Постанова Київський апеляційний суд № 761/2611/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 761/2611/21 Апеляційне провадження №22-ц/824/5737/2021 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 21 квітня 2021 року місто Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах - головуючого Сержанюка А.С., суддів: Мостової Г.І., Суханової Є.М., розглянувши цивільну справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами у місті Києві за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 29 січня 2021 року про направлення справи за підсудністю у справі за позовом ОСОБА_1 до Жовтневого районного суду міста Харкова, Харківського апеляційного суду, Дзержинського районного суду міста Харкова про відшкодування моральної шкоди, В С Т А Н О В И В : 17 січня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Жовтневого районного суду міста Харкова, Харківського апеляційного суду, Дзержинського районного суду міста Харкова про відшкодування моральної шкоди, заподіяної, як зазначено, протиправною тривалою бездіяльністю та імітацією судового розгляду по кримінальному провадженню №12012220140000562. Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 29 січня 2021 року матеріали вказаної позовної заяви направлено за підсудністю до Дзержинського районного суду міста Харкова. На обґрунтування постановленої ухвали суд першої інстанції зазначив про те, що місцезнаходження відповідачів не знаходиться на території Шевченківського району м. Києва, позивач не надає жодних належних та допустимих доказів того, що його місце перебування чи проживання є зареєстрованим у встановленому законом порядку на території Шевченківського району м. Києва. Не погоджуючись із постановленою ухвалою, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 29 січня 2021 року скасувати, справу передати до вказаного суду для розгляду справи по суті. Посилався, зокрема, на ті обставини, що передаючи справу до Дзержинського районного суду м. Харкова, суд першої інстанції порушує його право, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини на розгляд справи справедливим і безстороннім судом, оскільки місцевий суд є відповідачем по цій справи і не може розглядати справу проти себе. Відповідно до положень ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Суд, закінчивши з`ясування обставин справи і перевірку їх доказами, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі, у межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, керуючись наступним. Так, згідно ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом. Відповідно до ст. 23 ЦПК України усі справи, що підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства, розглядаються місцевими загальними судами як судами першої інстанції, крім справ, визначених частинами другою та третьою цієї статті. Суди мають враховувати, що забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950, далі - Конвенція 1950 року), а також практики Європейського суду з прав людини, які відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року №3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" застосовуються судами при розгляді справ як джерело права. Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції 1950 року кожен при вирішенні спору щодо його цивільних прав та обов`язків має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом (стаття 8 Закону №2453-VI). Вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суди повинні перевірити належність справ до їх юрисдикції та підсудності. Підсудність - це розподіл підвідомчих загальним судам цивільних справ між різними судами першої інстанції залежно від роду (характеру) справ, що підлягають розгляду, і від території, на яку поширюється юрисдикція того чи іншого суду. Територіальна підсудність - це підсудність цивільної справи загальному суду в залежності від території, на яку поширюється юрисдикція даного суду. За її допомогою вирішується питання, яким з однорідних судів підсудна для розгляду відповідна справа. Критеріями даного виду підсудності зокрема виступають: місце проживання (місцезнаходження) відповідача, місце заподіяння шкоди, місце знаходження спірного майна, місце розгляду первісного позову тощо. Згідно п. 1 ч. 1 ст. 31 ЦПК України суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду. Відповідно до ч. 4 ст. 28 ЦПК України позови, пов`язані з відшкодуванням шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, можуть пред`являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача. Відповідно до довідки Державної установи «Київський слідчий ізолятор» від 13.07.2020 № 12/15090, ув`язнений ОСОБА_1 , 1989 року народження, з 14.03.2020 по теперішній час перебуває в Державній установі «Київській слідчий ізолятор» (а.