Постанова 4852 № 280/1283/19

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 23 січня 2020 року м. Дніпросправа № 280/1283/19 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Бишевської Н.А. (доповідач), суддів: Добродняк І.Ю., Семененка Я.В., за участю секретаря судового засідання Кязимової Д.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро за участю секретаря судового засідання Кязимової Д.В. апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Запорізькій області на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 15 серпня 2019 року у справі №280/1283/19 за позовом Державного підприємства "Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України (№77)" до Головного управління ДФС у Запорізькій області про визнання протиправними та скасування рішень,- ВСТАНОВИВ: 26 березня 2019 р. Державне підприємство "Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України (№77)" звернулось до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Запорізькій області в якому просило: - визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення рішення від 04.10.2018 №0029781306 з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на доходи фізичних осіб в частині порушення підпункту 164.2.1 пункту 164.2 статті 164, підпункту 165.1.1 "и" пункту 165.1 статті 165, підпункту 168.1.1, підпункту 168.1.2, підпункту 168.1.5 пункту 168.1 статті 168 Податкового кодексу України із суми грошового зобов`язання за податковим зобов`язання на суму 433 020,30 грн., за штрафними санкціями у сумі 336 173,50 грн. та суми пені до підпункту 129.1.1, підпункту 129.1.3 пункту 129.1 статті 129 Податкового кодексу України на суму 138 703,27 грн.; - визнати протиправним та скасувати вимогу про сплату боргу від 04.10.2018 №Ю-0029741306 на суму боргу у розмірі 231 546,08 грн.; - визнати протиправним та скасувати рішення №029761306 вад 04.10.2018 про застосування штрафних санкцій у сумі 110 919,50 грн. з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Позовні вимоги обґрунтовані безпідставністю нарахування вказаних податкових зобов`язань з податку на доходи фізичних осіб, оскільки позивач по відношенню до засуджених осіб не є роботодавцем, не сплачує заробітну плату засудженим та не є податковим агентом, а отже не повинен сплачувати за них податки. Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 15 серпня 2019 р. у справі № 280/1283/19 адміністративний позов Державного підприємства "Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України (№77)" до Головного управління ДФС у Запорізькій області про визнання протиправними та скасування рішень - задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення №029761306 від 04.10.2018 про застосування штрафних санкцій у сумі 110 919,50 грн. за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску. Визнано протиправною та скасовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 04.10.2018 №Ю-0029741306 на суму 231 546,08 грн. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення рішення від 04.10.2018 №0029781306 з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на доходи фізичних в частині визначення Державному підприємству «Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України (№ 77)» податкового зобов`язання у розмірі 282 208,29 грн., штрафних санкцій у розмірі 211 656,22 грн. та пені у розмірі 71 665,68 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Судом встановлено, що протягом періоду, що підлягав перевірці контролюючими органом, позивач користувався працею спецконтингенту (засуджених) відповідно до умов укладених раніше договорів. За результатами проведеної перевірки, відповідач дійшов висновку, що держаним підприємством протиправно занижено податок на доходи фізичних осіб, єдиний внесок, військовий збір тощо. На підставі висновків акту перевірки прийнято спірні податкові повідомлення-рішення та вимога. Дослідивши встановлені по справі обставини, суд дійшов висновку, що позивач по відношенню до засуджених не є роботодавцем, не є податковим агентом в даних відносних, не нараховує засудженим заробітну плату, а отже не повинен нараховувати та сплачувати за них податок на доходи фізичних осіб та інші супутні виплати. Також судом встановлено, що позивачем на роботу прийнято особу, яка в подальшому була мобілізована . Судом зазначено, що на час спірних відносин законодавство України передбачає звільнення роботодавців від нарахування та утримання єдиного внеску з виплат, що компенсуються з бюджету в межах середнього заробітку працівників, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період. Крім того, дохід, отриманий працівником, призваним на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період