитному договору. Згідно розрахунку заборгованості за договором № б/н від 08.02.2011 року, укладеного між АТ КБ "ПриватБанком" та ОСОБА_1 , станом на 25.06.2019р. (а.с.8-11) відповідач має заборгованість в сумі 23618,29 грн, в тому числі :10232,33грн. - заборгованість за тілом кредита; 4878,19 грн. - заборгованість за простроченим тілом кредита; 6156,90грн. - нарахована пеня за прострочене зобов`язання; 750,00 грн. - нараховано пені за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100грн; 1600,87 грн. - заборгованість по судовим штрафам. Вказаний розрахунок зроблений за період з 01.01.2016р. по 25.06.2019р. З розрахунку заборгованості за кредитним договором б/н від 08.02.2011 року вбачається, що станом на 25.06.2019 року ОСОБА_1 , нараховано пеню за прострочене зобов`язання в розмірі 6156,90грн., пеню за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100 грн., в розмірі 750,00грн. та заборгованість по судовим штрафах - 1600,87 грн. Після проведення математичних розрахунків та враховуючи Тарифи обслуговування кредитної карти «Універсальна», суд першої інстанції встановив, що заборгованість по штрафах була нарахована після нарахування пені, що свідчить про те, що штраф в даному випадку є подвійною цивільно-правовою відповідальністю за порушення строків виконання кредитних зобов`язань. Позиція суду апеляційної інстанції Перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково. Відповідно до ч.1-3 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Рішення суду першої інстанції оскаржується лише в частині часткового задоволення позову (стягнення 10232,33 грн - заборгованість за тілом кредиту, 4878,19 грн - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 6156,90грн. - нарахована пеня за прострочене зобов`язання, а всього заборгованості у розмірі 21267 грн 42 коп.), тому у цій частині підлягає перегляду в апеляційному порядку. У частині ж відмови у задоволенні позовних вимог (про стягнення пені за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100 грн у розмірі 750,00 грн. та судових штрафів у розмірі 1600,87 грн сторонами не оскаржується, тому колегією суддів не перевіряється). Суд першої інстанції правильно вважав, що заява позичальника від 08.02.2011 року та довідка про умови кредитування від цієї ж дати підписані власноручно позичальником, тому є складовими кредитного договору між сторонами. Однак суд першої інстанції помилково зазначив як підставу для стягнення заборгованості Умови та Правила надання банківським послуг, встановивши, що вони також є складовою частиною кредитного договору. Такий висновок суду першої інстанції є помилковим та таким, що не відповідає фактичним обставинам справи і ґрунтується на неправильному застосуванні норм матеріального права. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно з частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець, організація, що здійснює підприємницьку діяльність з метою отримання прибутку, та є професійним учасником ринку надання кредитно-фінансових послуг (в цьому випадку - ПАТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому вони повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. Сенс договору приєднання полягає у тому, що його умови визначені однією зі сторін у формулярах або інших стандартних умовах та можуть бути прийняті іншою стороною не інакше ніж шляхом приєднання до запропонованого договору в цілому. Тобто дійсно вільною в цьому випадку є воля виключно однієї сторони - тієї, яка пропонує для укладення договору саме формуляр (тобто банк). Інша сторона виявляє волю до укладення цього договору лише на стадії висловлення власної волі на стадії прийняття умов такого договору в цілому. Проте не повинно виникати сумнівів у тому, чи дійсно та які саме умови, викладені у формулярі або іншій стандартній формі, приймає позичальник. У ситуації, коли є сумніви у тому, чи прийняті та які саме умови прийнято споживачем - позичальником, умови не можуть вважатися такими, що прийняті ним в цілому. Конструкція договору приєднання, викладена у частині першій статті 634 ЦК України, полягає не у тому, що споживач зобов`язаний самостійно ознайомитися з умовами і правилами надання послуг, пропонованими однією стороною, а у тому, що споживач може лише до них приєднатися, не маючи можливості обговорювати умови договору приєднання, пропонуючи свої зміни тощо. Проте сама воля споживача на приєднання до певних умов такого договору, має бути однозначною та свідчити про певне її спрямування на досягнення згоди саме на певних умовах, запропонованих банком. У законі як загальне правило визначено, що договір приєднання має викладатися на формулярі або іншій стандартній формі, яка має засвідчувати усі прийняті споживачем умови такого договору. Без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком витяг з тарифів та витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Надані позивачем правила надання банківських послуг ПАТ КБ «ПриватБанк», з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою, і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17-ц. Відповідач