Постанова 4808 № 346/5339/18

Справа № 346/5339/18 Провадження № 22-ц/4808/334/21 Головуючий у 1 інстанції Беркещук Б. Б. Суддя-доповідач Максюта ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 квітня 2021 року м. Івано-Франківськ Івано-Франківський апеляційний суд у складі: головуючого (суддя-доповідач) Максюти І.О., суддів Василишин Л.В., Девляшевського В.А., секретаря Пацаган В.В., з участю представника апелянта адвоката Козака І.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Державного підприємства «Укрветсанзавод» до ОСОБА_1 про стягнення коштів, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області, ухвалене суддею Беркещук Б.Б. 10 листопада 2020 року у м. Коломия Івано-Франківської області, повний текст якого складено 21 грудня 2020 року, в с т а н о в и в : Ужовтні 2018 року Державним підприємством «Укрветсанзавод» поданий позов до ОСОБА_1 про стягнення сум з отриманого доходу. В обґрунтування позову зазначено, що 09 жовтня 2017 року ухвалою Господарського суду м. Києва у справі № 910/6968/16 позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено та постановлено рішення, котрим стягнуто з Державного підприємства «Укрветсанзавод» на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку у розмірі 81 658,37 грн. Головним державним виконавцем Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві Мороз Л.Є. стягнуто борг у сумі 81 658, 37 грн на користь ОСОБА_1 . Підтвердженням примусово стягнутих сум з ДП «Укрветсанзавод» та отримання відповідачем ОСОБА_1 грошових коштів в зазначеному розмірі є постанова про закінчення виконавчого провадження на підставі п. 9 ч.1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження», тобто, відповідач отримав кошти в сумі 81 658, 37 грн, без утримання податків. Оскільки Шевченківським районним відділом ДВС м. Київ стягнуто і виплачено грошові кошти у розмірі 81 658,37 грн на користь відповідача ОСОБА_1 без врахування податків, то суми податку в розмірі 14 698,51 грн (18 % ПДФО) та 1224,88 грн (1,5 % військового збору) підлягають поверненню ДП «Укрветсанзавод» з метою виконання зобов`язань роботодавця по сплаті податків як податкового агента перед працівником. Просив стягнути з відповідача з отриманого ним доходу за ухвалою Господарського суду м. Києва від 09.10.2017 на користь ДП «Укрветсанзавод» (як податкового агента) 14 698, 51 грн податку на доходи фізичних осіб та 1224,88 коп військового збору, та сплачений судовий збір (а.с.2-4, 34-37, том 1). Рішенням Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 10 листопада 2020 року позов задоволено. Стягнуто із ОСОБА_1 грошові кошти з отриманого доходу за ухвалою Господарського суду м. Києва від 09.10.2017 у справі № 910/6968/16 на користь державного підприємства «Укрветсанзавод» (як податкового агента): 14 698 грн 51 коп податку на доходи фізичних осіб та 1224 грн 88 коп військового збору. Судовий збір віднесено за рахунок держави (а.с.169-176, том 1). Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилається на те, що рішення ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права. Апелянт зазначив, що особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку на доходи фізичних осіб і військового збору, зокрема, з доходів у вигляді заробітної плати, є роботодавець, який виплачує такі доходи на користь платника податків, з інших доходів є податковий агент для оподаткування доходів з джерела їх походження в Україні (п.171.1 ст.171 Кодексу). Згідно ухвали Господарського суду м. Києва від 09.10.2017 року стягнена сума коштів являється заборгованістю ДП «Укрветсанзавод» перед ним у виплаті заробітної плати. Вважає, що при виплаті йому коштів роботодавець зобов`язаний був відрахувати та сплатити податок, а не він (апелянт). У відповідності до п.1 ч.1 ст.1215 ЦК України, не підлягає поверненню безпідставно набута, зокрема, заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача. При цьому правильність здійснення розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються і, відповідно, тягар доказування наявності рахункової помилки те недобросовісності набувача покладається на платника відповідних грошових сум. Зазначає, що доказів про набуття ним 14698,51 грн податку на доходи фізичних осіб та 1224,88 грн військового збору у результаті рахункової помилки позивача матеріали справи не містять. Фактично, не відрахування податків із грошових виплат заборгованості по заробітній платі відбулося з вини позивача. Вказує, що являється інвалідом війни другої групи та учасником бойових дій. З цих підстав просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову (а.