Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 140/12257/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 квітня 2021 рокуЛьвівСправа № 140/12257/20 пров. № А/857/3238/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого-судді - Мікули О. І., суддів - Курильця А. Р., Кушнерика М. П., з участю секретаря судового засідання Ратушної М. І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові в залі суду апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Волинській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2020 року у справі № 140/12257/20 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,- суддя в 1-й інстанції Плахтій Н. Б., час ухвалення рішення 17.12.2020 року, місце ухвалення рішення м. Луцьк, дата складання повного тексту рішення 22.12.2020 року, в с т а н о в и в: Позивач ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до відповідача - Головного управління ДПС у Волинській області, в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення про сплату податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки від 03 березня 2020 року №№0005433-5233-0317, 0005429-5233-0317, 0005423-5233-0317, 0005420-5233-0317, 0005430-5233-0317, 0005426-5233-0317, 0005434-5233-0317, 0005422-5233-0317. Ухвалою суду від 11 листопада 2020 року провадження у справі в частині позовних вимог про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 03 березня 2020 року №№0005433-5233-0317, 0005429-5233-0317, 0005423-5233-0317, 0005420-5233-0317, 0005430-5233-0317 закрито. Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2020 року позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Волинській області від 03 березня 2020 року №0005426-5233-0317, яким нараховано податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за приміщення зерноскладу у розмірі 9520,28 грн., №0005434-5233-0317, яким нараховано податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за приміщення прохідної галереї у розмірі 8879,31 грн., №0005422-5233-0317, яким нараховано податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за приміщення котельні у розмірі 2389,04 грн. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення прийняте без з`ясування всіх фактичних обставин справи, порушенням норм матеріального права, а тому підлягає скасуванню, покликаючись на те, що позивач є власником приміщень, які не призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності та не підпадають під звільнення від оподаткування згідно з пп. «ж» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України. З матеріалів справи не вбачається використання позивачем у підприємницькій діяльності вказаних приміщень. Звертає увагу, що резервуари, силоси та склади мають код 1252, а тому відповідачем правомірно було визначено податкове зобов`язання податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за ставкою 0,2 %. Не заслуговує на увагу і позиція суду щодо надсилання листа про знесення нерухомого майна, оскільки такий був надісланий у червні 2020 року, а податкове повідомлення-рішення винесене 03 березня 2020 року, яким визначено податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2019 рік. Просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позову відмовити. Позивач скористався правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що матеріалами справи підтверджується та обставина, що позивач в розумінні ПК України є сільськогосподарським товаровиробником. Доказів протилежного, зокрема, щодо не здійснення ФГ «777-ПЛЮС», де позивач є членом та керівником, господарської діяльності, відповідач суду не надав. Що стосується приміщення котельні, то на думку позивача, відсутність безпосередньо самого об`єкту нерухомості, незважаючи на факт наявності відомостей у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності на нього, виключає підстави для нарахування податку на нерухоме майно. Таким чином, вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про протиправність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Справа розглянута судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження. Представник відповідача (апелянта) Ярошик Т. В. у судовому засіданні підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, вважає висновки суду першої інстанції неправильними та необґрунтованими. Просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове судове рішення, яким у позові відмовити. Представник позивача Крукеницька Т. М. у судовому засіданні 14 квітня 2021 року не погодилася з доводами апеляційної скарги і вважає, що вони не спростовують висновків суду першої інстанції, який ухвалив законне та обґрунтоване рішення, просить залишити апеляційні скарги без задоволення, а рішення суду - без змін. У судове засідання 28 квітня 2021 року представник позивача не з`явилася та подала клопотання про відкладення розгляду справи, однак у такому колегія суддів відмовляє, оскільки вважає, що у передньому судовому засіданні представником позивача надано необхідні пояснення з приводу вказаних обставин справи, а тому колегія суддів вважає можливим проведення розгляду справи у її відсутності за наявними у справі матеріалами. Заслухавши суддю-доповідача та пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзив на апеляційну скаргу в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково з таких підстав. Судом першої інстанції встановлено, що згідно з відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, у власності ОСОБА_1 у 2019 році перебували наступні об`єкти нерухомого майна, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 : корівник №185-г площею 2454,9 кв м; погріб кормокухні №8а К-1 площею 164,3 кв м; КЗС №190 Л-1 площею 124,6 кв м; прохідна галерея №182 М-1 площею 2127,8 кв м; телятник №109 А-1 площею 805,2 кв м; зерносклад (біля телятника) №200 Б-1 площею 1140,7 кв м. Також у власності позивача перебувало приміщення котельні площею 114,5 кв м за адресою: АДРЕСА_2 . 