протягом часу розгляду справи заперечувала, що ознайомлювалась із Умовами та Правилами надання банківських послуг, а позивач не довів, що саме ці Умови та Правила були надані позичальнику для ознайомлення. Оскільки рішення суду першої інстанції не відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, то в частині мотивів часткового задоволення позову, його необхідно змінити, виключивши із мотивувальної частини рішення посилання на те, що Умови та Правила надання банківських послуг є складовою частиною кредитного договору, укладеного між сторонами, та посилання на пункти вказаних умов як на підставу для часткового задоволення позову. Складовими кредитного договору, укладеного між сторонами у цій справі, є тільки заява від 08.02.2011р. та довідка про умови кредитування за цією ж датою, які безпосередньо підписані позичальником. Суд першої інстанції вірно вважав, що позивач не пропустив строк позовної давності щодо звернення до суду із вказаним позовом. Загальна позовна давність (зокрема, до вимог про стягнення заборгованості за кредитом і процентами) встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України), а спеціальна позовна давність до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) - тривалістю в один рік (пункт 1 частини другої статті 258 ЦК України). Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Початок перебігу позовної давності визначається статтею 261 ЦК України. За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України). За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п`ята цієї статті). Відповідно до частин першої, третьої статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку; після переривання перебіг позовної давності починається заново. Правила переривання перебігу позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останніх є докази, що підтверджують факт такого переривання. До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, можуть з урахуванням конкретних обставин справи належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. Вчинення боржником дій з виконання зобов`язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності лише за умови, якщо такі дії здійснено самим боржником або за його згодою чи дорученням уповноваженою на це особою. Відповідно до умов договору, відповідачці було відкрито картковий рахунок, встановлено кредитний ліміт на картку, видано картку, а сума обов`язкового мінімального щомісячного платежу залежить від суми використаного кредитного ліміту. Кредитна картка є поновлювальною кредитною лінією, тобто це кредит, що надається банком клієнту в межах встановленого ліміту заборгованості, який використовується повністю або частинами і поновлюється в міру погашення раніше виданого кредиту. Клієнт, використавши та погасивши заборгованість за кредитною лінією, може знову користуватися нею у межах строку дії картки. В постанові Судової палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України від 06.11.2013 року, висловлено правову позицію про те, що у випадку належного виконання позичальником зобов`язань перед кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватись з моменту настання строку погашення чергового платежу. В правовій позиції, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 19.03.2014 року (справа №6-14 цс 14), зазначено, що відповідно до правил користування платіжною карткою, які є складовою кредитного договору, картка діє в межах визначеного нею строку. За таким договором, що визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту, перебіг позовної давності (ст. 257 ЦК України) щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі зі спливом останнього дня місяця дії картки (ст. 261 ЦК України), а не закінченням строку дії договору. Відповідно до правил користування картою строк дії картки вказано на лицевій стороні Картки (місяць та рік). Картка діє до останнього календарного дня вказаного місяця. Суд першої інстанції вірно встановив, що за кредитним договором №б/н від 08.02.2011 року, укладеним між ПАТ КБ „ПриватБанк" та ОСОБА_1 , було видано 5 кредитних карток ,остання з яких за №5168755429719475 відкрита 30.10.2018 року та має термін дії до червня 2022 року, що підтверджується довідкою, виданою АТ КБ „ПриватБанк" (а.с.84) та чого відповідач ОСОБА_1 не заперечила у судовому засіданні та у апеляційній скарзі. З розрахунку заборгованості за договором №б/н від 08.02.2011 року, здійсненого на 25.06.2019 року, що також підтверджується випискою по рахунку, вбачається, що останні платежі у розмірі 567, 94 грн. та 2,27 грн., здійснені відповідачкою ОСОБА_1 в рахунок погашення заборгованості 20.10.2018 року та 26.10.2018 року, і вказаними платежами вона перервала перебіг строк позовної давності, визначений статтею 257 ЦК України. Також згідно колонки 15 ( загальне сальдо за нарахованою пенею за прострочене зобов`язання) розрахунку заборгованості, пеня в розмірі 6156,90грн. нарахована за період з 01.02.2019 року по 25.06.2019 року. Згідно колонки 21(сума коштів внесених клієнтом на погашення заборгованості) відповідач