с. 181-186, том 1). Заперечуючи доводи апеляційної скарги представник ДП «Укрветсанзавод» подав відзив на апеляційну скаргу, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення. Зазначає, що оскільки виплата доходу у вигляді суми середньої заробітної плати, нарахованої на підставі рішення суду за час затримки розрахунку під час звільнення працівника, здійснюється звільненому працівнику й не пов`язана з відносинами трудового найму, такий дохід обкладається ПДФО за ставкою 18% і військовим збором за ставкою 1,5% як інші доходи. Суми середньої заробітної плати, нарахованої на підставі рішення суду, слід кваліфікувати як інші доходи, оскільки між роботодавцем і колишнім працівником уже відсутні трудові відносини. Посилання апелянта на те, що в даному випадку підлягає до застосування ст..1215 ЦК України, відповідно до якої до правовідносин щодо набуття грошових коштів без достатньої правової підстави, яка проведена іншою особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача, не заслуговують на увагу. З матеріалів справи вбачається, що позивач на виконання рішення в примусовому порядку сплатив відповідачу всю суму боргу, однак без відрахування податків і зборів. Проте, відповідач, у свою чергу, дізнавшись про це, жодним чином не відреагував та не повернув вказані кошти. Вважає, що виплата, проведена ДП «Укрветсанзавод» є недобровільною, а стягнута Шевченківським районним відділом ДВС м. Києва ГТУЮ у м. Києві в примусовому порядку, о тому застосування даної статті до вимог, що розглядаються в даній справі, є неможливим. Просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду залишити без змін (а.с.203-207, том 1). У судове засідання сторони не з`явився представник позивача, подавши на адресу суду заяву про розгляд справи без участі представника сторони. Приймаючи до уваги, що неявка осіб, які беруть участь у справі, відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України, не перешкоджає апеляційному розгляду справи, апеляційним судом виконаний обов`язок щодо повідомлення осіб, які беруть участь у справі, про день, місце та час судового засідання, тому апеляційний суд розглянув справу за їх відсутності. Вислухавши пояснення представника апелянта адвоката Козака І.В., доповідь судді, дослідивши матеріали справи та перевіривши, відповідно до ст.367 ЦПК України, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга є обґрунтованою виходячи з таких підстав. Відповідно до ст. ст. 263, 264 ЦПК України рішення суду повинно бути законним i обгрунтованим. Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обгрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають iз встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати. Судом встановлено, що 09 жовтня 2017 року ухвалою Господарського суду міста Києва по справі № 910/6968/16 за заявою ОСОБА_1 до Державного підприємства «Укрветсанзавод» про стягнення заробітної плати в межах справи № 910/6968/16 за заявою публічного акціонерного товариства національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» до Державного підприємства «Укрветсанзавод» про банкрутство, стягнуто з останнього на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку у розмірі 81 658,37 грн (а.с.5-6, том 1). Головним державним виконавцем Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві Мороз Л.Є. стягнуто з Державного підприємства «Укрветсанзавод» (код ЄДРПОУ 38519326) борг у сумі 81 658, 37 грн на користь ОСОБА_1 . Підтвердженням примусово стягнутих сум з ДП «Укрветсанзавод» та отримання ОСОБА_1 грошових коштів в розмірі 81 658, 37 грн є постанова про закінчення виконавчого провадження на підставі п. 9 ч.1 ст. 39 ЗУ «Про виконавче провадження» (а.с.7, том 1). Дані обставини відповідачем не заперечуються. Представником позивача долучено довідку про доходи відповідача ОСОБА_1 , нараховані та отримані за період з 01.06.2013 року по 01.09.2014 року, де нарахований дохід становив 62532,43 грн (а.с. 116), та розрахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку станом на 01.08.2016 року, який становить 81 659,37 грн (а.