Постанова 4854 № 821/2093/16

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 30 квітня 2021 р.м.ОдесаСправа № 821/2093/16 Головуючий в 1 інстанції: Попов В.Ф. рішення суду першої інстанції прийнято у м. Херсон 02 листопада 2020 року Судова колегія П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі: судді-доповідача: Яковлєва О.В., суддів Градовського Ю.М., Крусяна А.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Херсонській області на рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 02 листопада 2020 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Херсонській області про стягнення середнього заробітку,- В С Т А Н О В И Л А : Позивач звернувся до суду з позовом у якому заявлено вимоги Управління Міністерства внутрішніх справ України в Херсонській області, а саме: стягнення грошової компенсації за невикористану відпустку за 2010 рік; стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, у сумі 204 683,01 грн. Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 09 лютого 2017 року, яка залишена без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 19 квітня 2017 року, частково задоволено позовні вимоги та стягнуто на користь позивача грошову компенсацію за невикористану відпустку у 2010 році, у сумі 791,42 грн. Постановою Верховного Суду від 09 листопада 2020 року скасовано рішення судів першої та апеляційної інстанцій, в частині позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати грошової компенсації за невикористану у 2010 році відпустку, а справу в цій частині направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції. Рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 02 листопада 2020 року задоволено позовні вимоги, а саме стягнуто середній заробіток за час затримки виплати грошової компенсації, за період з 27 травня 2010 року по 06 червня 2017 року, у сумі 79870,22 грн. Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням відповідачем подано апеляційну скаргу з якої вбачається про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, а тому просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Вимоги апеляційної скарги обґрунтовано тим, що судом першої інстанції зроблено помилковий висновок про задоволення позовних вимог, так як між сторонами існував спір про право на отримання спірної компенсації за невикористану відпустку. При цьому, судом першої інстанції при стягненні середнього заробітку не враховано істотності спірної суми компенсації із середнім заробітком позивача, а також часу, який пройшов з моменту звільнення позивача зі служби до моменту подання даного адміністративного позову. Крім того, на переконання апелянта, судом не враховано правових позицій Верховного Суду в аналогічних справах. В свою чергу, позивачем подано відзив на отриману апеляційну скаргу у якому зазначено, що судом першої інстанції прийнято законне та обґрунтоване рішення про задоволення позовних вимог, так як позивач має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду, а також правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права та правової оцінки обставин у справі, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що наказом начальника управління Міністерства внутрішніх справ України в Херсонській області від 26 травня 2010 року № 318 о/с позивача звільнено з органів внутрішніх справ. При цьому, 18 жовтня 2016 року позивач звернувся з заявою до управління МВС в Херсонській області про виплату компенсації за невикористану у 2010 році відпустку та середнього заробітку за час затримки розрахунку її виплати. Листом від 01 листопада 2016 року управління МВС в Херсонській області повідомило позивача, що підставою для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку є наказ про звільнення особи з органів внутрішніх справ із зазначенням кількості невикористаних днів щорічної відпустки в році звільнення, у якому не зазначено невикористану частину відпустки в році звільнення, а тому підстав для її виплати немає. Крім того, листом від 11 листопада 2016 року управлінням МВС в Херсонській області повідомлено адвоката позивача про те, що відпустка позивачу за 2010 рік не надавалась, та невикористана частина відпустки за 2010 рік склала 12 діб. В свою чергу, позивач, вважаючи, що він має право на отримання компенсації за невикористану частину відпустки та право на отримання середнього заробітку за весь час затримки кінцевого розрахунку при звільненні, звернувся до суду з даним адміністративним позовом. За наслідком встановлених обставин справи судом першої інстанції зроблено висновок про часткове задоволення позовних вимог, так як у межах спірних правовідносин позивач має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у пропорційному розмірі до невиплаченої суми грошового забезпечення, з чим погоджується колегія суддів, з огляду на наступне. Так, згідно ч. 1 ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. Згідно ч. 1 ст. 