систематично кожного року неодноразово погашала заборгованість за кредитом, ще до внесення останніх платежів, тому відсутні підстави вважати, що останній платіж відбувся поза межами строку позовної давності. Тому, звернувшись із позовом 08.07.2019 року, банк не пропустив строку позовної давності, як загальної, так і спеціальної, тому відсутні підстави для її застосування. ОСОБА_1 у апеляційній скарзі посилається на те, що суд не звернув уваги на те, що підставою для скасування заочного рішення була надана нею(апелянтом) відомість про погашення боргу в сумі 2000 грн, які судом не були враховані при ухваленні заочного рішення. Колегія суддів такі доводи відхиляє. По-перше, апелянт зазначає про те, що вказані кошти не враховані при ухваленні заочного рішення, яке було скасовано, а не при ухваленні судового рішення, що є предметом апеляційного оскарження. По-друге, ОСОБА_1 не довела факту перерахування вказаних коштів на погашення боргу за кредитним договором. Так, відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Відповідно до ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. За змістом ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Виписка по рахунку, яка є у матеріалах справи і є первинним документом бухгалтерської звітності, відображає усі операції по кредитному договору за період 02.04.2012 року по 21.09.2019 року (а.с.77-83), однак у ній відсутні будь-які дані про здійснення відповідачкою сплати коштів на погашення кредитного договору у розмірі 2000 грн(а.с.59), тому факт перерахування вказаної суми відповідачем не доведений. Подана роздруківка відомості відображає крім погашення боргу в сумі 2000 грн, ще інші платежі. Однак при перевірці встановлено, що крім сплати 2000 грн. інші платежі відображені у виписці по рахунку, що підтверджує відсутність належних доказів про оплату в рахунок погашення заборгованості зазначеної апелянтом суми. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 також вказує про неправомірність нарахування процентів в розмірі 4878,19 грн на прострочену заборгованість за кредитом, оскільки вони нараховані поза межами строку позовної давності, понад три роки. Такі доводи колегія суддів вважає безпідставними. Так, сума у розмірі 4878,19 грн, які ОСОБА_1 вважає процентами, нарахованими за кредитним договором, насправді є простроченим тілом кредиту, що підтверджується розрахунком заборгованості (графа №6 «Тіло кредиту, прострочене на звітню дату»). Вимог про стягнення процентів за кредитним договором позивач не пред`являв, і згідно розрахунку заборгованості (графа №12 «Загальне сальдо за нарахованими відсотками) на момент здійснення розрахунку не було не сплачених процентів за кредитним договором. Тому посилання ОСОБА_1 на нарахування процентів поза межами строку кредитування є безпідставним. Враховуючи, що викладені доводи ОСОБА_1 в апеляційній скарзі про пропущення позовної давності та неврахування проплачених сум є безпідставними, суд першої інстанції вірно задовольнив частково позовні вимоги, однак з урахуванням вищезазначених змін суду апеляційної інстанції. Колегія суддів вважає, що обґрунтованими є доводи ОСОБА_1 про те, що суд першої інстанції неправильно визначив суму судового збору. Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України зазначеної статті судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суд першої інстанції позов задовольнив частково, однак судові витрати, які у цій справі складаються тільки із судового збору, пропорційно між сторонами не розподілив. Отже, судові витрати, понесені сторонами у зв`язку з розглядом справи в суді першої та апеляційної інстанції необхідно розподілити таким чином. Позовні вимоги задоволені частково, а саме: у розмірі 90% (23618,29 гривень х 100 : 21267,42 гривень). А тому судовий збір, сплачений позивачем, за подання позову у пропорційному розмірі - 1728,90 гривень (1921 гривень(сплачений судовий збір за подання позову) х 90%) покласти на відповідачку. Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки рішення суду першої інстанції підлягає зміні тільки в частині мотивів часткового задоволення позову, суми ж стягнення не змінюються, тому відсутні правові підстави компенсації ОСОБА_1 сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги. Керуючись ст.ст. 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд, п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Долинського районного суду Івано-Франківської області від 21 лютого 2020 року в частині мотивів часткового задоволення позову та суми стягнутого судового збору змінити. Виключити із мотивувальної частини рішення посилання суду на те, що Умови та Правила надання банківських послуг є складовою частиною кредитного договору від 08.02.2011 року, укладеного між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 . Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" 1728 гривень 90 копійок сплаченого судового збору за подання позову. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 05 травня 2020 року. Головуючий Р.Й. Матківський Судді І.О. Максюта М.Д. Горейко