у вигляді компенсаційних виплат, який виплачується роботодавцем за рахунок коштів державного бюджету в межах середнього заробітку, не включається до оподатковуваного доходу таких працівників, тобто не оподатковується ПДФО та військовим збором. Наведено обумовило скасування донарахованих зобов`язань, та задоволення позову в цій частині. Відмова в задоволенні частини позовних вимог обумовлена тим, що позивачем не надано ґрунтовних пояснень щодо протиправності дій та рішень контролюючого органу. Не погодившись з рішенням суду, Головним управлінням ДФС у Запорізькій області подано апеляційну скаргу, згідно якої особа, яка подає апеляційну скаргу просить скасувати рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 15 серпня 2019 р. у справі № 280/1283/19, як таке що винесено з порушенням норм матеріального та процесуального права. Скаржник вважає, що суд не врахував, що згідно даних бухгалтерського обліку підприємства , облік нарахування та виплата доходу фізичним особам - платникам податку у вигляді оплати праці здійснювалась підприємством позивачем на підставі табелів обліку робочого часу на бухгалтерських рахунках позивача № 661/2 ( Розрахунки за заробітною платою вільнонайманих працівників) , рахунок № 661/4 ( Розрахунки за заробітною платою мобілізованих працівників ) , рахунок № 683/4 ( Розрахунки за оплатою праці засуджених працівників ) і оскільки позивач нараховує та виплачує засудженим заробітну плату, то він є податковим агентом в розумінні приписів податкового законодавства, зокрема ст.ст.14 та 18 Податкового кодексу України. Зазначаючи в доводах апеляційної скарги на порушення, які зафіксовані проведеною документальною позаплановою виїзною перевіркою та вважаючи, що судом першої інстанції не вжито заходів для з`ясування всіх обставин справи, що призвело до прийняття необґрунтованого рішення, відповідач просить задовольнити апеляційну скаргу та скасувати рішення суду в частині задоволених позовних вимог. Зазначена позиція підтримана представником відповідача в судовому засіданні в суді апеляційної інстанції. Позивач з апеляційною скаргою не погодився, подав відзив в якому спростовує аргументи відповідача щодо встановлених порушень, та просить здійснити розгляд скарги за відсутності представника позивача. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги, внаслідок наступного. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного перегляду справи, посадовими особами Головним управління ДФС у Запорізькій області проведена документальна позапланова виїзна перевірка Державного підприємства «Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України (№77)» з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на доходи фізичних осіб, військового збору та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.10.2015 по 30.06.2018. За результатами перевірки позивача контролюючим органом складено акт від 10.09.2018 №64/08-01-13-06/08680081, яким зафіксовано виявлені перевіркою порушення - п. 176.2 «б» ст. 176 Податкового Кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-V1 (зі змінами та доповненнями), а саме: надання звітів за формою 1-ДФ за період IV кв. 2015 року - II кв. 2018 року не у повному обсязі; -164.2.1 п. 164.2 ст.164, пп. 165.1.1 «и» п. 165.1 ст.165, пп. 168.1.1 п. 168.1 ст.168 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VI (зі змінами та доповненнями), а саме: занижено податок на доходи фізичних осіб, який підлягає перерахуванню до бюджету, на суму 2007,18 грн.; -пп.168.1.2, пп. 168.1.5 п. 168.1 ст.168 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VI (зі змінами та доповненнями), а саме: несвоєчасно перераховано до бюджету податок на доходи фізичних осіб у сумі 87 850,72 грн.; заборгованість по утриманому та не перерахованому до бюджету податку на доходи фізичних осіб станом на 30.06.2018 у сумі 431013,12 грн.; -164.2.1 п. 164.2 ст.164, пп.165.1.1 «и» п.165.1 ст.165, пп.168.1.1 п.168.1 ст.168 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VI (зі змінами та доповненнями), а саме: занижено військовий збір, який підлягає перерахуванню до бюджету, на суму 200,71 грн.; -пп.168.1.2, пп..168.1.5 п. 168.1 ст.168 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 27550-VІ (зі змінами та доповненнями), а саме: несвоєчасно перераховано до бюджету військовий збір у сумі 17846,27 грн., заборгованість з утриманого та не перерахованого до бюджету військового збору сумі 436,78 грн.; - п.2 ч.2 ст.6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 року № 2464-VI (зі змінами та доповненнями), а саме: неналежне ведення документації, на підставі якої нараховується єдиний внесок у період жовтень 2016 року - червень 