Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 640/6951/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/6951/20 Суддя (судді) першої інстанції: Добрівська Н.А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 квітня 2021 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого-судді Парінова А.Б., суддів: Беспалова О.О., Грибан І.О., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційні скарги ОСОБА_1 , Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 лютого 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, - В С Т А Н О В И В: До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 з позовом до Відділу примусового виконання рішень Департаменту виконавчої служби Міністерства юстиції України в якому просив суд (з урахуванням змін, внесених заявою від 08.04.2020): - скасувати рішення державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту виконавчої служби Міністерства юстиції України Яковенка Владислава Андрійовича від 10.03.2020 №61492682/6-20, оформленого як "повідомлення про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання"; - зобов`язати Відділ примусового виконання рішень Департаменту виконавчої служби Міністерства юстиції України прийняти до виконання виконавчий лист №1 від 29.01.2020, виданий Верховним Судом у справі № 9901/988/18. Позовні вимоги мотивовані протиправністю висновку відповідача щодо неможливості прийняття виконавчого документа до виконання з підстав того, що боржником визначено Верховну Раду України, яка не є юридичною особою, оскільки положеннями законодавства передбачено, що боржником у виконавчому провадженні окрім фізичної або юридичної особи може бути і держава, якщо вона визначена виконавчим документом і на яку покладається обов`язок щодо виконання рішення. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 лютого 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано повідомлення державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту виконавчої служби Міністерства юстиції України Яковенка Владислава Андрійовича від 10.03.2020 №61492682/6-20 про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання з підстав, визначених пунктом 6 частини четвертої статті 4 Закону України "Про виконавче провадження". В задоволенні інших вимог - відмовлено. Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, в частині відмови у задоволенні позовних вимог, позивач звернувся з апеляційною скаргою та посилаючись на не правильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для вирішення справи, просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 лютого 2020 року у відповідній частині та прийняти нове, яким зобов`язати Відділ примусового виконання рішень Департаменту виконавчої служби Міністерства юстиції України прийняти до виконання виконавчий лист №1 від 29.01.2020, виданий Верховним Судом у справі №9901/988/18. Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує зокрема тим, що саме відповідачу підвідомчі рішення, за якими боржниками є інші органи державної влади, серед яких Верховна Рада України. Разом з цим, апелянт звертає увагу суду, що Відділ примусового виконання рішень Департаменту виконавчої служби Міністерства юстиції України, Департамент виконавчої служби Міністерства юстиції України та Міністерство юстиції України обліковуються в ЄДР за єдиним ідентифікаційним кодом, мають спільну поштову адресу. Отже, з огляду на зазначене та враховуючи, що судом першої інстанції не було забезпечено ефективного поновлення його порушених прав та інтересів, позивач відповідно до положень ст. 317 КАС України рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог підлягає скасуванню. Відповідач, не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням в частині задоволених позовних вимог також звернувся до суду з апеляційною скаргою та посилаючись на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин справи, а також не правильне застосування норм матеріального та процесуального права просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 лютого 2021 року та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує, зокрема тим, оскільки виконавчий лист не відповідав вимогам Закону, а саме: відповідно до виконавчого листа боржником є Верховна Рада України без зазначення коду ЄДРПОУ, а також того, що вказаний виконавчий документ був поданий на виконання не за правилами підвідомчості - дії державного виконавця щодо винесення повідомлення про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання були вчинені у спосіб та у порядку, визначеному ЗУ «Про виконавче провадження» та Інструкцією з організації примусового виконання рішень. Разом з тим, апелянт звертає увагу суду, що позивач не позбавлений права звернутись до суду, що видав виконавчий документ щодо приведення його у відповідність до вимог чинного законодавства. За наведених обставин відповідач вважає, що правові підстави для задоволення позовних вимог відсутні, а рішення суду є незаконним та необґрунтованим у зв`язку з чим підлягає скасуванню. Відповідачем надано до суду відзив на апеляційну скаргу позивача, відповідно до змісту якого зазначає, що з доводами апеляційної скарги категорично