с. 7). Згідно вимог п. 34 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ» від 01.03.2013 № 3 питання про підсудність справ визначається ЦПК, зокрема: розділом II - щодо справ наказного провадження; главою 1 розділу III - щодо справ позовного провадження; розділом IV - щодо справ окремого провадження; розділами VI, VII - щодо заяв (скарг) стягувача, боржника, інших учасників виконавчого провадження, заяв (подання) державного виконавця з питань, пов`язаних з виконанням судових рішень; главами 1 і 2 розділу VII-1 - щодо заяв про оскарження рішень третейських судів та про видачу виконавчих листів на примусове виконання рішень третейських судів; главами 1 і 2 розділу VIII - щодо клопотань про визнання, звернення до виконання рішень іноземних судів; статтею 404 - щодо заяв про відновлення втраченого судового провадження; статтею 414 - щодо справ за участю іноземних осіб. Якщо інше не встановлено ЦПК, позови пред`являються: до фізичної особи - до суду за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її перебування; до юридичної особи - за її місцезнаходженням (стаття 109 ЦПК), яке стосовно фізичної особи визначається відповідно до положень статті 29 ЦК і статті 3 Закону України від 11 грудня 2003 року № 1382-IV "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні", а щодо юридичної особи - за положеннями статті 93 ЦК. При вирішенні зазначених питань суди також мають враховувати роз`яснення, що містяться в Рішенні Конституційного Суду України від 14 листопада 2001 року № 15-рп/2001 (справа щодо прописки). Не є місцем проживання фізичної особи місце, в якому вона знаходиться під вартою у вигляді запобіжного заходу, місце, в якому особа відбуває покарання у виді позбавлення волі за вироком суду, місце, в якому особа знаходиться на стаціонарному лікуванні. Позови до таких осіб пред`являються за останнім місцем проживання до взяття під варту чи до поміщення до медичного закладу. Будь-яких дій щодо встановлення останнього місця проживання позивача місцевим судом не здійснено усупереч положень процесуального законодавства. Так, судом першої інстанції не дотримано положень ч.ч. 1, 6, 8, 10 ст. 187 ЦПК України, згідно яких, зокрема, зазначено, що за відсутності підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви чи відмови у відкритті провадження суд відкриває провадження у справі протягом п`яти днів з дня надходження позовної заяви або заяви про усунення недоліків, поданої в порядку, передбаченому статтею 185 цього Кодексу, якщо відповідачем вказана фізична особа, яка не має статусу підприємця, суд відкриває провадження не пізніше наступного дня з дня отримання судом у порядку, передбаченому частиною восьмою цієї статті, інформації про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) фізичної особи - відповідача, у разі якщо відповідачем у позовній заяві вказана фізична особа, яка не є суб`єктом підприємницької діяльності, суд не пізніше двох днів з дня надходження позовної заяви до суду звертається до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) такої фізичної особи, суддя з метою визначення підсудності може також користуватися даними Єдиного державного демографічного реєстру, якщо отримана судом інформація не дає можливості встановити зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) фізичної особи, суд вирішує питання про відкриття провадження у справі. Подальший виклик такої особи як відповідача у справі здійснюється через оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України. І, насамкінець, визначений місцевим судом Дзержинський районний суд міста Харкова, на переконання апеляційного суду, не є безстороннім судом в контексті положень пункту 1 ст. 6 Конвенції про захист людини і основоположних свобод, оскільки, серед інших, зазначений відповідачем за вимогами ОСОБА_1 . Відтак, місцевим судом, на переконання апеляційного суду, передчасно визначена підсудність справи Дзержинському районному суду міста Харкова. За таких встановлених апеляційним судом обставин, висновок суду першої інстанції про те, що справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду є передчасним та ґрунтується на неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи. Таким чином, доводи апелянта, зокрема, про порушення зазначеного матеріального та процесуального права, з точки зору суду апеляційної інстанції, знайшли своє підтвердження при розгляді справи судом другої інстанції. Допущене судом першої інстанції порушення норм процесуального права призвело до постановлення помилкової ухвали, що відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України є підставою для її скасування та направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції. При цьому, апеляційний суд також вважає за необхідне відмітити, що Європейський суд з прав людини наголошує, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи ( рішення ЄСПЛ у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року ). Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 5, 10-13, 76-81, 263, 367, 368, 374, 379, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 29 січня 2021 року про направлення справи за підсудністю у справі за позовом ОСОБА_1 до Жовтневого районного суду міста Харкова, Харківського апеляційного суду, Дзержинського районного суду міста Харкова про відшкодування моральної шкоди скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення, за виключенням випадків, передбачених ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Головуючий А.С. Сержанюк Судді: Г.І. Мостова Є.М. Суханова