2018 року; п.1 ч.2 ст.6, п.1 ч.1 ст.7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 року № 2464-VI, а саме: заниження єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, який підлягає нарахуванню та перерахуванню до бюджету на суму 231 546,08 грн. На підставі акту перевірки від 10.09.2018 №64/08-01-13-06/08680081 контролюючим органом прийнято: - податкове повідомлення рішення від 04.10.2018 №0029781306 на суму грошового зобов`язання за податковим зобов`язання на суму 433 020,30грн., за штрафними санкціями у сумі 336 173,50грн. та суми пені у розмірі 138 703, 27грн. - вимога про сплату боргу (недоїмки) від 04.10.2018 №10-0029741306 на суму боргу у розмірі 231 546,08грн. - рішення №029761306 від 04.10.2018 про застосування штрафних санкцій у сумі 110 919,50грн. Державне підприємство «Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України (№77)» не погодилося з вказаними рішеннями та оскаржило їх в адміністративному порядку. Рішенням ДФС України від 23.11.2018 №381566/99-99-11-02-02-25 скаргу ДП «Підприємство ДКВС України (№77)» залишено без задоволення, а прийняті рішення ГУ ДФС у Запорізькій області - без змін. Не погоджуючись із прийнятими рішеннями, Державне підприємство «Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України (№ 77)» звернулося до суду, який частково задовольнив адміністративний позов та визнав протиправними та скасував прийняті відповідачем рішення про донарахування позивачу відповідних сум податку. Дослідивши обставини по справі, колегія суддів доходить наступних висновків: З огляду на фактичні обставини справи, норми законодавства, що регулюють спірні правовідносини, апеляційний суд погоджується з судом першої інстанції про протиправність оскаржуваних рішень контролюючого органу. Положеннями статті 162 Податкового Кодексу України визначено, що платниками податку на доходи фізичних осіб є, зокрема податковий агент. Відповідно до пп.14.1.180 ПК України податковий агент щодо податку на доходи фізичних осіб - юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ), само зайнята особа, представництво нерезидента - юридичної особи, інвестор (оператор) за угодою про розподіл продукції, які незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі) зобов`язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV цього Кодексу, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність контролюючим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому статтею 18 та розділом IVцього Кодексу. Статтею 18 ПК України встановлено, що податковим агентом визнається особа, на яку цим Кодексом покладається обов`язок з обчислення, утримання з доходів, що нараховуються (виплачуються, надаються) платнику, та перерахування податків до відповідного бюджету від імені та за рахунок коштів платника податків. Податкові агенти прирівнюються до платників податку і мають права та виконують обов`язки, встановлені цим Кодексом для платників податків. Порядок оподаткування доходів, нарахованих (виплачених, наданих) платнику податку податковим агентом, визначений п. 168.1 ст. 168 ПК України. Відповідно до пп. 168.1.1 п. 168.1 ст. 168 ПК України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу. Податок сплачується (перераховується) до бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом. Банки приймають платіжні документи на виплату доходу лише за умови одночасного подання розрахункового документа на перерахування цього податку до бюджету (пп.168.1.2 п.168.1 ст.168 ПК України). Якщо оподатковуваний дохід нараховується податковим агентом, але не виплачується (не надається) платнику податку, то податок, який підлягає утриманню з такого нарахованого доходу, підлягає перерахуванню до бюджету податковим агентом у строки, встановлені цим Кодексом для місячного податкового періоду (пп.168.1.5 п.168.1 ст.168 ПК України). Відповідно до ст. 171 ПК України особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є роботодавець, який виплачує такі доходи на користь платника податку. Особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з інших доходів, є: а) податковий агент - для оподатковуваних доходів з джерела їх походження в Україні; б) платник податку - для іноземних доходів та доходів, джерело виплати яких належить особам, звільненим від обов`язків нарахування, утримання або сплати (перерахування) податку до бюджету. Пунктом 176.2 статті 176 ПК України встановлено, що особи, які відповідно до цього Кодексу мають статус податкових агентів, зобов`язані: пп. «а» - своєчасно та повністю нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету податок з доходу, що виплачується на користь платника податку та оподатковується до або під час такої виплати