Постанова П'ятий апеляційний адміністративний суд № 540/2833/21

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ___________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 24 лютого 2022 р.м.ОдесаСправа № 540/2833/21 Головуючий в 1 інстанції: Василяка Д.К. П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: судді - доповідача - Стас Л.В. суддів Турецької І.О., Шевчук О.А., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Виконавчого комітету Херсонської міської ради на рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2021 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Херсонської міської ради про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,- ВСТАНОВИВ: Позивач, ОСОБА_1 (далі позивач), звернулася з позовом до Виконавчого комітету Херсонської міської ради (далі відповідач, ВК Херсонської МР), в якому просила стягнути з ВК Херсонської МР заборгованість по заробітній платі 9379,72 грн. та стягнути з ВК Херсонської МР середній заробіток за весь період затримки по день ухвалення судового рішення. В обґрунтування позовних вимог зазначала, що під час звільнення відповідачем не було проведено розрахунку по заробітній платі за фактично відпрацьовані дні у серпні, компенсації по відпусткам та інші нарахування. Враховуючи, що відповідач станом на момент звернення до суду із даним позовом не здійснив повного розрахунку з позивачем, позивач на підставі ст. 117 КЗпП України, просила суд стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за весь час затримки по день ухвалення рішення по справі. Рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з Виконавчого комітету Херсонської міської ради на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі у розмірі 9379,72 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. В апеляційній скарзі, ВК Херсонської МР, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2021 року та прийняти нове про відмову у задоволенні позову в повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначав, що судом першої інстанції під час ухвалення судового рішення не враховано, що позивач не є посадовою особою місцевого самоврядування, а тому даний спір підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства. При цьому, апелянт посилався на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 11.07.2018 року по справі № 363/4064/16-а та від 31.01.2018 року по справі № 802/3530/14-а. Наведене, на думку апелянта, свідчить про наявність підстав для закриття провадження у справі, у зв`язку з тим, що справу не належить розглядати у порядку адміністративного судочинства. Також апелянт зазначав, що судом першої інстанції при ухваленні судового рішення не було надано оцінку тому факту, що позивач не вживала належних заходів щодо врегулювання спірного питання із виконавчим комітетом Степанівської сільської ради, а позов подано з порушенням строків звернення до суду. Позивач, ОСОБА_1 , у відзиві на апеляційну скаргу, зазначала про безпідставність доводів апеляційної скарги, у зв`язку з чим просила в задоволенні апеляційної скарги відмовити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, згідно якого суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Колегія суддів, заслухавши доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з таких підстав. Судом першої інстанції встановлено, що 12.04.2019 року ОСОБА_1 розпорядженням сільського голови Степанівської сільської ради за № 07-к прийнято на посаду спеціаліста І категорії Виконавчого комітету Степанівської сільської ради по строковому трудовому договору з 15.04.2019 року. 12.06.2019 року розпорядженням в.о. сільського голови Степанівської сільської ради за № 5-К ОСОБА_1 переведено з 12.06.2019 року по 30.06.2020 року на посаду спеціаліста І категорії з бухгалтерського обліку Степанівської сільської ради. 15.06.2020 року розпорядженням в.о. сільського голови Степанівської сільської ради за № 22-К ОСОБА_1 переведено з 01.07.2020 року по 31.08.2020 року з посади спеціаліста І категорії з питань бухгалтерського обліку сільської ради на посаду в.о. начальника відділу, головний бухгалтер Степанівської сільської ради. 14.08.2020 року розпорядженням сільського голови Степанівської сільської ради № 28-к ОСОБА_1 звільнено з посади в.о. начальника відділу, головний бухгалтер Степанівської сільської ради з 14.08.2020 року. Прийнято рішення про виплату грошової компенсації за фактично відпрацьовані дні та невикористану відпустку у 2020 році та виплачено 4142,30 грн. Рішенням Херсонської міської ради від 11.12.2020 року № 10 «Про реорганізацію сільських, селищних рад (розформованих територіальних громад) шляхом приєднання до Херсонської міської ради», Степанівська сільська рада та виконавчий комітет Степанівської сільської ради було приєднано до Херсонської міської ради та до виконавчого комітету Херсонської міської ради. Позивач не погоджуючись з проведеним розрахунком та зазначаючи, що компенсацію за частину невикористаної основної відпустки та додаткової відпустки не отримувала, звернулася до суду з даним позовом до виконавчого комітету Херсонської міської ради. Вирішуючи справу та задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів виплати позивачу компенсації за невикористані додаткові відпустки за 2019 рік та 2020 рік, відповідно до ч.1 ст. 83 КЗпП України, а тому порушене право позивача на виплату такої компенсації підлягає задоволенню. Разом з цим, позовні вимоги в частині стягнення середнього заробітку за весь період затримки розрахунку по день ухвалення судового рішення, суд визнав передчасними та такими, що задоволенню не підлягають. Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Отже, колегія суддів переглядає висновки суду першої інстанції тільки в межах доводів апеляційної скарги та не вступає в обговорення та оцінку рішення суду першої інстанції, в тій частині, яка не оскаржена. Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла таких висновків. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Відповідно до ст. 47, 116, ч. 1 ст. 117 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу. При звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму. У разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Матеріалами справи встановлено, що з позивачем здійснено розрахунок за 4 календарні дні невикористаної основної відпустки та фактично відпрацьовані дні у серпні 2020 року у розмірі 4142,30 грн., про що свідчить розрахунково-платіжна відомість за серпень 2020 року по виконавчому комітету Степанівської сільської ради, яка міститься в матеріалах справи. При цьому, розрахунок компенсації за невикористані дні основної відпустки було проведено із розрахунку середньоденного заробітку 121,18 грн., в той час коли матеріали справи містять довідку з Пенсійного фонду України форми ОК-5, на підставі якої позивачем було здійснено розрахунок середньоденного заробітку, який склав 414,97 грн. Колегія суддів погоджується із зауваженням суду першої інстанції, що надані відповідачем розрахунки середньої заробітної плати належним чином не оформлені, не мають ані печатки, ані дати, ані прізвища виконавця. Таким чином, компенсація за невикористанні 4 дні основної відпустки 1659,88 грн. із розрахунку 4 календарні дні х 414,97 грн. складає 1659,88 грн., а з урахуванням сплачених відповідачем 484,74 грн., до сплати підлягає недоплачена сума 1080,62 грн. Відповідно до ч.1 ст. 83 КЗпП України, у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористанні дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А І групи. З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 має двох неповнолітніх дітей, про що свідчать свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 та серії НОМЕР_2 . Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів виплати позивачу компенсації за невикористані додаткові відпустки за 2019 рік та 2020 рік. Отже, з урахуванням середньоденного заробітку позивачу у розмірі 414,97 грн. компенсація за невикористану додаткову відпустку за 2019 та 2020 рік становить 8299,10 грн. (414,97 грн. х 20 календарних днів). Стосовно доводів апеляційної скарги, що позивач не є посадовою особою місцевого самоврядування, у зв`язку з чим, на думку апелянта, даний спір підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства та не належить розглядати у порядку адміністративного судочинства, колегія суддів зазначає таке. Згідно ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Відповідно до п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 4 КАС України адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій. Згідно з ч. 1 ст.19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: 1) спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження; 2) спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби. Суб`єктом владних повноважень, у розумінні п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України, є орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг. Відповідно до п. 17 ч. 1 ст. 4 КАС України, публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування. За приписами п. 2 ч. 1 ст. 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби. З аналізу вказаних норм вбачається, що юрисдикція адміністративних судів поширюється не на будь-які трудові спори, а лише на ті, які пов`язані з перебуванням особи на публічній службі, до якої, зокрема, віднесено службу в органах державної влади або органах місцевого самоврядування. За змістом ст. 1 Закону України від 10.12.2015 №889-VIII «Про державну службу» державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави. Державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов`язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби. Відповідно до ст. 1 Закону України від 07.06.2001 №2493-III «Про службу в органах місцевого самоврядування» служба в органах місцевого самоврядування - це професійна, на постійній основі діяльність громадян України, які займають посади в органах місцевого самоврядування, що спрямована на реалізацію територіальною громадою свого права на місцеве самоврядування та окремих повноважень органів виконавчої влади, наданих законом. Статтею 3 цього