03 березня 2020 року ГУ ДПС у Волинській області винесло податкові повідомлення-рішення про визначення позивачу суми податкового зобов`язання за платежем податок на нерухоме майно, сплачене фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості, а саме: №0005433-5233-0317 на суму 5518,38 грн за приміщення зерноскладу площею 661,2 кв.м; №0005429-5233-0317 на суму 3360,10 грн за приміщення телятника площею 805,2 кв м; №0005423-5233-0317 на суму 685,62 грн за приміщення погрібу кормокухні площею 164,3 кв м; №0005434-5233-0317 на суму 8879,31 грн за приміщення прохідної галереї площею 2127,8 кв м; №0005420-5233-0317 на суму 10244,30 грн за приміщення корівника площею 2454,9 кв.м; №0005430-5233-0317 на суму 519,96 грн за приміщення КЗС площею 124,6 кв м; №0005422-5233-0317 на суму 2389,04 грн за приміщення котельні площею 114,5 кв м; №0005426-5233-0317 на суму 9520,28 грн за приміщення зерноскладу (біля телятника) площею 1140,7 кв м. Позивач у порядку адміністративного оскарження подав скаргу до ДПС України на зазначені податкові повідомлення-рішення відповідача (крім рішення №0005426-5233-0317). Рішенням ДПС України від 09 вересня 2020 року скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, скасовано податкові повідомлення-рішення від 03 березня 2020 року №0005429-5233, №0005423-5233-0317, №0005420-5233-0317, №0005430-5233, №0005433-5233-0317 та залишено без змін податкові повідомлення-рішення від 03 березня 2020 року №0005434-5233-0317 і №0005422-5233-0317. Таким чином, з врахуванням ухвали суду від 11 листопада 2020 року про закриття провадження у справі в частині позовних вимог, в межах цього спору позивач оскаржує податкові повідомлення-рішення ГУ ДПС у Волинській області від 03 березня 2020 року №0005434-5233-0317 на суму 8879,31 грн за приміщення прохідної галереї площею 2127,8 кв м; №0005422-5233-0317 на суму 2389,04 грн за приміщення котельні площею 114,5 кв м; №0005426-5233-0317 на суму 9520,28 грн за приміщення зерноскладу (біля телятника) площею 1140,7 кв м. Позивач, вважаючи вказані податкові повідомлення-рішення протиправними, звернувся в суд з цим позовом. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що об`єкти нерухомого майна приміщення прохідної галереї та зерноскладу (біля телятника) за адресою: АДРЕСА_1 , що належать позивачу як сільськогосподарському товаровиробнику на праві власності і щодо яких контролюючим органом донараховані податкові зобов`язання, є будівлями, віднесеними до класу «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства» (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, а тому такі не є об`єктом оподаткування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, в силу припису пункту ж підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України. Що стосується приміщення котельні, то суд зазначив, що відсутність безпосередньо самого об`єкту нерухомості, незважаючи на факт наявності відомостей у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності на нього, виключає підстави для нарахування податку на нерухоме майно. Даючи правову оцінку таким висновкам суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного. Згідно з положеннями частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів врегульовані положеннями ПК України, який підлягає до застосування у редакції на момент виникнення спірних правовідносин. З 1 січня 2015 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28 грудня 2014 року № 71-VIII(далі - Закон № 71-VIII), яким запроваджено новий місцевий податок, а саме: податок на майно, який складається із: податку на майно, відмінне від земельної ділянки, транспортного податку та плати за землю. Так, відповідно до підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості. Згідно з підпунктом 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 ПК України об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка. Базою оподаткування у відповідності до підпункту 266.3.1 пункту 266.3 статті 266 ПК України є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток. Підпункт 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 ПК України передбачає, що ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування. Відповідно до підпункту 266.6.1 пункту 266.6 статті 266 ПК України базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року. Згідно із пунктом 10.3 статті 10 ПК України місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору. Відповідно до пункту 12.3 статті 12 ПК України сільські, селищні, міські ради та ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів. Зважаючи на зміст наведених законодавчих норм, встановлення податку на майно, зокрема в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є повноваженням місцевої ради, яке виконується шляхом прийняття відповідного рішення. Підпунктом 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України визначено перелік об`єктів нерухомого майна, які не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. При цьому, виходячи із системного тлумачення вищевказаної норми ПК України необхідно вказати, що законодавець у кожному буквеному пункті (від "а" до "л") передбачив конкретні умови, за наявності яких нерухомість не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Кожен з визначених підпунктом 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України буквених пунктів має прив`язку або до статусу суб`єкта, який володіє такою нерухомістю (діти-сироти, діти, позбавлені батьківського піклування ("д"), суб`єкти господарювання малого