за її рахунок; пп «б» - подавати у строки, встановлені цим Кодексом для податкового кварталу податковий розрахунок суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, а також суми утриманого з них податку до контролюючого органу за місцем свого розташування. Такий розрахунок подається лише у разі нарахування сум зазначених доходів платнику податку податковим агентом протягом звітного періоду. Запровадження інших форм звітності з зазначених питань не допускається. Судом встановлено, що позивач - Державне Підприємство «Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№77)» є державною установою, яка входить до складу Державної кримінально-виконавчої служби України. Відповідно до пп. 6 ч. 2 ст. 13 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу в Україні» підприємства установ виконання покарань проводять свою діяльність відповідно до законодавства з урахуванням таких особливостей: трудові відносини засуджених регулюються законодавством про працю з урахуванням вимог кримінально-виконавчого законодавства. Відповідно до ч.1 ст. 60 Кримінально-виконавчого кодексу України засуджені до обмеження волі залучаються до суспільно корисної оплачуваної праці за строковим трудовим договором, як правило, на виробництві виправних центрів, а також на договірній основі на підприємствах в установах чи організаціях усіх формах власності за умови забезпечення нагляду за їхньою поведінкою. Відповідно до ст.118 Кримінально-виконавчого кодексу України, в редакції яка діє з 08.10.2016 (з дня набрання чинності внесеними змінами Законом України від 07.09.2016 №1492-VІІІ) засуджені до позбавлення волі мають право працювати та залучаються до суспільно корисної праці у місцях і на роботах, визначених адміністрацією колонії, з урахуванням наявних виробничих потужностей, зважаючи при цьому на стать, вік, працездатність, стан здоров`я і спеціальність. Засуджені залучаються до оплачуваної праці, як правило, на підприємствах, у майстернях колоній, а також на державних або інших форм власності підприємствах за строковим трудовим договором, що укладається між засудженим і виправною колонією (слідчим ізолятором), за умови забезпечення їх належної охорони та ізоляції. До 08.10.2016 редакція абз. 3 ч. 1 ст. 118 Кримінально-виконавчого кодексу України передбачала, що праця засуджених регламентується Кодексом законів про працю України. Отже, особливістю залучення засуджених до позбавлення волі до оплачуваної роботи з 08.10.2016 є регулювання таких трудових правовідносин законодавством про працю, з особливостями, що визначені Кримінально-виконавчим кодексом України (абз. 3 ч. 1 ст. 118 Кримінально-виконавчого кодексу України). Згідно статті 122 Кримінально-виконавчого кодексу України засуджені до позбавлення волі, залучені до суспільно корисної оплачуваної праці за строковим трудовим договором, підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню. Відповідно до п. 1.2 Інструкції про умови праці та заробітну плату засуджених до обмеження волі або позбавлення волі, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 07.03.2013 р. № 396/5, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 11.03.2013 р. за № 387/22919, засуджені залучаються до праці: у центрах трудової адаптації; у майстернях, підсобних господарствах установ та слідчих ізоляторів; на підприємствах установ виконання покарань; на підприємствах державної або інших форм власності за умови забезпечення їх належної охорони та ізоляції відповідно до укладених угод між установою, де відбуває покарання засуджений, та замовником; на роботах з господарського обслуговування установ та слідчих ізоляторів. Засуджені до обмеження волі залучаються до праці на виробництві виправних центрів, а також на договірній основі на підприємствах, в установах чи організаціях усіх форм власності за умови забезпечення належного нагляду за їхньою поведінкою (п.2.1 Інструкції). Засуджені до позбавлення волі працюють у місцях і на роботах, які визначаються адміністрацією установи (п.3.1 Інструкції). Згідно з п. 5.1 зазначеної Інструкції праця засуджених оплачується відповідно до її кількості і якості. Підприємства установ розраховують тарифні ставки, посадові оклади для диференціації оплати праці залежно від професії і кваліфікації засуджених, складності й умов виконуваних ними робіт. Заробітна плата, нарахована засудженим, за умови виконання ними норми виробітку (денної, тижневої, місячної) або тривалості робочого часу (у тому числі при залученні до робіт на підприємствах державної або інших форм власності) не може бути менше законодавчо встановленого мінімального розміру заробітної плати. За правилами розділу VI Інструкції засуджені до позбавлення волі