с.117, том 1). ДП «Укрветсанзавод» 07.06.2018 року за №86-1/18-249 направлено відповідачу вимогу (претензію) про сплату грошових коштів у розмірі 1,5% військового збору 1224 грн 88 коп, та 18% ПДФО 14698 грн 51 коп, у строк до 15.06.2018 року повернення із зазначенням підстави такого повернення. (а.с.8-11, том 1). Ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 30.03.2021 року витребувано у позивача належним чином засвідчену копію розрахункового документа на підтвердження утримання (сплати) на рахунок ДП «Укрветсанзавод» податку на доходи фізичних осіб та військового збору із суми середнього заробітку за час затримки розрахунку, перерахованої ОСОБА_1 на підставі ухвали суду від 09.10.2017 року (а.с.245-246, том 1). ДП «Укрветсанзавод» надало інформацію про виконавче провадження №55458969 на виконання наказу Господарського суду м. Києва від 09.10.2017 №910/6968/16, платіжне доручення №49699861/19 від 21 березня 2018 року про внесення на рахунок Шевченківського РВ ДВС Києва суми 173080,95 грн, призначення платежу згідно наказу від 19.01.15 №346/192/15-ц (Коломийський міськрайонний суд), наказ від 27.01.15 № 346/01/15 № 346/191/15-ц та інші, а також розпорядження начальника відділу державної виконавчої служби від 02 квітня 2018 року № 55458969/19 про необхідність перерахувати 81658,37 грн на користь ОСОБА_1 згідно наказу №910/6968/16, виданого 09.10.2017р. господарським судом м. Києва . Доказів про те, що ДП «Укрветсанзавод» перераховано в дохід держави коштів ПДФО та військового збору на суму 15923,39 грн з виплаченого відповідачу ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку суду не представлено. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач, отримавши у порядку примусового виконання, за ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.10.2017 року у справі № 910/6968/16 суму коштів, набув її частину без достатньої правової підстави, оскільки вона повинна була бути сплачена його податковим агентом в дохід держави, та враховуючи, що позивачем сплачені всі необхідні податки та збори, дійшов висновку, що вони підлягають стягненню із відповідача на користь позивача. З такими висновками суду першої інстанції не погоджується колегія суддів, виходячи з таких підстав. Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Предметом спору у цій справі є повернення на користь позивача, як податкового агента, коштів у вигляді не відрахованих із заробітної плати звільненого працівника податку та військового збору у спосіб, визначений положеннями ст. 1212 ЦК України. Відповідно до п. 6 роз`яснень постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 р. № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», задовольняючи вимоги про оплату праці суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів про що зазначає у рішенні суду. Як встановлено у судовому засіданні, на користь відповідача ухвалою Господарського суду м. Києва у справі № 910/6968/16 від 09 жовтня 2017 року стягнуто з Державного підприємства «Укрветсанзавод» середній заробіток за час затримки розрахунку у розмірі 81 658,37 грн (а.с.5-6). Означене рішення суду набрало законної сили, не оспорювалося позивачем та виконано у повному обсязі. Отже, спір вирішено в порядку господарського судочинства. Звертаючись до суду в порядку цивільного судочинства, позивач фактично просить стягнути з відповідача на його користь частину суми, сплаченої на виконання рішення Господарського суду м. Києва у справі № 910/6968/16 від 09 жовтня 2017 року. В силу положень статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. У статті 18 ГПК України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Аналогічні положення містяться у статті 18 ЦПК України. відповідно до якої судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Вирішення процесуальних питань, пов`язаних із виконанням судових рішень у господарських справах визначено положеннями розділу V Господарського процесуального кодексу України, а судовий контроль за виконанням судових рішень у господарських справах здійснюється відповідно до розділу VI ГПК України. Безперечно, питання щодо оподаткування доходів фізичних осіб, в тому числі, сум відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, регулюється розділом ІV Податкового кодексу України (далі - ПКУ України), в