Закону зазначено, що посадами в органах місцевого самоврядування є: виборні посади, на які особи обираються на місцевих виборах; виборні посади, на які особи обираються або затверджуються відповідною радою; посади, на які особи призначаються сільським, селищним, міським головою, головою районної, районної у місті, обласної ради на конкурсній основі чи за іншою процедурою, передбаченою законодавством України. Крім того, ст. 14 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» передбачає, що в органах місцевого самоврядування встановлюється 7 категорій посад. При цьому, абз. 8 цієї статті встановлено, що в органах місцевого самоврядування встановлюються такі категорії посад, зокрема, шоста категорія - посади керуючих справами (секретарів) виконавчих комітетів міських (міст районного значення), сільських, селищних рад, керівників структурних підрозділів виконавчого апарату районних та секретаріатів районних у містах Києві та Севастополі рад та їх заступників, керівників управлінь, відділів та інших структурних підрозділів виконавчих органів міських (міст районного значення), районних у містах рад та їх заступників, помічників голів, радників, консультантів, начальників секторів, головних бухгалтерів, спеціалістів управлінь, відділів, інших структурних підрозділів виконавчих органів міських (міст обласного значення та міста Сімферополя) рад. Матеріалами справи встановлено, що позивач ОСОБА_1 звільнена з посади в.о. начальника відділу, головного бухгалтера Степанівської сільської ради розпорядженням сільського голови Степанівської сільської ради № 28-к 14.08.2020 року на підставі п. 20 ч. 3 ст. 42 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», відповідно до п.1 ст. 36 КЗпП України (за згодою сторін). Наведене спростовує доводи апеляційної скарги стосовно того, що позивач не є посадовою особою місцевого самоврядування, а даний спір не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. Отже, робота позивача на посаді в.о. начальника відділу головного бухгалтера Степанівської сільської ради є проходженням служби в органах місцевого самоврядування, тобто публічною службою, а спір щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені є спором з приводу звільнення особи з публічної служби. Посилання апелянта на постанови Верховного Суду від 11.07.2018 року по справі № 363/4064/16-а та від 31.01.2018 року по справі № 802/3530/14-а колегія суддів вважає помилковим, оскільки правовідносини, що склалися між сторонами у даних справах не є тотожними правовідносинам у справі, що переглядається апеляційним судом, з огляду на те, що позивачі у справах, що переглядалися судом касаційної інстанції перебували на посадах комунальних закладів, управління яких здійснювали відповідні районна та обласна ради. Доводи апеляційної скарги про не надання позивачем доказів щодо вжиття заходів, направлених на врегулювання спору з роботодавцем виконавчим комітетом Степанівської сільської ради, колегія вважає такими, що висновків суду не спростовують, з огляду на те, що відповідно до рішення Херсонської міської ради від 11.122020 року № 10 «Про реорганізацію сільських селищних рад (розформованих територіальних громад) шляхом приєднання до Херсонської міської ради» триває процес реорганізації Антонівської, Зеленівської, Комишанської та Наддніпрянської селищних рад, а також Садівської та Степанівської сільських рад. Отже, передачі-прийняття документів (у тому числі рішень селищних та сілких рад) та майна, правонаступником яких, відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо впорядкування окремих питань організації та діяльності органів місцевого самоврядування і районних державних адміністрацій» є Херсонська міська територіальна громада. Також необґрунтованими є доводи апеляційної скарги стосовно пропуску позивачем строку звернення до суду, оскільки у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці працівник має право без обмежень будь-яким строком звернутися до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору та відповідно до державних гарантій встановлених законодавством. Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги ґрунтуються на суб`єктивній оцінці фактичних обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування судового рішення - відсутні. Відповідно до ст. 242 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. У відповідності до ст.ст. 315, 316 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги, якщо суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, відповідно, апеляційна скарга задоволенню не підлягає. Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Виконавчого комітету Херсонської міської ради залишити без задоволення. Рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2021 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Херсонської міської ради про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, та оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Дата складення повного тексту судового рішення 24.02.2022р. Головуючий суддя Стас Л.В. Судді Турецька І.О. Шевчук О.А.