не погоджується та вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи в оскаржуваній позивачем частині, надав їм належну правову оцінку у відповідності до норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права, у зв`язку з чим дійшов законного та обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог. За наведених у відзиві обставин, відповідач просить суд апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення. Від позивача до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу відповідача в якому позивачем зазначено, що доводи апеляційної скарги вважає безпідставними та необґрунтованими та просить суд відмовити у задоволенні апеляційної скарги Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України. У судове засідання учасники судового процесу, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, до суду не з`явились та явку уповноважених представників не забезпечили, причини неявки суду не повідомили. За наведених обставин та керуючись положеннями ст. 313 КАС України колегія суддів дійшла висновку, що неявка учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає апеляційному розгляду справи та на підставі п. 2 ч. 1 ст. 311 КАС України вирішила розглянути дану справу у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного. Як було встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, постановою Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2019 ухвалено судове рішення, яким зобов`язано Верховну Раду України на власному офіційному веб-сайті (веб-порталі http://rada.gov.ua) викласти текст статті 11 Закону України від 20 квітня 2000 року № 1682-ІІІ "Про природні монополії" відповідно до редакції, чинної станом на 7 жовтня 2010 року, з урахуванням положень Закону України від 23 лютого 2014 року № 763-VІІ "Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо приведення їх у відповідність із Конституцією України" у редакції Закону України від 27 лютого 2014 року № 798-VII "Про внесення змін до статті 2 Закону України "Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо приведення їх у відповідність із Конституцією України". 29.01.2020 Верховним Судом виданий виконавчий лист за №1, в якому у графі "Боржник" визначено: "Верховна Рада України (01008, м. Київ, вул. М. Грушевського, 5). ОСОБА_1 звернувся, як він вказує, засобами поштового зв`язку до "Департаменту ДВС МЮ України" із заявою про прийняття до виконання виконавчого листа №1 від 29.01.2020, в якій також наголошував, що боржником є саме Верховна Рада України, а не Апарат Верховної Ради України. 10.03.2020 державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту виконавчої служби Міністерства юстиції України Яковенко Владиславом Андрійовичем складено повідомлення №61492682/6-20.1, яким виконавчий документ - Виконавчий лист №9901/988/18 від 29.01.2020 повернутий без прийняття до виконання на підставі пункту 6 частини четвертої статті 4 Закону України "Про виконавче провадження". Не погоджуючись із таким рішенням суб`єкта владних повноважень, позивач звернувся за захистом порушених прав та інтересів до суду з даним позовом. Суд першої інстанції приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, виходив з того, що зміст виконавчого листа №1 від 29.01.2020, виданого Верховним Судом у справі №9901/988/18 свідчить про дотримання вимог частини першої статті 4 Закону України "Про виконавче провадження" щодо змісту виконавчого документа. При цьому, судом першої інстанції зазначено, що відсутність у виконавчому документі ідентифікаційного номера боржника, відомостей щодо місця проживання/перебування боржника не є підставою для винесення повідомлення про повернення виконавчого листа стягувачу без прийняття до виконання. За наведених обставин, суд першої інстанції дійшов висновку, що повідомлення державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту виконавчої служби Міністерства юстиції України Яковенка Владислава Андрійовича від 10.03.2020 №61492682/6-20 про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання з підстав, визначених пунктом 6 частини четвертої статті 4 Закону України "Про виконавче провадження" є протиправним та підлягає скасуванню. Водночас, оскільки боржником у виконавчому листі №1 від 29.01.2020, виданому Верховним Судом у справі №9901/988/18 є саме Верховна Рада України, а не Апарат Верховної Ради України, суд не вбачає підстав для покладення на Відділ обов`язку прийняти вказаний виконавчий лист до виконання з огляду на правила підвідомчості. Переглядаючи справу за наявними у ній доказами, перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає про таке. Статтею 129-1 Конституції України гарантовано, судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Аналогічна правова норма закріплена у ст. 370 КАС України, якою регламентовано, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Відповідно до приписів ст. 372 та 373 КАС України

4. Примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому законом. Виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції. Згідно статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Відповідно до статті 2 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: верховенства права; обов`язковості виконання рішень; законності; диспозитивності; справедливості, неупередженості та об`єктивності; гласності та відкритості виконавчого провадження; розумності строків виконавчого провадження; співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців. Пунктом 1 частини першої статті 3 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України. Як встановлено частиною першою статті 26 Закону України "Про виконавче провадження" (у редакції на час виникнення спірних правовідносин) виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення. Вимоги до виконавчого документа визначаються статтею 4 Закону України "Про виконавче провадження", згідно частини першої якої у виконавчому документі зазначаються: 1) назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище, ім`я, по батькові та посада посадової особи, яка його видала; 2) дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ; 3) повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім`я та, за наявності, по батькові (для фізичних осіб) стягувача та боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб), дата народження боржника - фізичної особи; 4) ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань стягувача та боржника (для юридичних осіб - за наявності); - реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті) боржника (для фізичних осіб - платників податків); 5) резолютивна частина рішення, що передбачає заходи примусового виконання рішень; 6) дата набрання рішенням законної сили (крім рішень, що підлягають негайному виконанню); 7) строк пред`явлення рішення до виконання. У виконавчому документі можуть зазначатися інші дані (якщо вони відомі суду чи іншому органу (посадовій особі), що видав виконавчий документ), які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення, зокрема місце роботи боржника - фізичної особи, місцезнаходження майна боржника, реквізити рахунків стягувача і боржника, номери їх засобів зв`язку та адреси електронної пошти. Частиною четвертою статті 4 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, якщо: 1) рішення, на підставі якого видано виконавчий документ, не набрало законної сили (крім випадків, коли рішення у встановленому законом порядку допущено до негайного виконання); 2) пропущено встановлений законом строк пред`явлення виконавчого документа до виконання; 3) боржника визнано банкрутом; 4) Національним банком України прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника; 5) юридичну особу - боржника припинено; 6) виконавчий документ не відповідає вимогам, передбаченим цією статтею, або якщо стягувач не подав заяву про примусове виконання рішення відповідно до статті 26 цього Закону; 7) виконання рішення не передбачає застосування заходів примусового виконання рішень; 8) стягувач не надав підтвердження сплати авансового внеску, якщо авансування є обов`язковим; 9) виконавчий документ не підлягає виконанню органами державної виконавчої служби, приватним виконавцем; 10) виконавчий документ пред`явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю. Наведений перелік підстав для повернення виконавчого листа без виконання є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає. Як свідчить зміст пункту 6 частини четвертої статті 4 Закону України "Про виконавче провадження", він, зокрема, передбачає в якості підстави для повернення виконавчого листа без прийняття до виконання встановлення виконавцем факту невідповідності виконавчого документа вимогам, передбаченим цією статтею. Водночас, як вірно було встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, а також не спростовано доводами апеляційної скарги відповідача, зміст виконавчого листа №1 від 29.01.2020, виданого Верховним Судом у справі №9901/988/18 відповідає вимогам частини першої статті 4 Закону України "Про виконавче провадження" щодо змісту виконавчого документа. При цьому, колегія суддів критично оцінює посилання відповідача, що зазначений виконавчий документ не відповідає вимогам законодавства, оскільки боржник за цим виконавчим листом (Верховна Рада України) не зареєстрований в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань в якості юридичної особи. Колегія суддів зазначає, що згідно пункту 4 частини першої статті 4 Закону України "Про виконавче провадження" у виконавчому документі має зазначатись ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань стягувача та боржника (для юридичних осіб - за наявності). Однак, відповідно до частини першої та абзацу 2 частини другої статті 15 Закону України "Про виконавче провадження" боржником є у тому числі визначена виконавчим документом держава, на яку покладено обов`язок щодо виконання рішення. Пунктом 2 розділу ІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України 29.09.2016 № 2832/5) (далі - Інструкція № 512/5 у редакції на час виникнення спірних правовідносин), крім іншого передбачено, що при перевірці відповідності виконавчого документа вимогам пунктів 3, 4 частини першої статті 4 Закону державний виконавець враховує таке: повне найменування для юридичних осіб повинно містити інформацію про організаційно-правову