та середнього бізнесу ("е"), сільськогосподарський товаровиробник ("ж"), громадські організації інвалідів та їх підприємства ("з"), релігійні організації ("и"), та/або до виду нерухомості, його стану, місця розташування (непридатна до проживання ("ґ"), будівлі дошкільних та загальноосвітніх навчальних закладів ("і"), будівлі промисловості ("є") тощо. Згідно з підпунктом «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 цього Кодексу не є об`єктом оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб), віднесені до класу «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства» (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку. Аналіз змісту наведеної норми дає підстави для висновку про те, що правовою підставою для застосування до особи пільги зі сплати податку на нерухоме майно у виді звільнення від його сплати відповідно до пункту "ж" підпункту 266.2.2. пункту 266.2 статті 266 ПК України є сукупність трьох умов: перша з яких власник об`єкта нерухомості (будівлі, споруди) є сільськогосподарським товаровиробником, друга об`єкт нерухомості (будівля, споруда) віднесений до класу «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства» (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, третя - об`єкт нерухомості (будівля, споруда) не здається власником в оренду, лізинг, позичку. Так, згідно з положеннями Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого і введеного в дію наказом Держстандарту України від 17 серпня 2000 року № 507, клас будівель сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства з кодом 1271 включає: будівлі для використання в сільськогосподарській діяльності, наприклад, корівники, стайні, свинарники, кошари, кінні заводи, собачі розплідники, птахофабрики, зерносховища, склади та надвірні будівлі, підвали, винокурні, винні ємності, теплиці, сільськогосподарські силоси та т. ін. При цьому, він не включає споруди зоологічних та ботанічних садів (2412). До будівель з кодом 1271 відноситься: будівлі для тваринництва (1271.1); будівлі для птахівництва (1271.2), будівлі для зберігання зерна (1271.3), будівлі силосні та сінажні (1271.4), будівлі для садівництва, виноградарства та виноробства (1271.5), будівлі тепличного господарства (1271.6), будівлі рибного господарства (1271.7), будівлі підприємств лісівництва та звірівництва (1271.8), будівлі сільськогосподарського призначення інші (1271.9). Поняття ж "сільськогосподарський товаровиробник" визначено підпунктом 14.1.235 пункту 14.1 статті 14, згідно з яким це юридична особа незалежно від організаційно-правової форми, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції та/або розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах) та її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власновиробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання. Визначення поняття «сільськогосподарський товаровиробник» також міститься у статті 1 Закону України «Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001 - 2004 років», під яким мається на увазі фізична або юридична особа, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції, переробкою власновиробленої сільськогосподарської продукції та її реалізацією. Крім того, законодавцем з метою визнання осіб такими, що займаються сільськогосподарською діяльністю, вживається також поняття «виробники сільськогосподарської продукції». Так, згідно з абзацом другим статті 1 Закону України «Про сільськогосподарський перепис» виробники сільськогосподарської продукції - це юридичні особи всіх організаційно-правових форм господарювання та їх відокремлені підрозділи, фізичні особи (фізичні особи-підприємці, домогосподарства), які займаються сільськогосподарською діяльністю, передбаченою класифікацією видів економічної діяльності, мають у володінні, користуванні або розпорядженні землі сільськогосподарського призначення чи сільськогосподарських тварин. Така правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 26 листопада 2020 року у справі №560/168/19. Матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 є засновником та керівником Фермерського господарства «777-ПЛЮС», яке зареєстроване як суб`єкт господарювання 20 січня 2006 року, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України. Основним видом діяльності ФГ «777-ПЛЮС» є: Код КВЕД 01.50 Змішане сільське господарство. Згідно з договором оренди землі від 10 січня 2006 року, укладеного між Ковельською районною державною адміністрацією як орендодавцем та ОСОБА_1 як орендарем, позивачу передано в оренду терміном на 48 років земельну ділянку загальною площею 74,9261 га, розташовану на землях Білашівської сільської ради, для створення фермерського господарства. Додатковою угодою до цього договору від 30 січня 2006 року визначено, що у зв`язку з державною реєстрацією ФГ «777-ПЛЮС» орендарем земельної ділянки рахувати ФГ «777-ПЛЮС» в особі його голови ОСОБА_1 . На підтвердження господарської діяльності Фермерського господарства «777-ПЛЮС», і позивача, зокрема, останній надав наступні документи: звіт про виробництво продукції тваринництва та кількість сільськогосподарських тварин на 01 березня 2018 року; звіт про виробництво продукції тваринництва та кількість сільськогосподарських тварин за січень-грудень 2019 року; звіт про виробництво продукції тваринництва та кількість сільськогосподарських тварин і забезпеченість їх кормами за 2020 рік; договір поставки №1 від 02 лютого 2017 року; договір поставки №1 від 02 березня 2019 року; видаткові накладні за 2017-2019 роки; розрахунок частки сільськогосподарського товаровиробництва за 2017 рік до податкової декларації платника єдиного податку четвертої групи за 2018 рік; розрахунок частки сільськогосподарського товаровиробництва за 