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Частиною 2 вказаної статті встановлено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Колегією суддів встановлено, що у межах спірних правовідносин позивач звернувся до суду з даним позовом про стягнення середнього розміру грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з органів внутрішніх справ, так як йому станом на день звільнення не виплачено компенсацію за невикористані дні відпустки. В даному випадку, позивач вважає, що він має право на отримання середнього розміру грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку, відповідно до положень ст. 117 КЗпП України. При цьому сторонами у справі не заперечується того, що позивача 26 травня 2010 року звільнено зі служби в управлінні МВС в Херсонській області. Між тим, з аналізу вищевикладених положень КЗпП України вбачається, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст. 116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. В свою чергу, у разі наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. В даному випадку, спірна сума грошової компенсації за невикористані дні відпустки, на виконання судового рішення у даній адміністративній справі, виплачена позивачу 06 червня 2017 року. Між тим, перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог, колегія суддів вважає за необхідне зазначати наступне. В даному випадку, колегія суддів вважає, що станом на день звільнення позивача зі служби йому мали бути виплачені усі належні йому кошти, пов`язані з проходженням служби. При цьому, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. В даному випадку, нормами спеціального законодавства не врегульовано питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні з органів МВС, а тому колегія суддів вважає за можливе застосувати до спірних правовідносин положень статей 116 та 117 КЗпП України, як таких, що є загальними та поширюються на всіх працівників. Аналогічний висновок викладено в постановах Верховного Суду, а саме: від 10 травня 2019 року (справа №П/811/276/16), від 07 лютого 2019 року справа (справа № 804/5067/16), від 14 березня 2019 року (справа № 820/660/17). Між тим, щодо наявності у позивача права на отримання спірних коштів, необхідно зазначити наступне. В даному випадку, як зазначалось вище, сторонами у справі не заперечується, що позивачу здійснено виплату спірної грошової компенсації у червня 2017 року. При цьому, з аналізу положень ст. 117 КЗпП України вбачається, що у роботодавця настає обов`язок з виплати середнього заробітку працівнику за час затримки розрахунку при звільненні за умови невиплати з його вини належних працівникові сум. Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що у межах спірних правовідносин у позивача виникло право на отримання середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні. Між тим, середній заробіток працівника згідно з ч. 1 ст. 27 Закону України «Про оплату праці» визначається за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №

100. Із пункту 5 Порядку вбачається, що основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є розрахована згідно з абзацом 1 пункту 8 цього Порядку середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника. Відповідно до абз. 1 п. 8 Порядку, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. В даному випадку, враховуючи інформацію з наданої відповідачем довідки про грошового забезпечення позивача, сума його грошового забезпечення за два останніх повних місяці служби склала 4566,05 грн. В свою чергу, середньоденний розмір грошового забезпечення позивача складає 88,33 грн. (4566,00/61 календарний день у березні та квітні 2010 року). При цьому, період спірної затримки розрахунку при звільненні складає 2568 календарних днів, а саме з 27 травня 2010 року (перший день після звільнення) по 06 червня 2017 року (день виплати компенсації), а тому його грошове забезпечення за відповідний період мало скласти 226 831,44 грн. Проте, як вірно встановлено судом першої інстанції, позивач не має права на отримання усієї зазначеної суми, з огляду на наступне. В даному випадку, при визначенні розміру відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні суд має визначити розмір відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні та розмір вчасно невиплаченої суми на яку той мав право. В свою чергу, суд має встановити яку частку становила вчасно невиплачена сума порівняно з усією сумою на яку позивач мав право при звільненні, а також істотність цієї частки порівняно із його середнім заробітком. Тобто, враховуючи той факт, що позивачу вчасно не виплачено лише частину коштів на які він мав право при звільненні, колегія суддів вважає, що стягненню на його користь підлягає пропорційна частина середнього заробітку за час допущеної затримки. В даному випадку, вказані висновки колегії суддів зроблені за наслідком здійснення аналізу висновків Верховного Суду України, викладених у п. 20 постанови Пленум Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24 грудня 1999 року. В свою чергу, судом першої інстанції визначено пропорційну суму середнього заробітку на яку має право позивач, з урахуванням недоплати йому компенсації за невикористані дні відпустки, у сумі 948,09 грн. В даному випадку, така суму склала 79 870,22 грн. При цьому, колегія суддів зазначає, що у межах доводів апеляційної скарги відповідача жодним чином не спростовуються проведені судом першої інстанції розрахунки та не зазначається про наявність у них будь-яких помилок. Більш того, колегія суддів зазначає, що всупереч доводам апеляційної скарги відповідача про недотримання судом принципу співмірності при нарахуванні відповідної суми, апелянтом не надано свого розрахунку спірної суми, якому суд міг би надати правову оцінку. Тому, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність часткового задоволення позовних вимог у відповідній частині. При цьому, судом першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,- П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Херсонській області залишити без задоволення, а рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 02 листопада 2020 року без змін. Судові витрати, а саме сплачений судовий збір за подання апеляційної скарги покласти на Управління Міністерства внутрішніх справ України в Херсонській області. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий суддя Яковлєв О.В. Судді Градовський Ю.М. Крусян А.В.