форму такої особи відповідно до вимог чинного законодавства; відсутність коду за Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань стягувача та боржника (для юридичних осіб) допускається, якщо законодавством країни, на території якої зареєстровано юридичну особу, не передбачено присвоєння юридичній особі такого коду. Разом з тим, частиною першою статті 75 Конституції України Верховна Рада України визначається як єдиний органом законодавчої влади в Україні. Згідно частини другої статті 6 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України. До того ж судом враховується зміст постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2019 у справі № 9901/988/18, на підставі якої і був виданий виконавчий лист, де стверджується, що у цій справі Верховна Рада України є належним відповідачем, адже при реалізації громадянами України свого права на участь в управлінні державними і громадськими справами в усіх передбачених законом формах - пропозиціях, заявах і скаргах, Верховна Рада України є органом державної влади за своїм конституційним статусом. При цьому на різних етапах діяльності ВРУ діє як через свої допоміжні органи - Апарат Верховної Ради України, його структурні підрозділи, так і безпосередньо через Голову Верховної Ради України. Однак, у будь-якому разі в згаданих правовідносинах Верховна Рада України діє як єдиний орган законодавчої влади України. Під час розгляду адміністративної справи № 465/5637/18 Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду при оцінці правомірності дій виконавчої служби при поверненні виконавчого документа без виконання з підстав відсутності у ньому певних реквізитів (у наведеному випадку - ідентифікаційного номера) у своїй постанові від 19.08.2020 наголосив, що індивідуальний ідентифікаційний номер боржника покликаний сприяти здійсненню виконавчого провадження та не впливає на суть і чинність виконавчого документа як такого. Наявність даних щодо ідентифікаційного номера у виконавчому документі є формальною характеристикою такого документа, а не визначальною. Відсутність у виконавчому документі ідентифікаційного номера боржника, відомостей щодо місця проживання/перебування боржника не є підставою для винесення повідомлення про повернення виконавчого листа стягувачу без прийняття до виконання. Отже, з огляду на встановлені обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що повідомлення державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту виконавчої служби Міністерства юстиції України Яковенка Владислава Андрійовича від 10.03.2020 №61492682/6-20 про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання з підстав, визначених пунктом 6 частини четвертої статті 4 Закону України "Про виконавче провадження" є протиправним та підлягає скасуванню. Водночас, доводи апеляційної скарги відповідача вказаних висновків суду першої інстанції не спростовуть. Стосовно вимог позивача про зобов`язання Відділу примусового виконання рішень Департаменту виконавчої служби Міністерства юстиції України прийняти до виконання виконавчий лист №1 від 29.01.2020, виданий Верховним Судом у справі №9901/988/18, колегія суддів зазначає про таке. Згідно пункту 3 розділу І Інструкції № 512/5, органами державної виконавчої служби є: - Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України; - відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України; - управління забезпечення примусового виконання рішень в місті Києві Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі - управління забезпечення примусового виконання рішень в місті Києві); - відділи примусового виконання рішень в районах міста Києва управління забезпечення примусового виконання рішень в місті Києві; - управління забезпечення примусового виконання рішень міжрегіональних управлінь Міністерства юстиції України (далі - управління забезпечення примусового виконання рішень); - відділи примусового виконання рішень управлінь забезпечення примусового виконання рішень; - районні, районні в містах, міські, міськрайонні, міжрайонні відділи державної виконавчої служби відповідних міжрегіональних управлінь Міністерства юстиції України (далі - відділи державної виконавчої служби). При цьому, як вірно було зазначено судом першої інстанції, відповідно до абзацу 1 пункту 4 цього ж розділу Інструкції № 512/5 Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України підвідомчі рішення, за якими боржниками є Апарат Верховної Ради України, Офіс Президента України, Кабінет Міністрів України, центральні органи виконавчої влади, Конституційний Суд України, Верховний Суд, вищі спеціалізовані суди, апеляційні суди, Офіс Генерального прокурора, обласні прокуратури, Національне антикорупційне бюро України, Вища рада правосуддя, Національний банк України, Рахункова палата, Управління справами Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська і Севастопольська міські ради або обласні, Київська і Севастопольська міські державні адміністрації та їх структурні підрозділи, інші органи державної влади та їх посадові особи, а також розташовані у місті Києві територіальні органи центральних органів виконавчої влади та їх структурні