із нарахованого їм заробітку відшкодовують вартість харчування, одягу, взуття, білизни, комунально-побутових та інших наданих послуг, крім вартості спецодягу і спецхарчування (п.6.1). Відшкодування засудженими витрат на їхнє утримання проводиться після відрахування прибуткового податку і аліментів. Відрахування за виконавчими листами та іншими виконавчими документами проводяться у порядку, встановленому законодавством (п.6.2). Відповідно до п.6.3 Інструкції відрахування та відшкодування із заробітної плати засуджених здійснюються відповідно до законодавства з дотриманням такої черговості: податок з доходів фізичних осіб; аліменти; вартість одягу, взуття, білизни (крім вартості спецодягу); вартість харчування, комунально-побутових та інших наданих послуг (крім вартості спецхарчування); за виконавчими листами на користь громадян; за виконавчими листами на користь юридичних осіб; відшкодування матеріальних збитків, заподіяних засудженими державі під час відбування покарання. Із змісту вказаних правових норм вбачається, що залучення засуджених до суспільно корисної праці, в тому числі, на підприємствах установ виконання покарань, відбувається шляхом укладення між засудженим і виправною колонією (слідчим ізолятором) строкового трудового договору. За загальними правилами особою відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів фізичних осіб у вигляді заробітної плати, є роботодавець, який виплачує такі доходи на користь платника податку; на податкового агента покладається обов`язок з обчислення, утримання з доходів, що нараховуються (виплачуються, надаються) платнику, та перерахування податків до відповідного бюджету від імені та за рахунок коштів платника податків. Згідно абз.1 п.1 ст.4 Закону України від 08 липня 2010 року №2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» платниками єдиного внеску, зокрема, є: 1) роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами. Як вбачається з матеріалів справи, протягом періоду, що перевірявся, Державне підприємство «Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України (№77)» залучало засуджених до позбавлення волі осіб до оплачуваної роботи на підставі договорів від 04.01.2016 р. № Г- 3/1-1/1/Г-19, від 02.01.2017 № Г -1/01-Г-17, від 02.01.2018 № Г-1/1-Г-18 та від 02.01.2018 № Г-2/2-Г-18, укладених між позивачем та Бердянською виправною колонією управління ДПС України в Запорізькій області №

77. Відповідно до умов зазначених договорів виконавець Бердянська виправна колонія управління Державної пенітенціарної служби України в Запорізькій області (№77 ) за письмовою заявкою Замовника - Державного підприємства «Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України (№77)» щоденно виділяє необхідну робочу силу з числа спецконтингенту (засуджених), в кількості згідно рознарядки на вивід засуджених, для виконання робіт на території Замовника. У відповідно до цього Договору Виконавець зобов`язується виконувати роботи згідно наряду-завдання. Відповідно до умов вищевказаних Договорів, розрахунок проводиться на підставі виставленого рахунку на розрахунковий рахунок Виконавця Бердянської виправної колонії управління Державної пенітенціарної служби України в Запорізькій області (№77 ), тобто грошові кошти за виконану роботу, використану працю засуджених позивачем перераховувались на користь Бердянської виправної колонії управління Державної пенітенціарної служби України в Запорізькій області (№77). Таким чином, позивачем як замовником укладені договори з виконавцем, який виконує певну роботу силами засуджених, а позивач оплачує виконавцю вартість виконаних робіт. І саме виконавець Бердянська виправна колонія є установою, з якою засудженими укладені відповідні трудові договори. Отже, суд першої інстанції вірно вказав, що в силу вимог наведених вище правових актів Державне Підприємство «Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№77 )» не є роботодавцем, а особи, засуджені до позбавлення волі, не є його найманими працівниками в розумінні ст. 2 Кодексу законів про працю України. Фактично виплата заробітної плати засудженим здійснюється виправною колонією управління Державної пенітенціарної служби України в Запорізькій області (№77), відповідно, ця установа має здійснити всі обов`язкові платежі та відрахування із заробітної плати засуджених. З огляду на викладене, є правильним висновок суду першої інстанції, що у правовідносинах щодо організації залучення до суспільно-корисної оплачуваної праці засуджених, які відбувають покарання в Бердянській виправній колонії управління Державної пенітенціарної служби України в Запорізькій області (№77 ), позивач не є податковим агентом, у нього відсутній обов`язок