якому визначено доходи, які включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу, та доходи, що не включаються до розрахунку загального місячного (річного) оподатковуваного доходу. Відповідно до підпункту 14.1.180. пункту 14.1. статті 14 ПКУ податковий агент щодо податку на доходи фізичних осіб - це юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ), самозайнята особа, представництво нерезидента - юридичної особи, інвестор (оператор) за угодою про розподіл продукції, які незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі) зобов`язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV цього Кодексу, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність контролюючим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому статтею 18 та розділом IV цього Кодексу. Статтею 168 ПКУ встановлено порядок нарахування, утримання та сплати (перерахування) податку до бюджету (в тому числі і податків на доходи фізичних осіб), згідно з підпунктом 168.1.1. пункту 168.1. якого податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу. У свою чергу пунктом 176.2. статті 176 ПКУ передбачено, що особи, які відповідно до цього кодексу мають статус податкових агентів, зобов`язані зокрема своєчасно та повністю нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету податок з доходу, що виплачується на користь платника податку та оподатковується до або під час такої виплати за її рахунок. Позивач під час виконання рішення суду у господарській справі не скористався своїм правом на роз`яснення рішення, виправлення описки, а також не оскаржив дії державного виконавця, не подавши відповідні заяви до суду. Зокрема, позиція щодо виправлення описки у подібному випадку висловлена у Постанові Верховного Суду від 25 березня 2021 року у справі № 185/2109/18-ц, провадження № 61-18024св20. У постанові від 27 листопада 2019 року у справі № 401/1813/16-ц, провадження № 61-29744св18 Верховним Судом прийнята правова позиція про те, що оскільки при виконанні виконавчого листа про стягнення з підприємства на користь фізичної особи суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди в загальній сумі державний виконавець застосував положення статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» і перерахував отримані від боржника грошові кошти безпосередньо стягувачу , то він зобов`язаний був взяти до уваги положення податкового законодавства та вирахувати із вказаної суми відповідні податки та інші обов`язкові платежі. Не зробивши цього, державний виконавець порушив вимоги вказаних норм матеріального права, у зв`язку з чим його дії в означеній частині підлягають визнанню незаконними. Отже, звертаючись до відповідача з окремим позовом про стягнення коштів, які повинні були бути обчислені та відраховані із суми, стягненої за рішенням суду, яке набрало законної сили, позивачем обрано неправильний спосіб захисту порушеного права. Судом першої інстанції ці обставини не враховані, а задоволення позову фактично призводить до зміни рішення суду, яке набрало законної сили судом, який його не ухвалював. Крім того, слід зауважити, що відповідно до статті 14.1.213. Податкового кодексу України фізична особа, яка має місце проживання в Україні є резидентом, тому в силу положень статті 168.4.5. Податкового кодексу України є відповідальною згідно з вимогами ПКУ за нарахування та утримання податку, сплачує (перераховує) його до відповідного бюджету за класифікацією «інші доходи». Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції були неправильно і неповно встановлені обставини справи, характер правовідносин, які виникли між сторонами та застосовано правові норми,які не підлягали застосуванню при вирішенні даного спору, в зв`язку із чим рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову. З урахуванням викладеного, розглядаючи справу в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову. На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 10 листопада 2020 року скасувати. Ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову Державного підприємства «Укрветсанзавод» до ОСОБА_1 про стягнення сум з отриманого доходу відмовити. Постанова набирає законної сили з дня прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Судді: І.О. Максюта Л.В. Василишин В.А. Девляшевський Повний текст постанови складено 29 квітня 2021 року.