підрозділи, місцеві суди, районні державні адміністрації та їх структурні підрозділи, місцеві прокуратури, інші територіальні підрозділи органів державної влади та їх посадові особи. Разом з тим, колегія суддів враховує, що 13 лютого 2020 року позивач звертався до Міністерства юстиції України з запитом, у якому просив роз`яснити до якого органу, установи чи територіального підрозділу ДВС або МЮУ йому необхідно направити виконавчий документ боржником у якому зазначено Верховну Раду України та разом з цим вказати норму права, якою передбачено подання виконавчого листа до цього боржника саме до вказаного органу (установи, підрозділу). Водночас, на вказане звернення позивача МЮУ 19.02.2020 було надано відповідь, у ДДВС МЮУ роз`яснив позивачу зміст пункту 4 цього розділу І Інструкції № 512/5 та зазначив фактичну адресу місцезнаходження ВПВР ДДВС МЮУ. 24 лютого 2020 року позивач звернувся з заявою про прийняття виконавчого документа на виконання до Печерського РВ ДВС у м. Києві ЦМУ МЮ. Водночас, 27.02.2020 державним виконавцем Печерського РВ ДВС у м. Києві ЦМУ МЮ було прийнято повідомлення про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання, оскільки виконавчий документ пред`явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю. 28 лютого 2020 року позивач звернувся з заявою про прийняття виконавчого документа на виконання до Департаменту ДВС МЮУ. Водночас, державним виконавцем ВПВР ДДВС МЮУ 10 березня 2020 року було прийнято оскаржуване повідомлення про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання. Разом з тим, колегія суддів зазначає, що відповідно до приписів ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Частиною 2 ст. 5 КАС України регламентовано, що захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом у спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Отже, з огляду на встановлені обставини справи та норми чинного законодавства, враховуючи надане позивачу роз`яснення ДДВС МЮУ, викладено у листі 19.02.2020, визнання протиправним судом повідомлення державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту виконавчої служби Міністерства юстиції України Яковенка Владислава Андрійовича від 10.03.2020 № 61492682/6-20 про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання з підстав, визначених пунктом 6 частини четвертої статті 4 Закону України "Про виконавче провадження", відсутність чіткого врегулювання нормами чинного законодавства питання щодо підвідомчості виконавчих документів боржником у яких є Верховна Рада України, колегія суддів приходить до висновку, що відповідач як орган державної влади який забезпечує формування і реалізацію державної політики у сфері організації примусового виконання рішень судів та інших органів є належним суб`єктом владних повноважень для прийняття виконавчого документу: виконавчого листа №1, виданого Верховним Судом 29.01.2020. Отже, з урахуванням викладеного та з метою забезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, колегія суддів приходить до висновку про наявність правових підстав для зобов`язання Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України повторно розглянути заяву стягувача - ОСОБА_1 щодо примусового виконання виконавчого листа № 9901/988/18 виданого Верховним Судом 29 січня 2020 року, з урахуванням висновків суду, викладених у мотивувальній частині цієї постанови. Положеннями ст. 242 КАС України встановлено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. За правилами ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Згідно з ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. З огляду на зазначене, та враховуючи, що колегією суддів не встановлено порушень судом першої інстанції під час вирішення даної справи в частині задоволених позовних вимог, які відповідно до ст. 317 КАС України є підставою для його скасування, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про залишення апеляційної скарги відповідача без задоволення, а оскаржуваного рішення суду першої інстанції - без змін. Разом з тим, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог було неповно з`ясовані обставини, що мають значення для справи, а рішення прийнято з порушенням норм матеріального права, що є підставою для його скасування у цій частині, та прийняття нового рішення про задоволення позовних вимог. Керуючись ст.ст. 242-243, 272, 287, 308, 311-313, 316-317, 321-322, 328-329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України залишити без задоволення. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 лютого 2021 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог скасувати та в цій частині прийняти нове рішення, яким зобов`язати Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України повторно розглянути заяву стягувача - ОСОБА_1 щодо примусового виконання виконавчого листа № 9901/988/18 виданого Верховним Судом 29 січня 2020 року, з урахуванням висновків суду, викладених у мотивувальній частині цієї постанови. В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 лютого 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328, 329 КАС України. Головуючий суддя А.Б. Парінов Судді О.О. Беспалов І.О. Грибан