2018 рік до податкової декларації платника єдиного податку четвертої групи за 2019 рік. Таким чином, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що матеріалами справи підтверджується та обставина, що позивач у розумінні ПК України є сільськогосподарським товаровиробником, спірні будівлі, враховуючи наведені вище правові норми, підпадають під ознаки - об`єкт нерухомості (будівля, споруда) віднесений до класу «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства» (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, та використовує спірні приміщення у своїй господарській діяльності, не здає у оренду, лізинг, позичку, а тому такі не є об`єктом оподаткування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, в силу припису пункту ж підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України. Доказів протилежного, відповідачем суду не надано, і такі у матеріалах справи відсутні. При цьому, судом першої інстанції правильно враховано, що приміщення прохідної галереї відповідно до технічного паспорту на об`єкт нерухомого майна входить до цілісного майнового комплексу (ферми), розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , розміщується між телятником та корівником, а тому, враховуючи рішення ДПС України від 09 вересня 2020 року, яким скасовані податкові зобов`язання, нараховані відповідачем на телятник та корівник, вказане приміщення також в силу вимог підпункту «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно. Крім того, як правильно звернув увагу суд першої інстанції, відповідно до ДК 018-2000 приміщення зерноскладу слід відносити до коду 1271.9 «Будівлі сільськогосподарського призначення інші», а не коду 1252.9 «Склади та сховища», оскільки поняття «зерносклад» тотожне поняттю «зерносховище», яке відноситься до коду 1271 ДК 018-2000, тому у спірних правовідносинах підлягала застосуванню ставка податку за кодом 1271.9, яка становить 0,100. Таким чином, аналізуючи наведені вище правові норми та встановлені фактичні обставини справи у їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідач як суб`єкт владних повноважень не надав суду достатніх та допустимих доказів в підтвердження обґрунтованості та правомірності податкових повідомлень-рішень від 03 березня 2020 року №0005426-5233-0317, яким нараховано податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за приміщення зерноскладу у розмірі 9520,28 грн., №0005434-5233-0317, яким нараховано податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за приміщення прохідної галереї у розмірі 8879,31 грн., а тому позовні вимоги в цій частині є підставними і підлягають до задоволення. Доводи апеляційної скарги відповідача в цій частині не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи. Разом з тим, колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції щодо неправомірності податкового повідомлення-рішення №0005422-5233-0317 від 03 березня 2020 року, що стосується приміщення котельні, та вважає, що податковий орган діяв правомірно при його прийнятті, виходячи з наступного. Так, відповідно до довідки КП «Волинське обласне бюро технічної інвентаризації» від 18 червня 2019 року (до вхідного №2243), приміщення котельні знесено. Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, з Державного рєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, право власності на приміщення котельні за адресою: м.Ковель, Волинська область, вул. Сагайдачного, 10, припинено лише 19 березня 2020 року у зв`язку з його знищенням. Позивачем не надано доказів того, що на час винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення проведено державну реєстрацію припинення права власності на вказаний об`єкт, оскільки належним доказом за вказаних обставин є саме відомості, що знаходяться у Державному рєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності. Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що позивач повідомив відповідача про цей факт лише 09 червня 2020 року, разом з тим, як вказувалося вище, податковий орган виносить податкове повідомлення-рішення у спірних правовідносинах на підставі даних, що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності. Доводи апелянта в цій частині колегія суддів вважає підставними та обгрунтованими і такими, що спростовують висновки суду з наведених вище підстав. Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29). Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості в межах відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. З врахуванням наведеного вище, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийняв рішення в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 03 березня 2020 року №0005422-5233-0317 з порушенням норм матеріального права, а тому відповідно до положень ст.317 КАС України таке підлягає скасуванню та в цій частині прийняття нової постанови; в решті суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до ст.316 КАС України рішення суду в решті необхідно залишити без змін. Керуючись ст. 242, 243, 250, 310, 315, 316, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,- п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Волинській області задовольнити частково. Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2020 року у справі № 140/12257/20 скасувати в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 03 березня 2020 року №0005422-5233-0317 та прийняти в цій частині нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити. У решті рішення Волинського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2020 року у справі № 140/12257/20 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Головуючий суддя О. І. Мікула судді А. Р. Курилець М. П. Кушнерик Повне судове рішення складено 30 квітня 2021 року.