з нарахування та сплати податку на доходи фізичних осіб та обов`язкових зборів та внесків, тому прийнятті відповідачем податкові повідомлення-рішення та рішення про застосування штрафних санкцій є протиправними, і суд першої інстанції обґрунтовано їх скасував. Абсолютно вірно судом першої інстанції надана оцінка щодо оподаткування доходу мобілізованого ОСОБА_1 . З цього приводу суд апеляційної інстанції зауважує, що відповідно до матеріалів справи встановлено, що згідно заяви від 27.12.2013, на підставі наказу № 6 о/с від 13.01.2014 Дьоміна прийнято на посаду начальника відділу маркетингу, збуту та матеріально-технічного постачання ДП «Підприємство Бердянської виправної колонії (№77)» У березні 2014 року ОСОБА_1 мобілізований, про що свідчить відмітка у трудовій книжці Відповідно до вимог ст. 39 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232 «Про військовий обов`язок і військову службу» призов військовозобов`язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному цим Законом та Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Указами Президента України «Про часткову мобілізацію» № 303/2014 від 17 березня 2014 року та № 454/2014 від 06 травня 2014 року, затвердженими Законами України від 17 березня 2014 року за № 1126-VІІ та від 06 травня 2014 року за № 1240-VII, оголошена та проводиться часткова мобілізація. 08 червня 2014 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення оборонно-мобілізаційних питань під час проведення мобілізації» від 20 травня 2014 року №1275-VІІ, яким внесено зміни до ряду законодавчих актів України, в тому числі Кодексу законів про працю України та Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування». Зокрема, згідно з положеннями ч. 3 ст. 119 Кодексу законів про працю України за працівниками, призваними на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, але не більше одного року, зберігаються місце роботи, посада і компенсується із бюджету середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, в яких вони працювали на час призову, незалежно від підпорядкування та форми власності. Виплата таких компенсацій із бюджету в межах середнього заробітку проводиться за рахунок коштів Державного бюджету України в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Частиною 7 ст. 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (в редакції, чинній на час існування спірних правовідносин) передбачено, що перелік видів виплат, на які не нараховується єдиний внесок, затверджується Кабінетом Міністрів України. Не нараховується на виплати та не утримується єдиний внесок з виплат, що компенсуються з бюджету в межах середнього заробітку працівників, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період. Отже, на час спірних відносин законодавство України передбачало звільнення роботодавців від нарахування та утримання єдиного внеску з виплат, що компенсуються з бюджету в межах середнього заробітку працівників, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період. Суд першої інстанції послався на судову практику , зазначивши , що вказана позиція також висловлена Верховним судом України від 01.03.2016 у справі №816/1993/15 та Верховним судом від 20.11.2018 у справі №808/1636/17. Слід зазначити, що в судовому засіданні апеляційної інстанції представник відповідача з приводу оподаткування доходу мобілізованого ОСОБА_1 від коментарів утримався. Таким чином здійснені контролюючим органом нарахування ПДФО в сумі 2007,18 грн., штрафних санкцій в сумі 1505,39 грн. та пені в сумі 1094,41 грн. за мобілізованим ОСОБА_1 також суперечать положенням податкового законодавства, і суд першої інстанції обґрунтовано підтримав правову позицію позивача в цій частині. З огляду на зазначене, оцінивши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції під час розгляду даної справи повно дослідив обставини, які мають значення для справи, ухвалив законне та обґрунтоване рішення про часткове задоволення позову, і в межах доводів апеляційної скарги підстав для його скасування, не вбачається. Передбачені ст.317 КАС України підстави для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення відсутні. Керуючись статтями 241-245, 250, 315, 316, 321, 322, 327, 329 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Запорізькій області на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 15 серпня 2019 р. у справі № 280/1283/19 - залишити без задоволення. Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 15 серпня 2019 р. у справі № 280/1283/19 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку в порядку та строки передбачені ст.329 КАС України. Головуючий - суддя Н.А. Бишевська суддя І.Ю. Добродняк суддя Я.В. Семененко